ГлавнаяПолитика

Шкідливіші за мононітрохлорбензол – 2

Гексахлорбензол, який офіційно відпливає з України, і той, що припливає в Британію – дві різні речі

Шкідливіші за мононітрохлорбензол – 2

Нагадаємо суть першої частини. Ізраїльська фірма ТОВ «С. І. Груп Консорт» дивним чином виграє ледь не всі тендери на утилізацію особливо небезпечних відходів в Україні.

У поточному році ця фірма освоює найбільшу суму, яка коли-небудь виділялася державою на утилізацію – понад 600 млн. грн. Однак, є певні підстави підозрювати, що, споживаючи сотні мільйонів державних коштів, «С. І. Груп Консорт» не надто сумлінно виконує свою роботу.

Інформація, яку LB.ua отримав з Британії, вказує: не виключено, що замість спеціалістів з утилізації відходів, українські платники податків фінансують шахраїв. І що найстрашніше: невідомо, куди ці «спритники» ховають токсини.

Таємниця розмноження гексахлорбензолу

Є під Калушем величезний полігон гексахлорбензолу – тисячі-тисячі тон. Причому 50 грам – вже смертельна доза для людини. Урядом цей полігон оголошено зоною надзвичайної екологічної ситуації: проблему треба вирішувати не жалкуючи коштів, не зволікаючи, бо вже завтра гексахлорбензол може потрапити в Дністер, і тоді в зоні ризику опиняться мільйони людей.

Минулоріч на полігоні знаходилося 11 з лишком тисяч тон гексахлорбензолу. На утилізацію 8,5 тисяч тон було виділено майже 300 млн. грн. (тобто по 35 грн. за кілограм небезпечної речовини). За ці кошти токсини були відвезені на спалення аж у Британію, на завод «Tradebe».

Станом на 2011-й, залишилося ліквідувати залишки. Отож, здавалось би, одним вольовим зусиллям уряд вирішив проблему. Однак не довго раділи екологи: на полігоні раптом було виявлено додаткових 20 тисяч тон гексахлорбензолу. Відтак, фінансування на утилізацію було розписано ще на два роки. Відповідно, бюджет на ліквідацію калуської загрози виріс до 1 млрд. грн. Саме про таку суму автору розповідав заступник голови Івано-Франківської облдержадміністрації Василь Плавюк.

У поточному році третину цієї суми, тобто більше 300 млн., отримало ізраїльське ТОВ «С.І. Груп Консорт» (автор присвятив їй чимало уваги в першій частині розслідування). Отримало, «перемігши» у тендері з одним учасником. Автор має підстави підозрювати, що тендер готувався спеціально під цю фірму, а гексахлорбензол штучно «розмножився», щоб «С.І. Груп Консорт» отримала ласий шматок бюджетних коштів.

Адже довідкова інформація щодо роботи Калуського хіміко-металургійного комбінату, який продукував гексахлорбензол, заперечує можливість знаходження на полігоні великих необлікованих партій ГХБ. Наприклад, читаємо «Урядовий кур’єр»: «у 1973 р. на території колишнього Калуського хіміко-металургійного комбінату ввели в дію технологічну лінію з випуску чотирихлористого вуглецю (ЧХВ) та перхлоретилену (ПХЕ)… У процесі робіт утворювались тверді відходи (осмоли), які віднесено до першого класу небезпеки. Щороку нагромаджувалось таких у середньому 540 тон, в собі вони містили понад 90% гексахлорбензолу (ГХБ)».

Підрахуємо: якби навіть виробництво проіснувало до цього часу (а воно закрилося в кінці 90-тих), то було би максимум: 2011-1974 (37 років) – 37 Х 540 тон = 19980. А не 32 тисячі тон!

Хтось може зауважити, що підприємство могло приховувати справжню кількість відходів, щоб не платити податок на утилізацію, або «Урядовий кур’єр» міг надрукувати помилкові цифри. Та якби ж це був єдиний підозрілий факт!

Везли лимони і лимонки. Тепер – ГХБ

Для розуміння ситуації розглянемо: чим є полігон, на якому працює ізраїльська фірма.

Гексахлорбензол під Калушем накопичувався з 1973-го – в результаті діяльності Калуського хімічно-металургійного комбінату. Три перші роки бочки з відходами закопувалися «стихійно» – у ямах на узліссі. Далі був організований полігон для захоронення, де було вирито 12 модулів. Дев’ять було заповнено повністю, один – на половину. Модулі – це котловани, на дні яких знаходиться природний шар глини, вкритий поліетиленовою плівкою у 0,2 мм товщиною. Котловани заповнені 200-літровими бочками, поставлені одна на одну у три ряди. Бочки присипані піском та камінням, надалі знову вкриті поліетиленовою плівкою і 50-сантиметровим шаром глини. Щоправда, подекуди технології не дотримувалися, бракувало глини, плівки, а інколи й бочок – тоді ГКХ відвантажували насипом. Все це зверху багато років заливалося водою…

Василь Плавлюк, який був присутній на «церемонії» з демонстрації результатів роботи ізраїльської фірми, розповів автору про те, як відбувалася утилізація. Спочатку відгортали верхній шар ґрунту і перевіряли на вміст гексахлорбензолу. За словами Василя Плавлюка, обстежений ґрунт був чистий, і його не займали. Далі – бочки, або «каша» з проржавілих бочок гексахлорбензолу та нижнього шару ґрунту. Цю «суміш», яка містила від 32 до 46% гексахлорбензолу, вантажили у великі мішки і відправляли залізницею до Миколаєва, у порт «Октябрськ», а звідти – кораблями у Великобританію на спалення. Кораблями ізраїльської компанії «Маріта», яка, згідно її інформації з її сайту, спеціалізується на перевезенні цитрусових та військових вантажів.

У минулому році так працювало ДП «Національний центр поводження з відходами», в цьому році за тим самим сценарієм працює ізраїльське ТОВ «С.І. Груп Консорт».

Автор не даремно розписала у таких подробицях весь процес утилізації гексахлорбензолу. Аби читачам стало зрозуміло: той гексахлорбензол, що офіційно відпливає з України, і той, що припливає в Британію – дві різні речі.

Британії байдуже, що спалювати – глину чи токсини

У Великобританії існує урядове Агентство з охорони довкілля (їх офіційний сайт – www.environment-agency.gov.uk). Заводи, які приймають на переробку шкідливі речовини, мусять детально йому звітувати. Отож, агентство отримує інформацію про партії гексахлорбензолу, які надходили та мають надійти й на завод «Tradebe».

Автор писала листи агентству, зокрема, пану на ім’я Eddie J Platt. Наше спілкування відбулося за допомогою електронної пошти. Причому адреса пана Плета мала офіційне розширення – після собачки «environment-agency.gov.uk».

Виявляється, Агентство з охорони довкілля отримало від заводу «Tradebe» звіт: Україна надсилає їм на переробку не гексахлорбензол, а «агрохімічні відходи, що містять небезпечні речовини, включаючи пестициди з 1-го по 11-й клас токсичності, включаючи гексахлорбензол». При чому вміст гексахлорбензолу в цих відходах був мінімальний. За даними британського урядового агентства, минулоріч у різних партіях відходів найбільший відсоток гексахлорбензолу складав 13%. Найменший – близько… нуля. Хоча українське Мінприроди стверджує протилежне, говорячи про 32-46%.

Що ж виходить? Виходить, що за скажені бюджетні кошти Україна відправляла у Великобританію… звичайну землю.

У поточному році британці очікують ще на 10 тисяч тон українських відходів. Перша партія – корабель з 2-ма тисячами тон, вже полишив Україну. Відповідно, в Британське агентство з охорони довкілля вже надійшли звіти про тестові проби на гексахлорбензол всіх цих партій. У процесі переписки, Едді Плет повідомив: відповідальний за поставку ТОВ «Сі буд сістем» надав 8 пробних тестів. В одному виявилося 2% гексахлорбензолу, в решті семи – менше 1% ГХБ.

Такими темпами нам доведеться вивозити гексахлорбензол з України ще 10 років! Можна тільки уявити, як дивуються британці, які переробляють українські токсини. Вони, певно, гадають, чи то Україна така багата, чи то така «повернута» на чистоті, що везе за тридев’ять земель на спалювання тисячі тон злегка забрудненої землі.

Втім, для британців це просто бізнес, їм байдуже, що спалювати – ГХБ чи українську землю. Особливо, якщо за це платять хороші кошти.

Де логіка?

Отримавши таку інформацію з британської Агенції з охорони довкілля, автор була просто шокована. Наскільки можна їй довіряти? Чи може це бути фальсифікацією? Але який сенс британцям надавати інформацію? Щоб не хвилювати британську громадськість? Навряд чи в такій країні, як Великобританія, можливі подібні «фокуси».

Розглянемо інший варіант: українська сторона сфальсифікувала заявки, насправді ми відправляємо на завод «Tradebe» 50% гексахлорбензол, а пишемо як 1%. Для чого? Може, щоб зменшити ціну? Але ж неможливо так дурити британців!

Так, із німцями подібне не пройшло. У минулому році, замість дусту з 20% хлору, ДП «Національний центр поводження з небезпечними відходами» прислав їм на переробку дуст з 40% хлору. Як розповів LB.ua керівник екологічного департаменту Мінприроди Олександр Соколов, після цього Німеччина відмовилася від наших пестицидів.

Якщо ж насправді Україна відправляє в Британію лише злегка забруднений грунт, а не концентрований гексахлорбензол, то куди в такому випадку ховають справжні партії небезпечної речовини? Який взагалі сенс в усій цій афері? Адже відвезти в Британію справжній ГХБ легше, ніж його сховати, а потім відправляти туди землю.

Пояснення може бути наступне.

Керівник екологічного департаменту Мінприроди Олександр Соколов на одному з публічних засідань, яке було присвячене темі Калуша, зауважив: відходи калуського гексахлорбензолу частково містять гексахлоретан, який дуже важко переробити.

Олександр Соколов(другий зліва)
Фото: Тетяна Чорновіл
Олександр Соколов(другий зліва)

Отож, можливо, все було так: коли Британія погодилася утилізувати наш гексахлорбензол і Україна надіслала їм першу партію, британці – виявивши там гексахлоретан – або відмовились від контракту, або значно збільшили його суму.

Але українські корупціонери не змогли собі відмовити у задоволенні «розпиляти» мільярд тендерних коштів і заходилися возити в Британію те, що там погодилися спалювати – забруднену землю.

В цю версію прекрасно вписується й те, що гексахлорбензолу на полігоні під Калушем раптово істотно побільшало.

Що ж насправді відбувається з українськими небезпечними відходами? Вочевидь, це вимагає серйозної перевірки та уваги громадськості. Адже йдеться не про одну машину гексахлорбензолу, яка десь зникла, а про десятки тисяч тон небезпечних токсинів.

Є ще кілька аргументів, які змушують нас відстежувати цю проблему і надавати їй розголосу.

Перше: афери з небезпечними відходами для України – не новина. Нинішнє керівництво Мінприроди звинувачує попередників у тому, що раніше небезпечні відходи лише на 40% утилізувалися. А інші 60% «вивозилися з посадки в посадку, з однієї області в іншу». «І кожен губернатор хвалився, що знищує відходи. Закривалися акти, оберталися бюджетні кошти», – розповідає керівник екологічного департаменту Мінприроди Соколов.

Друге: автор чула від представників Івано-Франківської влади, від МНС, від науковців та громадських організацій, що на полігоні гексахлорбензолу відсутній контроль та моніторинг, що туди не допускають навіть представників Міністерства надзвичайних ситуацій.

Третє: автор дослідила, що фірма-прибиральник «С.І. Груп Консорт», що виграє тендери по всій країні, не має документів, які підтверджують її кваліфікацію.

Все це дуже підозріло, особливо, якщо мова йде не про утилізацію памперсів, а про речовини першого класу небезпеки.

«Невже ми мононітрохлорбензол у львівських шахтах ховаємо?»

Автор звернулася за коментарями до Мінприроди. Виявляється, у відомстві переконані: утилізація небезпечних відходів відбувається успішно та без зловживань.

«Нас звинувачують у тому, що ми вивозимо глину у Британію – це смішно. Ми рятуємо країну, а нас іще й звинувачують! А те, що ми мононітрохлорбензол із Горлівки у львівських шахтах ховаємо, чули? А чому не в горлівських? Там теж шахти є. Що за дурня!» – заявив автору керівник екологічного департаменту Олександр Соколов.

Співробітник Мінприроди розповів: існує інша проблема – коли Україна відвозить в Британію дещо страшніше, ніж гексахлорбензол. Мовляв, українські небезпечні відходи не ідентифіковані і зазвичай мають сторонні домішки. Склади та полігони в Україні належно ніколи не охоронялися, тому навіть сучасні хімвиробництва підкидають туди свої відходи – аби не платити за утилізацію.

Так, у Німеччині – під час спалювання української партії хімреактивів – вибухнула піч, бо у «сировині» містився домішок магнію та фосфору, якого там бути не могло в принципі. Очевидно, цей «подарунок» підкинули.

«Ви питаєте про глину, яка нібито була замість гексахлорбензолу, а я вам кажу, що може бути навпаки. Ми веземо в Британію дещо небезпечніше, аніж гексахлорбензол», – повторився Соколов.

«Ви маєте на увазі гексахлоретан, що важко утилізується? Виявивши його, британці спробували відмовитися від наших відходів?» – уточнив автор.

«Ні, вони його утилізують. Але це їм обійшлося на порядок дорожче, та й триваліше по часу», – відповів Соколов.

На «порядок» дорожче – це серйозно. Чи можна уявити, що британський завод займається благодійністю: 8,5 тисяч тон небезпечних відходів з України собі у збиток, а потім погоджується прийняти ще 10 тисяч тон? У це не віриться.

Тому автор задав логічне питання: «Британцям заплатили компенсацію?»

Соколов, який до того був доволі щирим, раптово закрився: «Я не хотів би говорити про це детально».

Тому автор спитала: «А ви впевнені в підряднику?»

«Я ні в чому не впевнений. З іншого боку, неможливо так хімічити за моєю спиною. До того ж, у Британії перевіряють те, що ми їм привозимо».

Після цієї розмови стало зрозуміло: утилізація українських небезпечних відходів важка та дорога через складність їх ідентифікації. Тому, якщо держава наймає непорядну фірму, у тої може виникнути спокуса утилізувати землю, а відходи сховати, аби отримати більшу рентабельність.

Таким чином, з’ясовувати, що насправді відбувається з українськими небезпечними відходами, можливо лише безпосередньо в «утилізатора». Тобто в ізраїльській фірмі «С. І. Груп Консорт», або її українського підрядника «Сі буд систем».

Марчевський: «Мені керівництво заборонило говорити»

Автор намагався зв’язатися з ізраїльською фірмою або її українським підрядником по телефону. Однак розмови не вийшло. Спільна для двох фірм секретарка повідомила журналісту: керівництво зв’яжеться, якщо вважатиме за потрібне. І не зв'язалося.

Автор навідався у спільний для двох фірм офіс на Червонозоряному проспекті, 57. Офіс займав велике приміщення на першому поверсі житлового будинку. На стіні біля входу висіла табличка «SI bud ltd». Автор поцікавився, що це за фірма – виявилося, британська. Отже в родині «Сі»-компаній, що займаються утилізацією небезпечних відходів, є не лише українські, ізраїльські, але й британське «коріння».

Фото: Тетяна Чорновіл

Але чому офіс прикрашає назва саме британської сестри? Можливо, господарі вирішили, що так престижніше. Хоча, треба сказати, ця фірма так само підозріла, як і всі інші. Головний її офіс знаходиться в невеликому будиночку в місті Стокпорт, графство Чешир.

Британське «гніздо» утилізаторів
Британське «гніздо» утилізаторів

Хоча насправді ніякого офісу там нема. Просто за тією адресою надаються послуги реєстрації компаній. І, треба сказати, «Si bud ltd» там опинився у поганому товаристві. Адже на цій адресі також зареєстровані фірми, що були викриті як шахрайські. Наприклад, компанія «Transport 7 ltd» позиціонувала себе в інтернеті як «універсальний транспортний засіб», що здатний доставити навіть «британського закоханого в Америку у вигляді пакету, щоб вразити його подружку». Насправді жодні послуги не надавалися. Коли діяльністю фірми зацікавилися правоохоронці, виявилося, що шахраї мали українське коріння – сайт для фірми був створений у Севастополі. Інша фірма з тієї ж адреси торгувала неіснуючими Бентлі…

Отже адреса британського «офісу» «Сі»-компаній часто потрапляє в кримінальні новини. Це, погодьтесь, не найкраща реклама бізнес-структурі, яка виконує серйозне державне замовлення.

Тепер повернемося до українського підрядника з родини «Сі»-компаній», який утилізує небезпечні відходи.

Далі порогу офісу на Червонозоряному журналіста не пустили. Автор вже хотів забиратися геть, як поряд пригальмував величезний джип «Лексус» з номером «ВР», і з нього вийшов могутньої статури чоловік. На питання журналіста, чи не представляє він «Сі буд сістем», ствердно кивнув.

Коли ж автор представилася – відмовився спілкуватися. «Нам керівництво заборонило. Пишіть запит», – розповів чоловік. «А хто ваше керівництво?» – спитав журналіст. «Питайте в Мінприроді», – порадив чоловік.

Автор «пробив» номера авто і з’ясував, що спілкувався з самим Іллею Яковичем Марчевським. Він – головна діюча особа в україно-британсько-ізраїльській бізнес-структурі, яка займається утилізацією наших небезпечних відходів.

У першій частині розслідування автор присвячував йому чимало уваги.

Фото: Тетяна Чорновіл

У пошуках керівництва

Отже, контакту з фірмою-утилізатором не вийшло. В кого ж питати, що насправді діється з гексахлорбензолом? У того, на кого вказав Марчевський?

В принципі це логічно. Як показує досвід журналістської роботи, якщо в якійсь державній програмі проводяться тендера на суму, близьку до мільярда, переможця тендерів вибирають не на конкурсах, а погоджують на найвищому рівні.

Що насправді відбувається з небезпечними відходами, знає дуже обмежена кількість людей. Як автор вже згадував, у цю тему не допускають навіть МНС Балоги. Разом з тим, перший віце-прем’єр Андрій Клюєв має бути в курсі. «Давайте свої пропозиції, ми їх включимо в кошторис, який представимо Клюєву», - казав Соколов на засіданні в Мінприроди по Калушу, звертаючись до присутніх.

Чи ж таки в курсі Клюєв, інші високі керівники, чи ні; зрештою – хто за це несе відповідальність, запитання, яке, вочевидь, потрібно задавати голосно. І – аби отримати відповідь – не один раз.

Тетяна ЧорноволТетяна Чорновол, журналістка
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram