Думки різняться. Так, наприклад, Єврокомісар з питань політики сусідства і переговорів про розширення Йоганес Ган відзначає прогрес, зокрема посилаючись на прийняті закони у сфері судової системи та нещодавнє звільнення одного з губернаторів запідозреного у корупції (вочевидь Єврокомісар мав на увазі Коломойського - Ред.). Відомий антикорупційний журналіст, засновник сайту “Наші гроші” Олекса Шалайський пише у своєму Facebook: “В тендерах, наприклад, маржа припала аж до землі, тобто до 10-15%, з десяток класичних схем, які існували роками - щезли або щезають. Коротше, ми (...) приречені розширяти діапазон пошуків корупції. Ви думаєте, чого журналісти вперше в історії України почали наїжджати на прокурорів, суддів, митників і т.д.? Бо нарешті до них дійшла черга. Так от. Якщо хтось пише - "корупція у нас - капець", запитайте, яка саме корупція. І якщо це буде достойна тема, я гарантую що протягом від одного дня до 3 місяців ( в залежності від складності) її вже не буде.”
З іншого боку - Transparency International Україна, які вважають, що прийняте законодавство впроваджують незадовільно. Не вистачає політичної волі, немає підготовлених фахівців, методик виявлення корупції, натомість є прагнення “узалежнити” антикорупційні органи від фінансово-промислових груп.
Нещодавнє опитування, яке спільно проводили Transparency International Украина, ПриватБанком, PwC Україна и GfK Україна серед вітчизняних бізнесменів щодо їх сприйняття ситуації з корупцією в країні показало, що переважна їх більшість (57,7%) вважає, що реальних змін у боротьбі з корупцією не відбулося, ще 27,7% вважає, що ситуація навіть погіршилася, і лише 15,1% вважає, що ситуація стала кращою. Серед найкорумпованіших державних органів підприємці називають податкову інспекцію, а також органи, які видають різну дозвільну документацію (Держагентство з питань земельних ресурсів, ДАІ, митниця і т.д.).
З точки зору змін до законодавства період кінця 2014 - початку 2015 року став переломним. Прийнято закони «Про запобігання корупції» (створення Національного агентства з питань запобігання корупції, Національного антикорупційного бюро, інституту викривачів тощо, а також оркемий закон «Про Національне антикорупційне бюро України». 16 квітня після проведення конкурсу Президент призначив головою Антикорупційного бюро Артема Ситника, який має сформувати цю структуру повністю «з нуля».
На нове законодавство покладали багато надій, однак реальна імплементація його досі залишається проблемою. Станом 2014 рік Україна займала одну з найнижчих позицій в світі (і в Європі) за місцем у Глобальному індексі сприйняття корупції, що щорічно готується Transparency International, а саме зайняла 142 місце серед 174 можливих. Гіршим показником на пострадянському просторі можуть похвалитися хіба що такі країни як Таджикистан, Узбекистан та Туркменістан.
Тим не менш деяким постсоціалістичним країнам вдалось досягти чималих успіхів у боротьбі із корупцією, зокрема ідеться про Естонію (26 місце у 2014 році) та Польщу (35 місце).
Естонія: очищення через реформи
Естонія - відмінник антикорупційної боротьби. До економічних реформ, на початку 90-х, країну вважалии однією із найбільш корумпованих у регіоні. Для таких результатів естонцям не довелось створювати спеціальних антикорупційних органів: вони просто змінили рамкові умови функціонування державного апарату.
Естонська модель боротьби з корупцією ґрунтувалася на реформах за першого прем’єрства знаного в Естонії реформатора Марта Лаара (1992 – 1995 рр.). Так, було проведено найбільш жорстку серед країн Балтії судову реформу та реформу державної служби. Звільнили більшість “старих” суддів та чиновників у магістратах на нових людей, яких підготували до служби буквально впродовж кількох місяців. Це стало можливим зокрема завдяки реформі державного устрою, коли від домінування виконавчої влади перейшли до моделі західноєвропейського зразка (за німецьким типом), де головну роль відігравали договірні відносини, дотримання закону та незалежні і професійні суди. Цікаво те, що на початковому етапі реформи «стара» радянська правова система була відмінена і на час проведення реформи країна кілька років жила за довоєнними законами Республіки Естонія зарзка 1918 – 1940 років, що діяли в країні до її окупації Радянським Союзом. Саме цей «різкий злам» однієї системи та перехід на іншу, а також величезний запит у суспільстві на «очищення влади від радянських кадрів” (Реформи Лаара здійснювались під лозунгом plats puhtaks! (звільнимо місце!) став визначальним антикорупційним заходом.
Ці зміни значною мірою стали можливими саме через політичну волю: нова політична еліта була непов’язана корупційними зв’язками зі старою. Допомогли і “супровідні” реформи, які також сприяли викоріненню корупції. По-перше, - податкова: вперше в Східній Європі тут запровадили пропорційне оподаткування (однакову ставку податку на прибуток для всіх рівнів доходу) та значно спростили адміністрування податків (що пізніше стало дуже популярним в регіоні), що стало досить сильним економічним стимулом для зменшення тіньових операцій, ухилення, а отже і корупції в державних органах.
По-друге, перехід від дозвільної моделі регулювання діяльності бізнес-агентів (радянського зразка, де повноваження чиновника є майже необмеженими з точки зору видачі дозволів на певний вид діяльності) до повідомчо-контрольної (коли більшість дозволів видається за принципом «мовчазної» згоди, а контролюючі функції чиновників чітко і вичерпно визначені в законодавстві).
Польща: секретні органи і зухвалі агенти
Іншим шляхом пішли поляки. До 2007 року (до вступу в ЄС Румунії і Болгарії) Польща вважалася однією з найбільш корумпованих країн в Євросоюзі згідно з Transparency International. Після серії гучних корупційних скандалів у 2003 році, з 2005 року правляча партія та президент Качинський ініціювали антикорупційну кампанію.
Почалось все, як і в Україні, з “паперової” фази: прийняття безлічі антикорупційних стратегій та програм. Першою була затверджена урядова антикорупційна стратегія у 2002 році, яка запроваджувала механізм взаємодії урядових установ та громадськості при проведенні антикорупційних розслідувань, а також пропагувала нетерпимість до корупції в суспільстві. При МВС було створено Орган з координації антикорупційної стратегії. Відразу ж після виборів 2005 року - спеціальний орган по боротьбі з корупцією – Центральне антикорупційне бюро, що отримало фактично правоохоронні повноваження. Цей орган почав працювати з червня 2006 року, після того як його укомплектували першими 500 офіцерами та Головою, які мали високу зарплатню. Станом на 2013 рік в Бюро працювало 870 співробітників у центральному офісі та в 11 регіональних представництвах. Усі вони проходили конкурс та тест на детекторі брехні. Бюро отримало право на моніторинг не тільки джерел доходів, але і здійснених видатків державних посадових осіб, а також їх власності. За подання неправдивих відомостей чиновикам загрожує кримінальна відповідальність, яка передбачає позбавлення волі строком до 3 років.
Бюро також може провокувати чиновників на отримання хабарів через мережу своїх агентів та інформаторів. Анекдотичними стали провокації агента Бюро «Томека». Його «жертвою» стала депутатка Сейму Беата Савіцька: за винагороду в 20 тис доларів вона нібито обіцяла сприяти приватизації оздоровчого закладу на узбережжі Балтійського моря. І хоча апеляційний суд пізніше виправдав її, після цього скандалу можновладці Польщі стали боятися брати хабарі, у кожній такій пропозиції їм “ввижається” рука Антикорупційного бюро.
Як показує досвід Естонії та Польщі, ефективно боротися з корупцією можна, використовуючи абсолютно різні моделі, від глибинної реформи державного апарату до створення спеціальних структур, які будуть "заганяти" корумпованих чиновників в нові рамки антикорупційної поведінки. Для нас завдання номер один - кардинальне очищення виконавчої влади та судів від "старої генерації", але необхідним видається і створення спеціальних структур боротьби з корупцією, які будуть жорстко застосовувати антикорупційні норми на практиці, зважаючи на поки низьку культуру поваги до закону в Україні.