Порівняйте ваш досвід роботи у НБУ та у Фонді?
Робота юриста регулятора банків і монетарної політики і робота юриста ліквідатора банків – це абсолютно різні речі, різні задачі і проблеми. Але якщо порівнювати за обсягами, за проблемними питаннями, то в Фонді сконцентрувалися ті проблеми, які лише іноді зачіпали мою роботу в НБУ. Тут я бачу проблеми наяву, а не в теорії, коли готувалися проекти законів. Бачу проблеми, пов’язані з поганими активами, правами вкладників, інших кредиторів банку, питаннями захисту кредиторів...
У Фонді вам доводиться більше судитися?
Процедура ліквідації, виведення банків з ринку, передбачає дуже багато судових справ і позовів як до банків, які знаходяться в нашій системі, так і до позичальників і пов’язаних осіб.
Чи ефективна робота юрвідділу Фонду? Наприклад, скільки справ вдалося виграти?
Я не знаю, чи можна міряти ефективність кількістю справ. Ефективність треба вимірювати надходженням коштів до ліквідмаси банків або на рахунки Фонду.
Щодо кількості справ, то ми зараз запроваджуємо нову статистику судових справ, оскільки до цього часу фактично у ручному режимі отримуємо інформацію від юридичних служб наших банків. На сьогодні в нас близько 110000 судових справ та 120000 виконавчих проваджень.
Банки, які виводяться з ринку, – це окремі юрособи, вони не є структурними підрозділами Фонду. Ми організовуємо виведення банків з ринку шляхом призначення уповноважених осіб у ці банки, здійснення контролю за процедурами виведення з ринку. У кожного банку в системі Фонду є своя юрслужба, над якими я теж здійснюю контроль. І ми часто буваємо сторонами у одному процесі: юридична служба банку і юридична служба Фонду гарантування. Навантаження у відділі судової роботи Фонду приблизно 500 справ на людину. Якщо чесно, це немислимі цифри, такого просто не повинно бути.
Якщо будемо повертати всі кредити через суди – це буде найменш ефективна робота. Тому що навіть здоровий банк, у якого, наприклад, 30% поганого портфелю, не буде за всіма цими кредитами судитися. Цьому банку буде важко вижити на ринку.
Тобто ви переважно намагаєтеся досягти своєї мети досудовим шляхом?
Це комплексна задача. Ми задовольняємо вимоги кредиторів і вкладників банків шляхом певного управління майном. Управління майном може включати в себе різні елементи: це і продаж цього майна, і судовий захист, стягнення заборгованості або предмету застави. Плюс це здача в оренду приміщень, наприклад, які знаходяться в банку, отримання від цього певного відшкодування. Можуть бути інші шляхи управління майном.
Ви казали, що в грошах треба оцінювати. То скільки грошей залучили?
Важко оцінити, бо надходження на рахунки — це тільки одна цифра. Більшість рішень ми отримуємо на користь банку або Фонду. Але виграти справу та стягнути гроші з боржника — це різні речі. Після виграшу справи є різні шляхи. Ми можемо йти у виконавчу службу, де знов будемо нести витрати — авансовий збір десь до 30 тис. гривень (частину ми вже понесли, бо сплатили судовий збір). На жаль, законодавство змінилося, і ми (і Фонд, і банки) платимо зараз судовий збір за позови у повному розмірі.
Але авансовий збір до виконавчої служби не дає ніяких гарантій. Ви можете не те що не стягнути заборгованості — ви можете не повернути ані судовий, ані авансовий збір. Не факт, що ви щось отримаєте взагалі.
У нас багато виконавчих проваджень, які тривають по п'ять-сім років. Виконавче провадження може здійснюватися протягом усього життя платника, у нас же немає інститутів банкрутства фізосіб. Основна відповідь по виконавчим провадженням майно боржника або сам боржник за місцем знаходження– відсутні.
Офіційна статистика Мін’юсту – 15% виконання рішень судів. Так що можете зрозуміти наші цифри. Тобто перемогти в суді – це навіть не половина перемоги, це четверта частина перемоги.
Все ж таки, якщо казати про гроші, скільки було повернуто у 2016 році?
Щоб ви розуміли, у нас не тільки стягнення з боржника. У нас багато позовів – це повернення активів, визнання, наприклад, нікчемними правочинів, за якими виводилися активи банків. І у разі повернення ми отримуємо не гроші, а активи. Тобто я би не оцінював просто, скільки грошей прийшло.
Якраз повернення активів – це найболючіше питання. Виведення активів перед тим, як банк визнають неплатоспроможним, відбувається в останні місяці і навіть години життя установи.
У деяких банках відбувається не тільки виведення активів, а ще й збільшення пасивної бази, за якими є відшкодування Фондом. Ми ж відшкодовуємо до 200 тис. грн. А депозит, наприклад, в мільйон гривень дробиться на інших вкладників за день, за ніч до виведення банку з ринку. Багато прикладів, коли юрособа в останній день чи місяць перераховує позики своїм працівникам по 199 тисяч.
Це ж не заборонено законом?
Якщо абстрактно, то хто забороняє приватній юридичній особі свої власні кошти дати у позику своїм працівникам? Але це щастя працівникам падає лише тоді, коли кошти юрособи знаходяться в банку за день до визнання його неплатоспроможності. І, ясна річ, банк не виконує платіжні вимоги, платіжні доручення такої юридичної особи на перерахування коштів, оскільки коштів в банку вже немає на коррахунку.
Фонд виплачує в такому випадку?
Зрозуміло, що умисел юрособи направлений на те, щоб розкидати “позику” на своїх працівників, які потім повертають ці гроші назад.
Все це за рахунок коштів державного бюджету — не Фонду. Бо масштаби виведення банків з ринку зараз такі, що система гарантування вкладів, не може профінансувати виплати гарантованої суми лише за рахунок внесків банків.
У нас фактично половина банківської системи за два роки перейшла у Фонд гарантування вкладів. І це в умовах реформування Фонду, в умовах погіршення економічної ситуації, війни, окупації — все одночасно.
Нацбанк і Уряд дають же гроші Фонду.
Це ж гроші не з неба. При нашій ситуації в економіці, при бойових діях, коли частина територій окупована і триває АТО, ми витрачаємо кошти, які необхідні соціально незахищеним і армії.
Так, але у деяких випадках (наприклад, у “Дельті”) під час дроблення гроші вкладникам все одно виплачували. А у інших (наприклад, у банку “Даніель”) - ні. Тобто це якісь подвійні стандарти?
В нас і по “Даніелю”, і по “Дельті” багато судових справ. Їх зазвичай подають “вкладники”, які раптом отримали ці депозити. По “Дельті” справ більше, тому що це великий банк. Він в нас лідер взагалі по справах, там десь 65000 судових справ. І дуже багато по дробленню.
Кожна історія дроблення особлива, не можна так все гамузом звалити. За деякими фактами дроблення порушені кримінальні справи, за деякими не порушені, за деякими закриті. Це залежить не тільки від банків.
Як ви вирішуєте, що це дроблення штучне, а це законне?
Розумієте, нікчемність договору в нашому випадку визначено статтею 38 Закону “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”. Там фактично записані ознаки і критерії цієї нікчемності, але у кожної нікчемності є умисел, так ось його дуже важко довести у суді. Умисел – це заволодіння коштами Фонду особою, яка не має на це права.
Вдавалося це довести? В яких випадках?
Це велика рідкість. Я би не сказав, що це тому, що ми знайшли доказ умислу. Суддя з огляду на сукупність доказів, які ми давали, вважав, що в деяких ситуаціях був умисел. Наприклад, в один день чомусь раптом перед визнанням банку неплатоспроможним 1000 вкладників захотіли розмістити багато вкладів. Дуже хотіли ось в цьому банку, в цьому конкретному відділенні здати. Суд вважав, що це нестандартна ситуація, і що вона свідчить про те, що фактично такі операції не проводилися, і умисел був направлений на заволодіння коштами Фонду.
Коли людина не знає, що вона вкладник…
Часто буває, що брали довіреності від людей, і одна особа фактично оформлювала ці вклади від імені великої кількості людей, які навіть і не знали про це.
В яких банках?
Це не один банк... Тут можна по дробленню окреме інтерв’ю давати, тому що постанова Нацбанку щодо проблемності, яка забороняє банку збільшувати вклади і базу для відшкодувань Фонду, є банківською таємницею, яку, в принципі, вкладники не можуть знати. І тому важко їх звинуватити в тому, що вони цю постанову порушили.
