У запропонованому Проекті визначені, вкрай загально, деякі, дійсно важливі, вектори розвитку громадянської освіти, при цьому, їх змістовне наповнення надто обмежене і розмите. Не простежується ключова роль держави у впровадженні системної громадянської освіти, роль і завдання закладів формальної освіти також чітко не визначені. Лише напрямки діяльності інститутів громадянського суспільства, які вже й зараз виконують важливу місію у сфері неформальної громадянської освіти, окреслені більш адекватно їх ролі і потенціалу. Таким чином, піраміда головних суб’єктів громадянської освіти виглядає перевернутою.
Головна роль у запровадженні системної громадянської освіти на усіх рівнях має належати державі, яка проголосила стратегію демократизації. Пряме завдання держави – виховувати громадян у дусі своєї стратегії. Це важливий напрямок державної стратегії і політики, для цього в неї є всі необхідні ресурси. Головними суб’єктами формування базових громадянських компетентностей в усіх західних демократіях є заклади середньої освіти. Їх випускник має бути готовим до ефективної реалізації своїх громадянських прав і конструктивної політичної та громадянської участі. Заклади вищої освіти мають формувати у студентів елітарну громадянську культуру. Адже потенційна галузева та національна еліта має бути здатною не просто до власної громадянської та політичної участі, а вміти організовувати її, створювати і відтворювати демократичні інститути, впроваджувати у їх діяльність фундаментальні демократичні цінності. Громадські організації, що займаються неформальною освітою, важливі, однак, при цьому, їх роль є допоміжною, моніторинговою, але не головною навчальною. Як показує власний досвід багаторічної викладацької діяльності у виші, в тому числі роботи зі студентами з матеріалами громадянських освітніх курсів на відкритих платформах «Prometeus» та «ВУМonline», результат мінімальний. Головна причина – відсутність базових знань і навичок, відсутність критичного мислення, які мають формуватися в процесі формальної освіти в школі. Тож піраміда суб’єктів громадянської освіти має бути чітко вибудувана: 1). Держава, як ключовий суб’єкт. 2). Заклади середньої та вищої освіти. 3) Інститути громадянського суспільства. Це має чітко простежуватись у Стратегії. Тому визначення суб’єктів освітньої діяльності у сфері громадянської освіти (СОД ГО) в загальній частині Проекту потребує відповідних змін.
Далі у Загальній частині зазначається, що в українському суспільстві громадянська освіта асоціюється саме із знаннями і навичками (хоча і їх формування не забезпечує), рідко – з ціннісним компонентом, і цей ризик залишається на рівні відповідного курсу (а точніше, там цей компонент фактично відсутній). Тож викає проблема наповнення ціннісною складовою курсу громадянської освіти та громадянських блоків інших гуманітарних дисциплін, що викладаються в середніх і вищих закладах освіти. Особливо актуальною виглядає ця проблема для південних і східних областей. Яскравим підтвердженням є результати соціологічного дослідження «Українське суспільство та європейські цінності», проведено Інститутом Горшеніна у співпраці з Представництвом Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні та Білорусі. У висновках соціологи зазначають, що «у регіональному зрізі європейські цінності у переліку найважливіших цінностей згадували переважно в Києві та Львові, тоді як у Дніпрі респонденти артикулювали їх менш чітко. Із просуванням на Схід ми також спостерігаємо звуження палітри згадуваних європейських цінностей та менш чітку їх артикуляцію. Натомість, зростає ухил до патерналізму, ностальгія за визначеністю і благами Радянського Союзу». Також очевидна «фрагментарність і суперечливість уявлень українців про європейські цінності. У Центрі і особливо на Півдні та Сході України простежується патерналістське ставлення до цих цінностей. Якщо респонденти з Заходу країни мають цільне уявлення про цінності, що поділяються в європейській спільноті, і розуміють їх як такі, що повинні поважно сприйматися всіма членами спільноти і державою, то з просуванням на Схід дослідники все більше чули, що держава повинна забезпечити права людини, рівність всіх перед законом, можливості самореалізації для молоді, тощо». Тобто респонденти зі Сходу і Півдня більш схильні вважати, що цінності, які поділяють європейці і в більшості самі українці, повинні бути «імплементовані ззовні», «інстальовані державою».
Тож сама ситуація і висновки соціологів на підставі її дослідження вказують на необхідність низки складових Стратегії розвитку громадянської освіти і, відповідно, Плану її реалізації:
• Ціннісний компонент громадянської освіти має бути чітко визначений.
• Він має включати 3 головні взаємодоповнюючі складові: 1) фундаментальні європейські цінності, які необхідно впроваджувати в руслі реалізації стратегії європейської інтеграції; 2) ключові цінності, на підґрунті яких ми хочемо забезпечити внутрішню громадянську інтеграцію та формування української політичної нації; 3) ціннісний бар’єр від «русского мира» (Адже загроза його експансії не зникне ані у близькому, ані у віддаленому майбутньому. Тому «ментальна готовність» до вторгнення, про яку говорили представники МЗС, має бути перманентною, а її головна складова – несприйняття радянських та «русскомирских» цінностей як антигуманних, людиноненависницьких). Перші сформульовані країнами європейської співдружності. Другі нам ще потрібно визначити. За основу доцільно взяти «ідеологію українського солідаризму», що може слугувати не лише примиренню політичних антагоністів, але об’єднанню розколотого за їх безпосередньої участі суспільства. Третя складова формується як результат порівняння на реальних історичних і сучасних прикладах наслідків впровадження європейських та радянсько-російських цінностей.
• Цей «трирівневий ціннісний компонент» має бути наскрізно імплементований у навчальні програми закладів середньої та вищої освіти.
• Для південних і східних областей має бути розроблена додаткова регіональна стратегія громадянської освіти з посиленими ціннісною, просвітницькою і освітньою складовими з урахуванням їх особливостей і стратегічного значення для збереження і зміцнення державності.
Важливою проблемою кадрового забезпечення у Проекті названо «низький рівень розуміння фізичними особами як СОД ГО суті, мети, особливостей методології громадянської освіти, що у свою чергу призводить до відсутності складової громадянської компетентності в навчальних (освітніх) програмах викладання різних предметів…». Вочевидь, тими фізичними особами, які не розуміють суті і завдань громадянської освіти є вчителі і викладачі, розробники програм, зокрема і міністерських, працівники органів управління освітою та інститутів підвищення кваліфікації вчителі. Тож варто не лише їх конкретизувати, а й визначити конкретні напрямки і заходи для покращення цього кадрового забезпечення, внести відповідні пункти у План реалізації.
• У закладах педагогічної освіти обов’язково мають бути впроваджені фундаментальні курси громадянської освіти для майбутніх вчителів усіх шкільних предметів, для вчителів початкових класів. Бо громадянська освіта – це не лише предметне викладання, а й виховна робота, що починається з перших шкільних років.
• Базові курси мають доповнюватися факультативами – з організації самоуправління в навчальному закладі, захисту прав учасників освітнього процесу, з комунікації та ін.
• Вищі заклади педагогічної освіти мають розпочати/активізувати підготовку вчителів громадянської освіти.
• Вищі заклади освіти мають забезпечувати формування елітарного рівня громадянської компетентності, особливо, у майбутніх викладачів університетів, незалежно від конкретної спеціальності. Адже формувати і відтворювати еліту може лише еліта. Це місія університету, що зафіксована у статутних документах провідних університетів Європи і світу.
• У освітні програми університетів незалежно від конкретної фахової підготовки студентів мають бути включені громадянські компетентності і навчальні дисципліни, що забезпечують їх формування на елітарному рівні. Перелік цих дисциплін та зміст програм – це справа університету в межах його академічної автономії. Але одне із ключових державницьких завдань – підготовка еліти. І воно має бути чітко поставлене державою. Заклад освіти не може сам вирішувати, виховувати йому компетентного громадянина, чи ні. Він може вирішувати, як це робити якнайкраще.
• Вчителі середніх і вищих закладів освіти мають періодично підвищувати фахову компетентність не лише в галузях своїх дисциплін, а й у галузі громадянської освіти.
Далі у загальній частині цілком логічно зазначається, що «існує необхідність у створенні цілісної системи громадянської освіти, заснованої на ефективних світових практиках формування громадянських компетентностей». Без чого ця необхідність не може бути трансформована у реальні результати? Що потрібно, аби в Україні була створена і запроваджена цілісна система громадянської освіти?
• Потрібна сучасна нормативна база громадянської освіти. На сьогодні в Україні вона безсистемна і фрагментарна. Напрямки її оптимізації визначені задекларованою державною стратегією європейської інтеграції та входження до європейського освітнього простору. Це вказує на необхідність ретельного дослідження нормативної бази ЄС у галузі громадянської освіти і приведення української нормативної бази у відповідність до європейської.
• Щоб адаптувати ефективні світові практики, їх також необхідно дослідити і вибрати найбільш прийнятні для нас. Для прикладу. Сучасні центри досліджень проблем суспільства організовують науково-практичні конференції, в тому числі для розгляду сучасного стану та напрямків розвитку філософських, історичних, соціологічних та політичних наук. Але про громадянську освіту ніде не згадується. А в європейських наукових дослідженнях – це серйозний міждисциплінарний напрямок. Тож дослідження у галузі громадянської освіти, її сучасних концепцій, стратегій і практик мають зайняти чільне місце серед наукових досліджень українських гуманітаріїв. Крім того, вже сьогодні можна використати результати тих небагатьох дисертаційних досліджень у сфері громадянської освіти, які здійснили здобувачі наукових ступенів, переважно, у галузі педагогічних наук.
• Вельми доцільним виглядає вибір серед наявних європейських чи створення збірної базової моделі громадянської освіти для впровадження в Україні. При цьому особливу увагу варто звернути на моделі ФРГ та держав Балтії, зокрема, Естонії. Кожна з них має свою цінність у плані вирішення нагальних проблем громадянської освіти в Україні. 1. Німецька модель вважається найбільш досконалою серед європейських. Для України вона виглядає вельми корисною з кількох міркувань: а) вдалі стратегії і практики подолання спадків тоталітаризму у свідомості німців після ІІ Світової та внутрішньої громадянської інтеграції; б) побудована на принципі «єдність при багатоманітності», тобто, немає єдиної централізованої системи ГО для всієї країни. Є лише єдині базові принципи, цінності, тобто, певний «скелет», а земельні уряди «нарощують м’язи” з урахуванням особливостей своїх територій. Це актуально для України; в) у ФРН досконалі методики і практики формування головних складових соціальної і громадянської компетентності, високі стандарти громадянської освіти. 2. Досвід балтійських країн дає приклад досить швидкого й ефективного вирішення проблеми впровадження системної громадянської освіти європейського зразка на фоні попереднього насаджування радянських цінностей та побудови ціннісного ментального бар’єру від «русского мира» за наявності 20 - 25 % російськомовних громадян.
• На прикладі Естонії можна наочно побачити, як забезпечувалася ефективність шкільної громадянської освіти визначеними у цьому ж абзаці загальної частини шляхами: створення демократичного освітнього середовища, чітке визначення громадянських компетенцій, завдань, результатів громадянської освіти на різних рівнях середньої освіти, формування громадянських компетентностей через різні навчальні предмети.
Громадянська освіта не просто «потребує державної підтримки», як зазначено в Проекті. Забезпечити виховання громадянина демократичного суспільства – це пряме завдання держави, яка обрала шлях демократичного розвитку. Тому потрібна не символічна чи симуляційна підтримка, а реальна суб’єктність державних інститутів на усіх рівнях.
Стратегія як така передбачає, передусім, визначення головної мети та проміжних цілей/завдань, шляхів і засобів їх реалізації, встановлення конкретних орієнтирів для здійснення стратегічної діяльності, а також, їх конкретних результатів у визначені проміжки часу. Що із переліченого містить запропонований документ? Розділ ІІ «Мета, принципи та напрями реалізації Стратегії» налічує 12 неповних рядків. Мета визначена як «формування умов розвитку системи громадянської освіти в Україні та створення організаційно-правових засад для набуття громадянських компетентностей». Визначення вкрай загальне, не дає жодного уявлення ані про умови, що мають бути створені, ані про організаційно-правові засади та їх складові, ані про те, хто саме має набути громадянських компетентностей внаслідок реалізації «стратегії». Цілі/завдання – не визначені взагалі. У переліку принципів є посилання лише на Закон України «Про освіту» та Концепцію розвитку громадянської освіти в Україні. Європейська нормативна база взагалі не згадується. Визначено всього 3 напрями реалізації Стратегії і теж без будь-якої конкретики. Якщо йдеться про становлення цілісної системи громадянської освіти, вочевидь доцільно вказати що забезпечує цю цілісність, які її ознаки/параметри. Якщо забезпечуються умови, також слід вказати, які саме і які показники будуть свідчити про достатність умов та ефективність її функціонування системи. Тож цей ключовий розділ стратегії фактично відсутній. Тому і в наступному мало що можна розширювати та деталізувати.
У Розділі ІІІ «Реалізація Стратегії» визначено завдання/захід «формування цілісної системи громадянської освіти, що охоплює всі складники та види освіти…». Тут варто б розкрити, окрім «цілісності», ще й «всі складники та види освіти», зокрема, чітко вказати, що формальна громадянська освіта має охоплювати усі етапи середньої та вищої освіти, фахову підготовку вчителів та викладачів, державних службовців, майбутніх юристів, економістів та банкірів. Необхідне включення громадянських компетентностей у стандарти вищої освіти. Останнє, в свою чергу, потребує відповідних доповнень до закону про вищу освіту, які б чітко визначали, що формування громадянських компетентностей елітарного рівня – це не питання академічної автономії, а державницька місія, яку має реалізувати заклад вищої освіти. Також варто стимулювати університети до реалізації «третьої місії», суспільної послуги, суть якої, зокрема і в громадянській освітній/просвітницькій діяльності. Це також стратегічне завдання. Яскравий приклад його реалізації – громадянські освітні проекти Таллінського університету. А той факт, що, наприклад, у Харкові, де функціонують більше 40 закладів вищої освіти і високий відсоток громадян із вищою освітою, вкрай низький рівень розуміння демократичних цінностей і найвищий відсоток голосів виборців, відданих за найбільш популістські партії – наочне підтвердження доцільності вищевикладених рекомендацій.
У підрозділі «Підготовка кваліфікованих кадрів для громадянської освіти» йдеться про навчання та підвищення кваліфікації тренерів, підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників. Але не згадується про фахову підготовку вчителів громадянської освіти. Зараз у школах її викладають, в основному, вчителі історії. Це зовсім інша фахова підготовка. Тож має бути запроваджена фахова підготовка з громадянської освіти. Це може бути як окрема спеціальність у педагогічних вищих закладах освіти, так і додаткова спеціалізація політологів, соціологів, філософів.
Налагодження ефективної комунікації включає організацію національної інформаційної кампанії з популяризації громадянської освіти. Ось тут дуже доречно залучити до цієї кампанії суспільні телеканали – національні і регіональні. У західних країнах саме суспільні мовники відіграють важливу роль у просуванні громадянської освіти для усіх груп населення, ведуть активну громадянську просвітницьку роботу. В Україні, окрім просвітництва, дуже доречною виглядає організація на загальнонаціональному рівні фахової дискусії про модель громадянської освіти для України, про головні напрямки громадянської освіти і ключові громадянські компетентності відповідно до моделі демократії, на побудову якої бере курс держава, про ціннісну складову громадянської освіти. На регіональних каналах варто обговорювати особливі потреби кожного регіону щодо громадянської освіти. У прикордонних з РФ регіонах вкрай актуальною виглядає просвітницька діяльність, спрямована не лише на молодь, а й на старші вікові групи. Адже форпост державності на Півдні і Сході України не можливий без швидкого, навіть форсованого запровадження системної громадянської освіти з посиленням її ціннісної складової. Крім того, це важливо для нейтралізації вказаних нижче ризиків.
Суттєвого доповнення потребують індикатори ефективності реалізації Стратегії (підрозділ V). До них варто включити:
• Удосконалена, приведена у відповідність до рекомендацій інститутів ЄС нормативна база громадянської освіти в Україні.
• Обрана і описана модель громадянської освіти для України (на основі дослідження європейських систем громадянської освіти; з урахуванням регіональної та ментальної специфіки сучасного українського суспільства та потреби становлення політичної нації, в тому числі, шляхом громадянської освіти; в результаті публічної дискусії фахівців та експертів).
• Досліджені, адаптовані та впроваджені кращі практики сучасної європейської громадянської освіти.
• Впроваджена система підготовки фахівців у галузі громадянської освіти для середніх та вищих закладів освіти.
• Впроваджена формальна системна громадянська освіта у середніх і вищих закладах освіти.
Резюме
Представлений для громадського обговорення документ поки що більше має вигляд стратегічних начерків, аніж стратегії з усіма її необхідними складовими. Аби довести його до стану державницької стратегії, потрібна копітка змістовна робота. Значно полегшити її може аналіз аналогічних стратегій країн ЄС, зокрема східноєвропейських та балтійських.
У викладених по ходу аналізу змісту Проекту Стратегії рекомендаціях і доповненнях, по суті, сформульовані головні завдання, без реалізації яких впровадження системної громадянської освіти в Україні виглядає неможливим. Тож в узагальненому вигляді вони мають бути включені до Стратегії, а в більш деталізованому – до Плану заходів по її реалізації.
Дуже хочеться сподіватися, що цього разу Стратегія таки буде ґрунтовно доопрацьована, затверджена і реалізована. Тоді хоча б до 2030 року матимемо шанс зробити те, що східноєвропейські та балтійські країни здійснили ще у 1990-х роках.