“Бажанно-жаданно…”
Коли має статися щось круте, то всі збіги обставин - на твою користь. “Жадан / Гуржи : Фокстроти” - саме з таких. Це синтез поезії, Тичини, Сосюри, Семенка…, з музикою, це її музичний апґрейд; властиво, те, чого дотепер такою мірою з українською літературою робили дуже мало. Я би ствердила упевненіше: ні, так і такою мірою - не робили. І якщо здається, що щось таке невловно-непригадуване вже було, то це тільки тому, що історія ця дуже на часі.
Рік тому в Мистецькому арсеналі повторно готували проект виставки “Футуромарення” для Українського культурного фонду. У цих рамках я як кураторка літературних програм могла запропонувати експериментальний side-project. Ритми українських футуристів, наголошена формальність їхніх текстів виглядали ідеально для поєднання з музикою. Я ще не уявляла, наскільки дійсно інноваційним стане такий альбом і концерт.
Далі Юрій Гуржи, автор хіпхопери про Бандеру, з яким ми на той час активно готували виступ на Книжковому Арсеналі, сказав: з українською літературою було би гарно попрацювати. А остаточний момент закоханості в цю ідею: коли знаєш, що ось, це воно, і провалюєшся всім тілом і вже передбачаєш свій наступний рік роботи і стан і успіх - я пам’ятатиму ще довго. Коли Сергій Жадан слухав запис авторського читання Миколи Бажана і на рядках про Тичинині кларнети “їм данно жаданно звучати…” ствердив: “Я хочу це робити. Мені цікаво”.
Тут стало ясно, що буде круто.
Зустріч в Харкові
Поетично-музичні альбоми та концерти в Україні мають одну типову рису. Вони про літературу. Це вірші, покладені на музику, і піснями - які би вийшли поза межі дискотеки для філфаку - вони так і не стають.
А в Гуржи і Жадана раптом вийшло зробити музично-літературно. З наголосом на музиці. У червні вони зустрілися на кілька днів у Харкові, в рамках літературної резиденції “Слово”. Ідея проекту вже жила пів року, передусім в голові Юрія як композитора. “Я уявляв собі джазово-аванґардовий саундтрек”, - розповідає він. І вже мав напрацювання та чернетки мелодій. Але Жадан перекреслив це однією фразою: “Має бути доступно”. Так змінився напрям творчої думки.
Тоді ж розширилися горизонти самих текстів. Музичність української поезії не обмежується футуризмом. Так само, як і будинком “Слово”, київським “Ролітом” чи термінами “Розстріляне…” і “Недостріляне відродження”. Мало не потрапив сюди вправний стиліст Едвард Стріха - але містифікаторів вирішили не брати. Неможливо було оминути Тичину. Сосюра виявився плідним для кабаретково-шансонних ритмів. Микола Бажан - найкращий декламатор із тих, чиї записи збереглися, хай і пізні. Еталонно-звукописний вірш Бажана “Фокстрот” дав назву альбому.
Голоси і книжки
Теоретичні дискусії, оформлення договорів, купівля квитків та походи в архіви та бібліотеки - так виглядає в Україні робота куратора середньої руки. Інколи це приємні клопоти. Пошук записів письменницьких голосів там, де вони точно були, і там, де могли би зберегтися. І також акторських: Наталя Ужвій зазвучала у композиції на вірш Семенка поряд з Сосюрою, Бажаном, Жаданом і Любою Якимчук. Перегортування старих видань (не згодився Буревій-Стріха, але оформлене Яковом Гніздовським шевельовське видання таке прекрасне; я не заглиблювалася в Троянкер ніколи до, а з цієї нагоди прочитала тогочасні рецензії на неї і реконструкцію біографії в книжці Йоханана Петровського-Штерна про українсько-єврейські стосунки). Поновлення контактів з давніми знайомими (“А направду ж талановитий був Бажан; а підкажи, хто про це писав, а в якому архіві що лежить”). Нарощування нових знайомств (хоча якісної фотографії Володимира Гаряїва так і не знайшлося, але знайшлися ті, хто загубив спільні світлини в недрах родинних альбомів).
І азарт філологічних дискусій, де безперечною перевагою Гуржи була незіпсутість шкільною програмою і чуття того, як цей вірш міг би прозвучати. Історико-літературні знахідки не мали цінності тут, бо програвали принципу доступності. (Тому “Соняшні кларнети”, а не “...горобина ніч”). Народний поет Сосюра і його голос в альбом потрапили, а от Яновський, друг Бажана, майстер залізної троянди, так і лишився в моєму комп’ютері. Спонтанно до нас доєдналася Гриця Ерде і створила теплі колажі, так само вільні від шкільних вчительок і філфаківського снобства, як і музика. А Євген Арлов перетворив їх на анімацію.
“Привіт!”
Якщо раніше зі старих поетів сміялися (Я єсть народ, якого правди сила, Цю жінку я любив, вона просила), то тепер їхні найкращі вірші стають острівцями ностальгії в океані іронії. “Пробитися в радіоефір смерті” можна, влаштувавши дискотеку з ними разом. Диско для широкого кола небайдужих, а також вчительок, професорів, студентів та діячів культури.
Фокстроти Жадана / Гуржи - наголошено інтертекстуальні. Тут є скрип сходів в Будинку “Слово”, клацання друкарської машинки з фондів Харківського ЛітМузею і пазл найрізноманітніших записів Радіо Культура. Тут є вірші, відомі кожному; і є поетичне вибране. Для того, щоб впізнати, хто каже “привіт” Михайлю Семенку, треба прочитати ось цей текст, який ви зараз читаєте. Просто впізнати неможливо. А от поціновувачі Марінетті цілком можуть ідентифікувати “Битву під Адріанополем”. Це ще не кажучи про мікс музичних стилів, від спейс-попу і даб-шансону до реггетону і тріп-хопу.
Я повторюся, на правах куратора: з українською літературою такого ще не робили. Але це мало з нею статися.