Ймовірно, тема ця і далі залишатиметься складовою українських комедій, бо подібне дуже часто стається, коли індустрія отримує свободу та прагне глядацького успіху. Так трапилося і наприкінці 1980-х років, коли українська комедія вдалася до еротичних образів. Еротика тоді була складовою загальної лібералізації, коли на волю вирвалися усі інстинкти одночасно. Характерно, що українська еротика того часу зреалізовувалася здебільшого через екранізації літературних текстів, які або прямо були пов’язані з еротичною темою, як «Кілька любовних історій» Андрія Бенкендорфа, який по-своєму інтерпретував деякі сюжети «Декамерона» Джованні Боккаччо, або стосувалися окремих творів української класики, як багатосерійний телефільм «Острів любові» Олега Бійми. Більшість українських фільмів, де звучала еротична тема, були примітними у першу своєю атмосферою, тут йшлося про різні види кохання, демонструвалося оголене тіло, проте у першу чергу акцент робився на звільнену від заборон та упереджень чуттєвість. Секс як окрема тема у цих картинах не досліджувалися.
Багато в чому це можна пояснити спадком українського поетичного кіно, у якому еротика була складовою поетики та стилю, оскільки більшість подібних фільмів оповідали або про прадавні звичаї народу, або просто переносили свою дію у село, ближче до природи з її невимушеністю та простотою.
З того часу багато що змінилося. Нова хвиля українського кіно розвивається тепер фактично поза контекстом вітчизняних реалій та вітчизняного класичного кіно. Особливо це стосується комедії, яка у нові часи почала будуватися на закордонних сюжетних схемах. Йдеться про адаптацію одного з найтиражованіших сюжетів, який тримається на протиставленні сексу і кохання.
«Секс і нічого особистого» – український рімейк канадського фільму 2012 року «My awkward sexual adventure», який в українському прокаті отримав назву «Секс і нічого зайвого». До нас він прийшов не прямо, а через литовську адаптацію сценарію Йонаса Черніка, яка мала успіх у себе на батьківщині, так само, як і оригінал в Канаді.
Треба віддати належне продюсерам українського фільму, які не побоялися взятися за рімейк картини. З першого ж перегляду ти бачиш усі можливі проблемні місця. По-перше, стрічка оповідає про канадське життя, яке тут чітко локалізоване і у географічному, і у культурному, і у правовому сенсах. По-друге, це історія із єврейського побуту, головний герой тут майже стереотипний єврей середнього віку та середнього класу, яким опікується така ж стереотипна владна єврейська мама. Цей герой вже багато років закоханий у свою однокласницю, яка вочевидь його не тільки не кохає, проте безсоромно використовує. Через своє походження та виховання герой не дуже компетентний в амурних справах, тому рано чи пізно ця некомпетентність вилазить йому боком.
По-третє, інші персонажі цього фільму також максимально локалізовані, приписані до тих чи тих культур, стереотипи яких обігруються у картині. По-четверте, канадська стрічка досить відверта, оскільки у ній йдеться про сексуальне просвітництво. Тут ми можемо бачити фронтальну оголеність, геніталії на середньому плані та численні імітації статевого акту. У фільмі є стриптизерки, кунілінгус на сперма на обличчі.
Проте у картині ми бачимо і моменти правдивої інтимності, ніжності та кохання. Це цілком сучасна північноамериканська комедія, яка завше вдається до брутальності, аби розповісти про близькість. Технологія апробована ще від 1980-х років і з того часу вона тільки вдосконалювалася саме за рахунок форсування відвертості.
Литовський рімейк відтворює канадську картину максимально близько до оригіналу, не упускаючи епізодів, зберігаючи загальну структуру та не знижуючи градус відвертості. Щоправда, замість єврея там литовець і його стосунки з матір’ю у картині не є аж настілки близькими. Водночас литовці максимально здешевили свій фільм за рахунок візуального складника і їхня картина дуже схожа на телефільм.
