Дипломатія Зеленського початку березня: плюси і мінуси

Черговий двотижневий калейдоскоп кінця зими-початку весни у дипломатії Зеленського так і не приніс паростків стратегічного бачення у сфері зовнішніх відносин та боротьби України за відновлення суверенітету і територіальної цілісності. Замість вдумливої і серйозної роботи влади як єдиного організму глядачеві було несподівано запропоновано другий сезон політично-драматичного серіалу.

Фото: Макс Требухов

Відставка Кабінету Міністрів Гончарука, можливо, і була б виправданим кроком, якби у владні офіси прийшла професійна команда з чітким баченням подальших дій - і тактичних, і стратегічних. Натомість, вже перші резонансні заяви нового очільника Уряду про постачання води до окупованого Росією Криму розвіяли всі можливі ілюзії. Ритуальними заклинаннями та умиротворенням агресора окуповані території не повернути. А опинитися в ситуації, коли вся територія України може потрапити під гібридну окупацію, є цілком реальним, якщо продовжувати розігрувати “мильну оперу”. Відставка Уряду, а також протистояння між президентом та партнерами Сімки в питанні відставки Генпрокурора України остаточно поклало край періоду "теплої ванни" для Зеленського та його команди.

На жаль, заручниками авторів серіалу стала і дипломатична служба та її новий і старий очільники. Проведена з Банкової "рокіровочка" між Михайлівською і Грушевського вчергове підтвердила, що форма продовжує домінувати над змістом. З таким підходом від зміни місць доданків сума не збільшиться, як і не додасться ефективності, оскільки головною визначальною і надалі залишається позиція президента Зеленського і Глави його Офісу Єрмака. МЗС України поки відводиться «почесна функція» другорядного гравця, а не справжнього мозкового центру та двигуна зовнішньої політики держави. Новий міністр має зробити все можливе, аби надати зовнішній політиці України солідності, зваженості, передбачуваності та твердості у відстоюванні національних інтересів. Власне додати тих рис, якими відзначалася українська дипломатія доби Зленка, Удовенка, Тарасюка.

Тепер традиційно про плюси і мінуси чергового періоду дипломатії Зеленського.

Плюси

1. «Перезавантаження» керівництва МЗС стане справжньою мотивацією для всього українського дипломатичного корпусу, який почав деградувати і психологічно, і професійно під тиском безнадійності та непередбачуваності політичної ситуації. Є надія, що нові методи і форми відомчої діяльності, більш уважне ставлення до дипломатів та їх потреб підвищить бойовий дух дипвійська. Новому міністру важливо не згаяти цю нагоду і спробувати відбалансувати відносини по лінії Банкова - Михайлівська заради ефективної та успішної проукраїнської дипломатії.

2. Важливо, що під час презентації бачення політики нового Уряду прем’єр-міністр Шмигаль підтвердив незмінність пріоритетів зовнішньої політики держави, пріоритетність завершення війни на Донбасі та повернення незаконно анексованого Криму, а також відкинув можливість відновлення торгівлі з Росією як країною-агресором.

Перші обриси відповідних підходів сподіваємося побачити вже у Програмі діяльності Уряду, яку ще слід розробити. Доброю нагодою мають також стати парламентські слухання щодо стратегії деокупації та реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та Севастополя, проведення яких заплановано на 18 березня.

3. Дипломатія Зеленського ефективно використала привід річниці спроби незаконної анексії Росією Криму для просування у національній та міжнародній політико-інформаційній площині українського погляду щодо «кримського питання».

Важливо, що були використані і символічні кроки - заснування Дня спротиву окупації Криму 26 лютого, і дипломатичні - візит в Україну президента Туреччини Ердогана як одного з ключових союзників нашої держави у справі повернення Криму, і правильні чіткі сигнали-прапорці з вуст президента Зеленського у ході Форуму Age of Crimea 2020 щодо відсутності намірів обмінювати Крим на врегулювання ситуації у Донбасі та продовженні роботи над довгоочікуваною стратегією деокупації Криму.

Заслуговує на позитивну оцінку ініціатива України провести засідання Ради Безпеки ООН за формулою Appia щодо ситуації в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь. Дискусія засвідчила, що Росія продовжує залишатися в ізоляції. Проте, позиції членів РБ ООН не йшли далі констатації факту агресії та порушень Росією міжнародного права і прав людини на тимчасово окупованих територіях. Очевидним видається брак ідей та бачення щодо стратегії деокупації Криму, лідерство у виробленні яких має взяти на себе дипломатія Зеленського.

Важливо не випускати «кримське питання» з порядку денного міжнародних інституцій, зберігаючи політичний та інформаційний тиск на Росію, а також не дозволяючи Кремлю реабілітуватись перед світовою спільнотою без повного відновлення територіальної цілісності та суверенітету України.

4. Із позначкою плюс проводжаємо тиждень у розслідуванні справи про збиття літака рейсу МН17 малайзійських авіаліній у небі над окупованим Донбасом у липні 2014 року. 9 березня у Нідерландах розпочинається судовий процес щодо перших чотирьох обвинувачених у скоєнні цього жахливого злочину.

представитель Совместной следственной группы (ССГ) Вильберт Паулиссен
Фото: EPA/UPG
представитель Совместной следственной группы (ССГ) Вильберт Паулиссен

Незважаючи на очевидний дипломатичний ляп у вигляді звільнення ключового свідка Цемаха, в черговий раз дипломатії Зеленського пощастило із запасом міцності попередніх років. Процес встановлення істини і визначення винуватців було розпочато в перші місці після трагедії. П’ятий президент завдяки своїм активним контактам з міжнародними лідерами постраждалих країн забезпечив створення Спільної міжнародної слідчої групи.

І хоча у справі про МН17 наразі йдеться лише про середню ланку, важливо не зупинятися на досягнутому і у співпраці з партнерами продовжувати відстоювати лінію на встановлення всіх головних винуватців катастрофи. Ніхто не здивується, якщо судом вже в офіційному порядку буде встановлено, що ті, хто віддавали злочинні накази і команду на знищення літака, сидять у високих кабінетах країни-агресора.

5. До позитивів періоду початку весни слід також зарахувати триваючий процес забезпечення повернення додому українських заручників Кремля. У ході чергового засідання ТКГ українська сторона передала список осіб для звільнення, до якого включено понад 200 осіб, зокрема, 86 незаконно ув’язнених кримських татар.

Попри безсумнівну необхідність належної уваги до цієї теми, вимушені констатувати, що вона перетворюється на «рятівну паличку» у рамках мирного процесу, в якому продовжує домінувати застій і безвихідь, передусім на треку виконання Москвою її безпекових зобов’язань. І саме на цьому фоні дипломатії Зеленського слід було б проявити стратегічну обачність і не давати агресору можливості отримувати дивіденди від ілюзії наближення миру на Донбасі. Взаємним звільненням утримуваних осіб мирний процес не зсунути з нинішнього статус-кво. Тим більше, коли обіцяного обміну за формулою «всіх на всіх» не сталося і не станеться. Російська сторона і далі буде розігрувати карту звільнення та одночасно турбуватися про те, щоб її обмінний фонд постійно поповнювався. Це погана новина і для наших співгромадян під російською окупацією, і для мирного процесу, і для міжнародних партнерів України.

6. Варто відзначити перспективні ознаки більшої уваги з боку президента Зеленського викликам становлення Православної Церкви України. Глава держави добре використав нагоду відзначення 80-річчя Його Всесвятості, Вселенського Патріарха Варфоломія. У своєму привітанні він чітко відзначив, що саме завдяки Константинопольському престолу наша держава стала частиною християнського світу.

Попри нерозтиражованість сигналу, його направлення мало важливе значення у світлі триваючих дій Москви на міжнародній арені з протидії визнання ПЦУ. Українській владі слід було б не соромитися та існуючими можливостями надавати сприяння захисту ПЦУ. Російська церква продовжує спроби дискредитувати ПЦУ і не дозволити її міжнародного визнання. Прикладом цього є істеричні листи єпископа УПЦ МП Коцаби депутатам Європейського парламенту із скаргами на українську владу й утиски, які нібито переживає московський патріархат в Україні.

Справжня влада вміє захищати інтереси держави і не дозволяє дискредитувати свою незалежну православну церкву. Відтак, закликаємо не піддаватись на провокації проросійських депутатів Верховної Ради, які прагнуть покарати українських дипломатів в Чорногорії, що стали на захист української церкви у протидії гібридній російській церковній політиці.

Мінуси

1. Боротьба за рейтинг штовхає на популістські кроки, прояви чого побачили у звільненні «першого уряду Зеленського» та Генерального прокурора. Це негативно позначилося на міжнародному іміджі країни та її економічних рейтингах у світі.

Прикро бачити, як до словника української політики повертається забутий з часів Януковича термін «політично вмотивоване правосуддя».

За таких умов сьогодні перед дипломатією Зеленського стоїть надскладне завдання – спробувати зберегти віру партнерів в українську ідею, як і втримати удари зсередини проти міжнародної єдності і солідарності з Україною.

2. Поспішна зміна Уряду Гончарука та ключових реформаторів, у тому числі у сфері антикорупційної політики, підірвала довіру міжнародних інвесторів до України та її довгострокових єврооблігацій, а відтак загрожує макроекономічній стабільності нашої держави. Американський інвестиційний банк Мorgan Stanley вже змінив рейтинг боргових зобов’язань України у валюті на «несприятливий» та порадив клієнтам розглянути можливість продажу українських єврооблігацій у зв’язку із загрозою гальмування реформ та невизначеності щодо продовження співпраці з Міжнародним валютним фондом.

І хоча прем’єр-міністр підтвердив готовність до конструктивної співпраці з МВФ, а новопризначений міністр фінансів України провів першу зустріч з постійним представником МВФ в Україні, наші міжнародні фінансові партнери відтепер будуть оцінювати політику Зеленського за реальними справами. І справжнім тестом для нового уряду стане вирішення питання про неможливість повернення націоналізованого Приватбанку колишньому власнику-олігарху.

3. Зустріч президента Зеленського з послами країн Сімки та ЄС мала продемонструвати відкритість влади до порад наших партнерів і сталість міжнародного співробітництва. Однак сталося інакше. Попри всі перестороги, українська влада таки вдалася до відставки Генерального прокурора Рябошапки, чим додала вагомий мінус у карму своєї міжнародної підтримки. Дипломатичний допис посольства США про «вдячність за цікаве спілкування» лише підігрів враження про наявність грунтовних розбіжностей між владою Зеленського і групою міжнародної підтримки України.

На даний момент змушені констатувати перспективи чергових потрясінь на фронті створеної за останні роки антикорупційної інфраструктури, якою пишалася і Україна, і відзначали наші партнери. Не йдеться про особистість Генпрокурора чи директора НАБУ, а про ризик руйнації незалежності прокуратури і судів в Україні. Як наслідок, існує реальна загроза ініціювання в євроінституціях питання про призупинення безвізу з Україною за регрес у питанні протидії корупції, запровадження політично вмотивованого правосуддя та порушення принципів верховенства права.

4. Зняття санкцій Євросоюзу з колишніх високопосадовців України Азарова і Ставицького не стало несподіваним, а лише підкреслило тенденцію до поступового згортання відвойованих Україною позицій у попередні роки. Як і не занадто здивувало відкриття ДБР справи через ймовірний тиск колишнього віце-президента США (нині кандидата в президенти США) Джо Байдена на колишнього Генерального прокурора України Шокіна.

Тривожність обох сигналів складно переоцінити, адже саме за такими подіями і визначаються тенденції розвитку нинішньої України та пріоритети влади. Якщо непродовження санкцій щодо колишніх очильників можна списати на особливості внутрішньої кон’юнктури в Україні, то тенденція на втягування України у внутрішньополітичну боротьбу в США за президентську посаду точно може завдати непоправної шкоди позиціям нашої держави. Американська двопартійна підтримка Києва - це саме той дорогоцінний і найбільш важливий актив, який зміг рятувати Україну від найгірших сценаріїв протягом всіх років протистояння агресору. Його втрата стала б цінним подарунком Кремлю.

5. З наближенням дати потенційного квітневого Нормандського саміту все очевиднішим стає виснаження так званої формули Зеленського щодо Донбасу. Загалом, бачимо, що за шість місяців вона звелася до єдиного прийнятного для українського суспільства результату – звільнення заручників Кремля, що водночас робить позиції Києва вразливими. Ставка на розведення військ (а по суті відступ та здачу позицій вздовж лінії зіткнення), реалізацію наївного принципу "варто припинити стріляти і буде мир" та примирливу риторику по відношенню до агресора так і не зіграла. Як результат, продовжуються обстріли, провокації та загибель українських бійців на фронті.

Натомість, ультиматуми президента про вихід з Мінських домовленостей через рік не лише не посилюють наші переговорні позиції, а радше свідчать про агонію та безпомічність владної команди.

Процес мирного врегулювання на Донбасі вступає у критичну фазу, що вимагає нових неординарних підходів та пропозицій. На фоні прискореної міжнародної реабілітації Путіна та повернення ЄС до «стану звичайних справ» з РФ, а також дедалі очевиднішої руйнаціі проукраїнської трансатлантичної коаліції за мовчазним спостереженням Банкової, час грає не на боці національних інтересів України і відновлення суверенітету та територіальної цілісності нашої держави.

6. Викликав занепокоєння черговий інформаційний вкид з боку керівництва держави, тепер на рівні новопризначеного прем’єр-міністра України Шмигаля, щодо необхідності відновлення постачання води до Криму. І хоча на це швидко відреагувало представництво президента України в Криму і запевнило, що вода не подаватиметься до повної деокупації півострову, стурбованість щодо незмінності позиції Банкової у цьому питанні залишається дуже гострою.

Враховуючи кризову ситуацію на Кримському півострові з постачанням води для сільськогосподарських, промислових та військових потреб, очевидно, що Росія намагатиметься забезпечити вирішення «водного питання» під час переговорів з командою Зеленського як частину «пакету» мирних домовленостей.

7. Невиправдано мало уваги було приділено зустрічі керівника офісу президента Єрмака із новим куратором українського напряму в Кремлі Козаком. Натомість, ця подія є далекою від звичайного бюрократичного контакту нових відповідальних за врегулювання ситуації в Україні. До слова, раніше подібні контакти могли відбуватися лише у присутності третіх сторін - Парижа і Берліна як партнерів по Нормандському формату. Зустріч Єрмак-Козак створює нову реальність у мирному процесі, проти якої ми застерігали тривалий час - ризику опинитися віч-на-віч з російським агресором. Водночас, як виглядає, дипломатія Зеленського не тільки не дослуховується до досвіду попередніх років протидії російській агресії, а свідомо йде на двосторонні контакти з Кремлем «без зайвих свідків». Перспектива такого підходу лише одна - втрата довіри з боку партнерів та подальша ерозія міжнародної єдності і солідарності.

8. Звітній період так і не приніс обнадійливих новин у справі розслідування трагедії українського літака МАУ на території Ірану. Це ще один тест для нового очільника української дипломатії на здатність вирішувати непрості питання та захищати інтереси простого українця. Українські посадовці зробили вже багато заяв, коментарів та обіцянок. Тепер час діяти і не дозволити "заговорити" цю тему, в тому числі посилаючись на проблему коронавірусу.

Рекомендації:

1. З призначенням Андрія Єрмака очільником офісу президента України, який тяжіє до кулуарних домовленостей без врахування думки МЗС, новому міністру закордонних справ доведеться докласти чималих зусиль, аби відстояти належне місце для української дипломатії в зовнішній політиці Зеленського. Вкрай нагальним є налагодження ефективного каналу комунікації між Банковою та Михайлівською.

2. Вітчизняна дипломатія як ніколи потребує лідерства свого очільника. Розбалансування рівнів прийняття зовнішьополітичних рішень можна виправити твердим баченням національних інтересів, чим завжди пишалася і відрізнялася дипслужба. Змінити цю ситуацію здатні не керування нею міністром через фейсбук чи «екран телевізора», а копітка щоденна робота «в полі» і «на телефоні» між столицями дружніх країн. Важливою ініціативою нового міністра стало б відродження діяльності Колегії МЗС як майданчика для обговорення стратегічних питань та ухвалення важливих зовнішньополітичних рішень.

3. Пріоритетне значення має недопущення паузи у контактах з МВФ, який для іноземних партнерів та інвесторів є своєрідним маяком відданості уряду продовженню реформам.

4. Справжнім тестом для української влади стане подальша динаміка відносин з Євросоюзом. Важливим у цьому контексті мав би стати візит глави МЗС до Брюсселя напередодні наступного засідання Ради ЄС із закордонних справ наприкінці березня, під час якого планується розгляд «українського питання». На жаль, після конфронтанції із західними посольствами щодо зміни уряду та керівництва ГПУ і, можливо, НАБУ, а також кроків з підриву незалежності судової гілки влади, виникають сумніви щодо перспектив здійснення візиту президента Зеленського до інституцій ЄС ближчим часом.

5. Входження США в активну передвиборчу гонку вимагає від Києва виважених та добре прорахованих кроків для збереження двопартійної підтримки з боку одного із ключових партнерів України. Головною метою має бути уникнення будь-яких дій, які б могли заплямувати відносини стратегічного партнерства між Києвом і Вашингтоном. Маркером стану здоров’я цих взаємин і надалі залишається наявність (або відсутність) конкретних дат візиту президента Зеленського до США та особистої зустрічі з президентом Трампом. Важливою стала б ініціатива телефонної бесіди українського міністра закордонних справ зі своїм американським візаві.

Незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги!

Костянтин Єлісєєв Костянтин Єлісєєв , Голова ГО «Центр нових рішень»
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram