ГлавнаяОбществоЖиття

Тиша над Лаврою: Почаїв напередодні Томосу

Уже у жовтні Синод Константинопольського патріархату, ймовірно, ухвалить рішення про надання Томосу про автокефалію, розпочавши процес створення єдиної помісної православної церкви України.

Журналіст LB.ua спробував з’ясувати, як ставляться до такої перспективи у найбільш консервативному оплоті російського православ’я на Західній Україні – у Почаївській Лаврі.

Лавра складається із 16 церков, резиденцiї архиєпископа, дзвiницi та келiй
Фото: Вікторія Матола
Лавра складається із 16 церков, резиденцiї архиєпископа, дзвiницi та келiй

Огороджений оборонними мурами комплекс будівель Свято-Успенської Почаївської Лаври знаходиться на пагорбі і видно його здалеку. 50-метровий прохід до воріт Лаври «охороняють» жебраки. Хтось просить на молоко для дітей, сліпий чоловік сидить мовчки з табличкою з проханням пожертвувати йому на прожиття.

Одразу біля входу висить оголошення про оренду хусток та спідниць. Згодом по всій території Лаври зустрічатиму паломників, обперезаних шматками чорної бавовни поверх штанів і з хустинами такого ж матеріалу на головах. Це – туристи, місцеві ж знають про головне правило відвідування Лаври для жінок – довгі спідниці і накриті голови.

Фото: Вікторія Матола

Тут же поруч – три кількаметрових стенди. І вже на першому – стаття без автора під заголовком: «Одежда нас обличает».

Фото: Вікторія Матола

«Странная логика: если священник без поручей или без фелони (верхній одяг священика для служби – LB.ua) служить вздумает, то служба его как бы недействительная получается, а если мирянин в кедах и футболке к Тайнам приступает, то это ничего, это – законно. Но ведь совершается Евхаристия на литургии, то есть «общем деле»! А какое же это общее дело, если одни его участники облачаются с великим благоговением в древние одежды, подтверждая тем самым святость Дела, а другие по своей прихоти, а не по нужде, – в чём попало одеты, разве что не в трусах и майках…», – уривок зі статті. Вона також опублікована на сайті Лаври. 

На другому стенді – «Древо христианской церкви».

Стовбур позначає єдину святу соборну апостольську православну церкву. Від неї сухими і маленькими гілочками розростаються Римо-католицька церква, лютерани, мормони, адвентисти, греко-католики. До слова, останні сьогодні налічують близько мільярда віруючих у світі.

Древо христианской церкви
Фото: Вікторія Матола
Древо христианской церкви

Жирним шрифтом відзначено рік створення Римо-католицької, Греко-католицької церкви, «автокефальний розкол», а також формування Київського патріархату.

На останньому – третьому – стенді розміщена «Грамота Патріарха Олексія ІІ (датована 1993 роком – LB.ua)», яка свідчить про те, що Патріархія (тобто РПЦ – LB.ua) не претендує на культові споруди та церковне майно (УПЦ МП – LB.ua)».

Фото: Вікторія Матола

«Українська православна церква являється незалежною та самостійною в своєму управлінні», – йдеться у зверненні до вірян, розміщеному над Грамотою.

«…Поїзд пішов»

Позаду стендів – крамниця з книжками, іконами, хрестами та іншими церковними товарами. Раніше це був архієрейський будинок.

«Ви не були в трапезній?», – питає мене жінка похилого віку з пожмаканим пакетом в руках, піднімаючись по сходах магазину.

«Тоді вам треба обов’язково туди піти, – реагує на мій заперечний кивок. – «Христофор...» і «Пастерьєрна» вам треба купити. Перша 16 грн. Друга – дорожча».

Вона заходить зі мною в книгарню і просить монаха-продавця показати ці книги. Поки він шукає, оглядаюсь довкола. Книгарня доволі простора. Полиці заставлені книгами. На вітринах – хрестики, іконки, вервички… В куті біля вікна – дорогі хрестики для священиків. Ціни – від кількох сотень гривень до кількох десятків тисяч.

