Президент України Віктор Янукович відвідав Польщу. Коментатори і критики східної політики уряду (зовнішньої політики щодо Східної Європи – LB.ua) закликали президента Коморовського, щоб він гостро поставив питання щодо Юлії Тимошенко і став на захист прав людини. Таке ставлення морально виправдане, але політично мінімалістичне. На Сході нам важливо щось набагато більше, ніж звільнення пригноблених народів. Ми повинні створити буфер безпеки між нами та Росією. Незважаючи на роки маразму, справа не є безнадійною. Україна рухається до ратифікації Угоду про асоціацію з ЄС, а Польща тримає руку на кнопці: немов під час голосування у парламенті може натиснути «так», але може також натиснути кнопку «ні». Янукович повинен рахуватися з нашим рішенням.
1.
В Україні справи погані. Прозахідний, підтримуваний Польщею помаранчевий табір розпався, а після виборів (президентських – LB.ua) Ющенко був цілковито розчавлений і випав з політики. Новий президент вирішив відновити започатковану Кучмою стратегію балансування між Заходом і Сходом. Це було б не найгірше, якби одночасно з цим він не почав репресії щодо своїх політичних опонентів. Цим він, зрозуміло, зіпсував стосунки з Європейським Союзом, але також із пострадянськими країнами, адже порушив неписане правило, яке поважає і Путін у Росії, і Лукашенко в Білорусі: при зміні режиму не ув’язнюють своїх попередників. Жорстока «чистка» сатрапом своїх попередників – це політична бомба уповільненої дії: його люди самі повинні рахуватися з тим, що самі колись поплатяться, а це дуже погано слугує для їх політичної лояльності.
Елементарний геополітичний інтерес Польщі - тобто наявність між нами і Росією мережі буферних держав, можливо, лояльних до Варшави - хоч і не похоронений Україною, проте баланс почав схилятися убік Москви. Час грав на її користь. Але все ж розбіжності інтересів між Києвом і Москвою настільки великі, що у нас є можливість запхати свій черевик – потрібно лише зачекати, щоб у двері трішки відкрилися. Може, власне зараз надійшов такий момент?
2.
Україна стоїть на порозі геополітичного вибору, а Москва докладає усіх сил, щоб вибір був «правильним». Спокушує зниженням ціни на газ в обмін на вступ до Зони вільної торгівлі з Росією, Білоруссю та Казахстаном, а в майбутньому – до політичного та економічного Євразійського союзу. Тим часом, Київ уже зробив значний крок у бік Заходу, парафувавши угоду про Асоціацію з ЄС. Брюссель і Київ сказали «а», треба сказати, «б», тобто підписати її, і «в» – ратифікувати.
Власне, ми на етапі відкривання рота, щоб сказати «б». Янукович хоче, щоб це було зроблено на саміті Східного партнерства у Вільнюсі у листопаді. Польща так само зацікавлена у цьому і ми можемо допомогти. Проблемою залишається, однак, справа Тимошенко. Не вона сама є важливою, бо якось важко повірити у невинність прекрасної Юлії, а те, що опоненти Угоди про асоціацію з Україною, наприклад, Німеччина, використовують долю колишнього прем'єр-міністра, щоб перешкодити Угоді. Саме вони, а не команда Януковича шкодять польським інтересам на Сході. З нашої точки зору, найкращою, звичайно, є демократична Україна, долучена до НАТО і ЄС, але непоганим варіантом теж є Україна авторитарна, аби вона була буфером, пов'язаним наскільки це можливо із Заходом і Польщею. Оскільки, очевидно, київська влада не хоче випускати Тимошенко з в'язниці, можна спробувати переконати їх переглянути справу під контролем спостерігачів ЄС, щоб вибити з рук критиків твердження, що її засудження було фарсом. Інспекція ЄС також придалася б і на другому суді щодо співучасті у вбивстві українського бізнесмена. Нехай українські суди роблять під їх контролем (інспекції ЄС – LB.ua), що вони хочуть. Янукович показав би своїм прибічникам, що не відмовляється від звинувачень проти колишнього прем'єр-міністра, а Європейському Союзу – що рахується з його думкою.
3.
Не факт, що такий варіант спрацює – тоді доведеться придумували інші. Польща, очевидно, не може дозволити собі бездіяльність щодо України. Якщо ми мали б визначити три основні цілі нашої геостратегії, першою було б тісніша інтеграція у європейські структури, друга – збереження НАТО як ефективної мілітарної сили, третьою – перетягнення України на свій бік. За будь-яку ціну і будь-якими засобами. Нехай німці кричать щодо проблем з правами людини – вони можуть собі це дозволити, тому що їхній східний фланг захищаємо ми. Наш – українці. Тому доля Тимошенко повинна бути для нас байдужою, доля України – якомога важливішою.