Але працівники банку знали про це.
Так, але вкладник ставить питання: “А я тут до чого? Я прийшов, здав вклад в банк відповідно до чинного законодавства, а якщо працівник банку щось порушив, питайте з нього”. Взагалі це питання дискусійне. Що таке дроблення? Дроблення люди ж роблять не тому, що їм нема чим зайнятися. Банк формально вважається здоровим, але гроші не віддає. Це ж не злочин — мати великий депозит у банку. І ось коли банк цей депозит не повертає, людина просить його переоформити на рідних, наприклад. Люди рятують свої гроші, не чужі. Вони ж їх не вкрали, це їхні кошти.
Але сам факт дроблення, як розумію, не є підставою для невидачі грошей людям?
Ми вважаємо, що при дробленні є ознаки нікчемності, передбачені статтею 38 Закону “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, і рішенням уповноваженої особи оці всі транзакції щодо дроблення визнаються нікчемними.
Фактично ми поновлюємо той великий вклад або рахунок юридичної особи, яка роздала позики своїм працівникам. І тоді цих нових так званих вкладників навіть немає в обліку банку.
Чи має бути питання дроблення якось врегульовано додатково у законодавстві?
Це питання комплексне: чому банк не видає кошти? В якому стані банк потрапляє в систему гарантування вкладів? Формально вже на ранніх стадіях повинні відслідковуватися проблеми банку і ознаки неплатоспроможності. Ще до того, як про це дізнаються клієнти банку. Тобто банк в ідеалі повинен попадати в систему гарантування вкладів ще до того, коли вкладникам починають відмовляти у виплатах. Ось чого ми повинні досягти.
Виглядає, що це недопрацювання Нацбанку, який вчасно не помітив проблеми…
Ні. Ви знаєте, часто так говорять: “Недопрацювання Нацбанку”. І розуміють в цьому плані останню команду Нацбанку. Це ж вони прийняли рішення щодо половини всіх банків. Але питання стану цих банків треба ставити десь з 2000 року. Я про це говорив під час виступу у Конституційному суді. Про цей банкопад, як казав один суддя.
Тобто деякі банки мали бути виведені Фондом ще в той час?
Задовго, задовго до 2013-го року. Був неналежний нагляд, неналежна нормативна база. Фактично країна вчилася — скільки тій країні років. І всі ці роки відбувалося тільки становлення банківського нагляду, регуляторної бази, нормативної бази.
Якби сьогоднішня нормативна база була в ті роки, то багато банків не дожили б до 2014-го року. І зараз би не було такої навали банків, які в один момент опинилися в Фонді. Це не можна ставити в провину якоїсь конкретної особи. Це така системна проблема.
Вимоги до тих же пов’язаних осіб з’явилися, якщо подивитися у Законі “Про банки і банківську діяльність”, не так давно. Це вимоги, які відповідають міжнародним стандартам. Все воно на ходу вдосконалювалося.
А чистка банківської системи, на жаль, запізнилася на багато років. І зараз ці проблеми сконцентрувалися у нас в Фонді. Ніхто не готував Фонд в 2013-му році, що половина банківської системи і понад 437 млрд гривень активів (за балансовою вартістю у банках, де вже сформована ліквідаційна маса) у нього раптом опиняться. Це було важко уявити. У Фонді гарантування вкладів тоді, мабуть, було два банки лише. І тут раптом така навала. Тому ми теж змінювалися. Водночас триває реформа судової гілки, виконавчої служби, питань реєстрації власності, декларування – все одночасно.
Ми нещодавно схвалили створення підрозділу управління майном. Якраз підрозділ управління майном і повинен визначати, йти до суду чи продавати майно. Нам, юристам, тільки дай ініціативу — можемо не 110 тис. справ, можемо 1 млн 110 тис. справ завести.
Сьогодні тільки розглядали на комітеті по продажам один з пулів кредитів “Дельти”. Пул складається з карткових кредитів кількістю понад 100 тис. Його номінальна сума 2,1 млрд грн. Ці кредити нічим не забезпечені, бланкові. сума одного тільки пулу з багатьох пулів самої “Дельти” – це на 1 лютого
130 тис. боржників — тільки по одному пулу можна понад 100 тис. позовів подати. Максимальний кредит – 200 тис. грн, середній – 20 тис. грн. Тобто ми можемо втопитися в судових справах. А що ми будемо мати у результаті? Величезні затрати на юридичну службу, на судовий збір, на виконавчі витрати. В кращому випадку будемо отримувати якісь мізерні суми.
Тобто вирішили продати цей пул?
Так, треба оцінити найменш витратний спосіб. Водночас оцінити, від якого способу найбільше задоволення можуть отримати кредитори. Тим більше, що ми обмежені в часі. Ми ж не можемо здійснювати ліквідацію вічно і чекати, наприклад, кращих часів.
За законом у нас дається два роки, потім цей термін можна продовжити ще на два роки та ще на рік. Але це не означає, що кожен банк повинен ліквідуватися п'ять років. Це ж витрати на утримання адміністрацій, майна на складах, на саму процедуру за рахунок коштів тих же самих кредиторів.
Наша мета – не створювати робочі місця для ліквідаторів і членів їхніх команд, а задовольняти якомога більше вимог вкладників і кредиторів банків. Чим швидше будемо це робити, тим більше коштів зможемо повернути. Тому що з часом кредитні портфелі не стають краще. У наведеному вище випадку з “Дельтою”, приміром, 82% бланкових кредитів були видані ще в 2012-2013 роках. А ще близько 20% кредитів були видані в 2011 році. Можете зрозуміти, по якій ціні їх можна тепер продати.
У нас іноді є політичні спекуляції стосовно того, що активів у наших банках на 437 млрд, а оцінені вони десь у 100 млрд. Тобто деякі політики маніпулюють цифрами і кажуть: “Хто вкрав 300 млрд?”. Хто ж їх вкрав? Підіть, подивіться ціни на все, що зараз є. Як це зараз можна продати, бо одночасно при такій економіці, при таких наших інвесторах як це можна продати за короткий термін, вивалити на ринок всі ці активи? Де ми знайдемо покупців?
Ми весь час якось смикаємо якісь окремі проблеми. Це ж не сьогодні ця проблема виникла. Ось, наприклад, що значить в нашій країні повернення кредиту? Про це давно вже говорилося, часто законопроекти ми розробляли про захист прав кредиторів.
Взагалі ментально в нашій країні існує помилкова думка, що “кредиты возвращают только трусы”. Коли в Парижі в Credit Agricole я це розказав, вони довго сміялися чи-то над жартом, чи-то над нами. В них поганих кредитів під час кризи лише 0,1%. Чому? Відповідь проста: вони не видають кредити тим, хто їх не поверне.
У нас як тільки банк потрапляє у неплатоспроможність, масово починаються проблеми навіть з тими клієнтами, які раніше за кредитами платили. У нас в принципі відсутній інститут добросовісних боржників, які повертають кредити.
Якщо на Заході ви не повертаєте кредит, це значить, що ваш рівень життя завтра знизиться: у вас буде негативна репутація боржника, ви не отримаєте доступ до кредитних ресурсів, до купівлі товарів у кредит, ви стаєте ізгоєм. Якщо промоніторити деякі російськомовні сайти в Америці, то дуже часто там задають питання, як створити позитивну кредитну історію. Інакше людина не може нічого зробити, не може бізнес розпочати. Тому там твоя позитивна і чиста ділова репутація чогось варта.
У нас твоя позитивна кредитна історія абсолютно нічого не вартує. Хоча це неправильно, так не має бути.
У нас навіть оголошення в метро є: “Допоможу законно не повернути кредит”. Це наша ментальність. І ці проблеми є у інших сферах. Декларації високопосадовців показали, що у сейфах, у тумбочках в людей лежать мільйони. Але більшість позичальників формально нічого не мають. І виконавча служба каже: “У вас нічого немає, рахунків немає, нерухомості немає”. Хто там знає, що у нього в тумбочці лежить?
Наскільки вдало відбувається взаємодія Фонду із силовими органами? Юлія Берещенко в інтерв’ю LB.ua розповідала, що працівники Фонду не могли зайти подивитися заставне майно, їх не пускали фізично. Чому не можна було підключити поліцію?
Дивіться, що таке заставне майно? Це не майно банку, це майно третіх осіб, які давали його у заставу. Так, у нас договорами передбачено, наприклад, що ми маємо доступ до цього майна і можемо його перевіряти, але це цивільно-правові угоди. Ми можемо за ними судитися, поліція у ці суперечки не втручається. Інша справа, якби було рішення суду, що треба забезпечити доступ.
Законодавство передбачає, що якщо вас не пускають до заставного майна, ви маєте право на стягнення і повернення кредиту достроково. Формально ось ваш захист. Але в нас кредитори бояться йти у суд. В нас, навпаки, у суд йдуть позичальники.
Це ситуація з “Родовідом” була в Дніпрі.
Це ситуація з усіма. Не тільки це в “Родовіді”, це у нас в багатьох банках. У нас іноді не те, що заставне майно... Іноді є майно, що вже належить банку, яке було переведено за цивільно-правовими угодами, а ми до нього доступу не маємо.
І що каже поліція?
Розумієте, цивільно-господарські справи – це не кримінал. Це не те, що власник зайшов на чужу територію, здійснив крадіжку. Це просто він не вийшов звідти, не звільнив предмет застави. Часто буває, що приходить поліція, а в них на руках свої рішення суду. У нас же будь-який суд у будь-кому районі може видати потрібне рішення.
У нас “Родовід”, наприклад, більше року знаходиться у тимчасовій адміністрації, хоча за законом тимчасова адміністрація – місяць, якщо знайдеться інвестор – два місяці. Що це означає для кредиторів (там головний кредитор НБУ). Це означає, що ми уже рік не продаємо нічого з цього майна. А воно, тим часом,там не стає кращим.
І таких банків у нас приблизно десять, вони періодично змінюються. Якийсь акціонер з однією акцією, чи вкладник із 100 грн, чи ще хтось подає позов, і суд приймає забезпечення, абсолютно неадекватне, забороняє регулятору це майно забирати. Хоча ми змінили процесуальне законодавство, написано напряму, що не дозволяється зупиняти або ухвалювати такі рішення суду. І нічого, все одно ці ухвали судді приймають.
Ви домагаєтеся звільнення суддів? Може, хоча б одного суддю звільнили?
Ми знаходимося ж в стані реформ. У нас то Вища рада юстиції не працює, то Вища рада правосуддя ще не набула чинності, вона ж не так давно почала працювати. І ми весь час на роздоріжжі.
Не знаю жодного випадку, щоб наші заяви дійшли до мети, і хтось поніс покарання. Я вже не кажу про кримінальне покарання. Ми ж не тільки в органи, які займаються суддями, скаржимося, ми й у правоохоронні органи подаємо позови на неправосудні рішення з ознаками злочину. Ми бачимо, що явно не збігається розмір позову із забезпеченням. Там у людини 2000 грн шкода максимальна, а нам забороняють ліквідацію банку, в якого десятки мільярдів активів. І я не маю жодного позитивного прикладу по жодному судді.
А щодо покарань топ-менеджерів та власників? Чи вдалося хоча б взяти з них гроші, щоб вони відшкодували нанесену шкоду? Арештувати їхні активи, автомобілі, яхти…
У нас є стаття 52 у Законі “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, яка передбачає, що пов’язані особи несуть відповідальність у разі, якщо зобов’язання перед кредиторами перевищують оціночну вартість активів, включених до ліквідаційної маси банку. Але там є ще продовження, мало хто звертає на це увагу. Там написано: “Якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до цього”. Нам не треба забувати, що банкрутство юридичної особи, в тому числі банку, – це не кримінал, це цивілізований вихід юрособи з ринку, за який не карають. У нас були рішення судів, коли власникам у провину ставилось, що вони не поповнили статутний капітал банку. В Законі “Про банки і банківську діяльність” написано, що це їх обов’язок. Але суд говорив так: “Це його право поповнювати капітал. Якщо в нього немає коштів, то він не поповнює”. І тоді банк йде у ліквідацію, тому що не впорався зі своїм управлінням. Це ж підприємницька діяльність, яка є ризикованою.
А нам треба довести оцей умисел, що дії або бездіяльність були спрямовані на те, щоб банк став неплатоспроможним. А в нас дуже часто власники не ставлять свої підписи під документами. Часто йдеться про менеджмент і правління. Іноді власник банку говорить: “Так це ж не я, це ж менеджмент. Я навіть не знав, що менеджмент це коїв взагалі”.
Ми знаємо конкретний приклад — Жеваго.
Ви ж чуєте весь час про “вкрадені мільярди злочинної влади”. Уся міць держави направлена на те, щоб притягнути до відповідальності цю “злочинну владу”. Але я не побачив жодного вироку суду. А тут Фонд один на один з цими пов’язаними особами. І нам кажуть: “А де ж результат?” Це ж не банальна крадіжка з каси. Тут часто всі оборудки і операції абсолютно легальні, люди просто отримували прибутки, інша справа, яким чином вони цю роботу вели. Це дуже важко доводити.
Є такий питання по вкладниках маленького банку “Камбіо”. Там заарештовані вклади як речовий доказ у кримінальній справі. Але за законом гроші не можуть бути речовим доказом.
Арештовує не Фонд, не банк, арештовують правоохоронні органи. І не сам слідчий, а суд за поданням слідчого приймає ухвалу про арешт. Тому це питання до судді і до слідчих. Ми подаємо заяви за ознаками злочину, в тому числі при дроблені, і слідчі самостійно приймають рішення у рамках кримінальної справи і в межах тих прав, які вони мають.
Можливо, якийсь цікавий кейс розкажете, який вас справді здивував?
Я би не сказав, що ці схеми такі витончені. Але є випадок, коли позичальник мав заборгованість 1,02 млрд, а у нього в цьому банку були ще певні рахунки. Не хочу називати позичальника, щоб не почали тут про ділову репутацію...
Може, ви банк можете назвати?
Це “Фінанси і кредит”. Так от, цей боржник подав позов до суду, порахував збитки шляхом невиконання банком платіжних доручень за його рахунками і нарахував збитки фактично на суму кредиту. І суд своїми рішеннями, всі три інстанції, зробив такий взаємозалік. І це дуже швидко було. Скоро дійде до того, що банк буде винний позичальнику кошти за збитки. І що цікаво: збитки у всіх є, у всіх, хто в цій черзі, у всіх є вимоги до банку, які банк не виконував. І якщо так кожен буде робити, то навіщо нам та черга взагалі? Фактично ця компанія отримала кошти поза чергою, її рахунки були в сьомій черзі. А кредит був набагато більший.
Ще були 11 банків, які поновили своє існування шляхом суду.
Це у нас зараз вісім банків, по яких прийнято феноменальне рішення про повернення їх назад. Так і написано у рішенні суду по деяких банках: “поновити діяльність банку”. А в нього вже дев’ята черга задовольняється. Тобто активи продано.
Ніхто не знає, як це поновити. Абсолютно відсутня законодавча база для виконання таких рішень. У нас взагалі не передбачено повернення неплатоспроможного банку, причому не на той день, коли він був виведений, а уже у розпал ліквідації. І ще написано: “Нацбанку видати ліцензію, а Фонду гарантування поновити членство у системі гарантування вкладів”. Всі наші запити про роз’яснення виконання рішення суддів залишені поза увагою.
В таких випадках, наскільки я знаю, Нацбанк повторно приймає рішення…
Правовий тупик. І найголовніша біда, це ж не просто прийняли неправомірне рішення, а проблема в тому, що у цих восьми банків майно фактично залишається без нагляду. Нашу уповноважену особу не допускають до рахунку, говорять: “Так, є рішення суду, яким скасовані рішення про твоє призначення”. Із державного реєстру юридичних осіб виключений уповноважений. І фактично банк нічийний. І це якраз золотий час для так званого дерибану активів. Відбувається виведення активів.
Тобто єдина мета поновлення цих банків – це виведення активів?
Важко зрозуміти мету того, хто подає цей позов, і суду, який приймає рішення за таким позовом. Спосіб виконання не повинен вести до ще більших збитків для вкладників і кредиторів.
Можливо, у вас є рецепт, як вийти цих проблемних ситуацій? Може, вам треба надати право законодавчої ініціативи?
У Сполучених Штатах навіть президент не має права законодавчої ініціативи. Якось вони живуть. Якщо нам треба, ми через депутатів, через Кабмін можемо подавати законопроекти. Це не є проблемою. Головне – якість законів і їх виконання.