Маючи дефіцитний бюджет, наш уряд навіть розраховувати не може на те, що поверне усі ті позики із грошей, зібраних з платників податків. Отже, єдине, на що може сподіватися наш уряд – це знайти нові позики, що дозволять погасити майбутні виплати. Знайти такі гроші у світі нібито і не складно, - за умови політичної стабільності, передбачуваної політики уряду та швидкого зростання усіх економічних показників. Але це все – не про Україну зразка 2019 року, яку чекає фактично безперервний процес виборів. Це період, коли жоден урядовець не планує на довше, ніж на кілька тижнів; коли уся еліта переймається популістськими ідеями; коли не проводяться жодні реформи; коли призупиняються не лише зовнішні інвестиції, але навіть місцеві бізнесмени стають надто обережними у своїх капітальних витратах. Коли потенційний кредитор розуміє, що нині в борг він даватиме одному уряду – а завтра про цей борг говоритиме зовсім з іншим урядом. Іншими словами - це точно не той період, коли іноземні фонди шикуватимуться в чергу задля того, щоб позичити Україні трохи грошей, навіть під надвисокі - як для цивілізованого світу - відсотки.
Отже, уряду доведеться самому активно шукати охочих позичити нам гроші. Шанс знайти таких кредиторів є – та лише за умови, що в усій тій виборчій гарячці, все-таки буде хтось, хто гарантуватиме в Україні присутність здорового глузду. Очевидно, що жоден український політик чи чиновник такої гарантії іноземному кредитору дати не може. Єдиним, хто підходить на таку роль, є Міжнародний валютний фонд. З одного боку, він продовжуватиме тиск на наш уряд і політиків, щоб ті не впадали в радикальний популізм, шкодячи завтрашній стабільності нашої економіки. З іншого боку, його присутність в Україні додаватиме впевненості іноземним кредиторам, збільшуючи шанси на їх позитивне рішення про нові позики.
Таким чином, хочемо ми того чи ні – співпраця з МВФ залишається єдиним нашим шансом безболісно пройти 2019 рік (варіант позичити щось у багатого і агресивного сусіда ми наперед виключаємо). А це означає, що нашому уряду доведеться більше прислухатися до рекомендацій фахівців МВФ, у тому числі, у таких неполярних рішеннях, як підняття тарифів на газ. Інакше – дефолт. Розуміючи непросту ситуацію в країні, МВФ вже пішов нам на поступки. По-перше, Фонд не грюкнув дверима минулого року, коли уряд не виконав свою обіцянку підняти ціну на газ з жовтня 2017 (можливо, якби тоді підняли ціни десь на 16%, то цієї зими газ для населення був би дешевшим). Більш того, не зважаючи на порушену обіцянку, Фонд красномовно вдавав, що Україна все ще залишається «у програмі» з ним - і це дозволило нашому уряду залучити у приватних іноземних кредиторів 5,7 мільярдів доларів протягом вересня 2017-жовтня 2018. По-друге, МВФ щойно замінив програму розширеного фінансування, наповнену вимогами болючих реформ, на менш вимогливу програму Stand-by. Поки що остаточний список нових вимог невідомий, але очевидно, що він буде меншим, ніж у попередніх меморандумах, але усе, що уряд пообіцяє МВФ цього разу, доведеться виконувати.
Як і скільки Україні треба виплатити у найближчі 14 місяців?
За зовнішніми зобов’язаннями, уряду та НБУ необхідно буде заплатити 7,3 мільярди доларів протягом наступних 14 місяців. До цієї суми ще потрібно додати частину валютних боргів уряду перед держбанками - не менш, як півмільярда доларів. Ці банки завжди були готові перекредитувати уряд у валюті – але не цього разу. Адже валюта їм буде необхідна для погашення своїх доларових боргів (їх загальні виплати зовнішнім кредиторам перевищать мільярд доларів наступного року). Отже, усього уряду потрібно знайти приблизно 8 мільярдів доларів.
На щастя, на виплату більшої частини цього боргу, уряд може знайти (чи вже знайшов) зовнішнє фінансування:
- 2,0 мільярди доларів щойно залучили від випуску єврооблігацій;
- 1,9 мільярди доларів (чи біля того) ми можемо отримати від МВФ уже цього року;
- 1,4 мільярди доларів уряд може отримати від ЄС та Світового банку, як тільки МВФ виділить нам свій кредит.
Отже, для повного щастя, уряду потрібно буде ще знайти десь біля 3 мільярдів доларів наступного року. За умови підтримки МВФ, це цілком можливо.
Як мінімум, за умови позитивних рекомендацій від МВФ, уряд може розраховувати на нове розміщення єврооблігацій. У першій половині наступного року можна залучити 2-3 мільярди через випуск міжнародних облігацій Мінфіном та, можливо, державним банком.
Програмою максимум, може стати новий транш МВФ (десь 1 млрд доларів) та ще один транш макрофінансової допомоги від ЄС (півмільярда євро), а також від інших західних урядів. Проте сподіватися на це можна лише за умови, що усі вимоги МВФ, що будуть прописані у новому меморандумі, будуть повністю виконаними, що виглядає майже фантастикою. Тим не менше, наша країна має шанс повністю закрити потреби у фінансуванні зовнішніх виплат уряду на 2019 рік навіть без цих грошей.
Але за 2019м прийде не менш інтенсивний - з точки зору зовнішніх виплат - 2020й рік. І те, чи зможе країна пройти його без порушення боргових зобов’язань, буде залежати вже від нового парламенту та нового уряду. Сподіваємося, вони у нас будуть менш популістськими та більш орієнтованими на реформи.