Цьогоріч наші захисники вже втретє зустрічатимуть свято Покрови на бойових позиціях. І якщо у 2014 році необлаштованість бліндажів, відсутність теплого одягу, можливості побувати у лазні, нестаток елементарних засобів особистої гігієни вважалося тимчасовими труднощами, то наявність подібних проблем у наших сучасних козаків є ключовою системною проблемою управлінського характеру, з одного боку, і явним проявом корупційних дій з боку певних посадових осіб, з іншого.
Варто віддати належне нашим мужнім захисникам – вони досить стійко переносять побутові труднощі, знаходять можливість щось підкупити власним коштом (добре, що зросло грошове утримання). Не забувають їх і волонтери, хоча на третьому році бойових дій і при радикальному збільшенні фінансування безпекового сектору ситуація в Збройних Силах просто незрозуміла.
Якщо є суттєві проблеми із забезпеченням військовослужбовців, це варто визнати на офіційному рівні. Певен, суспільство зрозуміє і вояки потерплять ще певний час – була б чітка перспектива та якісне виконання поставлених завдань у відповідності з визначеним графіком. Якщо потрібно - аж до авральних дій по забезпеченню зимовим одягом, бо тут вже сентименти зайві, адже на кону боєздатність захисників світу.
Ще минулого серпня міністр оборони підписав наказ «Про поліпшення речового забезпечення у Збройних силах України». Зокрема, було доручено невідкладно вилучити стару форму одягу (яка не відповідала визначеним нормам) та замінити її на нову.
Весною цього року в мінюсті зареєстрували наказ військового відомства «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України». Ним передбачено утримувати у військових частинах «запас готового обмундирування і взуття в розмірі 10 відсотків річної витрати та запас мийних і ремонтних засобів в обсязі тримісячної потреби».
Наказ є, а ось із його реалізацією великі проблеми. Вони були зафіксовані ще навесні цього року, коли військове відомство на засіданні Верховної Ради заявило про необхідність додаткового виділення 950 мільйонів гривень на речове забезпечення (загалом на сектор безпеки просили 7 млрд грн). Прохання міноборони зрештою було підтримано і на початку жовтня Верховна Рада внесла необхідні зміни на потрібну суму до держбюджету цього року. З цих коштів 3,8 млрд гривень має отримати безпосередньо Міністерство оборони.
Але наразі ці кошти ще тільки мають надійти на рахунки оборонного відомства. А як заявив в телеефірі радник Президента Юрій Бірюков, проблема речового забезпечення наших вояків просто кричуща: “Як завжди зима прийшла раптово. Основна причина — фінансування речового напрямку в цьому році склало 16% від необхідного. Від поточного необхідного 54%. Тобто ми за півтора року не змогли створити ніяких запасів. Це не тому, що не було бажання, бажання було, немає грошей на це”.
Хочеться вірити, що проблема дійсно в нестачі коштів. Але факти з передової (як і взагалі по ЗСУ) свідчать про інше. Я вже говорив вище, що побутові труднощі пережити можна. Насправді проблема у відношенні до простого солдата з боку керівництва. До людини, яка захищає Батьківщину і готова віддати своє життя за її свободу, ставлення як до витратного матеріалу.
Незважаючи на дійсно вражаючі зміни в армії, що відбулися за два останніх роки, зростання громадянської відповідальності, патріотизму і бойового вишколу, керівний склад різного рівня ментально залишається в “радянському союзі”, де бойове партнерство було відсутнім, а значимість військовослужбовця не вимірювалася державною парадигмою захисту прав людини. Це проявляється у взаємовідносинах — з солдатом нерідко розмовляють в “старорежимному” тоні, в ньому командири, особливо тилових частин, не бачать колегу, партнера, тому принижуючи його гідність, навіть не звертають на це увагу.
Не вирішена проблема з відпустками як чіткий ротаційний регламент жорстокої дії, що прирівнюється до якісної підтримки стану боєготовності не тільки бійця, але й самого бойового духу в армії. Щоб поїхати до сім’ї з передової, потрібно начальству щось пообіцяти, а то й дати хабаря. Звичайно, це не типова картина, але свідчень бійців про подібні факти більш ніж достатньо.
Безліч нарад і заяв посадових осіб щодо необхідності реабілітації військовослужбовців після перебування на передовій так і не вирішили питання щодо обов’язкового направлення вояків до ефективних спеціалізованих центрів реабілітації. Мова про те, що таку терапію боєць найкраще сприймає з родиною навіть не піднімається.
Грошове забезпечення військовослужбовців за останній час значно зросло. Але це значно лише у порівнянні з попередніми сумами. Інфляція теж не стоїть на місці. Як і зарплати в державі. Середня зарплата в країні з січня по серпень зросла на тисячу гривень і становить майже 5400 грн (в Києві 8500). Але це видима, офіційна частина плати. Якщо взяти до уваги, що ціна однокімнатної квартири коливається від 550 тисяч до 1 млн грн в різних обласних містах країни, і попит на них не падає, то стає ясним те, що насправді наші громадяни на тіньовому ринку (а це від 50 до 70% загального ринку) отримують досить пристойні зарплати. На цьому тлі єдиний вид оплати праці контрактника в 7 тисяч виглядає елементарним приниженням громадянина і його сім’ї з боку держави і суспільства.
Наведені приклади системних провалів управлінського характеру по відношенню до військовослужбовців можна продовжувати. Але не це є спонукальним мотивом написання цих рядків. Насправді проблема в тому, що сівши у владні крісла на хвилі всенародного патріотизму Майданів України, можновладці вже за кілька місяців забули і про Майдан, і по цінності, які він ціною крові і смертей подарував нам і наступним поколінням. І це головна системна помилка перших осіб, безвідносно до прізвищ.
Влада, як і все поточне, проходить через життя людини швидше, ніж тій хотілось би. Монетарні багатства ніколи не можуть стати мірилом щастя. Вічним може бути лише наша відповідальність перед Богом за все зроблене на землі. Про це потрібно пам’ятати постійно і цим керуватися в житті.
Покрова Пресвятої Богородиці – величне свято українського народу і, найперше, його захисників. І наші вояки мають відчувати цю велич, зокрема, і через піклування про них української держави і суспільства.