Яке потьмарення зійшло на останніх – питання окреме. Закортіло «нових» облич, «сильних» облич, «сексапільних» облич – мотивація тепер не важлива. Крім обличчя, у «гомо чиновнікус» мусить бути ще й мозок, але так глибоко у черепну коробку ніхто не заглядає – у нас це просто не прийнято.
Втім, після бійки кулаками не вимахують. (Оце, мабуть, та єдина сентенція, яку має полюбляти Кличко). Бачили очі, що вибирали, тепер маємо споживати. Але ось у чому проблема: гіпотетично Віталій може залишити Київ. Тобто як фізичне тіло він залишиться, а як чиновник може змінити орієнтацію.
Ходять вперті чутки, що чемпіон наклав оком на Верховну Раду і знову готується стати парламентарем. Принаймні, він не виключає можливості балотуватися – як один зі «списочників» у складі пропрезидентської «Солідарності».
Повторюю: так кажуть. Найпростіше було б, якби Віталій спростував плітки і вийшов із заявою до киян: так, мовляв, і так, не вірте, мої любі електоральні друзі, цим наклепам та інсинуаціям.
Благо, й привід був опублічити свою позицію: видання «Обозрєватєль» брало в нього інтерв’ю. Те, як Віталій ходить околяса, уникаючи відповіді на просте питання, викликає особливий захват. Це вже не бокс, це якийсь марлезонський балет.
«Ви йдете на вибори?» – запитує мера журналіст. «Я не можу абстрагуватися від процесів, які тривають в країні», – відповідає той. «Але особисто ви у списку будете?». – «Давайте не спекулювати: буду я у списку, не буду я у списку. Це не має значення». – «Але ж це важливо!». – «Найближчим часом, я впевнений, ви про все дізнаєтесь. Я не можу знаходитися поза процесами, які відбуваються в країні». – «То питання, будете ви в списку чи ні, ще вирішується?». – «Я не хочу бігти поперед батька в пекло…».
Переказувати другу частину цього вельми змістовного діалогу (ту, де журналіст намагається вивідати, чи мали місце переговори з Порошенком з приводу ймовірного очолення Кличком списку «Солідарності», просто немає сенсу. Розмова триває все в тому ж ключі.
Що ж, ну не читав Віталій Нагорної проповіді, де сказано, що слово твоє має бути «так» або «ні», а все, що окрім цього, – те від лукавого. Але ж проблема в тому, що й регламенту Верховної Ради Кличко теж, мабуть, не читав. І з законодавством України не ознайомлений. Зокрема, з тими розділами, що стосуються сумісництва.
Адже не може мер Києва бути ще й народним депутатом. Навіть якщо дуже хоче, все одно не може. Доведеться обирати. Або ти мер, тоді навіщо тобі депутатство? Або ти депутат, тоді навіщо тобі мерство? Або ти таки сумісник (бо прецеденти порушення законодавства були, ними в Україні нікого не здивуєш), але навіщо тоді тобі твоє сумління (якщо воно є)?
Словом, як не крути, а ситуація виходить не надто симпатична. На двох стільцях ще ніхто не сидів з комфортом – і меблі роз’їжджаються, і сідничний нерв запалюється. Сумна картина…
«Тішить» тільки те, що Кличко такий не один. Потенційних перебіжчиків у цій Київраді – ціла «могуча кучка». За словами секретаря Київради Олексія Рєзникова, ще 41 чинний депутат Київради збирається балотуватися до парламенту. Якщо потуги бажаючих потратити у народні депутати увінчаються успіхом, Київрада «схудне» відразу на третину.
«Я би просив не використовувати майданчики, у тому числі і Київради, заради популістських гасел», – закликав Рєзніков. Він нагадав депутатам, що кияни, які їх обрали, очікують від них плідної роботи.
Як цю ситуацію прокоментувати, навіть сказати тяжко. Чи сказати, що риба завжди гниє з голови, чи згадати, що хвіст, бува, виляє собакою? В цьому випадку, напевно, і голова, і більша частина «тулуба» одна одної варті.
Які претензії можна пред’являти «рядовим» депутатам Київради, якщо й мер – як їхній поводир та наставник – вже біжить попереду усіх по депутатський мандат? Цікаво, чи знайшов і для нього Рєзников якесь осудливе слово? Чи, може, й секретар КР теж зібрався туди, куди загальний вітер дме? Хтозна.
Дивовижне інше. Зазвичай чиновнику, який дорвався до влади, дають якийсь мінімальний термін на «псування», перечікують, скажімо, сто днів, півроку, рік… Після цього вважається, що він вже всього «наївся», розбестився та зіпсувався. У 40 депутатів Київради та їхнього «Алі-Баби» Віталія Кличка термін придатності ще не мав би добігти кінця.
Минуло ж лише трохи більше трьох місяців, як їх усіх було обрано до столичного «парламенту». Навіщо вони туди йшли, якщо цей майданчик для них – замалий та затісний? Навіщо посіли чуже місце? Адже претендентів на мандат депутата Київради було більше, ніж достатньо.
Й були серед них і хороші, гідні люди… (Принаймні, в це дуже хочеться вірити). Вони, можливо, не вміють так штовхатися кулаками та ліктями, як це роблять їхні більш вдатні конкуренти, але хіба це привід, щоб залишити їх поза грою?
Але в тому, що сталося (чи має статися) ніхто, крім самих киян, не винний. Треба просто вміти робити висновки. Тренувати пам'ять і берегти лоба – або ті самі граблі не били по ньому раз у раз. (Черепно-мозкові травми, як бачимо, понижують інтелект).
В жовтні 2015-го (тобто за рік із «хвостиком») будуть нові вибори, і це привід бодай цього разу стати дорослішим та поміркованішим. Тепер вже чітко видно, хто гідний представляти столицю, а кого звідси треба гнати в три шиї.
Щоправда, може статися й так, що в ніякий список Віталій Кличко не піде. Сам не піде або його не візьмуть. Але це мало що змінює. Надто промовистим було коливання Віталія, коли медійники запитували його про плани. Зрадою дуже відчутно пахло у повітрі, і це запах розвіється вже ніколи.
Сумніви загалом-то річ добра, корисна для власного вдосконалення, але тільки не тоді, коли йдеться про відповідальність, яку ти взяв на себе. Взяв з власної волі, не під дулом пістолета. Тут або неси свій хрест, не шукаючи очима, де б перехопити собі більш «гламурний», або акуратно поклади його на землю. Поклади та відійди убік. Назавжди.