Основу сільськогосподарського виробництва становлять земельні ресурси. Україну історично називають житницею Європи, оскільки тут зосереджено близько 25% світових площ чорноземних ґрунтів, відомих високим рівнем родючості. За різними підрахунками, у нас є потенційні можливості прогодувати понад 600 млн осіб, що у 15 разів перевищує внутрішню потребу у продовольстві. І це при тому, що за врожайністю ми відчутно поступаємося країнам, де активно впроваджують агротехнологічні інновації.
Саме Україні належать перші місця в світі з експорту соняшникової олії, горіхів, ячменю, ріпаку, кукурудзи, пшениці. Ми поставляємо агропродовольчу продукцію до 205 країн світу! На перших щаблях експорту знаходяться також соя, курятина, яйця курячі, борошно тощо. Частка сільськогосподарської продукції та продовольства у загальних обсягах українського експорту становить близько 40%, забезпечуючи 2/5 надходжень валютної виручки до країни.
Україна може запропонувати значно ширший асортимент товарів! Але і до сьогодні ключовими статтями для нас залишаються товари з низькою доданою вартістю. Це сировина, або товари з низьким рівнем переробки. Ми продаємо сировину іншим країнам, там її переробляють у готову продукцію та реалізують третім країнам. В тому числі і нам.
Отримана з нашої переробленої сировини додана вартість вкладається підприємствами в нові виробничі потужності із ще більшим ступенем переробки. А нам залишаються квоти на поставку товарів у європейські країни...
Тобто завдання для уряду і Міністерства, яке знаходиться в стадії відновлення, робити терміново розпочати рішучі кроки для того, аби максимальна кількість сировини, яку ми вирощуємо в Україні тут і перероблялась, адже це дасть можливості для створення робочих місць, наповнення бюджетів податками, зайнятості в сільській місцевості, а також закріплення ролі України як надійного продовольчого партнера.
Окремо хочу сказати про сімейне фермерство. Через легалізацію і залучення до пільгового режиму оподаткування ми маємо створити сприятливі умови для розвитку сімейних фермерських господарств. Як то кажуть — вивчаймо досвід! Адже більшість європейських країни в аграрному виробництві зосередилися саме на маленьких, десь зо 10 га землі, фермерських господарствах. На невеликих площах значно вигідніше розводити овочі, фрукти, ягоди, виноград, а також займатися тваринництвом. І це зайнятість сільського населення. У нас же досі робиться ставка на великі аграрні корпорації, які на своїх величезних площах вирощують низькозатратні в структурі виробництва технічні, олійні та зернові культури, хоча віддача з гектара – мінімальна!
З одного боку, присутність України на зернових ринках світу за кілька останніх років зросла в рази, але з огляду на збільшення пропозицій, ціни знижуються, а доходи аграріїв падають.
І, звісно, потрібно розширювати географію експорту, працювати над збільшенням асортименту товарів, які ми можемо запропонувати, руйнувати торгові бар’єри, які дотепер існують у відносинах між країнами.
Важливо, щоб про Україну знали, щоб Європа і весь демократичний світ реалістично дивилися на можливості, які наша країна дійсно може запропонувати!
І ніби всі про все це розуміють. Так чому ж політика, яка проводиться нинішньою владою, направлена переважно на знищення малого фермера і сільгосптоваровиробника. Вже зараз їх кількість постійно зменшується через відсутність кредитування за невеликими відсотками, доступу до купівлі сільськогосподарської техніки, захмарної вартості паливно-мастильних матеріалів та посівного матеріалу та зарегульованості законодавства...