Це була хороша зустріч і хороший візит. Леонід Кожара і Радослав Сікорський головували у Варшаві на спільному засіданні колегій польського та українського МЗСів. Такі зустрічі проходять уже кілька років, по черзі в Україні та Польщі, і уже стали певною традицією. У Варшаві також зустрілися вп'яте учасники Польсько-Українського Форуму Співробітництва, до якого входять близько 20 експертів, науковців, політиків, журналістів та людей, які займаються співпрацею між нашими країнами, насамперед, у гуманітарній сфері. Це також була хороша розмова в основному про історію, але і європейські перспективи України. За трирічну історію Форуму це була найкраща зустріч. Найбільш конкретна, цікава, і найкраще організована і підготовлена обома сторонами. Варто відзначити, що зустрічі проходили у Королівському замку у Варшаві, який є найпрестижнішим місцем для такої зустрічі в польській столиці.
Форум можуть стати реальним інструментом обговорення і співпраці між нашими країнами на громадському рівні. Політичні контакти між нами активні, але розмови політиків – особливо з чинних владних партій – це ще не все. Ми раді, що на Форумі з українського боку були не тільки представники влади, але й люди, пов'язані з опозицією, скажімо – колишній віце-прем'єр-міністр України Микола Жулинський і філософ професор Мирослав Попович. І вони не бояли висловити свою думку, яка не завжди погоджувалася з позицією решти української делегації.
Побачимо, чи після візиту президента Віктора Януковича до Москви бажанням Києва йти на зближення з ЄС буде так само сильним, як у нещодавніх деклараціях, які у Варшаві сприймали дуже серйозно. Для Польщі немає у цей час важливішої мети у зовнішній політиці на східному напрямку, аніж підписання Брюсселем угоди про Асоціацію з Україною. Це неправда, що Польща готова домагатися цього будь-якою ціною. Сприяння Україні, коли з-над Дніпра йдуть негативні сигнали – хоча б у сфері демократії та прав людини – може призвести до втрати довіри до Варшави з боку інших наших партнерів у Європі. Польща хоче грати щодо України роль доброго поліцейського, а роль злого взяв на себе Берлін. Побачимо, наскільки ефективною буде ця стратегія.
Рік 2013 матиме вирішальне значення для стратегічного вибору України. Я писав про це на початку року, але варто про це пам’ятати і повторювати це знову та знову. Всупереч видимості, ключ до цього вибору не в Брюсселі чи Москві, а в Києві. Це від українців залежить, що станеться з їхньою країною стан у наступні 20-30 років, бо саме про таку перспективу ми говоримо. Це велика відповідальність, але і нормальна ситуація в країні, яка є незалежною, і сама може і навіть повинна ухвалювати рішення про своє майбутнє. Настав такий час, що більше балансувати, стоячи практично на шпагаті, більше неможливо. Не кажучи вже про те, що тривале стояння у такій позі викликає біль, про що знає кожен чоловік.
Молчание Киева и Москвы – не военная хитрость, а отсутствие какого-либо предмета для договоренностей. Сторонам настолько нечего сказать, что они даже не могут изобразить согласия. Собственно, России ничего изображать и не нужно. Для нее согласие состоит исключительно в жестком отказе Украины от европейской интеграции, передаче в собственность трубы, вступлении в Таможенный союз и прочих прелестях.
— Виталий Портников
Європа випробовує Україну м'якою силою, Росія – економічними вигодами від зближення з Євразійським союзом, а Сполучені Штати пробують застосовувати жорстку силу, погрожуючи санкціями за порушення демократичних стандартів. Мабуть, ще ніколи не було так, щоб стратегія США щодо України так сильно відрізнялася від стратегії Європи.
Що обере Київ? Побачимо. Хотілося б, щоб це було відповідальне і далекоглядне рішення з урахуванням усіх плюсів та мінусів. Не варто ухвалювати його похапцем, в емоціях, беручи до уваги інтереси однієї партії, бізнес-групи чи клану. Україна грає у велику гру, мабуть, найважливішу у своїй новітній історії. Здається, що все більше і більше впливових людей це зрозуміє. Хоча це теж не є гарантією успіху. Українські еліти зробили кілька серйозних помилок у своїй історії – хоча б у сімнадцятому столітті, визначившись на союз із Росією – за що заплатили потім страшну ціну. Побачимо, як воно буде цього разу.