Левицький народився в селі Бурдяківці неподалік від Чорткова, батько був поляк, і батько хотів, щоб хлопець із художніми здібностями отримав практичну і престижну освіту юриста. Та поїхавши здавати документи на юридичний факультет Ягеллонського університету, Леопольд вступив до Академії мистецтв у Кракові, а друге півріччя 1930/31 навчального року студент Левицький проводить у Паризькій філії краківської Академії, майстерня Юліана Панкевича. У Кракові Левицький захоплюється соціалістичними та комуністичними ідеями, виступає за соціальну справедливість, новий світопорядок, йому подобається, що комуністичні осередки були мультиетнічними і він вступає до Комуністичної партії Польщі.
У червні 1932 року на підсумковій студентській виставці адміністрація Академії зняла кілька робіт, які, на її думку, містила антирелігійні та антидержавні посили. Левицького заарештували і він три тижні провів у в’язниці, потім адміністрація Академії позбавила Левицького і його колегу Осостовича права на подальше навчання і на два роки заборонила складати іспити та захищати диплом (диплом він отримав лише у 1961 році). У відповідь на це студенти-вигнанці з друзями та однодумцями у листопаді 1932 року створюють художнє об’єднання “Краківська Група» і роблять виставку у Кракові, згодом у Станиславові (Івано-Франківськ), в Кременці, Львові. Леопольд Левицький у цей час експериментує з різними модними напрямками – тут і кубізм, фовізм, конструктивізм, футуризм. У 1934 році Левицкий півроку провів у польській тюрмі за революційну діяльність, а радикальна, політизована «Краківська Група» проіснувала до 1939 року.
«Прослуховування на поліції», «За ґратами», «Голодні та ситі», «Єврейська лазня», «Павук», «Тюрма», «Змучений», «Боротьба робітників» - назви його робіт 1930-х років говорять самі за себе, форми – вигадливі, химерні, гіпертрофовані, композиції – динамічні і подекуди агресивні. У 1939 році, після приєднання Західної України до СРСР Левицький навіть на півроку очолив Чортківську міську раді, працював художником у районній газеті «Нове життя» та в Будинку культури. Під час Другої світової війни опиняється в евакуації в Середній Азії: працював вчителем малювання, художником в кінотеатрі, у 1943 році став членом Спілки художників Казахстану. Коли його мобілізували і направили в «стройбат» в 1944 році, він створює своєрідний солдатський щоденник – графічний цикл «Начерки із солдатського життя»
З 1946 року і до самої смерті в 1973 році живе у Львові, був депутатом міськради Львова, очолював Спілку художників, але на офіційних посадах довго не затримувався. В 1950-ті роки Леопольд Левицький займається ілюстрацією, освоює техніку акварелі, ще один його улюблений формат – вітальні картки для друзів, листівки, на яких художник зображує себе та дружину Євгенію ( молодші називали її пані Геня) в різних сюжетах. Для мене є дві лінії творчості Левицького – соціальна, де змішалися його власні переконання («Фабрика», «З оповідань мого батька», «Коваль», «Партизани вітчизняної війни») з радянськими замовленнями на кшталт «Перший трактор на Львівщині», «Колгоспні корови», «Ферма будується», «Дума про возз’єднання”, і приватна – там соціологічний пульс міст («Нове місто», «Післявоєнний період», «Абстракція квадратна»), там «Жінка з цигаркою» і «Дама з котом», там формалістичне «Село», і вишукані «Геологи», і День почався», стилізований під наївне мистецтво. І ця «приватна», особиста лінія – вільна і експериментальна, персонально-впізнавана. За життя Левицького не було жодної його персональної виставки – сьогодні це здається жахом, але і зараз їх не густо – у 1974-му була посмертна та в 2006-му до 100-річчя з дня народження. Творчий почерк Левицького – вишуканий, тонкий, високий; хоча він ніколи не викладав, але, наприклад, блискучий львівський графік Юрій Чаришніков, який тепер мешкає у США, вважає Левицького своїм учителем.
Леопольд Левицький помер 14 травня 1973 року в майстерні, за роботою. Його дружина передала Національному музею 6500 творів живопису, графіки, скульптури. Похований на Личаківському цвинтарі. В будинку на вул. Устияновича 10/1 у Львові, де мешкало подружжя Левицьких, тепер працює художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького.
У 2006 році у видавництві «Родовід» вийшов альбом «Леопольд Левицький».