ГлавнаяКультура

«Немузейні» міста

В Україні є низка великих міст, до яких ми потрапляємо хіба що у відрядження. Нікому не спаде на думку їхати до них як туристи і оглядати музеї. А дарма. Досвід показує, що у обласних центрах (а йдеться про них) завжди є, що подивитись. І відсутність реклами музеїв у даному випадку має інтригувати, а не відвертати. У великих та середніх містах зазвичай є чимало музеїв – на будь-який смак і коло зацікавлень. Тож навіть у відрядженні варто скористатися нагодою і оглянути бодай найзначніші колекції.

Дніпропетровськ

Дніпро (так називають Дніпропетровськ місцеві мешканці) легко міг би стати культурною столицею Центральної України, якби місцева влада доклала мінімальних зусиль до його позиціонування саме у такій ролі. Залишимо на маргінесі (принаймні цього разу) видатні пам’ятки архітектури міста і околиць та галереї сучасного мистецтва – це невід’ємні атрибути культурної столиці, але зараз не про них йдеться. У Дніпрі є щонайменше два музеї, які обов’язково треба оглянути.

Кам'яні баби у дворі Дніпропетровського історичного музею
Фото: zabytki.in.ua
Кам'яні баби у дворі Дніпропетровського історичного музею

Передусім варто зазирнути до Дніпропетровського історичного музею імені Яворницького. Основою його колекції стали, як легко зрозуміти, експонати, зібрані видатним дослідником козацтва. Дмитро Яворницький був першим директором музею, до якого також увійшла колекція, зібрана підприємцем і археологом-аматором Олександром Полем, нащадком гетьмана Павла Полуботка по материнській лінії. Але чудова колекція козацьких старожитностей, що включає чималу кількість холодної та вогнепальної зброї – далеко не єдине, чим може похвалитися музей.

Чудова археологічна збірка з античними та давньоєгипетськими артефактами включно, багатющі експозиції присвячені чумацтву (в центрі – величезний віз-мажа) та промисловій революції, одяг різних верств населення, вишукана порцеляна. Справляє враження експозиція, присвячена індустріалізації, виконана у стилістиці конструктивізму. Це ж треба вміти так подати усілякі верстати та різні промислові залізячки, щоб від них не могли відірватися люди різного віку, які за визначенням нічого не тямлять у промисловості! Видається, що це найстильніша експозиція на технічно-промислову тему в країні.

Фото: arhiv.orthodoxy.org.ua

Ще одна цікавинка міста – Дніпропетровський художній музей, відомий за межами області хіба що фахівцям. Насправді ж у його експозиції знайдеться щось цікаве і несподіване практично на будь-який смак і рівень ерудиції. Тут і чудова збірка барокових ікон, і одна з найкращих в країні колекцій веселеньких народних картин «Козак Мамай», найвідоміша картина чудової Марії Башкирцевої «У студії Жульєна» і невеличка вишукана збірка живопису українського авангарду. Звісно, у цьому музеї не може не бути петриківського розпису, адже Петриківка зовсім недалеко від Дніпропетровська. Роботи славетних Тетяни Пати і Наталі Білокінь та їхніх наступників віднедавна можна оглядати не тільки з втіхою, але і з гордістю – петриківський розпис увійшов до списку нематеріального культурного надбання ЮНЕСКО. Крім того, у Дніпропетровському художньому знайдеться чимало несподіванок для справжніх поціновувачів. Наприклад, колекція живопису маловідомого широкому загалу символіста Михайла Сапожникова чи надзвичайно ефектні твори соцреалізму, присвячені індустріальній потузі міста справляють сильне враження, хоча ставитися до них можна по-різному.

Фото: artmuseum.dp.ua

Хмельницький

Що ми знаємо про Хмельницький, окрім того, що у дорадянські часи він називався Проскурів, а нині до нього влаштовують шопінг-тури на величезний речовий ринок? А, місто, між іншим, вельми приємне, і у ньому є два унікальні музеї, які варто відвідати.

Хмельницький обласний художній музей – це, насправді, перший в Україні музей сучасного мистецтва, заснований у часи горбачовської «пєрєстройки», а відкритий для відвідувачів уже за незалежності. Нині його можна б назвати музеєм українського мистецтва зламу тисячоліть, бо основою колекції стали твори першорядних художників 1980-1990-х років. Парадоксально, але цей заклад варто відвідувати людям, які заявляють, що не люблять сучасне мистецтво. Експозицію побудовано таким чином, що стає зрозуміло, як розвивалося образотворче мистецтво і яким чином з «міцного» реалізму і національних мотивів 1980-х дійшло до сьогоднішньої розмаїтості ідей і технік. Окрему залу присвячено ненаративному мистецтву, що його в народі називають абстрактним. Сучасне мистецтво стає зрозумілим, і після огляду цього музею чимало людей із консервативними смаками визнають, що не таке воно погане, як здавалося, ба, навіть симпатичне. Ті ж, кого переконувати не треба, просто отримають втіху від робіт видатних сучасних художників, що, зауважте, вже ніколи не будуть продані чи подаровані, а залишаться як свідчення для історії мистецтва далекого чи не дуже майбутнього.

Фото: www.chytomo.com

Хмельницький музей-студія фотомистецтва також перший в Україні – у своєму «жанрі». Тут представлені фото міста і його мешканців від появи першого фотоательє у 1880 р. майже до наших днів та просто гарні різночасові й різножанрові фото. Але найцікавіше – чудова колекція камер, збільшувачів та різного фотопричандалля доцифрової доби. У цей музей цікаво прийти з дітьми, щоб пояснити як за татового-маминого дитинства фотографували на плівку, у якій було (уявіть тільки!) лише 36 кадрів, що завжди закінчувалася невчасно, як цю плівку проявляли, і у світлі червоного ліхтаря друкували з неї зображення. Це вам не фотнувся-запостив. Та й дорослим цікаво поглянути на таку дивовижу, як, приміром, скляні пластини-негативи чи стародавній студійний фотоапарат, що займає півкімнати.

Фото: maup.km.ua

Рівне

Рівне – місто транзитне, залежно від пункту прямування, ми проїжджаємо його наскрізь, або об’їзною дорогою. А варто б зупинитися і зазирнути до деяких музеїв. Передусім до великого і прекрасного Рівненського краєзнавчого. Найцікавіша частина колекції присвячена Хмельниччині, оскільки археологічна експедиція музею протягом багатьох років провадить розкопки на полі битви під Берестечком, започатковані ще славетним Ігорем Свєшніковим. Волинські торфовища дивом зберегли предмети, виготовлені з матеріалів, які у землі зазвичай руйнуються найпершими – шкіри і дерева. Цілісінькі козацькі чоботи і селянські ходаки, сумки, гаманці, сідла, порохівниці та різьблені натруски, робочий інструмент, різноманітні побутові дрібнички середини XVII століття – від ножиків-виделочок до жіночих прикрас і дитячих іграшок. І, звісно, купа зброї: гармати, мушкети, шаблі.

Фото: shkola21.weebly.com

Втім, зброя у музеї не тільки козацька: є і шолом крилатого гусара, і давньоруський меч, і лицарські обладунки. Є тут і предмети ХХ століття – те, чим воювали у двох світових війнах. Це історичний відділ. А для пацифістів, яким зброя та війна нецікаві, є художній відділ музею у якому можна побачити чималу колекцію народної ікони XVII – XVIIІ століть. Для зацікавлених ключове слово тут «народна», бо непрофесійні майстри щиро і дещо наївно запихали у священні зображення безліч побутових подробиць, які сьогодні вельми цікаво знаходити і роздивлятися.

Ще один пункт на мапі Рівного – зовсім новий (відкритий 2010 року), невеличкий, але дуже симпатичний Музей бурштину. Підприємство «Бурштин України» зробило свою корпоративну колекцію доступною для усіх охочих. Тут викликає подив буквально усе – від доісторичного бурштинового оберегу і двокілограмової «сонячної» каменюки-самородка до усіляких дивовиж, закляклих у золотистій смолі та різноманітних виробів з бурштину. Доісторичну комашню пропонується роздивлятися у мікроскоп, що добряче посилює враження. Деталь – музейна крамничка справляє не менше враження, ніж експозиція. Як то кажуть, аби були гроші.

Фото: blog.zp-zem.org

Катерина ЛипаКатерина Липа, журналістка
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram