Бджоляра зі стажем пана Кавку уже багато років щосуботи можна побачити на ринку в Боярці, що під Києвом. Утім, цей огрядний чоловік з “козацькими” вусами не надто цим і задоволений: “Так, я збуваю мед по відносно справедливій ціні. Але я тут влітку — жарюся, а взимку — мерзну. І головне — а коли мені господарством займатися? Раніше у мене були три корови, а зараз я спочатку збираю мед, а потім його продаю”.
Ті ж пасічники, які не хочуть відриватися від господарства, збувають свій мед перекупникам. І таких — безліч.
Зокрема, тільки у першому кварталі Україна експортувала 7,8 тис. тонн меду, що на 26% перевищує показники минулого року.
“Експорт протягом останніх 10 років зріс в 9,5 разів — до 36,3 тис. тонн. Якщо в 2005-2010 роках на внутрішньому ринку залишалося 90-95% від виробництва, то в 2011 році почалося різке зменшення: з 86% у 2011 до 45% у 2014, - говорить керівник експертної групи асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» (УКАБ) Ігор Остапчук. - Нові ринки збуту можуть дати поштовх до збільшення виробництва цього продукту, але, зважаючи на те, що наразі 99% меду виробляється в домогосподарствах, стимулювати виробництво зможуть лише високі закупівельні ціни. Внутрішній ринок буде перебувати під тиском такого збільшення експорту, що стимулюватиме ріст відпускних цін”.
Саме у пошуку справедливих “відпускних цін” пан Кавка і колесить ринками: “По селах “рисачать” перекупники. Але те, що вони поропонують, це сміх. Плюс можуть і бідони не повернути, і документацією допікають. Я їх відправляю подалі».
Ігор Остапчук аргументує правильність позиції пана Кавки цифрами: “В кінці 2014 року мед у бджолярів закуповувався по 15-18 грн за кг. Взимку ціна вже була в районі 20-25 грн., а в травні 2015-го закуповували і по 40”.
На пікові цін пасічники могли збути мед акації перекупникам за 55 грн/кг (десь 77 грн за літр). І це — на пікові. Зараз, коли багато трейдерів уже “відпрацювали” закордонні контракти, ціна ледь доходить до 45 грн/кг. А Кавка самотужки продає літр такого меду за 120 грн (і це ще не найвища пропозиція на ринку). Він згадує радянські часи, коли він міг здати мед у державну контору по справедливій ціні і не гаяти свій час, подорожуючи ринками та ярмарками.
За даними Ігора Остапчука, середня експортна ціна меду у першому кварталі цього року склала $2,4 дол/кг, що дорівнювало 61 грн/кг. В той час як середня ціна пропозиції меду на внутрішньому ринку в тому ж таки першому кварталі коливалася в межах 50-65 грн/кг. “Зважаючи на курсову динаміку в той період ціни експортні та внутрішні були приблизно на одному рівні. В той же час спостерігалася значна регіональна різниця. Якщо у Львові за даний період ціни були переважно на рівні 50 грн/кг, рідко підіймаючись до 55-60 грн/кг, то в Києві в той же час ціни знаходились на рівні 70 грн/кг, а в останні два тижні першого кварталу піднялися до рівня 120 грн/кг”, - зауважує Остапчук.
Хмельниччанин Андрій щовихідних приїжджає до Києва, аби спробувати якнайдорожче продати свій мед. За “чисту як сльоза” акацію він просить 75 грн за півлітрову банку, а трилітрову готовий віддати за 410 гривень. На зауваження: “Нащо ж пенсіонерів такими цінами лякати?”, - тільки посміхається на знак згоди. Утім, додає: “Потроху стали брати. Мабуть, пенсії отримали”.
Колегам Андрія, які продають мед трейдерам, такі ціни можуть хіба що наснитися. При цьому за кордоном ціна на розфасований продукт набагато дорожча, ніж продають наші пасічники “гуртом”. Так, у Великобританії ціни взагалі захмарні: за баночку вагою 340 грам просять 5 фунтів стерлінгів. У материковій Європі, з якою і торгує Україна, ціни помірніші, але теж викликають повагу: в Австріі за 1 кг акацієвого меду просять майже 10 євро.
У сусідній Німеччині, яка є головним європейським споживачем українського меду, ціни не менші. Мед там став дорожчати, починаючи з 2010 року, коли зміни клімату і забруднення навколишнього середовища призвели до масової загибелі бджіл. Водночас, Європейський суд заборонив продавати мед з пилку генетично модифікованих рослин, внаслідок чого значно зросли витрати на аналізи кінцевого продукту.
При цьому наші трейдери відкидають звинувачення, що скуповують у пересічних пасічників мед за безцінь, а потім продають його за кордон втридорога.
“Ціна на український мед — трохи більша за $2/кг. І якщо ми станемо в позу — мовляв, давайте нам кращу ціну, європейці просто переорієнтуються, наприклад, на Китай. Ви не уявляєте, скільки звідти надходить меду — контейнерами везуть”, - розповідає Олена Соловйова, гендиректор компанії АТС Україна, заснованої 2003 року саме задля експорту українского меду до Європи та інших країн.
Соловйова розповідає, що європейці продають український мед як “свій”: “Беруть наш мед, додають китайського і продають як “чисту Францію”.
Треба розуміти, що “безмитові квоти” у кількості 5 тис. тонн на рік, про які багато говориться і які Україна швидко вибирає, це лише верхівка айсбергу. Так українські компанії раніше продали до ЄС 21 тисячу тонн продукту, сплативши 17% мито.
Америка нещодавно взагалі скасувала мито на український мед, яке і так було символічним. Не дивно, що саме на Штати припадає до 40% українського експорту.
Ще 2011-го року виробництво меду в Україні оцінювалося щонайменше у 75 тисяч тонн. Дехто казав і про 120 тис. тонн. на рік. Такий різнобій пов'язаний з приблизним уявленням про кількість бджолосімей в численних приватних пасіках. Тоді в країні офіційно налічувалося 3 млн 750 тисяч бджолосімей.
Олена Соловйова з АТС порівнює Україну з іншим лідером-експортером — Аргентиною: наші країни об'єднує те, що виробництвом меду майже тотально займаються малі приватні господарства. І ця форма господарювання довела свою успішність.
А Ігор Остапчук з УКАБ каже, що в найближчій перспективі структура виробництва меду в країні не зміниться, проте він не виключає появу більш сильних гравців. Утім, першочергово можливе створення компаній, що будуть скуповувати мед у виробників, проводити обробку, пакувати і експортувати продукт.
Утім, він сумнівається, що пересічні пасічники здатні на такі трансформації свідомості:
“Перспектив реалізації в Україні мало, бо здебільшого населення віддасть перевагу дешевому продукту, який зазвичай містить якісь домішки (в тому числі антибіотики), а за кордон продати не так просто. Проте ніхто не заважає нашим виробникам займатися «маркетингом». Якщо вони не можуть/хочуть шукати покупців кінцевого продукту, а здають «напівфабрикат» - це вже їх вибір. Для пасічників було б цілком прийнятним і прибутковим варіантом робити кінцевий продукт в гарному оформленні із наклейкою «еко» чи «біо» та експортувати його. Звичайно ж, це додаткові витрати, які вони просто не хочуть нести”.
***
Природньо, що вимивання якісного меду з країни (а на експорт йде саме такий) збільшує на ринку кількість продукту з домішками чи взагалі підробленого. Утім, “контрафакт” існував завжди. Вихід — працювати з перевіреними “постачальниками” (вони якраз на експорт не працюють), довіряти своєму нюхові та інтуїції.
Бо, як сказав інший наш співрозмовник пан Ілля з Тарасівки: “У мене вдома мед неодмінно стоїть на столі — як хліб чи сіль. Подобається тобі цей продукт чи не дуже, але його треба їсти ложками. А ще краще — кілограмами. Залишатиметеся молодими і здоровими”.
При цьому мед, навіть зважаючи на деяке здорожчання, залишається доволі доступним продуктом. Принаймні в психології людей, які, вибираючи між одним кілограмом “фірмової” ковбаси і одним літром натурального бджолиного продукту, надають перевагу останньому...