Фото: Вікторія Матола

На одному з них надпис: «Софрино» і ціна: «20 т». «Софріно» – це офіційне підприємство Російської православної церкви, яке знаходиться у Підмосков’ї. За даними розслідування російського агентства «РБК», священиків РПЦ змушують замовляти для ужитку та продажу саме продукцію «Софріно» – щоб гроші від парафіян та паломників поповнювали бюджет Московської патріархії. 

Для відвідувачів книгарні повсюди розставлені стоси безкоштовних буклетів «Биометрический паспорт: точка невозврата». «Біометрія», «коди Сатани» – чи не головний «пунктик» лаврської братії.

«Що? Ви не купили книжку?» – наздоганяє мене жінка біля дверей крамнички. На фразу, що може іншим разом куплю, відповідає: «Та… Потім не буде. Поїзд пішов».

«Тільки не з Філаретом»

Близько полудня від головного храму – Свято-Успенського собору (збудованого, до слова, в часи, коли монастир належав греко-католикам і на кошти греко-католика Миколи Василя Потоцького, – LB.ua) – почався хресний хід. Священики і парафіяни вийшли з церкви. Зробивши велике коло по території Лаври, повернулися у храм з іншого боку.

Сьогодні на території Лаври проживає близько 300 священиків та монахів. Працює готель для паломників та
їдальня для нужденних
Фото: Вікторія Матола
Сьогодні на території Лаври проживає близько 300 священиків та монахів. Працює готель для паломників та їдальня для нужденних

Поряд зі мною стоїть молода жінка, каже, що місцева. Питаю, як ставиться до створення єдиної української православної церкви. «Тільки не з Філаретом… Я не проти, якщо її очолить Онуфрій».

Із завершенням служби люди почали розходитися. «Як ставитесь до надання Україні Томосу?.. Створення єдиної української православної церкви?», – перепитую, не помічаючи реакції на фразу про Томос у жінки похилого віку, що затрималась в храмі.

«Ви знаєте, я прибігала в Лавру ще боса, дитиною, – каже, посміхаючись. – І люди були вірніші, ніж зараз. Як ставлюся? Не знаю, не знаю…».

Вона зробила затяжну паузу, а потім підняла очі вгору і сказала: «Як Бог мене наверне… Діти ходять в українську (Київського патріархату – LB.ua), а я звикла сюди приходити, розумієте?».

Головний храм Лаври - Святоуспенський
Фото: Вікторія Матола
Головний храм Лаври - Святоуспенський

До храму зайшов монах з молодою парою із немовлям. Він проводить їх до закритого металевими ворітцями престолу, де розташована одна зі святинь Лаври – «стопа Пресвятої Богородиці».

«После вечерней будете преклонение», – каже старшого віку монашка, побачивши, як я підходжу ближче. Монах помічає, що я маю намір з ним поспілкуватися, та після фрази «єдина православна церква…» мовчки розвертається і йде з храму.

Біля виходу – шестеро жінок похилого віку, сформувавши коло, щось активно обговорюють між собою. На мою спробу поспілкуватися з ними не реагують.

«Ніякі документи нікому не давати… вони ж про нас все знатимуть… це ж мітка на лобі…», – чую уривки їхньої розмови. Мова, зрозуміло, про біометричні паспорти.

Фото: Вікторія Матола

«Щупальця глобалізації»

Вздовж сходів знову стоять жебраки. Двоє монахів збирають кошти на потреби церкви. З-за спини одного з них бачу назву статті, яку він читає: «Щупальца глобализации проникают в нашу церковь». Гугл згодом підказує, що текст – агресивна критика дій Константинопольського патріарха щодо України.

Фото: Вікторія Матола

«А Лавра – то ж не їхня? Не українська?», – питає жінка, що просить гроші, у монахів.

«Ні, – каже один. – Вона взагалі належить ЮНЕСКО…» І намагається пояснити жінці, що таке ЮНЕСКО. (Насправді Лавра знаходиться у власності держави. 17 липня 2003 року уряд Віктора Януковича прийняв розпорядження, яким передав монастирський комплекс на 49 років у безкоштовне користування представникам УПЦ МП. З того часу Тернопільська обласна рада не раз вимагали від уряду повернути монастирю статус державного заповідника, – LB.ua)

Тариф «за здоров’я»

У невеличкому приміщенні з окремим входом парафіяни можуть подати списки для служіння «за здоров’я». Довкола стін розташовані невеличкі столики. На стіні висять так звані інструкції: за кого можна молитися, а за кого – ні, як правильно писати ім’я, а також прейскурант. До прикладу, молитва за одне ім’я впродовж одного року коштує 300 грн. Відповідно потрійний тариф за найтриваліший період молитви – три роки.

Фото: Вікторія Матола

«Не можна подавати записки за: не хрещених (в канонічній Православній Церкві), не православних (римо-католиків, греко-католиків тощо), розкольників (послідовників УПЦ КП, УАПЦ тощо), чародіїв, самовбивць», – йдеться в одному з оголошень.

Фото: Вікторія Матола

До каси, де подають списки та оплачують «послуги», вишикувалась черга. Показово – лише із жінок. Одна із парафіянок підходить до монаха у віконце. «Якої ви віри?», – чую. Після відповіді жінки він заперечно махає головою і не приймає її список. Розгублена, вона виходить з приміщення.

«То не мої, не мої»

«На булочку…», – каже, спускаючись до виходу з простягнутою рукою, бабуся. Недбало кладе свою торбину на лавку і підходить ближче. Витягую три гривні. «То навіть хліба не купиш», – продовжує тримати простягнуту руку і не відступає ні на крок.

«Докладете собі із тих, що маєте», – кажу, побачивши в її кишені згорнені гроші.

«Ой, то не мої, не мої… треба віддати», – виправдовується вона, запихаючи три гривні в ту саму кишеню, і йде за своєю торбою.

Фото: Вікторія Матола

«Краще тут залишити все, як є»

Повз лаврську дзвіницю мені назустріч прямують двоє священиків. Один із них несе сумку в клітинку. Перехоплюю їх. Як виявилося, вони служать в одному із невеличких сіл поряд. Приїжджають в Лавру, як кажуть, по справах. Переконавшись, що я нічого не записую на диктофон, один із них погоджується поговорити.

«Звісно, служіння в Московському патріархаті впливає на специфіку служби, адже вона проводиться російською мовою, а відповідно і на життя вірян. Треба переходити під українську церкву», – каже.

«Мабуть, ви з Київського патріархату?», – уточнюю, зважаючи на його риторику.

«Ні, з Московського. Просто ми родом із Західної України. Якщо ви тут з кимось поговорите, то зрозумієте, наскільки велика різниця між нами і тими, кого сюди відправили зі східних, південних регіонів або Росії. Вони налаштовані дуже негативно», – каже мій співрозмовник. І додає: «Розумієте, краще тут (в Лаврі – LB.ua) залишити все, як є. Вони (монахи і священики – LB.ua) не погодяться ні на які зміни».

«Сестро, дуже перепрошую, але ми поспішаємо на автобус», – скориставшись паузою, ставить крапку в розмові його товариш.

Справа - готель для паломників. Вартість доби - 50 грн.
Фото: Вікторія Матола
Справа - готель для паломників. Вартість доби - 50 грн.

«Якщо ви православна…»

Інші представники духовенства, з якими вдалося перекинутися хоча б кількома словами, м’яко кажучи, теж не палали бажанням говорити про перспективи створення єдиної української православної церкви.

«Ви щось хотіли?», – запитує священик в сірій рясі, якого теж намагаюся перехопити по дорозі. Почувши запитання, кидає: «Є офіційні сайти. Читайте їх, якщо ви дійсно православна». І швидко йде геть.

З тим самим запитанням підходжу до лаврського монаха.

«Ви якої віри?», – одразу питає, почувши, що мене цікавить.

«Хрещена в православній церкві», – дипломатично кажу.

«Ще апостоли казали про Малоросію, Великоросію і Бєлоросію… Всі ми – єдині… У нас одна віра», – уривчасто коментує моє питання монах.

Він переконаний, що надання Томосу нічого не змінить в самій Лаврі: «Прихожанє як ходили, так і будуть ходити».

Фото: Вікторія Матола

Вікторія МатолаВікторія Матола, журналістка
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram