ГлавнаяПолитика

Володимир Бугров: «До будь-якої влади університетське середовище завжди налаштоване критично»

Київський національний університет імені Тараса Шевченка в кінці березня обрав нового ректора – професора Володимира Бугрова, який набрав найбільше – 74,3% – голосів у другому турі. Історично саме КНУ ім. Шевченка є головним ВНЗ країни, відтак з Володимиром Бугровим ми говорили не стільки про стан справ у конкретному навчальному закладі (хоча, звісно, не без цього), скільки про реформу вищої освіти, професії майбутнього (спойлер: не IT єдиним), вартість навчання, відтік мізків з України, затребувані спеціальності на ринку праці, втрачене покоління карантину - за дефініцією ЮНЕСКО – тощо. Про речі важливі й масштабні, про те, які напрями впливають на майбутнє цілої країни, формують світогляд поколінь, особливо лідерів.

Фото: Макс Требухов

«Першокурсники закінчували школу онлайн, а в університеті вживу займалися максимум два тижні»

С.К.: Близько місяця як вас обрано новим ректором Національного університету імені Тараса Шевченка. Ви вже повноцінно заступили на посаду, чи існує якась процедура інавгурації-точки старту для ректора?

Наразі відбувається так звана спецперевірка - на наявність корпоративних прав, на стан здоров’я, наявність контрольних пакетів акцій, на доступ до державної таємниці. Буде перевірка навіть у військовому комісаріаті. Усі необхідні документи передані до Міністерства освіти і науки, і МОН розіслало відповідні запити. Частину з них я вже отримав на руки, частина ще готується. НАЗК перевіряє декларації. Після цього міністр підписує зі мною контракт. І я беруся до роботи вже як повноцінний керівник.

С.К.: То буде якась урочиста частина?

Можливо, засідання вченої ради. Можливо, приїде міністр чи хтось інший, хто зачитає наказ, вручить мені посвідчення. Чесно кажучи, я про це особливо не замислювався.

…Багато хто думає, що ми живемо навчальними роками. Дійсно, навчальний рік починається з 1 вересня, а от фінансовий рік – з 1 січня. І зараз уже стартує бюджетний процес на 2022 рік. Ба більше, зараз Мінфін планує бюджетування вже на три роки - 2022-2024 роки. Цим ми й займаємося.

С.К.: Ви працюватимете в кабінеті ректора, який раніше займав Леонід Губерський? 

Так. Так, адже там встановлено різні канали зв’язку. У тому числі урядовий.

С.К.: Леонід Губерський залишається очільником Вченої ради?

Так, головою Вченої ради. Вчена рада — це колегіальний орган управління університету. І він обраний головою Вченої ради.

А.С.: На який термін?

Обраний навесні, фактично на 5 років.

Леонід Губерський
Фото: Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Леонід Губерський

С.К.: Ви самі обралися з посади проректора з навчання, Леонід Васильович залишається працювати поруч. Чи можна говорити фактично про спадкоємність влади в університеті? В хорошому сенсі.

У чомусь - так. Але колеги в мене вже питали: чи відбудеться зміна серед керівництва університету? Я можу сказати, що так, практично повністю. І не тому, що хтось поганий. Просто є певні обставини віку, скажімо, частина цих людей — поважного віку. Ми ж розуміємо, що сьогодні час змінився. І має приходити просто певною мірою наступне покоління, яке вже відповідає сучасним вимогам і викликам часу. Тому, з одного боку, є спадкоємність, але з іншого — ми робимо певний крок для оновлення університету.

А.С.: На вашу думку, що передусім треба змінити в університеті?

Одне з перших завдань, які я сьогодні бачу - цифровізація. У нас дуже багато різних інформаційних систем в університеті, але вони між собою не об’єднані. І, наприклад, коли ми отримуємо документ, якийсь звіт чи щось інше, то починаються справжні аврали. Простими словами: з різних програм вручну «видовбується» інформація. Потім хтось знову її кудись завантажує. Але ж ми живемо у 21 столітті! Тому для мене це певний виклик. Ми маємо зробити комфортне сервісне середовище.

Наведу простий приклад: кожна особа чоловічої статі, студент чи аспірант, раз на рік має подати довідку до військового комісаріату про відстрочку від призову. Ці довідки виписують від руки, що постійно супроводжується проблемами. Бо десь документи не дійшли до військкомату, десь їх відправили поштою. У результаті студенти масово звертаються зі скаргами. Так не має бути, погодьтеся.

…Тому, власне кажучи, я трішки інакше бачу роботу управлінських структур, аніж це було раніше. Дуже багато нових викликів, пов’язаних із карантином. Фактично за останній рік ми виробили для себе чотири траєкторії роботи. Перша — технологічна, бо треба було навчити людей працювати з певними платформами. Друга — методична, тому що лекція онлайн і лекція офлайн — різні речі. Уже через 20 хвилин онлайн може втрачатися увага студента. Третє — ще має бути психологічний момент, пов'язаний з комфортом такого навчання і ми регулярно, буквально щотижня, робимо заходи для запобігання психологічному вигоранню.

Фото: Марина Верещака

А.С.: Офлайн «убиває» прямий контакт викладача й студента.

Так, тому і четвертий момент, надважливий. За цей рік люди втратили відчуття ліктя, співпричетності. Навчитися працювати можна в будь-яких умовах. До прикладу, одна з наших викладачок онлайн пояснює, як писати ієрогліфи японською, а на кафедрі фольклористики онлайн-розспівування стало вже звичною справою.

Але є викладачі, яким дистанційка подобається – вони відкрили нові можливості і не хочуть повертатися до звичного графіка.

С.К.: О! Це я, це про мене! І лекції і практикуми стали значно більш ефективними (шеф-редактор LB.ua вже п’ять років викладає в Інституті журналістики КНУ, - ред.).

Звичайно, якщо ви вмикаєте, припустімо, презентацію, в аудиторії її хтось побачить, хтось – ні, а на екрані точно побачить кожен.

С.К.: Я тепер всі лекції записую і викладаю аудіо в наш спільний зі студентами чат. Якщо хтось щось пропустив або був неуважним, завжди може повернутися й відпрацювати матеріал. І ще багато аспектів позитивних наведу. Не знаю, як кому, а журналістам дистанційка явно зайшла.

Медаль завжди має дві сторони. І друга сторона — відчуття співпричетності. Коли університет — це спільнота, ціла корпорація.

Особливою проблемою це є для першокурсників, які школу закінчували вже онлайн, а в університеті вживу займалися хіба два тижні, навіть роззнайомитися нормально за цей час не встигли.

Отже, повертаючись до питання перетворень. Планую запровадження роботи проректора з комунікації, чого не було раніше. І це людина не для написання пресрелізів, а для вибудовування співпричетності - як технологічної, так і психологічної.

Фото: facebook/Володимир Бугров

«Проректор Рожко дав згоду на проведення з’їзду СН у дворі Червоного корпусу»

С.К.: Повернімося до виборів ректора. Як би ви їх оцінили з політичного погляду? Адже між першими і другими – щоб розблокувати процес – ВР довелося навіть змінювати профільний закон про вищу освіту.

Як на перших, так і на других виборах були політичні чи державні діячі. У перших, осінньо- зимових, брав участь заступник міністра освіти і науки Андрій Вітренко (у першому турі, в другий тур він не вийшов, - ред.). У других - колишній спікер Верховної Ради (Володимир Литвин. Посів четверте місце, - ред).

…Колись давно, ще за позаминулої влади, була у мене розмова з одним великим чиновником. Він питав, що треба зробити, щоб Університет полюбив владу. Я сказав, що це неможливо апріорі. Він: «Чому? Ми ж вам і подвійні зарплати, і високий статус». «Університети в усьому світі — це не просто своєрідні осередки вільнодумства, до будь-якої влади університетське середовище завжди налаштоване критично», - відповів я.

С.К.: Уточнення. Участь у перших виборах ректора заступника міністра освіти Вітренка була погоджена зі Шкарлетом?

Чесно кажучи, не знаю, бо я не запитував.

С.К.: А з якою метою пішов Литвин? Ясно ж було, що він не переможе.

Це для мене ще більша загадка. Ще восени з'явилася інформація, що він подаватиметься на ректора. Але на перші вибори не встиг – захворів на коронавірус.

С.К.: Справді не розумію його мотивів. Весь колектив з першого дня підтримував вас, без варіантів же.

Просто я дуже давно в Університеті, все життя фактично, і за 12 років навчального проректорства мене всі знають.

Будь-хто підтвердить мою відкритість, готовність комунікувати завжди і з будь-яких питань. Цікава деталь: деякі мої колеги по виборах наймали піар-спеціалістів, щоб ті вели для них сторінки в соцмережах. Я свої сторінки завжди веду сам, сам відповідаю в месенджерах. Добре це чи погано? Не знаю, але як на мене, люди вже втомилися від штучності, а щирість завжди спрацьовує.

Фото: facebook/Володимир Бугров

А.С.: Уточнення про політичний вплив на вибори. З’являлася інформація, що депутатка «Слуги народу», пані Юлія Грішина робила все, щоб «збити» вас під час виборів.

Чесно зізнаюсь, я теж чув ці чутки. Мені здається, що вони не мають достатніх підстав. Бо вона є членом парламентського комітету з науки та освіти, але є і нашою професоркою. На кафедрі, де вона працює, більшість викладачів, за моєю інформацією, підтримували мене. Юлія Миколаївна привітала мене з обранням. Можливо, в неї із самого початку були якісь думки щодо підтримки іншого кандидата. Але навіть перші вибори показали дуже великий розрив на мою користь.

А.С.: Повернімося до політичного впливу. Усіх випускників і студентів просто обурив факт проведення з'їзду «Слуги народу» у внутрішньому дворику університету. Ви говорили про те, що вам невідомо, хто дав на це дозвіл. Чи буде тепер службове розслідування?

Насправді зараз це відомо. Це був наш колега. І це стало відомо вже після цього заходу.

С.К.: Олександр Рожко? (Проректор із перспективного розвитку, конкурент Бугрова на других виборах, - ред.).

Так. Він їм дав згоду на проведення цього заходу. Знаєте, я його не звинувачую. Бо мені здається, що це була абсолютно неправильна ідея тих, хто запропонував це зробити. На мою думку, навчальні заклади ніколи не мають бути тотожними політичній владі. Наш університет, як і будь-який інший, ніколи не буде тотожним владі, бо це суперечить самій його природі.

Фото: facebook/Слуга Народу

А.С.: Чи будуть якісь дисциплінарні наслідки для проректора, який це дозволив?

Вони неможливі, тому що нема за що, умовно кажучи. Надали внутрішній дворик на законних підставах, дали це все для зустрічі. Чесно кажучи, треба просто перегорнути цю сторінку та більше цього не допускати. Моя позиція однозначна. Не має бути політичних заходів на території університету. Можуть бути зустрічі з політиками. Зверніть увагу, у нас так само нема жодної церкви. І це теж принципова позиція. Бо тільки-но ти дав згоду одній конфесії, завтра на це матимуть право інші, а то вже зовсім інша ситуація.

«Хочу, щоб наш університет впливав на інтелектуальне середовище і його формування»

С.К.: Ви анонсували аудит використання коштів попередньою університетською адміністрацією. Як це відбуватиметься?

Як державна установа, ми можемо звернутися до Державної аудиторської служби, Рахункової палати або до приватної. Але якщо приватний аудит – на це треба кошти. Тому швидше за все, ми будемо звертатися або до ДАС, або до Рахункової палати. Як правило, впродовж двох місяців вони проводять такий аудит. За результатами дають довідку не тільки про стан, але й про ефективність. Відмінність аудитора від ревізора багато в чому. Бо ревізор каже: мінус такий-то; а аудитор: отут неефективно використані кошти. І саме про ефективність використання коштів я хотів би говорити. Бо університет — небідна структура, але мусить рахувати кошти, тому що насправді є куди їх витрачати.

С.К.: Програму своєї діяльності ви базуватимете в тому числі на аудиті?

Звичайно.

А.С.: Що ще зміниться в університеті після того, як ви його очолите?

Основними одиницями університету є студент і викладач. На сьогодні, на жаль, нерідко так буває, що на передній план виходять сервісні служби: бухгалтерія, відділ кадрів чи якісь структури адміністративно-господарської частини. Це не означає, що вони неважливі. Ні. Усі ми чудово розуміємо, що якщо не буде прибиральниці, то завтра буде неможливо проводити нормально заняття в аудиторії.

Фото: Макс Требухов

Але має бути чітко визначена градація: для чого існує університет? Він існує для того, щоб сюди приходили молоді люди набиратись, як кажуть, розуму, потім ішли працювати, отримувати гідну заробітну платню, платити податки - щоб ці кошти поверталися. Університет існує для того, щоб тут були викладачі і дослідники, які пишуть книги, читають лекції, проводять дослідження. І це є дві основні структури університетського життя: навчання та дослідження. Усе інше — це такий «захисний пасок», сервісна функція. Мені здається, що в катавасіях останніх 20 років десь трішки загубилися основні пріоритети. Ми захопилися роботою заради роботи. А має бути, як кажуть філософи, telos, мета. Тому я хотів би, щоб за найближчі 5 років змінилася візія цього телосу. Щоб усі розуміли, що університет існує для того, щоб робити свій відповідний внесок: у знання, технології, соціальний і політичний вплив.

Я казав, що університет має бути поза політикою, але не може не впливати не неї. Чому? Бо сьогодні у Верховній Раді понад 80 депутатів — це випускники КНУ імені Тараса Шевченка. Здійснюють вони вплив? Безперечно. Причому наші випускники є в усіх фракціях і групах. Чи той самий міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, чи міністр інфраструктури Владислав Криклій, чи віцепрем'єрка з євроінтеграції Ольга Стефанішина. Тобто це все ком´юніті університету, яке здійснює певний вплив на середовище, політику. Мені хотілося б, щоб наступні 5 років наш університет впливав на інтелектуальне середовище і його формування.

А.С.: Як відомо, ректори без ентузіазму, м’яко кажучи, підтримують реформу освіти. Чому?

Я сказав би інакше. Бо ж не всі проти реформи. Хтось виступає проти одних елементів реформи, хтось — проти інших, хтось — проти третіх, хтось підтримує все. Чому? Бо насправді найбільша проблема полягає в тому, що ми не знаємо, чого хочемо від освіти. У нас ніби всі розбираються в політиці, в економіці, у футболі. Так само в освіті.

С.К.: Не всі ректори підтримують реформу саме через необхідність підписання контракту з Міносвіти. Бо там їм ставлять певні індикатори. Не справився – вільний, контракт розривають.

Міністерство освіти розіслало листа, де є індикатори, починаючи з LMS (learning management systems — система управління навчанням), цифрового середовища університету, закінчуючи наявністю ключових індикаторів ефективності для керівників підрозділів і так далі. Це десь два десятки показників. Але насправді це не лише якісь індикатори, бо повноваження ректора виписані в Законі «Про вищу освіту». І вони шалені. Починаючи від того, якщо не прибрана територія, то за це відповідає ректор.

Фото: Макс Требухов

С.К.: Ситуація виглядає так, що в результаті Міністерство освіти матиме більший вплив на ситуацію у ВНЗ і на ректорів.

Звичайно, мають бути показники ефективності діяльності. Що людина робить, за що вона відповідає. Це стосується і ректора університету, і директора заводу. Тому ми будемо обговорювати контракт, який мені дадуть підписати. Звісно, я буду відстоювати насамперед інтереси університету.

С.К.: А ви можете внести в нього корективи?

Звичайно. У кожному конкретному закладі індикатори якісно відрізняються. Скажімо, у нас, може, цифрове середовище, а в когось — ні.

А.С.: Які у вас особисто відносини з Міністерством освіти?

Робочі, я так назву.

А.С.: А особисто зі Шкарлетом?

Я знаю Сергія Миколайовича ще з 2010 року. Одного разу ми з ним були у відрядженні в Китаї. Тоді він був ректором Чернігівського державного технологічного університету. Чесно кажучи, за відгуками, під його керівництвом університет став кращим. Ми ж знаємо всі, що ситуація дуже часто змінюється, коли міняється статус. Коли ти в системі освіти, ти директор, професор, декан — це одне, а коли ти міністр, то мусиш бути віддаленим, мусиш вибудовувати стосунки за принципом «на роботі друзів нема». Міністр не може мати друзів. Він повинен здійснювати політику.

С.К.: Чому його так не люблять у професійному середовищі?

Чесно кажучи, не знаю. Я собі не ставив цього питання. Але від багатьох чув, що заклад, який він очолював, достатньо успішний.

Сергій Шкарлет після інтерв'ю в редакції Lb.ua
Фото: Макс Требухов
Сергій Шкарлет після інтерв'ю в редакції Lb.ua

С.К.: Суд заборонив розглядати питання можливого плагіату дисертації Шкарлета. На ваш погляд, що мав би зробити міністр, щоб розв’язати це питання?

Мені здається, що тут якраз питання навіть не стільки правове, скільки, мабуть, етико-моральне. Вважаю, що він мав би виступити публічно, пояснити всі ці речі.

«Близько 10% випускників їдуть за кордон»

А.С.: Поговорімо про новий принцип фінансування 80/20 у межах реформи. Як це вплинуло на бюджет університету?

Насправді бюджет університету не змінився, тому що ми маємо окрему бюджетну програму.

А.С.: 2 млрд на рік?

2 млрд грн — це разом зі спецфондом. Ідея нової формули фінансування насправді непогана. Тому що вона закладає результати. Раніше фінансування здійснювалося лише за кількістю студентів. Але для нас це було дискримінаційно. Бо ми маємо Ботанічний сад імені академіка Фоміна, де студенти проходять практику. Однак утримання ботсаду — це господарські видатки. Чи астрономічна обсерваторія, яка відома на весь світ, чи Канівський заповідник, чи полігон в Житомирській області, де студенти проходять навчання. Наразі в нову формулу фінансування закладена ідея капітальних видатків на утримання. Але щоб ця формула повноцінно спрацювала, треба зробити один рішучий крок.

А.С.: Який?

Розібратися з псевдозакладами. Скажімо чесно, що за 30 років в Україні з´явилася велика кількість закладів, які позавчора були профтехучилищами, потім технікумами чи коледжами, потім стали інститутами. Мало чи не університетами. Але ж справжній університет — це обов’язково дослідницька база. Так, найбільш популярні у нас юридичний факультет, Інститут міжнародних відносин, економіка, психологія. Але ж при цьому ми готуємо фізиків на декількох підрозділах: фізичний, факультет радіофізики, електроніки та комп’ютерних систем, в Інституті високих технологій. Біологів і хіміків готують у двох підрозділах. І це світова практика. Нещодавно на весь світ пролунало, що команда фізиків відкрила одерон. Професор Аушев і ще низка дослідників з нашого фізичного факультету брали участь у цій колаборації в Штатах. Якби ми пішли 10 років тому шляхом, коли багато хто перестав набирати на фізфаки, усе скоротили б, можливо, економічно це було б виправдано. Але ідеологічно це був би шлях у нікуди. Бо без фундаментальної науки немає майбутнього.

Фото: facebook/Наукова бібліотека ім. М. Максимовича КНУ Тараса Шевченка

С.К.: А скільки спеціальностей загалом в університеті?

Понад 50.

С.К.: Які з них найбільш затребувані на ринку праці? А які ви просто зберігаєте, тому що просто потрібно зберегти?

Парадокс у тому, що насправді всі вони затребувані. Питання лише в тому: що – в Україні, а що – поза межами. Наприклад, наших хіміків розбирають просто на ура французи та німці.

С.К.: А скільки випускників залишають країну та їдуть працювати за кордон?

Ми не ведемо такої статистики. Але за нашими спостереженнями, близько 10% їдуть за кордон. На природничих факультетах буває більше, на гуманітарних — менше.

А.С.: На наступний рік ви будете пропонувати збільшити бюджет фінансування університету на 500 млн грн. З якою метою?

Насправді на сьогодні університет, по суті, вичерпав можливості свого поступального розвитку. Нам потрібен принаймні ще один навчальний корпус. Бо в усіх корпусах заняття відбуваються у дві-три зміни. Нам потрібен ще один гуртожиток. За даними Держкомстату, починається демографічний підйом, тому кількість випускників шкіл в Україні буде зростати. Відповідно й кількість абітурієнтів.

А.С.: Це буде новий корпус на ВДНГ?

Звичайно. Тому нам потрібні інвестиції з боку держави, щоб університет розвивався.

Бо інакше університет задихається. На жаль, це реалії.

Фото: Макс Требухов

А.С.: Не сумніваюся, що вам відома доповідь ЮНІСЕФ, що результатом пандемії стане втрачене покоління дітей, які навчаються дистанційно. В університеті проводили дослідження якості знань студентів за цей рік карантину?

У нас є багато таких досліджень. Фактично ми майже щомісяця проводимо опитування студентів і викладачів. На жаль, так. Ми мусимо констатувати, що якість знизилася порівняно з попереднім, нормальним періодом. Чи на це вплинула тільки пандемія? Я не пов’язував би це лише з пандемією. Бо що транслюють медіа? Навіщо вчитися. Бо ж, наприклад, начебто Білл Гейтс не вчився. Але якщо реально склад R&D Microsoft, то там понад 2000 докторів філософії з різних наук. Проблема в тому, що освіта в нашій суспільній свідомості втратила сенс, що це є соціальний ліфт. Медіа не пропагують освіту як соціальний ліфт. На жаль, і наші дослідження якості знань, освіти просто страшні.

А.С.: Ви кожного місяця робите заміри?

Ми кожного місяця проводимо опитування, робимо такі заміри. Наші соціологи та психологи констатують, що «соціальна анемія» наростає. Бо немає телосу, немає впевненості в завтрашньому, післязавтрашньому та після-післязавтрашньому дні. І я не пов’язую це лише з пандемією. Усі хочуть жити тут і тепер. Насправді це вже не постмодерна ситуація. А метамодерна. Метамодерна з постправдою. Що може нас урятувати? Саме система освіти. Але тут потрібна мотивація. До речі, у звіті ЮНІСЕФ теж зазначено про мотивацію. На мою думку, мала б бути медійна кампанія для формування от суспільної візії, що освіта — це для того, щоб ти був успішним.

С.К.: Наприклад, у Штатах освіта коштує дуже дорого. Вступити, як у нас на бюджет, фактично неможливо. Лише за умови спеціальної стипендії. Можливо, у нас потрібно ініціювати суспільну дискусію про введення аналогічних правил? Тоді й до освіти буде інше ставлення?

Є цікаві порівняння. З одного боку — це Штати, з іншого — Німеччина, наприклад, Баварія, де освіта була безплатною. Але потім це скасували. Чому? Є німецький економіст Тіло Сарацин, який написав книгу «Німеччина самоліквідовується». Він провів дуже цікаве дослідження, яке стосується німецької економіки. На його думку, економіка Німеччини успішна, бо базується на високоінтелектуальній доданій вартості. Усі знають «Мерседес», «Ауді», «Фольксваген», БМВ, «Бош» і так далі. Тому він розглядає освіту як інвестицію в людський капітал. Американська система освіти вписується в американську економічну модель. Ти коштуєш стільки, скільки в тебе інвестували. Європа йде трішки іншим шляхом. Думаю, що нам теж треба ініціювати дискусію, щоб ми зрозуміли, чого насправді хочемо від освіти?

Фото: EPA/UPG

А.С.: Який нині відсоток тих, хто навчається на бюджеті і за контрактом?

Десь 65% -75% — на бюджеті, а 30% — за контрактом.

А.С.: А яка середня вартість контракту на рік?

40-45 тисяч гривень. Це достатньо висока вартість навчання. Але річ у тім, що контракт для бюджетної установи — це нульова ставка, бо ми неприбуткова установа. Тобто в контракт закладається все, що передбачено навчальним планом. Наприклад, практика в Каневі, оплата праці керівників, комунальних послуг і все таке інше. Річний контракт — це немало, але не дає прибутку університету.

А.С.: Чи є якісь привілеї для абітурієнтів, які приїжджають до нас з окупованих територій?

Так, є. Насправді в них окрема система вступу. З минулого року після прийняття закону до нас почали більше приїжджати й тут складати іспити.

С.К.: Як саме вони складають іспити?

Абітурієнти можуть реєструватися і складати іспити для отримання атестата в школах на лінії розмежування. Наприклад, із Криму — в Херсоні. Так само ЗНО складають, наприклад, у Харкові та інших містах. Або абітурієнти можуть приїхати до нас і при уповноваженій школі скласти вступні іспити. У наших документах такі вступники реєструються під шифрами, ми навіть не знаємо, хто це, щоб запобігти різним моментам.

С.К.: Ці студенти навчаються на бюджеті?

Практично більшість саме на бюджеті, тому що є спеціальна квота. Це не за рахунок інших вступників, це окрема квота. Наш університет у 2014-2015 роках перевів близько 800 студентів із Криму та з Донбасу. Ми підтримали таких дітей, забезпечили навчання на бюджеті. Але говорімо чесно. Зараз уже минуло 7 років. З новими студентами, які до нас ідуть, уже складніше. Тому ми ведемо з кураторами розмови, щоб вони приділяли їм особливу увагу.

Фото: Київський національний університет імені Тараса Шевченка

С.К.: Скільки зараз таких студентів навчається в університеті?

Близько 300 із загальної кількості 24 тис.

А.С.: Усе більш популярним стає IT-напрямок. Дуже часто батьки хочуть, щоб діти вступали саме на факультети цифрових технологій, програмного забезпечення і так далі. На вашу думку, це виправдано? Який напрям освіти буде найбільш перспективним?

Можливо, я вас трішки розчарую. Бо для дитини треба обирати той напрямок, те, до чого в неї є потяг. Бо ж IT — це збірне поняття. Бо є вебдизайн, є системний адміністратор, системний інженер, програміст. Це все дуже різні речі. Скажімо, щоб програмувати, треба добре знати математику. Наш мехмат випускає дуже класних фахівців, які потім уміють писати програми і таке інше. Бо практично всі мови програмування базуються на певних описуваних у математиці параметрах. Тому коли в нас день відкритих дверей, я завжди кажу: треба, щоб у дитини до цього лежала душа, тому що вона має цьому віддаватися.

Навчання та освіта мають бути мотивованими, це має бути тобі до душі. Я знаю дуже багато прикладів, коли батьки погналися за модою, відправили дитину на юридичний факультет чи до Інституту міжнародних відносин. А дитина не хоче навчатися, воно їй узагалі не йде. Дитина відчуває дискомфорт. Як на мене, якщо є потяг до хімії, то хай іде на хімфак. З неї тоді буде хороший хімік, знайде роботу.

А.С.: Які спеціальності будуть перспективними через 5-10 років?

Через 5 років буде перспективною психологія. Обов'язково буде перспективна через ситуацію, в якій ми зараз опинилися. Узагалі психологічне консультування, розвиток особистості, HR — все це буде актуально в найближчі 10-15 років. Також обробка великих масивів даних, а це вже математика. Якщо до цього є потяг, то це суперспеціальність. Бо ми будемо працювати з великими базами даних, значить, повинні вміти систематизувати їх, аналізувати, повинні вміти отримувати якісний результат. Так само буде актуальною соціологія. Це і маркетолог, і соціальний інженер.

За дослідженнями світового економічного форуму в Давосі, актуальним буде все, що пов’язано з брендингом. І це не лише брендменеджер, не тільки бренд компанії, але й особистісний, персональний бренд. Чому ми часто говоримо, що наші політики не мають особистісного бренда? На відміну від німецьких чи французьких парламентарів? Бо ними ніхто не займається. Їм розказали там в одному місці, що вони ніхто і вас звуть ніяк (тренінг Микити Потураєва для «слуг народу» в Трускавці), а вони повірили в це.

Фото: Макс Требухов

А.С.: Насправді ж так і є.

Завжди в тренді буде історична освіта. Чому? Бо якісна історична освіта — це робота з документами, джерелами. Це не просто підручник із хронологією, а робота з джерелами, коли ти встановлюєш причино-наслідкові зв’язки. Я сказав би, що і журналістика буде в тренді. Але сама журналістика змінюється що два-три роки. Самі по собі це знаєте. Ба більше. Журналістика — це і ремесло, і наука, і мистецтво, зрештою, як і професія лікаря. Лікар — це вчений, науковець, дослідник, ремісник і геній. Ми ж завжди йдемо до конкретного лікаря, правда? Так само журналістика.

Що порадити: на кого вчитися? Я пораджу просто. От до чого є потяг — туди треба йти. Не треба ламати дитину, бо вони нині дуже такі делікатні. Дитині треба просто дати можливість самій спробувати, нехай навіть набити свої ґулі. Якщо щось не так – скоригувати. Але дитина мусить сама зробити крок відповідальності, обрати те, що їй до душі.

Соня КошкинаСоня Кошкина, Шеф-редактор LB.ua
Анна СтешенкоАнна Стешенко, Специальный корреспондент
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram