Нас позбавили права мати свою думку, здійснювати правильний вибір, дбати за свій народ і державу. Громадяни України змушені вибирати між тими або тими. Оця ліберально-олігархічна двохколійка веде Україну в глухий кут. Світова криза спопелить нас. Тому ні про яку євроінтеграцію не може бути й мови, а про благополуччя громадян потрібно забути.
Можливо, комусь здасться, що я кажу прості, тривіальні речі, але вони, на мою думку, віддзеркалюють той стан, який є в державі. Одні й другі мусять зупинитися. На кону доля всього народу. Розпалювання національної ворожнечі, штучне роздмухування загрози фашизму в Україні, війна пам‘ятників, мовне протистояння – все це свідчення курсу на розвал країни. Невже не зрозуміло, що це дике протистояння приведе до розколу держави не на дві, а на три-чотири частини. Невже гірка доля слов‘ян, які жили в Югославії, нічому нас не навчила. Чи забули ми, як чубилися Богданові діти після його смерті і як віддали Україну ворогам.
Два парламенти, два уряди, два президенти … дві України?! Невже вага депутатського, міністерського, губернаторського, навіть президентського мандату, владні фінансові і економічні можливості варті розвалу держави, тих неминучих жертв, не дай Боже, які стоять за цією боротьбою.
Єдність української держави, благополуччя громадян, справедливість і демократія – ось те, що повинно об‘єднати всі політичні сили в Україні.
Когда решался вопрос государства, независимости, голосовали вместе. Было понимание государства и народа. А сейчас говорят, они зашли так далеко, что не могут примириться. Если они не могут примириться, то должны самораспуститься
— Леонид Кравчук
Наші політики зайшли далеко. Перед ними Рубікон. Переходити його не можна, за ним біда. Президент повинен зупинити яструбів у своїй команді. Владна команда повинна змінити свою політику, не орієнтуватись на перемогу любою ціною, а дбати за майбутнє України.
Опозиція мусить переглянути свої гасла і дії, соціалізувати свої вимоги, стати ближчою до людей, відійти від націоналістичного радикалізму. Других українців, іншого народу, інших політиків на сьогодні у нас не має. Треба сідати за стіл переговорів і домовлятись. До діалогу потрібно залучати всі верстви населення, представників громадянського суспільства. Адже у виборах політиків, президента і парламенту бере участь, як правило, лише половина громадян. І тільки відносна більшість цієї половини визначає як правити країною, тому треба чути всіх. Той, хто знехтує цим, отримає піррову перемогу і стане каліфом на час.
Як робити і як діяти? Так, як велить Конституція і Закон. Проводити вибори в Києві, не тероризувати суди, не гнути через коліно місцеве самоврядування, приймати низку антикризових заходів, переглядати пенсійне і трудове законодавство, рятувати село (замість Євробаскету-2015), приймати новий Закон про оплату праці, антиолігархічне законодавство, усувати олігархів від розподілу бюджету, енергетики і природних ресурсів, не на словах, а на ділі інтегруватися в Європу.