І ось тепер черга українського рімейку. Сценарій був написаний Сергієм Притулою та колективом «Вар’ятів», які адаптували сюжет до українських реалій. Якщо дія канадського фільму відбувалася у Вінніпегу та згодом у Торонто, а литовська спочатку у Вільнюсі, а потім у Лондоні, то для української вибрали Львів та Прагу. Навіщо було виносити дію за межі країни – збагнути доволі важко, оскільки це створювало додаткові складнощі для сюжету (головний герой фільму бухгалтер, який мав би розбиратися у місцевому (закордонному) законодавстві, проте як і чому він у ньому розбирається, у фільмі не пояснено), тим паче, що у межах України цілком можна знайти відповідний контекст. В українській картині зберігається загальна сюжетна канва, проте почасти руйнується структура, щезає кілька епізодів, з’являється дві додаткові сцени й істотно зменшується рівень відвертості.
Звісно, річ не тільки у тому, що фільм втратив (а втратив дуже багато, як на мене, у порівнянні з оригінальним канадським фільмом), а те, що він знайшов. Історія стала галицькою, львівською, хоч більше номінально, ніж реально, бо кілька планів Львова не можуть заступити собою достовірність типажів, характер мови та поведінки галичан. Зачепили легендарну львівську «духовність», проте більше на словах, ніж якось предметно. Персонажі тут україномовні, хоча мова ця здебільшого літературно нормативна; сам конфлікт виникає як універсальна зав’язка без врахування місцевих реалій. Головні герої фільму тут також галичани, які стрічаються на чужій землі і допомагають одне одному. Крім них тут присутній росіянин, звучить також чеська, англійська та польська мови в українському виконанні.
Герої в українському фільми також істотно молодші за персонажів оригіналу і це дещо зміщує смислові акценти картини, оскільки в оригінальній історії йшлося про закомплексованих людей середнього віку.
Крім ось усіх цих цілком описових речей, у якісному плані фільм отримав ще й Сергія Притулу не тільки як сценариста, але й виконавця однієї з головних ролей, який у картині, щоправда, грає більше амого себе, ніж персонажа, проте це саме той випадок, коли публічна особа привертає до себе увагу цільової аудиторії більше за щось інше. У маленькій ролі тут знялися Андрій Данилко та Інна Білокінь, і це правдивий творчий внесок українського фільму до сюжету оригінальної картини, оскільки таких персонажів немає ні у канадському, ні у литовському фільмах.
Якщо ж абстрагуватися від першосюжету та рімейку, то український фільм примітний у першу чергу молодими акторами, які не побоялися взяти у ньому участь. Роман Луцький, Анжеліка Ніколаєва та Наталя Мазур не злякалися ні сюжету стрічки, ні її ризикованих подробиць.
Загалом важко сказати, що український секс в українському кіно просунувся набагато далі, ніж він був до фільму «Секс і нічого особистого». Створено безумовний прецедент, ще далі відсунуто межу відвертості від майже абсолютного целібату, який панував до того в українській комедії.
З іншого боку, відчувається, що автори фільму все ж побоялися зробити адекватний оригіналу рімейк, як це зробили литовці. Річ, ймовірно, у тому, що українській фільмарі поки що не до кінця розібралися зі своєю цільовою аудиторією. І канадський, і литовський фільми все ж були більше розраховані на дорослу публіку і через вік самих героїв, і через власне проблеми, які у фільмі порушуються. А у нас фактично немає стабільної дорослої кінотеатральної аудиторії, зате є молода, і цей фільм навряд чи відповідає її запитами. Для українського молодого глядача більше б підійшов би рімейк «Американського пирога», у якому йшлося про близькі до них проблеми та виклики.
Відтак «Секс і нічого особистого» виглядає фільмом, який ніби звертається до усіх і ні до кого конкретно.
І все ж у картині є одна важлива для розуміння українського сексу та українського кохання подробиця, яка проливає світло на ситуацію загалом. В оригінальному фільмі дівчина повернулася до свого хлопця через пережитий оргазм, а у нашому – тому, що дізналася, що у нього є гроші: власне, через його фінансову неспроможність вона від нього і пішла. Себто національні проблеми у нас грішми починаються і грішми закінчуються. Тут не до сексу і не до кохання. По-своєму ця подробиця – такий самий симптом часу, як екранізація еротичних творів наприкінці 1980-х років, коли еротика була символом свободи. Епоха перемінилася, прийшов час нових символів.