ГлавнаяПолитика

Нафтова пляма у Версалі

Промовиста нісенітниця про королеву Анну, бовкнута Путіним у Версалі, могла би сприйматися просто черговим пропагандистським «ядєрним пєплом». Мало ми за ці роки нісенітниць чули? Таким послідом рясненько (і, треба віддати належне, не без успіху) намагаються притрусити цілий світ незліченні інформаційні посіпаки Кремля.

Але звернімо увагу на місце, час і спосіб дії.

Фото: EPA/UPG

Можна підходити художньо, з драматургічного боку. Говорити про провінційність актора, який навіть Шекспіра посеред вулиці не годен з виразом прочитати. Путіну до короля Ліра, звісно, далеко. Але там у п’єсі є актуальний епізод урагану в степу, де самотній старіючий тиран в безсилій люті рве на собі волосся…

Мені більш відповідною виглядає методологія визначення об’єктивної сторони складу злочину. Ні, ми й так знаємо, що Путін – злочинець. Та за такими подробицями можна додатково з'ясувати і визначити мотиви і мету вчинення злочину, його суспільну небезпечність.

Перекручення історії, «міфодизайн» – аж ніяк не нова сьогочасна витівка російських агресорів. Чим марнославніший і закомплексованіший володар, від Нерона до цариці Єкатеріни, тим більше він норовить вивести генеалогію своєї примітивної тиранії з шляхетних джерел. Вочевидь, попередньо викрадених і перелицьованих.

Путінська заява про те, що Анна - «русская», і що її особиста історія є вікопомною кремлівською «скрєпою» в чинній російсько-французькій політиці, виглядає радше експромтом, аніж заздалегідь підготованим пропагандистським прийомом. Звісно, спертим на «темники» референтів. Але згадаймо, як невимушено, по-мушкетерськи, президент Макрон відповів на питання про російських журналістів у Франції. Це було чисте «toucher», влучний удар, завданий за всіма правилами. І, вочевидь, це було лише видимою часткою того, з чим Кремль зіткнувся у Версалі.

Тотальна російська пропаганда на Європу зіграла тут з Путіним злий жарт. Він і його посіпаки не йняли віри, що французька аристократія аж ніяк не переймається думками своєї москвофільської «вандеї», якщо говорити про посполитих французів. Ні, корупційні впливи ніхто не скасовував, і ми бачили це у папередніков, але тут, вочевидь, щось пішло не так. І аристократ Макрон прохолодно вказав на місце нуворишу – екс-носію собчаковських портфелів.

Фото: EPA/UPG

Але ніяк не реагувати – пацани в Кремлі неправильно зрозуміють. Міг, звісно, ще згадати своїх козаків і вигадку про походження слова «бістро», але це виключно на Францію.

А тут мета була – багатоходовочка. Крім кволенького контрудару, меседж ішов ще на два напрямки – власне на Росію, де повним ходом ліпиться, вже з чого попало, історична скрєпна ретроспектива, задля дутої пропагандистської величі.

Ну і, власне, до нас. Це пряма вказівка на те, що Київ моксельці вважають безальтернативно своїм. Як Крим. Казка про «колиску трьох братніх народів» стрімко перетворюється в казку про рукавичку, куди лізе погрітися замерзлий ведмідь.

Псевдоочевидність таких історичних суджень має:

а) роздратувати українців;

б) заохотити «рускомірцев»;

в) наголосити на самоочевидності подальших територіальних зазіхань. Вони, ці зазіхання, нікуди не ділися.

Вижимаючи цю алюзію, «рукавичку» Київської Русі теж не українці пошили. Але вона впала з норманської руки принаймні точно там, де жили предки українців. І питання нашої спадкоємності в історії і культурі тут очевидне. Суперечки йдуть хіба що між прихильниками «норманської теорії» і речниками трипільско-куявської автохтонності.

З ініціативи цариці Єкатеріни ІІ було найнято 33 переписувачів історії, 28 з яких навіть не знали російської, і Карамзін вже лише коментував ці сурогати. Так Ярослав став «Мудрим», Володимир – «Великим».

Фото: relax.com.ua

Ну а відтак вже до і Путіна недалечко.

Конунг Ярицлейв, Ярицлейв Кульгавий (в дитинстві був паралізований), або Скупий, як правильніше звали Ярослава рідні йому скандинавські саги, крім Анни, уклав ще шість династичних шлюбів для своїх дітей, французький став прикметним лише через віки. Одна з його доньок вийшла, наприклад, за Гаральда Жорстокого, що означало поповнення Ярославової дружини свіжими вікінгами для ефективнішої боротьби з ріднею, там де не вдавалось вбити зненацька. Жорстокий час, жорстокі люди, і близько нічого спільного з «цукерковою» двогривневою картинкою. (До речі, в ті часи за дві гривні можна було купити коня).

Шведська княгиня Індигерда, владна і гонорова матір Анни, вочевидь також зі слов’янством не мала нічого спільного. Історики знають сцену сватання Ярицлейва до Індигерди, цілком норманську за звичаями і стилем. Власне, Європа і її національні держави завдячують своєму становленню саме норманам та англосаксам, так що тогочасний Київ був цілком в геополітичному тренді і на одному рівні сімейно-політичних комунікацій, принаймні до середини 11 століття напевне. Перейняття місцевих звичаїв, втім, також ставало дедалі і повсюдно інтенсивнішим, євреї-кнааніти давали дітям слов’янські імена, дружинники-нормани асимілювалися на відбитих у древлян землях, тому Анна Київська справедливо може вважатися провісницею нової ідентичності.

Ну а московська Красная площадь в ті часи либонь виглядала, як картина Шишкіна «Утро в лесу».

Вернімося ж до речника цієї історико-політичної незграбності, і гляньмо на європейський театр військових інформаційних дій. Ми знаємо про «рускомірцев» як доволі вузьку секту, «совків» яких там обмаль, з огляду просто на вік, і «ватників», яких чимало. Але ці підвиди схрещуються між собою і породжують цікаві мутації.

Наприклад, інбридинг «совка» і «рускомірца» породжує типаж, який називається – «вотблін». Трохи схоже на «гоблін», ну і по змісту десь близько.

Тобто людина така говорить місцевою мовою, в крамниці чи перукарні, але не може стриматися і емоційно в неї проривається російське «вот блин!». Трапляється це з приводу і без приводу, але контекстуально це приховане роздратування тупими європейцями (канадійцями, американцями), які не можуть щось там втямити «вотєтовотвсе».

На англомовне вухо «бліін» – це назва райдужної плями, що розповзається по поверхні калюжі від оливи чи бензину. Тому це звучить, як дурнувате питання «що за пляма?». Хоча вочевидь довкола жодних плям нема. Хіба що в мізках.

«Вотбліни», зокрема в Канаді, чіпляють колорадські стрічки і пілотки, і з червоними прапорами марширують вулицями Торонто на травневих урочистостях в день народження королеви Вікторії. За тим досхочу наспівавшись совєтських пісень, замовляють суші і пиво «Саппоро» в кафе «Шогун», де голосно розповідають анекдоти про «тупих канадойлов». Вочевидь, російською.

Фото: timgud.livejournal.com

Чемні канадійці дійсно звертають увагу на таку імпрезу з колорадськими стрічками. І при нагоді тактовно журять своїх українських друзів, що ті дарма обмежують своє спілкування з «вотблінамі». Адже ті знають історію і , бач, шанують свого маршала Карла Манергейма.

І це не публіцистичне порівняння далебі, а свідчення тамтешнього очевидця.

Путін, вочевидь, інформаційно «протік» у Версалі, і його вкид, чи, точніше, викид, мав би заграти веселковими барвами і відвернути увагу від головного, водночас нагадавши, хто саме постачає до Європи левову частку нафти й газу. І чому має на це історичне право.

Дзуськи.

У нас, крім Анни, з французами дійсно є багато спільного. Лютеція, місто паризіїв, було вщент спалене римською армією, як і Київ – військом Батия. Відродився Париж, відродився і Київ, постали і зросли нові нації, зі своєю історичною пам’яттю.

А масні плями минають, коли пересихають калюжі, в яких вони виникли.

Олег ПокальчукОлег Покальчук, ​соціальний психолог
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram