В XIV ст. з'являються перші згадки про Ічню, яка була тоді околицею Великого князівства Литовського та являла собою невеличку фортецю. У 1590-му році власником Ічні стає Костянтин Вишневецький, житомирський староста, а уже у другій половині XVII століття Ічня переходить до власності польському королю Михайлу Корибуту Вишнивецькому. На початку Визвольної війни у 1648 році в Ічні створили козацький полк, який проіснував рік та у 1649 році увійшов до складу Прилуцького полку, після чого Ічня стала сотенним містом. Також, місцеві жителі приймали участь в повстанні Пушкаря та Барбаша (1657-1658), пізніше — в гайдамаччині. З 1666р. Ічня отримує статус ратушного міста та починається будівництво замку, який у середині ХІХ ст. було зруйновано. В 1894 р. Ічня зустріла перший поїзд.
Відомі Ічнянські уроджеці - це Степан Васильченко та знаменитий скульптор, автор пам’ятника Дюку в Одесі Іван Мартос.
Це був короткий екскурс в історію міста. Маленьке, але старе місто з історією та пам'ятками.
Ну що, ж, поїхали!
Мій маршрут з Києва до Ічні пролягав через великий залізничний вузол - Бахмач, адже я вирішив їхати залізницею. Комфортна електричка №818 Київ- Ворожба привезла мене до Бахмача, де вже чекав дизель на Ічню сполученням Бахмач-Прилуки. Загальний час проїзду в одну сторону складає приблизно 2:25 години.
В дизелі було прохолодно, адже лише перші та останні два вагони хоч якось отоплювались. По вагонам жіночки носили пиріжки за 5 гривень та шкарпетки, які місцеві доволі радісно розкуповували. По дорозі до вагону підсідали пільговики, які трошки мерзли:
Та йшли вдвох до себе додому:
Також по дорозі попадались церкви:
Та історичні, занедбані споруди:
Нарешті, з 8 хвилинним запізненням мій дизель прибув до Ічні, де мене зустрічав симпатичний вокзал:
Черговий по станції:
Та пасажири, які чекали на дизель:
Від вокзалу до центру тягнуться дві дороги. Я вибрав спершу пройтися по тій, яка веде через ставок та річку:
На берегах ставка розташована Спасо-Преображенська церква, котра збудована у 1888 році на місці старої церкви, зведеної у 1770-их роках:
Одразу на іншому березі розташований РАГС, який було збудовано ще при Радянському Союзі:
В міському парку меценати встановили другу споруду для дітей — перша була вкрадена невідомими особами:
Також в парку розташовано два пам'ятника: Тарасу Шевченку та Степану Васильченку — українському письменнику і педагогу:
Та капличка на честь воїнів АТО:
Напроти якої знаходиться дитяча музична школа:
Рухаючись по вулиці Шевченка можна натрапити на Ічнянську райраду по лівій стороні:
Та побачити пам'ятник воїнам Другої світової — по правій стороні:
Під час моєї подорожі електрики міняли освітлення:
На перетині 4х вулиць розташовано зразу дві споруди: пожежна частина та церква Святого Миколая:
Колись в цьому магазині продавали хліб Ічнянського хлібзаводу, та жителі вистоювали кілометрові черги за ним:
Та церкву Святого Миколая (Миколаївська), яку збудували у 1879 році, яку за совєтів пожежники використовували у якості наглядового пункту за районом та яка довго стояла зруйнована. Лише у 2007 році дзвіницю на церкві силами УПЦ КП відновили і знову освятили:
Звідти, по вулиці Чумака варто прогулятись до будинку, де жив Василь Чумак — поет з Ічні, щоправда, я в середину будинку не залазив, адже на мене і так дивно пялились жителі даного містечка:
З вулиці Чумака ви вийдете до пішохідної вулиці, яка стелиться до кінотеатру “Перемога”, збудованого в 50ті роки, нині непрацюючого. По дорозі загубився гарний будиночок ХІХ століття, в якому зараз знаходиться банк:
Напроти кінотеатру розташований Будинок культури та невеличка площа, де колись стояв кам'яний Ленін:
Поруч з площею розташована як Воскресенська церква, про яку ми поговорим пізніше, так і поштове відділення:
Мила будівля Ощадбанку, за якими розташовані багатоповерхівки — місцевий цукровий завод будував для своїх робітників будинки з квартирами. Зараз, коли місцева ТЕЦ не працює, жителі сидять на автономному газовому опаленні:
Гуляючи в напрямку Ічнянського історико-краєзнавчого музею, я натрапив на гуртожитки місцевого ПТУ. Місцеві жителі розповідають, що взимку там дуже холодно, і бідні учні ПТУ мерзнуть і часто хворіють, але альтернативи гуртожитків немає.
Центральна вулиця заасфальтована нормально, а ось і другорядні міські вулиці:
Також незрозуміло навіщо під вивіскою стоїть мила бабуся. Коли я йшов з музею, старенька продовжувала дивитися за людьми. Можливо вона чаклунка або слідчий РУВС?
Сам музей — цегляна споруда. Під час екскурсії музею, у мене почали рватись шаблони. Як поєднується “вітчизняна війна 1812 року” і через декілька стендів — стенд про Небесну сотню та АТО? ЯК??
На виході з території музею росте миловидна туя та бабуся все продовжує слідкувати за людьми:
Так як дивитись окраїни Ічні у мене не було бажання, я вирішив топати назад до Воскресенської церкви. Сама церква була споруджена в 1649 році і мала статус соборного храму, але з часом церква згоріла. Замість неї у 1806 році заклали нову, кам'яну з велетенським дзвоном, який важив 4272 кг. Але у радянські часи дзвіницю було розібрано, а дзвін відправили на переплавку. Також під час совєтів у приміщенні церкви знаходився кінотеатр. Нині там проводять служіння Московський патріархат:
Навпроти Воскресенської церкви, по іншу сторону озера знаходиться Спасо-Преображенська церква (або Преображенська), побудована в 18**х роках. На її території також розташований пам'ятник жертвам Чорнобиля. Під час совєтів в церкві знаходився спортзал:
Напроти знаходиться ДМС та, здається, поліція:
По дорозі на залізничний вокзал знаходиться спиртовий завод, який діяв до 2011 року.
Наступна будівля - автовокзал. Частину автовокзалу здають в аренду ломбарду, а частину використовують для автовокзалу. З Ічні на Київ декілька разів на добу відправляється автобус, також є рейси в сторону Ніжина та Прилук та Чернігова.
Четверта школа розташована в двох місцях, але доволі стара споруда міста:
Такі будиночки знаходяться в Ічні, чим додають містечку свій шарм. Мінімум радянських забудов, максимум одноповерхового індивідуалізму:
По дорозі на залізничний вокзал знаходжу ще пам'ятник жінки з немовлям на руках на пташкою:
Нарешті залізничний вокзал! Станція Ічня з'явилася в 1894 році, а в 2007 році капітально відремонтована:
Сфотографую також прекрасне на вокзалі:
Дивує на станції при такому малому графіку руху цілодобова каса.
Також, за словами місцевих жителів, після війни на Ічню часто приганяли вагон-кінотеатр, по якому показували кіно.
Черговий по станції оголошує мій дизель, і я сідаю на Бахмач! Разом з тим, під час руху поїзда в дизелі перегорає запобіжник, тому більше години пасажири їдуть в цілковитій темряві, благо у мене є ліхтарик і я собі все підсвічую.
Поїзд доїжджає до станції Бахмач-Київський, де перетинається з дизелем, що їде у зворотньому напрямку — на Прилуки.
Так як до поїзда у мене було півтори години часу, я вирішив прогулятись з Бахмач-Київського до Бахмач-Пасажирського. Якщо коротко — не повторюйте моїх помилок та не гуляйте темним Бахмачем. Бахмач — місто обривів вуличного світла: йдеш наче по вулиці — світло є, а тут бац — і припиняє бути. Я двічі заблукав і один раз вийшов прямо на працівників поліції, але все обійшлось. В самому Бахмачі є пам'ятник паровозу, Небесній сотні та залізничний вокзал, який є архітектурною пам'яткою:
Доїхати до Ічні залізницею можна з дизелем з Бахмач-Київського, Бахмач-Пасажиського, або Прилук.
До Прилук можна дістатись дизелем з Ніжина, або Гребінки.
Ну а розклад поїздів та комфортних електричок по Ніжину, Гребінці, Бахмачу ви можете самостійно подивитись тут.
О. Ледь не забув. В Ічні виготовляють згущене молоко:
Любіть Україну та подорожуйте залізницею!