Між тим, паралельно Росією реалізується в інформаційній тиші другий енергетичний міст, не менш важливий, ніж NordStream 2, а для України ще більш небезпечний, оскільки він маргіналізує енергетичний потенціал і політичний вплив у регіоні. З липня 2019 року стартує експорт електроенергії з нової атомної електростанції в Остравець, Білорусь, що розташована лише у 51 км від Вільнюса. Експорт електроенергії ще на початку будівництва електростанції планувався на квітень 2018 року. Це – атомна електростанція, яку будує Росатом, до складу якої входять два енергоблоки по 1200 МВТ. Російськими стратегами один блок призначений на експорт на ринок Центральної Європи та країни Балтії. Для реалізації проекту імпорту електроенергії вже в травні 2015 року російська компанія Inter RAO UES заснувала в центрі Варшави компанію, завданням якої є саме імпорт електроенергії. Такий імпорт здійснюється сьогодні через з'єднання Litpol 1 – між Литвою та Польщею. Кожен може перевірити це онлайн на сторінці www.litgrid.eu - майже кожен день імпортується 486 МВт енергії. Сьогодні в самій Польщі виникають системні проблеми з попитом на електроенергію. Очікується значне підвищення цін на електроенергію у 2019 році. У 2015 році у Польщі вперше за 30 років настала криза в доступі до електроенергії. Для майже 8600 компаній виникли обмеження в доступі до електроенергії. Тоді в аварійному режимі системний оператор Польщі купував електроенергію з України.
З липня 2019 року відбудеться також інтеграція енергетичного ринку Росії та країн сателітів. Україна матиме справу з інтегрованим енергетичним центром Росії. З 1 жовтня 2021 року інтегрованими в один системний енергетичний хаб будуть існуючі ринки Німеччини. Країни Центральної Європи опиняться між двома енергетичними гігантами, які будуть з ним співпрацювати як в області енергетичної інфраструктури - про що свідчить проект NordStream, так і в галузі торгівлі енергією.
Діалог і спільна стратегія в Центральній Європі виробляються важко. Як приклад наведу міжнародну конференцію у липні 2017 року у Варшаві, що була присвячена призначенню енергетичного хабу в Центральній Європі. Ця подія співпала з візитом Президента США Дональда Трампа до Польщі. У конференції взяли участь 12 країн на рівні президентів і прем'єр-міністрів і національних енергетичних компаній. З України не запросили жодного учасника, навіть в якості спостерігача. Це дуже важливий урок, який мав би змусити енергетичний сектор і політиків України до роздумів про роль і місце України, а також до генерації пропозицій для Європи в області енергетики та енергетичної безпеки. Ставка в геополітичній енергетичній головоломці дуже висока. Це – цивілізаційне місце України в конкурентоспроможності інвестицій в індустрії завтрашнього дня, в рівень розвитку та використання енергетичного сектора в якості джерела економічної експансії. Йде ера електромобільності, й Україна має потенціал, щоб відіграти важливу роль в регіоні.
На жаль, енергетичний ринок в Європі, незважаючи на політичні декларації, як і раніше, залежить від Росії. Якось дивно виходить, що Росія завжди зберігає свій потенціал, незважаючи на декларації та санкції. Прикладом є Польща, яка збільшує свій імпорт вугілля з Росії до 2015 – 4,937 млн тонн, у 2016 році – 5,195, а в 2017 – 8,699 млн тонн. У період з січня по квітень 2018 р. Польща купила 6,465 млн тонн, за весь 2018 рік ця цифра може скласти до 12 млн тонн. Російська компанія "Газпром" 3 жовтня повідомила, що експорт газу до Польщі зріс протягом трьох кварталів 2018 року на 11,7% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Це означає, що до країни потрапило додатково біля 0,9 млрд кубометрів російського газу. У 2017 році до Польщі теж потрапило майже 250 тисяч тонн антрациту з Луганська та Донецька. Більш того, за даними росіян, у вересні поставки до Польщі збільшилися на 59%. Компанія PGNiG пояснює такий результат зростанням внутрішнього споживання. Такі жорстокі факти енергетичної математики.
11 липня 2018 р. у Брюсселі в Європейському Парламенті виступали голова Комітету Верховної Ради України з питань паливно енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Олександр Домбровський разом з президентом Енергоатома Юрієм Недашковським. Вперше в історії вони представили європейським парламентарям (в рамках громадського слухання) енергетичний проект з України. Ним став Енергетичний Міст «Україна – Європейський Союз». Нагадаю, цей проект був затверджений КМУ ще у 2015 році, ним передбачено, що Україна орієнтує один з двох блоків Хмельницької АЕС на експорт, за участі міжнародного консорціуму, в який входять польська компанія Поленергія, французька компанія EDF та американська Westinghouse, добудовують лінію передач з ХАЕС до польського Жешува та інвестують в ХАЕС з метою синхронізаціїї її роботи з європейською системою ENTSO-E. Гроші від експорту електроенергії повністю йдуть на добудову відразу двох атомних блоків-мільйонників – третього та четвертого Хмельницької АЕС.
По заповненому вщент залу європарламенту, незважаючи на початок канікул, лунали коментарі, що це перша така важлива ініціатива, яка відіграє стратегічну роль стабілізатора енергетичної безпеки. Євродепутати та брюссельські експерти дізналися, який потенціал ядерної енергетики має Україна. Для більшості новинкою став той факт, що найбільша електростанція в Європі знаходиться саме в Україні. Енергетичний міст «Україна - Європейський Союз» був предметом багатьох зустрічей з євродепутатами, а також чиновниками та політиками Європейського Союзу.
У жовтні 2017 р. міністр енергетики України Ігор Насалик разом з депутатом Олександром Домбровським зустрілися у Варшаві з польськими підприємцями з енергетичної галузі. Представляючи, зокрема, проект Мосту, запрошували компанії з Варшави брати участь в інвестиціях в енергетичному секторі України. Присутніх було понад 120 компаній.
У травні 2018 р. в Пекіні під час візиту делегації Парламенту України було укладено Меморандум про співпрацю між Енергоатомом і двома китайськими потужними компаніями: CNNC – світовим лідером у будівництві атомних електростанцій, який реалізує, наприклад, проект будівництва атомної електростанції Hinkley Point C у Великобританії, та найбільшим міжнародним банком ICBC. Меморандум про розвиток Хмельницької АЕС (добудова блоків 3 і 4), які є в основі проекту Енергетичного Мосту «Україна-Європейський Союз». Для всіх присутніх з української делегації було дуже цікаво, звідки китайські партнери знали проект Мосту до найменших деталей.
3 жовтня 2018 р. престижний Think Thank з Washington Atlantic Cоuncil опублікував доповідь What Role Can Energy Bridge Play in Ukraine’s Energy Resilience? (Яку роль може грати енергетичний міст в енергетичній стійкості України?). Це доповідь експертів Мелісси Херш та Едварда Кі – аналітиків, пов'язаних з розвідувальним співтовариством США і темою енергетичної безпеки (переклад вийшов лише на сайті УНІАН). Автори дають високу оцінку українській концепції, як національної важливої ініціативи - важливої для стабілізації енергетичної безпеки в Центральній Європі. Автори висунули тезу про велике значення проекту для України. Це перший такий важливий національний проект, який може сприяти Україні.
З економічної точки зору завдяки проекту Енергетичний міст «Україна - Європейський Союз», Енергоатом може генерувати дохід навіть до 6 млрд євро, з огляду на поточні ціни на енергоносії в Центрально-східній Європі та середньостроковий прогноз. Це – близько 6 відсотків ВВП України. Ці кошти будуть використані для інвестування в нові потужності при будівництві блоків 3 та 4 Хмельницької АЕС. За кошти проекту буде також збільшена потужність існуючих активів державної компанії Енергоатом. Інвестиції - це нові робочі місця, які є в дефіциті в регіоні розташування Хмельницької АЕС, що призводить до відтоку кваліфікованої робочої сили за кордон (про що регулярно бідкається український уряд). Це також нові технології та можливість створення перших атомних генеруючих потужностей без участі РФ. Це дає можливість навіть співпрацювати з китайцями. Таким чином, вплив проекту перевищує обсяг у 6 відсотків ВВП. Хіба це не означає, що за критерієм впливу та значимості проекту для економіки та енергетики України, проект має національний характер?
Проект Енергетичний Міст «Україна – Європейський Союз» - це також перший етап синхронізації енергосистеми України з Європейським Союзом. Це своєрідний тест здатності організаційної культури держави та зрілості політиків у реалізації європейського прагнення. Як Міст, так і проект енергетичної синхронізації України з Європейським Союзом - це загроза для інтересів Кремля. Тому варто спостерігати, як інструменти гібридної війни все частіше проявляються проти європейської орієнтації України. Як в Україні, так і в Брюсселі Москва має свої перевірені методи. Для Росії пріоритетом є забезпечити експорт електроенергії з атомної електростанції в Білорусі. Проект Мосту передбачає конкуренцію, а відтак серйозну загрозу російським інтересами. Адже після повної синхронізації Країн Балтії з Євросоюзом, саме Україна зможе експортувати енергію на цей ринок, забезпечуючи енергетичну безпеку. Близько 3 років між Литвою та Швецією проходить енергетичний кабель по дну Балтійського моря. За цей час зафіксовано 31 аварію – гадаєте випадково? У січні 2018 р. на момент аварії ціни на електроенергію у Вільнюсі формувалися навіть від 118 до 200 євро!
Оцінка аналітиків з Вашингтона щодо важливості проекту Енергетичний Міст «Україна - Європейський Союз» і факту, що це національний проект, очевидна і позитивна для України. Але, на жаль, цю оцінку в українському владному істеблишменті та чиновницькому середовищі поділяють не всі. Зокрема, економічний регулятор НКРЕКП, який вдруге за час війни з Росією змінив очільника, але не змінив поглядів щодо гальмування проекту Енергомосту. Західні партнери оцінюють це таким чином, що українська влада як і раніше підпорядковується російським інтересам. Для багатьох західних інвесторів, аналітичних центрів з представниками яких довелось спілкуватися мені та моїм колегам (причому не лише з атомного чи експертного середовища, але й дипломатичних кіл) - це червона лампочка перед інвестуванням в Україну.
Чи залишиться Енергоміст ще однією нереалізованою надією, або стане успішним проектом, що поверне Україну в якості потужного учасника електроенергетичного ринку Європи, залежить від регулятора енергетичного ринку України, Міністерства енергетики та вугільної промисловості, а також зрілості багатьох політиків. Це не анонімні інституції, але установи, очолювані політиками з певних партій та політичних середовищ.