ГлавнаяБлоги

Чому кримському татарину Решату Аметову нададуть звання Героя України

Президент України рано чи пізно змушений буде присвоїти Решату Аметову звання Героя України, нагородивши тим самим і інших кримських татар, і інших патріотів своєї країни, які наближують в міру сил деокупацію українського півострова. Цих людей не зупинити.

Решат Аметов
Фото: islam.in.ua
Решат Аметов

3 березня виповнилось рівно три роки з моменту відкритого викрадення в окупованому Сімферополі кримського татарина Решата Аметова, який був підданий тортурам і вбитий за свою проукраїнську позицію.

Весь цей час кримчани, що залишилися вірними Україні, українська громадськість, журналісти домагаються присудження цьому мужньому чоловіку звання Героя України. Влада поки це прохання ігнорує, обходячись нагородженням орденом Свободи глави Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова. При тому, що вчинок Аметова згадувався в виступі Порошенко 18 вересня 2014 року на засіданні Конгресу США. Тоді ж український лідер назвав себе кримським татарином. Більш того, фразу «я - кримський татарин» Порошенко повторив 18 вересня 2016 року.

Нагадаємо, в момент окупації Криму Решат Аметов пішов до військкомату і вимагав видати йому зброю, щоб захищати Батьківщину. Отримавши відмову, чоловік взяв участь в мирному протесті на площі Леніна в Сімферополі. Пізніше в мережі з'явилися кадри, на яких зафіксовано, як кілька чоловіків у формі, члени так званої самооборони Криму, повели кримського татарина з площі, посадили в машину і відвезли в невідомому напрямку. Після цього про долю Решата Аметова близько двох тижнів нічого не було відомо. 15 березня 2014 року його тіло було знайдено в селі Земляничному Білогірського району. З численними слідами тортур, голова була обв'язана скотчем, поруч лежали наручники. 18 березня кримського татарина поховали на місцевому кладовищі в Сімферополі...

24 січня Аметову могло б виповнитися 42 роки. Його дружина Заріна і троє маленьких дітей вже три роки живуть без чоловіка і батька, а вбивці Аметова перебувають на свободі.

26 лютого 2017 року, в День опору окупації Криму на адмінкордоні із захопленим півостровом Ленур Іслямов в зверненні до президента повторив вимогу громадськості: «Дайте Героя України Решату Аметову! Йому вже все одно, а нам ні! Нам, усім громадянам України - ні!»

Фото: Макс Требухов

Це неправда, що нинішня влада зовсім не чує свій народ. Не хотіла б чути. Часто робить вигляд, що не чує. Реагує іноді довго. Часом навіть здійснює вчинки протилежні тому, що «говорить» активна частина суспільства. Але всеж таки після другого Майдану дозволити собі таку розкіш, як повне ігнорування сподівань і потреб свого народу вже не зможе ні ця, ні наступна «еліта». Твердження про те, що система не змінюється, а при боротьбі може бути тільки гірше - безглузді.І яскравим прикладом того, як перебуваючи в максимально невигідних умовах, можна ефективно «нахиляти» неповоротку в цілому систему служить, в тому числі боротьба кримських татар за деокупацію Криму.

Можливо, коли Петро Порошенко говорив «я - кримський татарин», стверджуючи, що порятунок єдиного в світі кримськотатарського телеканалу ATR - справа честі, він і розраховував лише на короткочасний піар. Не виключено, що розраховував, що потім все забудеться і (або) змушені покинути малу батьківщину люди, зіткнувшись з необов'язковістю влади, будуть діяти виключно за принципом «порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих». Однак, пізніше і у глави держави, і у інших високопоставлених найманих менеджерів була маса можливостей переконатися, що невеликий в взагалі-то народ в змозі змусити з собою рахуватися.

Більш того, іноді в дрібницях (втім, вельми символічних) влада навіть може проявляти ініціативу. Так, наприклад, було у випадку, коли на окупованому півострові почалися перші масові арешти, а МЗС України півдоби на це ніяк не реагував. З десяток кримських татар вийшли з пікетом протесту до будівлі зовнішньополітичного відомства. До них вийшов представник прес-служби, який намагався пояснити, мовляв, уточнюємо деталі події. Почувши про себе неприємне, вже через пару годин МЗС не тільки вибухнув гнівною заявою, але і було оголошено церемонію підняття кримськотатарського прапора. Полотнище стало розвиватися поруч з українським, європейським і військовими штандартами у «будинку з колонами». Все бачимо, вживаємо заходів – неначе сигналізувала держава, в момент, коли тема окупації Криму стала відходити на другий план. Так, для влади це було нескладно, не вимагало фінансових витрат, але теоретично вона ж могла і проігнорувати нечисленну акцію. Тепер же і заяви звучать вчасно, і кримські татари навіть представлені у владі.

Мало хто знає, що недавній візит українського омбудсмена Валерії Лутковської до Криму, відвідування там наших політв'язнів з встановленням ділових взаємин з російським омбудсменом Тетяною Москалькой - зовсім не ініціатива першої. Просто через більше ніж два роки окупації в ефірі ATR заступник голови телекомпанії Айдер Муждабаев запитав її: «Чому не їдете, поїдете?». До цього, виявляється, відповідних планів у Лутковської не було. Журналіст повинен був нагадувати уповноваженому ВР України з прав людини про права українських же громадян. Але, як бачимо, результат є, а про те, наскільки він символічний і про значення символізму взагалі, можна сперечатися.

До речі, про ATR. Вимушений переміститися з Сімферополя до Києва в 2015-му і, не отримуючи до останнього моменту ніякої допомоги, завдяки активності керівництва і співробітників, він все ж домігся виділення енної суми з бюджету. Хоча, здавалося б, «відмазка» у влади була цілком логічна - телеканал приватний, часи важкі.

Однак, куди серйозніша, показовіша ситуація з торговою, енергетичною блокадами Криму і створенням кримськотатарського батальйону імені Номана Челібіджехана, коли воююча держава намагалася жити за законами мирного часу. Через рік після захоплення Росією півострова, йдучи на відверте порушення законодавства, небайдужі громадяни зробили і роблять все, щоб держава - жертва агресії нарешті перестала годувати, утеплювати і освітлювати непідконтрольні території, приносячи додатковий прибуток окремим чиновникам. В результаті влада змушена була обумовити підписання нової угоди з РФ про постачання електроенергії з материка констатацією «Крим, Севастополь - Україна», передбачувано викликавши відмову окупантів і спровокувавши значне подорожчання його перебування на чужій землі.

Багато тоді говорилося про те, що кримські татари ускладнюють життя своїм же співгромадянам, ще далі відштовхують їх від материкової України. За фактом же українські патріоти, що залишилися на території окупованого півострова в більшості своїй підтримують будь-які акції, ініційовані материком. Місцева ж «вата» з кожним роком отримує все більше приводів для невдоволення реальністю життя під загарбником: від регулярних відключень електроенергії і осушення водоймищ до погіршення якості продуктів і цінами на них. Вся надія колабораціоністів на Керченський міст. Однак і їй , як кажуть, не судилося.

«Про Крим скоро всі забудуть», - говорило багато спостерігачів з початком війни на Донбасі. Проте через три роки «кримське питання» продовжує звучати в міжнародних організаціях, народжуючи у недоброзичливців необхідність улаштування дискурсу про необхідність «обміну Криму на ...».

Саме тому, президент рано чи пізно змушений буде присвоїти Решату Аметову звання Героя України, нагородивши тим самим і інших кримських татар, і інших патріотів своєї країни, які наближують в міру сил деокупацію українського півострова. Цих людей не зупинити.

Вадим Довнар Вадим Довнар , журналист
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram