Від онлайн-ресурсу – до всеукраїнського конкурсу
Історія «Малих міст» почалась ще кілька років тому і від початку це мав бути зовсім не конкурс, а онлайн-ресурс. Його ініціаторка та керівниця, голова УЦКД Ірина Френкель, говорить, що все стартувало у 2014 році з проекту культурної трансформації Жмеринки «План Z». «Цей проект довів, що культура є ресурсом для планування сталої громади та трансформації територій, – згадує Ірина Френкель. – Наприкінці «Плану Z» ми провели семінар для представників сорока малих міст та розказали, як культурні проекти можуть змінити місто за пару років. Розробили чотири проекти для малих міст, одним з яких була електронна платформа «Малі міста – великі враження», де мали бути представлені маршрути між малими містами, за якими зручно подорожувати».
Як же онлайн-ресурс перетворився на конкурс культурних стартапів з мільйонним державним бюджетом? Ірина Френкель згадує, що вперше ідея створення конкурсу пролунала на одній з зустрічей з головами малих міст. «А наприкінці 2016 року мені зателефонував голова Вінницької ОДА Валерій Коровій, і запропонував створити у Тульчині культурний проект з метою об’єднання громади та за допомогою мистецького ресурсу «качнуть Тульчин», – говорить чиновниця. – Там розташовано палац Потоцьких, що має назву «Подільський Версаль». Свого часу там заснували другий в Україні оперний театр, також там була величезна бібліотека Софії Потоцької, і картинна галерея». У березні 2017 року відбувся оперний фестиваль «Oпера фест Тульчин», продюсеркою якого стала Ірина Френкель.
«Для мене особисто культура має дві чіткі складові: перша – це мистецтво та збереження традиції, друга – важіль економічного розвитку територій, – продовжує вона. – Під час підготовки до фестивалю було вирішено цілу низку інфраструктурних питань: проведено електрику, відреставровано фасади палацу, зроблено інші ремонтні роботи».
За словами пані Френкель, аби уникнути конфлікту інтересів, у перший рік проведення проект було профінансовано з обласного бюджету, за спонсорської підтримки одного комерційного бренду, чий завод працює у Тульчині, та за рахунок грантів. «Спочатку місцева громада була не в захваті від ідеї оперного фестивалю, проте потім змінила свою думку, і почала шукати, як розвивати місто через культуру, – говорить вона. – Так з’явився проект «Леонтович Арт Квартал». Повернувшись до Києва, я почала говорити з міністром: якщо подібні проекти мають такий неймовірний ефект, то чому б нам не оголосити відкритий конкурс культурних проектів? Я радію тому, що Міністерство культури підтримало цю ідею і ми змогли її реалізувати. Оскільки це мали бути лише стартапи, то «Опера фест Тульчин» не брав участі у конкурсі».
Оголосивши конкурс, УЦКД отримав понад 180 заявок, 158 з яких пройшли технічний відбір. За словами Френкель, над ними працювали дві експертні групи, що оцінювали проекти за індикаторами, розробленими
УЦКД спільно з представництвом Ради Європи в Україні (одні експерти оцінювали сам проект, інші – компонент культурної спадщини у ньому, далі бали складалися). «Оскільки певна кількість конкурсантів
отримали рівні бали, ми організували другий тур із особистим захистом проектів, куди пройшли 22 фіналісти, – зазначає Френкель. – В результаті експерти звернулись до Міністерства культури із
проханням підтримати не шість, а вісім проектів».
Всього у конкурсі перемогли вісім проектів: «Культурний хакатон» (Шарівка, Харківська область), фестивалі «86» (Славутич, Київська область), «Чайковський Fest» (Тростянець, Сумська область), «Дунайські гостини» (Вилкове, Одеська область), проект «Рєпінський пленер» (Чугуїв, Харківська область), театральний фестиваль у Гадячі та проект «Культурний барбакан» (Острог, Рівненська область). Ще одного переможця конкурсу – той-таки «Леонтович Арт Квартал», за словами Ірини Френкель, було виведено з нього через ризик конфлікту інтересів (адже Ірина Френкель виступила його арт-директоркою).
Переможці, що посіли перші три місця, отримали по 600 тис грн, решта – по 500 тис грн.
Пані Френкель запевняє, що УЦКД надавав консультативну та методичну допомогу усім проектам. «Ми розказували організаторам, яким чином залучати туристів з прилеглих міст, як розробляти маркетингові
стратегії, як створювати програми заходів, консультували щодо фінансової звітності», – говорить вона.
Тростянець: Чайковський як бренд міста
Місто Тростянець від початку подалось на конкурс з проектом культурного брендингу міста. Проте пізніше концепцію розширили, додавши до програми фестиваль «Чайковський Fest». «Організатори в Тростянці з нашою допомогою переформатували програму проекту, та зробили фестиваль, куди приїхала Харківська національна опера та Львівський симфонічний оркестр, – говорить Ірина Френкель. – Звісно, без підтримки міністерства вони не змогли б залучити такі інституції та зробити ребрендинг території».
Очільниця відділу культури міськради Тростянця Юлія Куц, що координувала цей проект з боку міста, говорить, що міський бренд вирішили будувати навколо постаті Петра Чайковського, «оскільки
його спадок є важливою частиною історії нашого міста». «Саме тут Чайковський написав свій перший симфонічний твір «Гроза» за мотивами однойменного твору Островського, – говорить Юлія Куц. – Також в
нашому місті існує єдиний в Україні пам’ятник Чайковському на повний зріст».
За словами Куц, в рамках проекту розробили бренд-бук міста, створили його логотип, провели інформаційну кампанію серед населення. В рамках фестивалю «Чайковський Fest» зіграли ряд відомих творів композитора, а також провели всеукраїнський конкурс для молодих музикантів. «Ми зробили все, аби проект був максимально «видимий» для жителів міста: розмістили велику кількість плакатів на стовпах, створили та роздали безліч іншої друкованої продукції, а також максимально намагались долучити місцеву аудиторію до усіх подій», – перераховує чиновниця.
За словами Куц, проект відбувався за співфінансуванням: близько 50% коштів отримали від УЦКД за конкурсом, ще біля половини забезпечив міський бюджет. Пані Куц запевняє, що організаторів
попереджали, що фінансування надійде вже після проведення проекту. «Фінансування ми отримали згодом, і – як нас і попередили – це відбулось в три етапи. Проте ми отримали усе в повному обсязі», –
говорить вона.
Юлія Куц відгукується про співпрацю з УЦКД схвально, відзначаючи методичну допомогу з їх боку. «Представники УЦКД приїздили до нас, розказували, як вони працюють з подібними проектами, – говорить
чиновниця. – Співпрацею ми задоволені, але участь у подібних проектах – це дуже кропітка робота. Важливо правильно розраховувати свої сили. З Мінкультом потрібно працювати за їхньою методикою,
важливо чітко дотримуватись усіх їхніх вимог та правил. Це стосується і описання проекту, і звітності. Це складно, але наш перший досвід співпраці з Мінкультом оцінюю відсотків на 70 як
позитивний».
Шарівка. Культурний хакатон на руїнах
Ще один з проектів, що перемогли у конкурсі «Малі міста – великі враження» – «Культурний хакатон» у Шарівці Харківської області, що мав підвищити туристичну привабливість регіону, та зокрема палацо-паркового комплексу «Садиба». Зважаючи на те, що комплекс знаходиться у напівзруйнованому стані, це завдання виявилося непростим.
Організатор хакатону Олег Петровський давно займається проведенням культурних фестивалів, проте досвід роботи у Шарівці оцінює як неоднозначний. «Перемога у цьому конкурсі була для нас
неочікуваною, – говорить координатор Петровський. – Від початку ми планували робити менший проект, але в результаті він став масштабніший. Я не певен, що для першого разу такий масштаб був потрібен.
Цей проект ми робили вперше, і, мабуть, востаннє. Бо я не розумію, як робити його вдруге. Якщо так, як це відбулося цьогоріч, то я не хочу. Я усвідомлював, що легко не буде, і був готовий до
труднощів, але я волію працювати за прозорими зрозумілими правилами. Коли правила нікому не зрозумілі – це важко. Фінансові труднощі мене не лякають, але тут питання не в них, а в
ефективності».
На запитання, що саме у процесі роботи над проектом відбувалося неефективно, Петровський зазначає, що «декларуються одні завдання, а потім всі починають трошки тягти у свій бік». «Наскільки я розумію, для чиновників головні цілі подібних проектів – відзвітувати за освоєні кошти та отримати певний піар своєї діяльності. Це не погано, але було б добре ці цілі чесно декларувати від початку», – додає він.
За словами організаторів, завданням хакатону було привернення уваги до питання руйнування замку у Шарівці та спроба створення проектів креативної економіки, що допомогли б йому вижити. «Щовихідних туди приїздить 2000-3000 туристів, але цього не достатньо, нам хотілося підвищити ці цифри, – зазначає Петровський. – Проте за час проекту я зрозумів, що, якщо все триватиме, як зараз, то за 10 років від замку залишаться самі руїни».
Організація проекту для Петровскього та його команди не була надскладним завданням, оскільки вони давно організовують подібні проекти. Проте, за його словами, той факт, що фінансування від УЦКД надійде постфактум, став для команди несподіванкою. «Ми зіткнулися з проблемою пост-фінансування, – говорить Олег Петровський. – УЦКД не попередив нас про такий порядок виплат, ми вже в процесі зрозуміли, як це працює. На жаль, ми не можемо собі дозволити закладати власні кошти – через цю ситуацію ми скоротили кількість учасників. бо закласти більшу кількість коштів не мали змоги. Якби ми знали про це заздалегідь, ми б добре подумали, чи брати участь».
За словами менеджера, команді проекту довелося «на ходу» підлаштуватись під наявні умови. «Ми відкрили open call, провели відбір учасників, і за три дні зробили кілька проектів, в основному, пов’язаних з туризмом, – згадує він. – З іншого боку, нам дуже допомогла облрада, що була нашим партнером в цьому проекті. Без них ми б цей проект не організували».
Фінансування від УЦКД команда проекту отримала за місяць після проведення хакатону. «Процес звітності та узгодження рекламних матеріалів був складним, – згадує Олег Петровський. – Потрібно було узгоджувати навіть розмір логотипів».
Славутич: 86 кіл пекла
Фестиваль кіно та урбаністики «86» щовесни проходіть у Славутичі з 2014 року. Попри це проект, що цьогоріч відбувся вже вп’яте, якимось чином таки потрапив до «конкурсу стартапів». На запитання, як це стало можливо, Ірина Френкель говорить, що «їхня участь стала можливою завдяки окремому рішенню експертної ради». Проте, незважаючи на зроблене для фестивалю виключення, співпраця між його командою та УЦКД не склалася.
«Про перемогу у конкурсі ми дізналися з сайту Кабміну, про точну суму фінансування там не йшлося, – говорить організаторка фестивалю «86», культурна менеджерка Надія Парфан. – Далі в жодних
офіційних документах сума 500 тис грн не фігурувала. В умовах конкурсу ж йшлося про «не менше 500 тис грн». За словами Парфан, від початку комунікація між «86» та УЦКД відбувалася лише усно, під час
зустрічей. Першим питанням, яке поставили організатори, були вимоги до кошторису та оформлення документів. «Відповіді нам не дали, – згадує Парфан. – Спочатку сказали, що кошти будуть в березні,
потім – у кінці травня. Далі перестали говорити щось конкретне взагалі, до травня тривало безкінечне переписування кошторису за все новими вимогами. Жодної офіційної інформації щодо строків
надходження фінансування не було».
Ірина Френкель у розмові з LB.ua спростовує, що кошти мали бути перераховані до проведення фестивалю. За її словами, згідно з Бюджетним кодексом України, УЦКД може переказувати кошти лише по факту виконання робіт. «Ми попереджали про це всіх учасників, – говорить вона. – Ми просили їх не включати до
кошторису в рамках конкурсу статті видатків, що мають бути профінансовані авансом, а сплатити їх за рахунок грошей від міськрад або спонсорів. Під кожен проект готувався окремий наказ Мінкульту, адже
саме міністерство є розпорядником державних коштів. Фінансування відбувалося по факту надання звітності».
Далі відбулася ситуація, яку команда «86» та представники УЦКД описують геть по–різному. «Під час однієї з зустрічей відповідальний за координацію проекту співробітник УЦКД (йдеться про заступника Френкель Євгена Ковальського – прим. авт.) схотів, аби ми вкотре переробили кошторис, зменшивши його до 470 тис грн, – говорить Надія Парфан. – На «залишкові» 30 тис грн він збирався оформити договір з невідомим підрядником, що не надавав послуг фестивалю, та говорив, що за ці гроші планує «компенсувати послуги з адміністрування проекту». Це була дивна Езопова мова, за якою, на нашу думку, стояла спроба отримати відкат. Ми зробили аудіозапис і звернулися до Ірини Френкель з проханням відсторонити його від нашої справи і вжити заходів. Цього не сталося».
Очільниця УЦКД визнає, що така розмова з командою фестивалю у неї справді була. «Між менеджерами проекту та моїм заступником від початку не склалася комунікація: то вони жалілися на нього, то він говорив, що вони не подають необхідну звітність, – говорить чиновниця. – Надія Парфан повідомила, що має аудіо-запис розмови, проте на моє прохання так і не надала його. На цьому все і скінчилося».
Євген Ковальський у розмові з LB.ua коментує цю ситуацію так. «Фестиваль «86» був першим проектом, що мав відбутися в рамках конкурсу, – згадує чиновник. – Команда почала відпрацьовувати документи у квітні, і у мене одразу виникли питання щодо їхніх компетенцій у веденні проекту. За фінансово-кошторисну частину проекту має відповідати одна особа, а до мене на зустріч від них щоразу приїздила інша людина. Ми щоразу пояснювали – вони весь час не розуміли. Довелося переходити на письмове спілкування. Коли фестиваль відбувся, з їхнього боку кілька тижнів була тиша. Ми почали бити в набат. Були змушені подовжити термін подачі звітності на місяць».
На запитання, звідки ж могли виникнути 30 тис грн на неіснуючі статті кошторису, пані Френкель досить категорична: «Це питання до пана Ковальського, – відрізає вона. – Я його запитала, чи таке було? Він сказав, що ні». На пряме запитання, чи була в діях її заступника корупційна складова, вона обережно каже: «Я думаю, що ні».
LB.ua звернувся з цим питанням до самого пана Ковальського. «Ці кошти мали призначатися для відряджень співробітників УЦКД, що мали виконати на фестивалі функцію моніторингу – це нормальна практика, ми часто так робимо, – говорить він. – Проте команда «86» дуже болісно сприймала будь-які зазіхання на кожну гривню. Питання до їхньої звітності є, але це жодною мірою не є якоюсь «вендеттою». На мій погляд, їхні звинувачення у вимаганні хабара виглядають як спроба тиску, щоб не виконувати зазначені вимоги щодо звітності. На жаль, деякі культурні менеджери розуміють державне фінансування як гроші, з якими вони можуть робити все що хочуть».
Команда ж «86» свідчить, що, попри їхнє прохання відсторонити Євгена Ковальського від їхнього проекту, співпраця з ним продовжувалась. «Подальшу комунікацію Ковальський вів з нами телефоном, використовуючи при цьому нецензурну лексику та погрози», – зазначає Надія Парфан.
На даний момент «86», за їхніми словами, отримали близько ⅔ фінансування (частина суми надійшла у серпні, ще частина – на початку жовтня).
Співпрацю з УЦКД культурні менеджери описують як «досвід бюрократичного насильства». «Не було жодних правил чи процедур, до яких ми могли б апелювати, – резюмує Надія Парфан. – З нами як з
організаторами фестивалю навіть не підписали договору. Нас ніби не існувало: наші кошти були в руках у чиновників, і ми стали їхніми заручниками».
Новий конкурс: 50 млн грн та регіональний відбір
Оцінюючи результати першого конкурсу «Малі міста – великі враження», Ірина Френкель говорить, що з готовністю міськрад до співпраці проблем не виникло, а от готовність культурних операторів до подання усієї звітності залишала бажати кращого. «Культурні оператори, що вже мали досвід роботи з державними коштами (а таких у конкурсі було двоє), були до цього готові. Решта ж на певному етапі були дещо розгублені. Навички, які треба посилювати, це фінансова грамотність, знання законів і вміння співпрацювати з органами державної влади», – говорить чиновниця. Тому перед наступним конкурсом вона обіцяє організувати для культурних операторів тренінг з подання звітності.
Ще одним досягненням Френкель називає активізацію культурних операторів з малих міст. «Організатори, що не перемогли у конкурсі, все одно реалізували свої проекти, чи навіть започаткували свої фестивалі, – переконує вона. – І це прекрасна ілюстрація децентралізаційних процесів».
«Коли органи місцевої влади почали інвестувати в культурні проекти, то обласна влада почала вкладати в місцеву інфраструктуру, будувати дороги – усі побачили вигоду від цього. Мінкульт вклав в проект 4 млн 300 тис грн. Місцеві ради – понад 7 млн грн., ще 236 млн грн – це інфраструктурні субвенції на місцях. Ці проекти відвідало понад 100 тис осіб. Для мене це індикатори ефективності проекту. Тому прийнято рішення продовжувати його», – додає Френкель.
За словами Френкель, наступного року перший етап відбору відбуватиметься по регіонах, на другий вийдуть по шість фіналістів від кожного регіону. Також проекти розділять на малі (отримають фінансування до 200 тис грн.),середні (до 500 тис грн.) і великі (до 1 млн грн.). «Ми сподіваємось та очікуємо, що бюджет конкурсу наступного року становитиме 50 млн грн», – говорить вона.
Також наразі готується до ухвалення Постанова Кабміну про проведення конкурсу «Малі міста – великі враження». А вже 19 листопада буде оголошено новий конкурс.
***
Треба визнати, що алгоритм, за яким працює конкурс «Малі міста», йде в розріз із запевненнями організаторів у сприянні децентралізації: розпорядником коштів є міністерство культури, йому ж напряму звітує Український центр культурних досліджень – тобто, керівництво та контроль «з центру» над проектами нікуди не поділися.
Неоднозначні результати першого конкурсу «Малі міста – великі враження» свідчать про те, що й цей проект не уникнув системних вад сектору державного управління культурою, хоч чиновники переконують в його успішності. Одна з таких вад, яка далася взнаки в процесі цього конкурсу – брак належної комунікації між сторонами – державним органом з одного боку і менеджерами культурних проектів та чиновниками на місцях – з іншого.
За майже п’ять років, які пройшли в дискусіях щодо змін правил гри в державному секторі та більшої його відкритості і залучення гравців з приватного сектору, останні очікують покращення ситуації – зменшення кількості регуляцій, більш ефективної комунікації та більш прозорих принципів розподілення коштів. І якщо деяким державним органам та інституціям вдається деякі вимоги задовільняти, то конкурс «Малі міста – великі враження» під егідою УЦКД поки що революційним назвати не можна.