Нас позбавили права мати свою думку, здійснювати правильний вибір, дбати за свій народ і державу. Громадяни України змушені вибирати між тими або тими. Оця ліберально-олігархічна двохколійка веде Україну в глухий кут. Світова криза спопелить нас. Тому ні про яку євроінтеграцію не може бути й мови, а про благополуччя громадян потрібно забути.
Можливо, комусь здасться, що я кажу прості, тривіальні речі, але вони, на мою думку, віддзеркалюють той стан, який є в державі. Одні й другі мусять зупинитися. На кону доля всього народу. Розпалювання національної ворожнечі, штучне роздмухування загрози фашизму в Україні, війна пам‘ятників, мовне протистояння – все це свідчення курсу на розвал країни. Невже не зрозуміло, що це дике протистояння приведе до розколу держави не на дві, а на три-чотири частини. Невже гірка доля слов‘ян, які жили в Югославії, нічому нас не навчила. Чи забули ми, як чубилися Богданові діти після його смерті і як віддали Україну ворогам.
Два парламенти, два уряди, два президенти … дві України?! Невже вага депутатського, міністерського, губернаторського, навіть президентського мандату, владні фінансові і економічні можливості варті розвалу держави, тих неминучих жертв, не дай Боже, які стоять за цією боротьбою.
Єдність української держави, благополуччя громадян, справедливість і демократія – ось те, що повинно об‘єднати всі політичні сили в Україні.
Когда решался вопрос государства, независимости, голосовали вместе. Было понимание государства и народа. А сейчас говорят, они зашли так далеко, что не могут примириться. Если они не могут примириться, то должны самораспуститься— Леонид Кравчук
Наші політики зайшли далеко. Перед ними Рубікон. Переходити його не можна, за ним біда. Президент повинен зупинити яструбів у своїй команді. Владна команда повинна змінити свою політику, не орієнтуватись на перемогу любою ціною, а дбати за майбутнє України.
Опозиція мусить переглянути свої гасла і дії, соціалізувати свої вимоги, стати ближчою до людей, відійти від націоналістичного радикалізму. Других українців, іншого народу, інших політиків на сьогодні у нас не має. Треба сідати за стіл переговорів і домовлятись. До діалогу потрібно залучати всі верстви населення, представників громадянського суспільства. Адже у виборах політиків, президента і парламенту бере участь, як правило, лише половина громадян. І тільки відносна більшість цієї половини визначає як правити країною, тому треба чути всіх. Той, хто знехтує цим, отримає піррову перемогу і стане каліфом на час.
Як робити і як діяти? Так, як велить Конституція і Закон. Проводити вибори в Києві, не тероризувати суди, не гнути через коліно місцеве самоврядування, приймати низку антикризових заходів, переглядати пенсійне і трудове законодавство, рятувати село (замість Євробаскету-2015), приймати новий Закон про оплату праці, антиолігархічне законодавство, усувати олігархів від розподілу бюджету, енергетики і природних ресурсів, не на словах, а на ділі інтегруватися в Європу.