Марш на Київ союзних української та польської армій, хоч і був успішним, виявився недовгим. Уже в червні 1920 року розпочався відступ. По-справжньому його вдалося зупинити тільки у серпні 1920 року під Варшавою.15 серпня 1920 року маятник військового вміння і удачі хитнувся у протилежну від “совєтів” сторону — польська армія нанесла по будьонівцях потужний контрудар, і фронт почав котитися на схід.
Але це не означало, що загроза зникла. Кожна наступна хвиля страшніша від попередньої. Таким “девятим валом” могла стати та частина армії Будьонного, яка, так і не взявши Львова, рухалася до Варшави “на виручку” решті червоного війська.
На її шляху лежав Замость, невелике містечко дорогою до Любліна. Оборону Замостя з початку серпня утримували частини української 6-ї армії під командуванням генерала Марка Безручка. Тут вони і прийняли на себе удар Першої кінної армії Будьонного. Остання не встигла на варшавський розгром армій Тухачевського і, після невдалої спроби здобути Львів, рушила північніше, у напрямку Замостя, розраховуючи обійти сили противника і вирвати ініціативу з його рук. Але 29 серпня наткнувся на оборону Замостської фортеці.
Цього дня підлеглим генерала Безручка довелося відбивати атаки спішених кіннотників. Наступного дня генералові не стало легше - Будьонний повів наступ зусібіч, наміряючись взяти захисників у кільце. Йому майже вдалося увірватися в позиції оборонців - з заходу будьонівці прорвали дротяні огорожі і, якби не зусилля сотні українців, були б увірвалися в містечко. Наступного дня, 1 вересня, Будьонний відступив - разом з рештою «червоних», яких відкинули на схід творці «чуда над Віслою».
На перший погляд, генерал Безручко відіграв другорядну роль. Адже у другій половині серпня 1920 року “чудо над Віслою” вже відбулося і перелам у війні Польщі проти більшовизму став доконаним фактом. Крім того, генерал воював у складі союзної армії.
Але роль генерала Безручка — з тих, які добре видно у перспективі. Насамперед, утримуючи оборону Замостя протягом усього серпня, українські вояки дали можливість Юзефу Пілсудському стягнути резерви до місця майбутнього контрудару. Не будь Безручка і його підлеглих — довелося б маршалу думати, де взяти війська, щоб прикрити Замостя і північний фланг усієї операції.
“Чудо над Віслою” розпочало контрнаступ польських та українських армій. Політичним наслідком став Ризький мир, згідно з умовами якого Польщі залишалася Галичина та Волинь. Натомість уся Центральна і Східна Україна стали власністю більшовиків. Їх чекали Голодомор, репресії, винищення інтелігенції, повне знищення будь-якого самостійного політичного, соціального, культурного, економічного життя, убивство найбільш активної, енергійної, відповідальної, господарської і розумної частини населення, штучна деелітизація...
Західні українці теж мали свій список кривд до польського уряду. Але у Польщі зберігалася можливість для політичної, соціальної, економічної активності. Збереглися можливості для старої еліти — виховувати нове покоління. А оскільки з-за “залізної завіси” все ж пробивалася інформація — до 1928 року це був цілий потік — то восени 1939 року і влітку 1944 ніхто не чекав, кожен, хто міг, утікав на Захід. Таким чином — на еміграції - хоч трохи збереглася українська еліта.
Та й на саму Західну Україну комуністичний тоталітаризм прийшов на 30 років пізніше, ніж на Центральну та Східну — і це теж дало можливість зберегтися уламкам нормальності.
Генерал Безручко відсунув “час ікс” приходу комуністів і для Польщі - ера “комуни” почалася у Польщі 1947 року і в значно більш цивілізованих формах, ніж це було б на початку 20-х, не зумій маршал Пілсудський і його українські союзники створити “чудо над Віслою”. І втрати — людські, культурні, матеріальні, мабуть, перевершили б те, чого Польща зазнала у роки нацистської окупації, які стали у Польщі символом крайнього приниження і цілеспрямованого знищення всього польського.
Таким чином, генерал Безручко не просто тримав оборону на одному з напрямків будьонівського наступу. Сам того не знаючи, він обороняв і Україну, і Польщу від цілковитого знищення в усіх сферах. Від повної руїни, від якої Україна отямлюється досі, а Польща отямлювалася б значно довше, ніж кілька років на початку 90-х.
П.С. Із 24 серпня на головній вулиці Києва - Хрещатику - триває виставка Українського інституту національної пам'яті – "Люди Свободи". Вона розповідає про генерала Марка Безручка та ще 24 постаті з історії України у ХХ столітті, які в часи неволі зуміли зберегти свободу в собі. Певною мірою їхні життя та вчинки наблизили падіння тоталітарних режимів та відновлення Україною незалежності. Експозиція триватиме до 12 вересня.
Сторінка проекту на сайті Інституту національної пам'яті за лінком. У рамках проекту канал UA:Перший створив серію відеороликів про героїв виставки. Переглянути їх можна на YouTube-каналі Українського інституту національної пам'яті.