ГлавнаяБлогиБлог Ірини Подоляк

Майже ідеальний конкурс

Вчора, 15 квітня 2021 року завершився конкурс на посаду генерального директора Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка», широко відомого під назвою Довженко-Центр і одного із флагманів інституційних змін в гуманітарній сфері.

Фото: wikimapia.org

Я мала честь бути обраною головою конкурсної комісії, до якої, крім мене входили Марія Задорожна, Пилип Іллєнко, Сергій Зленко, Денис Іванов, Юлія Сінькевич, Владислав Берковський, Сергій Созановський та Сергій Тримбач. Усі – фахівці у сфері і зацікавлені у збереженні і розвитку установи.

Конкурс відбувся відповідно до закону. Публічно, відкрито і з рівним забезпеченням прав усіх кандидатів: усі кандидати зробили публічні презентації, усім кандидатам ставили запитання і слухали відповіді, усі кандидатури обговорювали, щодо усіх кандидатур голосували, усі мали однаковий час для презентацій, час на запитання-відповіді до кандидатів від членів комісії не обмежувався. Один із кандидатів – пан Олексій Душутін - брав участь у конкурсі онлайн, як і один із членів конкурсної комісії – Владислав Берковський, що не заборонено законом. Причини, з яких фізичне тіло пана Душутіна було з нами онлайн, а не у приміщенні, комісія не з’ясовувала, бо це у наш час абсолютно нормальна практика, хіба що це був не пан Душутін, а його голограма.

Конкурсна комісія закінчила свою роботу, підписавши протокол і жодних законних підстав для ще якихось дій чи правочинів з боку конкурсної комісії нема – усі були вислухані і почуті не лише комісією, а й усіма, хто слідкував за перебігом засідання у прямому ефірі, про що свідчать, зокрема, коментарі у соціальних мережах. Усі гіпотетичні наступні дії конкурсної комісії лежать поза правовим полем – ми закрили цикл.

Тим дивніше виглядає вечірній лист Міністра Олександра Ткаченка адресований членам конкурсної комісії, як блискавична реакція на блискавичну скаргу (без ознак реєстрації) кандидата Олексія Душутіна, у якому імперативно вказується на необхідність скасувати результати конкурсу.

«З метою прийняття об’єктивного рішення щодо визначення переможця конкурсу та враховуючи справедливість претензій кандидата Дашутіна О.В., викладених у заяві, а також задоволення його прав прошу невідкладно заслухати програму розвитку кандидата за його присутності. У зв’язку з тим, що Дашутін є громадянином Канади та не може в умовах карантинних обмежень отримати право на перебування в приміщенні МКІП, прошу повторно заслухати його програму розвитку на території Довженко-центру, після чого провести повторне голосування з визначення переможця конкурсу».

Але, підставою для проведення нового конкурсу, згідно із Законом може бути лише відхилення усіх кандидатур, а цього не було. З першого разу, абсолютно чисто і відкрито у рейтинговому голосуванні, набравши 6 голосів із дев’яти перемогла Олена Гончарук. За пана Душутіна, до речі, було нуль голосів. Безсумнівно, скаржник може звернутися до суду, але це абсолютно безперспективний кейс.

У зв’язку саме з цією ситуацією Довженко-Центру нічого не загрожує – ні «параліч», ні «колапс» – Міністр має повне право і усі підстави підписати п’ятирічний контракт з Оленою Гончарук, але не має жодних підстав для оціночних суджень щодо «справедливості» вимог скаржника і тиску на членів конкурсної комісії з вимогою скасувати майже ідеальний конкурс, хіба що щось пішло не так, і перемогла не та кандидатура, яку передбачали у ОП, Держкіно чи Міністерстві.

P.S. До слова, сотні і тисячі людей, установ і організацій мріють про те, щоб Мінкультінформ реагував на їх звернення так само оперативно, як Міністерство відреагувало на описану скаргу – впродовж чотирьох годин.

Ірина Подоляк Ірина Подоляк , Колишня заступниця міністра культури, молоді та спорту
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram