Дарія Бадьйор: Отже, відбувся конкурс на посаду виконавчого директора Українського культурного фонду. Як все пройшло?
Я не долучаюсь до участі в конкурсах на посади, які відбуваються в Міністерстві культури, оскільки вважаю, що моя присутність може розглядатись як певний тиск. Сьогодні (інтерв'ю записувалось в день проведення конкурсу на виконавчого директора – прим.) теж не був (крім того, було засідання уряду), але я радий, що ми в такий короткий термін змогли провести цей конкурс – нам подали 13 заявок на участь.
Саме від виконавчого директора фонду залежить програма його дій, вибудовування структури, напрямків діяльності та стратегії. Це та людина, яка має сформувати експертні ради по напрямках і, зрештою, оголосити і виголосити ті критерії, за якими будуть підтримуватися ті чи інші мистецькі проекти. Я не можу коментувати конкурс в цілому, бо не був присутнім і не слухав програми кандидатів, але перемога Юлії Федів є для мене дуже хорошим знаком – вона є успішним керівником національного бюро “Креативна Європа в Україні”. Я думаю, що культурна спільнота має цілковито підтримати її на цій посаді, тому що Юлія – креативна, незаангажована, молода особа. Вона – хороший менеджер, а не просто митець, який має ідеї.
Ви про Тетяну Терен зараз?
Ні, я би так про Тетяну не казав. Я взагалі не маю звички когось в чомусь звинувачувати. Але я знаю, що дуже важливо, щоб людина, яка приходить на такі посади, структурно мислила, розуміла обсяг адміністративно-господарської та фінансової роботи, мала здатність організовувати цілісну діяльність інституції.
В цьому випадку Юлія Федів справді є новітнім менеджером. Я радий, що вона перемогла у цьому конкурсі. Після конкурсу ми обговорювали інших кандидатів з членами наглядової ради фонду, вони відзначили, що кілька претендентів з їх ідеями цілком могли би бути корисними та працювати у фонді під керівництвом Юлії. Сама Юлія відразу сказала, що хоче всі призначення проводити через конкурс – на це її повна воля.
Давайте поговоримо про призначення першої леді на посаду голови Українського культурного фонду. В законі про фонд є вимога, згідно з якою його голова має мати досвід роботи в сфері культури. Чи є він у Марини Порошенко?
Це питання також ставили журналісти, і вони були дуже здивовані, що у пані Марини є диплом Державної академії керівних кадрів культури і мистецтва. Тобто цей диплом дозволяє виконати вимогу з фаховості.
Хочу ще раз звернути увагу, що місія Марини Анатоліївни на цій посаді – суто представницька. Голова фонду не формує структуру, не керує фінансовими операціями. Її місія полягає в тому, щоб бути адвокатом, лобістом фонду, коли йдеться про його наповнення з бюджету, представником фонду на міжнародній арені; вона буде комунікувати з діаспорою та з міжнародними партнерами на найвищому рівні. В Європі, до речі дуже адекватно сприймають ситуацію, коли перша леді опікується культурою.
Я був нещодавно в Давосі на конференції міністрів культури Ради Європи. Було 30 міністрів культури з усієї Європи і ще деяких країн світу, ми з багатьма з них спілкуємось та співпрацюємо і вони кажуть: “Ми чули, що ви запускаєте культурний фонд”. Я кажу: “Так, зараз в нас відбувається конкурс на виконавчого директора, а от головою наглядової ради є перша леді держави”. Перша реакція у всіх: “О, то культура в вашій країні у пріорітеті”.
Але ж це не так.
Я з вами не погоджуюся. Я працюю для того, щоб культура була в пріорітеті. Найголовнішим моїм завданням було спозиціонувати культуру в державі так, щоб вона не була десь на маргінесі і не сприймалась як якісь там “концертики”. Ніхто не дасть збрехати: Міністерство культури не займається концертиками.
Вже не займається.
Так, вже півтора року ми не організовуємо концерти.
Це була моя ініціатива – зняти з міністерства культури функцію івент-агентства.
Ми формуємо культурну політику, створюємо механізми та закони, які б допомогли комусь втілити ту чи іншу ідею. Тому, до речі, повертаючись до першого питання: в цьому полягала ідея створення українського культурного фонду, щоб не до міністра, не до його заступників, як було раніше, приходили митці і просили грошей, а щоб фінансування культурних проектів відбувалось за прозорою процедурою, а сам відбір здійснювали представники фахового середовища.
Але фестиваль в Кропивницькому отримає цього року без конкурсів це фінансування в розмірі 7,5 млн грн. Чому так сталося?
Чому без конкурсу – конкурс має бути, але на задану тематику – в даному випадку у нас є назва фестивалю та сума, а хто проводитиме цей захід і яка буде концепція – це питання до експертів, які в Українському культурному фонді будуть їх обирати.
Я поясню також. Коли розглядається проект Закону про бюджет в Верховній Раді на рік, депутати, як суб’єкти законодавчої ініціативи, мають право вносити в нього свої правки. На цьому етапі ні я як міністр, ні Міністерство культури в цілому не може впливати на внесення цих правок. Тому ці фестивалі тепер – в Українському культурному Фонді “у багажі”.
Але, маю сказати, фестиваль в Кропивницькому минулого року відбувся на дуже високому рівні, це вам підтвердить будь-який митець, який там був.
Вам не здається, що це трохи схоже на “потемкинские деревни”?
Зовсім ні. Там було сучасне мистецтво, музика, театр, література – і кожен напрямок представляли топові митці. Це був просто вибух. Важливим аспектом створення фестивалю було і бажання десакралізації імперського і радянського минулого у цьому українському регіоні. І люди позитивно сприйняли таку ініціативу.
В подальшому, коли будуть вироблені чіткі критерії відбору мистецьких проектів фондом, я впевнений, будуть загальні правила і умови для усіх: маєте хорошу ідею, пишіть проект і подавайте його на конкурс.
А чому місто не дає на цей фестиваль кошти?
В рамках децентралізації кошти на культурні проекти передані на місця і я постійно закликаю представників місцевої влади активніше підтримувати культуру в своїх регіонах. До речі, я думаю, що український культурний фонд буде послуговуватись цим принципом і підтримувати проекти, які також матимуть фінансування на місцевому рівні.
Пріорітет буде у тих, хто не буде просити 100% фінансування?
Так. Взагалі, в мене є ідея щоб Національне бюро “Креативна Європа” стало структурним підрозділом Українського культурного фонду, тоді ця робота буде ефективнішою.
Тобто ви не будете зараз призначати нового керівника в бюро, і Юлія суміщатиме дві посади?
Швидше за все, так. Час покаже.
Це в тому разі, якщо Україна сплатить внесок. Чи Україна зараз його сплатить?
Так, ми цього року передбачили ці кошти – в районі 15 млн. грн. Але, нагадаю, частка цих коштів повернеться до нас на підтримку культурних проектів за рахунок інших програм Європейського Союзу. Це наша пріоритетна діяльність – співпраця з міжнародними та європейськими програмами. Минулого року ми увійшли до часткової угоди про культурні маршрути Ради Європи в якості спостерігача, ми створили національне бюро ICCROM в Україні і успішно працюємо з цією програмою. Це для нас дуже важливо. Тому ми багато говоримо про участь місцевої влади, держави, європейських партнерів у фінансуванні культурних проектів.
Давайте повернемося до лоббі депутатів з приводу фестивалю в Кропивницькому. Чи ви знаєте імена цих людей, які пролобіювали пряме фінансування двох фестивалів? Чи говорили ви з ними? І чи знають вони, те, що вони роблять, – це дискредитація міністерства культури та його політики прозорості? (за словами нардепа Ірини Подоляк, фінансування фестивалю в Кропивницькому лобіюється депутатом від "Народного фронту" Олександра Горбунова – прим.)
Повторюсь, не від мене, як міністра культури залежали правки, які вносили до бюджету народні депутати, як суб’єкти законодавчої ініціативи. Як міністр я проти “окремих рядків” – всі мають бути в однакових, рівних умовах. Усі ці правки відкрито йдуть за підписами конкретних депутатів. Ні для кого це не є таємницею, очевидно, і для мене також.
Але це все чомусь бюджетним коштом.
Зі створенням культурного фонду ситуація вирівняється: міністерство культури буде формувати культурну політику, а фінансову підтримку реалізації цієї політики надаватиме фонд разом з усім пулом професійного експертного середовища.
Тобто це правда, що створенням українського культурного фонду міністерство культури знімає з себе функцію фінансування проектів. Повністю?
Так. Але за нами залишаються ті проекти, які ми не готові зараз передати до Фонду, а саме – наші зобов’язання у рамках міжнародних двосторонніх угод, проекти на підтримку українського Сходу, заходи, де Міністерство є засновником. А головне, заходи, які не є мистецькими, але формують культурну політику, – конференції, круглі столи, семінари.
Передбачається також, що фонд буде наповнюватись не лише бюджетними коштами, але й з приватних джерел. І Марина Порошенко також має цьому сприяти, ми правильно розуміємо?
Так.
Соня Кошкіна: Припустімо, що є меценат, який хоче дати грошей на культуру. Чому він має дати їх культурному фонду, а не обраному митцю або проекту напряму?
Якщо так говорити, то ніхто нікому не потрібен взагалі. Але наша мета з цим фондом – налагодити співпрацю між державним та недержавним сектором в культурі, зробити крок до прийняття правок до податкового кодексу, та, зрештою, створення закону про меценатство, потреба в якому давно назріла.
А до чого тут закон про меценатство?
До того, що рано чи пізно ми все одно будемо розуміти, що на великі масштабні проекти навіть тих коштів, які є в українському культурному фонді, не є достатньо. Тоді постане питання про те, що у культури мають бути меценати. Часто кажуть: мовляв, в США немає міністерства культури, яке б фінансувало проекти. Але там є система філантропської підтримки, яка передбачає податкові пільги для тих, хто дає гроші на культуру.
Ідея створення фонду передовсім полягає в тому, щоб ми врешті вийшли з радянської ситуації, коли чиновник вирішував, кому і на що давати кошти, а почали фінансувати проекти з огляду на оцінку експертів.
Чи є у вас порозуміння з прем’єр-міністром та іншими членами уряду з приводу того, що культура не має фінансуватись за залишковим принципом?
Звісно. Останнім часом від усіх перших осіб можна чути про важливість культури.
В порівнянні з минулим роком, бюджет на культуру збільшився майже на 2,5 млрд. Але питання не в грошах, питання, у тому, на що вони спрямовуються. Наприклад, це стосується ще одного важливого напрямку роботи Мінкульту – нашої реформи у мистецькій освіті. До освітнього законодавства вперше в історії незалежної України включено норми, що стосуються культури. Також вперше за останні роки проведено закупівлю музичних інструментів та навчального обладнання на суму майже 10 мільйонів гривень – у спеціалізовані мистецькі школи-інтернати.
До прикладу, через прозорі процедури закупівлі нам вдалося купити унікальний інструмент – рояль Steinway до київської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. Лисенка. Навчання дітей на інструменті такого високого класу допоможе не лише якісно підвищити його рівень, а й дозволить впевненіше почуватися на міжнародних конкурсах, де наші діти демонструють надзвичайні результати. Це справді велика подія, яка, на превеликий жаль, наші ЗМІ не надто цікавить.
Це завдяки президенту чи завдяки прем’єру така підвищена увага і бюджетні дотації?
Це завдяки ефективній співпраці усіх гілок влади. І я вдячний за це. Але просування культурного питання – це передусім завдання моє, як Міністра культури та моєї команди за підтримки усіх стейкхолдерів.
Ви підтримаєте другий термін президента?
(сміється) Я ще не чув про всіх кандидатів, які подали свої кандидатури.
Я питаю глобально.
Але ж ми говоримо про реформування культурної політики.
Так. Президент Порошенко є людиною, яка підтримує реформування культурної політики?
Так, звісно. І це дуже важливо.
Тобто другий термін Порошенка для країни буде благом? В галузі культури?
Ну я не знаю, чи буде Петро Порошенко балотуватись, чи не буде.
Ясно, що буде. Ось він балотується – і Євген Нищук, міністр культури і голос Майдану, підтримує його кандидатуру?
Ми зараз говоримо про політику.
Міністр – це політична фігура. Я поставила конкретне питання. Другий термін Порошенка для культурної політики – це добре чи погано?
Я вже відповів. В питаннях культури дуже важлива співпраця між усіма. І, на щастя, вона є. Формування культурної політики – це сфера компетенції Мінкультури, а, відповідно, Кабінету міністрів України і зараз я маю реальну підтримку прем’єр-міністра, яку я відчуваю у своїй роботі і яку дуже ціную. Це стосується багатьох питань – мистецької освіти, креативних індустрій, культурної спадщини. Ще один важливий напрямок – кіно, і у цьому році нам збільшено фінансування на його розвиток вдвічі, порівняно з 2017-м – на окрему програму виділено 500 млн грн (в 2018-му році бюджет на кіно розділено навпіл: 500 млрд – у Держкіно, 500 млн – у міністерства культури – прим.).
Д.Б: А хто буде вирішувати, кому давати ці гроші і чи є в Міністерства культури повноваження підписувати контракти на виробництво фільмів?
Зараз окремо з Мінфіном погоджується алгоритм використання коштів по цій програмі, окремо створюється експертна рада, яка відбиратиме фільми на задані теми. Я очікую, що ці фільми будуть у форматі міні-телесеріалів.
Тобто більша частина тих 500 млн піде на телесеріали?
Не буду зараз забігати наперед – все залежить від поданих проектів.
Звідки взагалі взялася ідея розділити фінансування на кіно між двома органами? В Держкіно на пітчингах теж є стаття «патріотичне кіно» або «тематичні фільми» про Крути, Голодомор і т.д. Навіщо Мінкульт це дублює? І чи пов’язуєте ви це з нинішніми розслідуваннями з приводу Пилипа Іллєнка і його ймовірним звільненням з посади голови Держкіно?
Ми не дублюємо функцій і не змагаємося з Держкіно. Просто, на відміну від Держкіно, ми будемо проводити конкурси не просто на хороші фільми, а задаючи їм певну тематику, актуальну для держави. Ми очікуємо на вихід вже у цьому році якісних анімаційних фільмів, патріотичних серіалів, іншого кіно-продукту, у центрі якого буде знаходитись людина, український громадянин з його історіями, цікавими широкому загалу.
Але навіщо дублювати функцію Держкіно з розподілу фінансування на українське кіно та фактичну реалізацію державної політики в цій сфері?
Маємо те, що маємо. Наша справа зараз повністю розробити прозорі механізми для того, щоб у всіх гравців кіноіндустрії був доступ до втілення проектів і використання цих коштів на рівних умовах.
Як ви взагалі зараз оцінюєте ситуацію, яка склалася навколо Держкіно?
Я обережно ставлюся до будь-яких оціночних суджень, допоки немає доведених фактів.
Щодо розвитку кіно – я з повагою ставлюся до роботи інституції Держкіно. Для мене найголовніше – зберегти динаміку розвитку кінематографії, яка зараз існує. Я би взагалі назвав цей рік певним ренесансом українського кіно. Але треба пам’ятати, що міністерство культури формує політику у сфері кіно, а Держкіно її реалізує. Можливо, в когось склалося враження, що наче Держкіно щось там робить собі окремо. Але це не так – це наша велика спільна робота.
Хто такий Сергій Ясинський і чому ви призначили його в.о. директора Інституту книги?
Я вважаю, що створення Інституту книги – це одна з двох великих інституційних подій минулого року. Журналісти зазвичай люблять питати про заборони і про те, хто в які списки внесений, я не сприймаю будь-які списки і моя позиція як міністра культури – ми не маємо бути міністерством заборон, а маємо бути міністерством розвитку.
Отже, Інститут книги – це справді чудова ідея, яка, щоправда, зустріла певний спротив системи, особливо коли мова зайшла про передачу певних програм від одного органу до іншого.
Ви зараз говорите про “Українську книгу” і про Держкомтелерадіо?
Так. Коли ми оголосили конкурс на посаду директора і постала молода креативна Тетяна Терен, я активно її підтримав і робив все для того, щоб вона могла працювати. І вона це може підтвердити. Інша справа, що початок нової інституції – це не тільки креатив і створення стратегій, а й багато невід’ємної господарської та технічної роботи, створення штатних розписів, написання бюджетних запитів, організації роботи апарату і так далі.
Тобто Тетяна не впоралася з цією роботою?
Мені здалось, вона просто фізично виснажилася, хоча наші працівники Мінкультури постійно були з нею в контакті, допомагали з усіх питань. Я особисто брав участь у пошуку приміщення для Інституту. Але треба було запускати в повноцінну роботу механізми зовсім нової державної інституціії, адже в цьому, зокрема, полягає функція директора. Але я вдячний Тетяні, адже вона з командою зробила багато для розробки стратегічних напрямків роботи Інституту, і всі ці напрацювання будуть далі реалізовуватися.
То звідки взявся Сергій Ясинський і чому його призначили, хоча він не має досвіду роботи в культурі?
Сергій Ясинський має великий управлінський досвід, який знає всі бюджетні процеси і якого ми запросили стати кризовим менеджером у короткотерміновій перспективі, щоб повноцінно запустити роботу Інституту, як державної установи.
Чому для запуску Інституту ви не взяли такого досвідченого чиновника?
Бо за законом ми мали провести конкурс і ми його провели згідно з буквою закону. Не я обирав директора, не працівники Мінкультури, а конкурсна комісія серед претендентів обрала фахову, на їх думку, людину, яка і була призначена директором. Але відповідно до того ж закону, вся відповідальність – и фінансова, і політична, покладена саме на мене, як на міністра культури, тому я прийняв рішення, що в теперішній ситуації Сергій Ясинський буде виконувати обов’язки директора, щоб привести до ладу адміністративну та фінансову частину.
Насправді, наскільки мені відомо, Тетяна запрошувала Сергія Ясинського на роботу в Інститут, але чому цього не сталося – я не знаю.
Коли буде конкурс?
Думаю, ми оголосимо конкурс як тільки усі питання, про які я говорив, будуть врегульовані. Сподіваюсь, найближчим часом.
Розкажіть, будь ласка, про ситуацію з будівництвом в Бахчисараї і про те, як Мінкульт взаємодіє з ЮНЕСКО з цього приводу.
Ще за моєї першої каденції в 2014 році ми почали активно працювати над питаннями у сфері збереження національної культурної спадщини на тимчасово окупованих країною-агресором територіях Донеччини та Луганщини, а також у незаконно анексованому Криму. Без зайвої скромності скажу, що саме завдяки зусиллям Міністерства культури, невтомній роботі нашого апарату, зокрема моєї першої заступниці Світлани Фоменко, нашим постійним переговорам з нідерландською стороною та адвокатами, ми домоглися першої, але дуже важливої перемоги – окружний адміністративний суд Амстердама вирішив питання на нашу користь та зобов’язав повернути "Скіфське золото" до України. Ця робота надзвичайно складна, вона ще триває, здебільшого у закритому режимі, але сподіваємось, що і подальші рішення будуть на користь України. Принаймні, ми все для цього робимо.
Що стосується Бахчисарайського ханського палацу, то номінаційне досьє для включення його до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО було опрацьовано згідно зауважень 2013 року, і в 2014 ми були готові його подавати. Але сталась незаконна анексія і продовження цього процесу стало неможливим.
Нас дуже турбує ситуація, яка зараз склалась з Палацом, а ті процеси, які нині там відбуваються, не можуть називатися реставрацією. Зараз відомо, що над будівлею планують звести навіс. Спеціалісти, які аналізували “проект”, кажуть, такі втручання можу нанести непоправних руйнувань пам’ятці, а сам навіс, з великою вірогідністю ризикує впасти на Палац і навіть зруйнувати його.
Окупаційна влада розпочала роботи на об’єкті і буквально днями я бачив жахливе відео, де просто неба лежать розпиляні оригінальні древні балки Палацу, які, кажуть експерти, ще могли довгий час служити; знята автентична черепиця, виготовлена за давніми технологіями, яку планують замінити сучасною. Це варварство.
Декілька разів ми зустрічалсь з головою ЮНЕСКО Іриною Боковою щодо про надання моніторингових місій до Криму. Ці місії мають офіційно в’їхати у Крим через територію України, а їх програми необхідно погодити з Мінкультури. Саме про таку місію ми ведемо переговори і погоджуємо параметри моніторингу з ЮНЕСКО.
Наприкінці 2017 року ми провели велику Міжнародну конференцію “Крим 2014-2017: анексована культура”, де обговорили стан культури та забезпечення прав громадян в анексованому Криму. За її результатами ми підготували резолюцію, якою закликали не мовчати, а висловлюватись міжнародну спільноту – впливових політиків та діячів культури, науки і мистецтва, постійно і голосно говорити про порушення міжнародних прав у сфері культури на території тимчасово окупованого Криму, а уряд країни-агресора – закликаємо терміново припинити знищувати культурну спадщину та порушувати права і свободи громадян у Криму.
Моніторингової комісії ЮНЕСКО, про яку міністерство просить вже три роки, все ще немає?
Принципової згоди щодо прямого моніторингу ЮНЕСКО було досягнуто з Боковою наприкінці її перебування на посаді гендиректора.
Ми б’ємо в усі дзвони, щоб наші партнери в Європі та світі допомогли з втручанням у цю ганебну ситуацію. Збереження спадщини в Криму – це питання нашого іміджу, врешті-решт.