Выступление премьера Юлии Тимошенко на церемонии, посвященной 70-й годовщине начала Второй мировой войны

Понад 7 мільйонів українців пішли на війну, кожен другий не повернувся додому, кожен другий з тих, хто вижив – залишився інвалідом. Загалом на фронтах та в концтаборах, у масових каральних акціях загинуло майже 10 мільйонів моїх співвітчизників. 

Разом з іншим нардами, які представлені сьогодні, тут ми заплатили надзвичайно високу ціну, але все ж таки зуміли вистояти і не просто вистояти, а перемогти. Можна закрити очі на дійсність, але не можна закрити очі на спогади. Отже, правильно, що ми зустрілися сьогодні тут, де розпочалося поневолення Європи і де два десятиліття тому завершилося її повне звільнення. Мало з тих, хто вижив у боях за Польщу, присутній з нами сьогодні, але пам’ять про їхню мужність живе у нас усіх так само, як і про всіх, хто загинув на цих фронтах. 

Але сьогодні багато синів та доньок Польщі, активістів Солідарності, які завершили боротьбу за свободу, разом з нами. Їхня мужність – це також наше натхнення. Сьогодні в пам’ять про них, ми відзначаємо не початок війни, а тріумф свободи. Ми підтверджуємо волю людей, які боролися у визвольній війні, об’єднатися у непорушний мирний союз з тими, хто колись був на іншій стороні фронту. Тільки ця єдність може зробити нас непереможними. Сьогодні ця сама єдність продовжує примножувати нашу свободу. 

Наша історія, починаючи з тих чорних днів, показала, що держави визначають себе завдяки вибору, який вони постійно роблять. Ті, хто пережив гіркоту вторгнення, окупації і поразки, могли бути сповнені образою, ненавистю та жагою помсти. У період після 1945 року уся Європа могла зробити крок у напрямку взаємних звинувачень та ескалації напруги. Але Європа почала шукати нову солідарність, її народи утворили потужний і могутній Європейський союз на руїнах війни. Ми всі повинні, як вони, докласти сміливих зусиль, щоб зрозуміти і почути один одного, а також змінити насильство та підозрілість на співчуття і почуття нашої спільної долі. 

Мій улюблений поет Есхіл якось писав: „Навіть уві сні біль, який не забувається, крапля за краплею лягає на серце, поки у нашому відчаї проти нашої волі не прийде розум через волю Божу”. 

Сім десятиліть болючих спогадів та гіркого досвіду краплина за краплиною принесли нам мудрість розуміння, що світ не повинен бути розділений, що ми не потребуємо ненависті, жорстокості, беззаконня, а потребуємо щедрості та мудрості, співчуття та справедливості наших цінностей. Саме тому я прошу, пам’ятаючи про тих, хто поклав своє життя заради свободи, помолитися про ті порозуміння та співчуття, про які я щойно говорила, тому що перемоги над тиранією не ознаменували кінець ненависті, не поклали край беззаконню та безпорядку. 

Гданськ, Польща зараз є частиною вільної та об’єднаної Європи – це те, що ви, поляки, обрали та вибрали для себе. Дозвольте мені наприкінці моєї промови звернутися до всіх з проханням піднятися над негараздами сьогодення заради надій і майбутнього, піднятися над свободами, якими ми зараз насолоджуємося, заради свободи повсюди, піднятися над спогадами заради того дня, коли уся Європа та весь світ будуть об’єднані у мирі та справедливості. „Наш виклик сьогодні, - як вчив нас покійний Лешек Колаковський, - це питання лікування волі”. Тому, згадуючи біль та шрами минулого, та святкуючи тріумф свободи сьогодні, давайте себе присвятимо тому, про що античні греки написали ще на світанку Європи: приборкувати лють людини та зробити життя цього світу м’якшим. 

Зараз я схиляю голову в глибокій пошані перед усіма, хто ціною власного життя виборов для нас мир. Дякую вам усім, для мене та моєї країни велика честь бути з Вами сьогодні, цього святого дня.