Село Миронівка засновано в першій половині XVII століття. Початок йому поклав хутір козака з Полтавщини Мирона Зеленого. Під час визвольних змагань Богдана Хмельницького, місцеві жителі воювали в загонах І. Богуна та М.Кривоноса. На початку липня 1648 р. Б. Хмельницький розташував біля Миронівки на березі Росави свій військовий табір. Під час Коліївщини в Миронівці проходила збройна боротьба проти польсько-шляхетського гніту. Весною 1768 р. через Миронівку в напрямку Фастова рухалися загони гайдамаків.
Це був короткий екскурс в історію міста. Старе місто, традиції, історії.. Мабуть багато історичних пам'яток розташовані в місті?
Та от і ні. Звичайне радянське провінційне містечко, яке статус міста отримало в 1968 році, а статус смт — в 1920 році. Місто є бальнеологічним курортом(тип курорту, де у якості основного лікувального чинника використовуються природні мінеральні води.) завдяки радоновій воді, але як курорт місто розвинуто дуже слабко.
В місті є дві цікаві споруди — це залізничний вокзал та недобуд у вигляді замку.
Мій маршрут до Миронівки починався в Жмеринці, де на вокзалі продають смачні вареники :) та і саме місто є крупною вузловою станцією. Вагон поїзда Львів-Маріуполь, який довозив мене до Миронівки, виявився трохи жахливим — непрацюючий кип'ятильник, не смачна гаряча вода в сусідньому вагоні, міжвагонні двері не закривались. Єдиний плюс — утеплені вагонні рами та тепло в вагоні. Звісно були безквиткові, як же без них :)
По приїзду на станцію Миронівка виходять з десяток людей, які ліниво розбрідаються по місту.
Дана станція була споруджена в 1876 р під час прокладання залізничної лінії Фастів— Миронівка —Знам'янка. Лінія Фастів-Миронівка однією з перших в Україні стала електрифікованою — у 1960 році. Під час Другої світової війни станцію було повністю зруйновано, а в 1953 року — збудовано за типовим проектом вокзалів, аналогічний вокзал є у Бердичеві.
Навпроти станції на постаменті застигнув танк ІС-3 — в пам'ять про Другу світову війну.
Маршрут подорожі по місту у мене був наполеонівський: залізничний вокзал — ринок — автовокзал—центр міста — “замок” — алея військових — вокзал. На все про все у мене було півтори години до денної електрички, тому і прийшлось гуляти містом в швидкому темпі. Ну що ж, пішли в місто!
На Миронівському привокзальному базарі продаються як продовольчі, так і не продовольчі товари. Сам критий ринок — доволі оригінальна споруда є ровесником вокзалу та побудований в 50х роках, розташований він між залізничним і автовокзалом.
Купивши на ринку сувенір у вигляді меду, я вийшов на вулицю Соборну та побачив автовокзал. Біля автовокзалу є ларьок, в якому можна і каву попити, і одяг підлатати. Зручно, правда?)
Сам автовокзал мені нагадує звичайну радянську архітектуру — прямокутна будівля в середині якої безліч контор: від секонхенду до роздруківки файлів.
Автовокзал трохи пустує - до відправлення були готові лише три мікроавтобуси з пасажирами.
По дорозі в центр міста розташовані типові радянські будівлі — від дитячих садочків:
До панельних хрущовок:
Так зароблені вікна можна побачити на війні — в Донецьку чи Горлівці. Цікаво, що змусило власників в мирній Миронівці так заробити свій балкон?
“Ви туристи?” - доганяє нас якийсь хлопець років з 26.
“Так”, - відповідаю я, готуючись до спроби якогось розводу від місцевих.
“Тут нічого цікавого немає. Їдьте краще в Богуслав — от там є на що дивитись” - переконує нас співбесідник і пєтляє собі далі.
Місто частково прикрашено бордами та сітілайтами про героїв Україно-Російської війни.
В центрі міста є дошка з героями Небесної сотні, щоправда фотографії на ній дуже сильно вигоріли:
Міська рада, нагадує та показує своїм виглядом, що в місті за 25 років не змінилось нічого, окрім прапора:
Поруч цікавіша будівля — податкова:
Навпроти міськради побудований великий супермаркет:
А поруч будується дитячий майданчик. Чи добудують його?
Вулиця Соборна — колишня Леніна, розкинута вздовж всього міста: від цукрового заводу до вокзалу та на ній розташовані всі основні споруди міста:
Біля Будинку культури розташовано пам'ятник жертвам Голодомору, біля якого зараз відбувається реконструкція:
За ним знаходиться Свято-Михайлівський Храм, котрий побудований в першій половині 1990 року:
Та великий дитячий майданчик на якому постійно граються діти:
В центрі міста знаходиться центральна дитяча бібліотека, навпроти якої до 2008 року стояв пам'ятник Леніну. На місці знесеного пам'ятника 17 вересня 2016 року, під час святкування Дня міста, відбулося урочисте відкриття пам'ятника засновнику Миронівки - козаку Мирону Зеленому.
Основна кількість містян користується мопедами, велосипедами та своїми ногами. Рідко коли побачиш маршрутки чи автобуси, котрі в основному їздять на пригородні напрямки.
Ще не зняли білборди з вітаннями до дня Незалежності як від Гаранта, так і біглого нині депутата Олександра Онищенка.
Майже всі ресторани та кафешки і забігайлівки, де можна перекусити — зачинені, фактично лише біля залізничного вокзалу та в супермаркеті продають хоч якусь їжу.
Нарешті підходжу до недобуду у вигляді замку. Місцеві жителі тут люблять назначати побачення та гуляти до ночі. Будівництво даної споруди - ”замку” почали в 1980х роках та планувалось використання споруди, як місця з атракціонами та для розваг дітей старшого віку.
Тут є все: і палац:
І вежі
І набережна, на який могли б пришвартовуватись кораблі:
І романтичний міст
Який правда є трохи в аварійному стані:
Засрані проходи сміттям:
Але це б не була Україна, якби споруди зберігались у гарному стані. Місцеві кажуть, що тут люблять збиратись підлітки та асоціальні елементи, котрі розпивають бухло та малюють фалоси на стінах. Чому у миронівчан така любов до цього символу — я не знаю, але реально майже всі фрески обмальовані фалосами.
Сам “замок” знаходиться на березі ставка, по середині якого є острівок:
І ще трошки “замку”: башні, купола та переходи:
Місто наче застигло в радянські часи — типова радянська архітектура і далеко не скрізь перейменовані вулиці.
Біля «замку» знаходиться сквер з декількома меморіалами та пам'ятниками.
Пам'ятники радянським героям:
Воїнам Афганістану:
Чорнобильцям:
Небесній сотні та бійцям АТО:
Годинник показує, що до електрички залишилось 50 хвилин, тому потрібно рушати назад, на вокзал!
Як я і казав, місто застигло в радянському союзі — навіть таблички не скрізь змінюються:
Незрозуміле антуражне рішення: каміння в сітці. Цікаво, що закладали в таке рішення архітектори?
Світ техніки, комп'ютери... Чи тачанки? Що ж побачать покупці, зайшовши до магазину?
Кому в Канів, кому по гроби:
Будинок Культури мене трохи вразив своїм розмахом:
Біля будинку культури також розташований пам'ятник “людина на лавці”:
Пам'ятник Мирону Зеленому вже зблизька:
Такі лавочки розташовані вздовж всієї вулиці Соборної, але блін. Я не бачу сенсу на них сидіти і відпочивати — на що дивитись, на машини, які їздять повз?
Суровий ларьок з гратами, цікаво в місті велика злочинність чи як?
І нарешті — знову вокзал, де в напрямку до Києва вже чекає електричка:
Трошки інтер'єру вокзалу:
Квитки куплені, тепер і в дорогу додому!
Любіть Україну та подорожуйте залізницею!