Надія Білокінь народилася в Петриківці, з 12 років допомагала матері робити «мальовки» спочатку для дому, потім на замовлення сусідів, а згодом родина виявила, що «мальовки» Надії на базарі розходяться найпершими, так дівчина почала заробляти на життя малюванням. У 1935 році Надію Білокінь разом з іншими майстрами відрядили до Києва, де під час підготовки до виставки народної творчості вона намалювала багато нових композицій з птахами та квітами, жанрових сценок. Роботи Надії Білокінь експонувалися на виставках народної творчості у Києві та Москві, мали великий успіх, і художниця отримала звання майстра народного мистецтва УРСР (1936). У 1962 році стала членом Спілки художників України.
Олександр Статива, який працював у Петриківці вчителем малювання і був одним із дослідників петриківського розпису, так описує роботи Надії Білокінь: «Олівцем Білокінь не користується ні при малюванні квіток, ні навіть при складанні великих орнаментальних композицій. Вона малює саморобними щіточками (квачиками), виготовленими з котячої шерсті. М’якою щіточкою вона не водить по білому полю аркуша чи стіни, а лише злегка торкається до нього в напрямку від себе, залишаючи легкий слід, і тут же, відриваючи щіточку, повторює знову ці рухи. Така техніка мазка надає можливості майстру досягати надзвичайної ажурності, легкості малюнка..
У композиції квітів спостерігається щонайбільше чотири типи побудови: по трикутнику, по діагоналі, від центра і віночком. У великих композиціях Білокінь застосовує середню осьову лінію і вже тоді рівномірно заповнює весь аркуш квітами та листочками.
Будуючи окрему квітку чи складну орнаментально-рослинну композицію, Білокінь завжди виходить не з лінії, а з кольорової плями з послідовним заповненням всієї площини. Кольорові плями залежно від різних фарб дають різні колористичні ефекти, хоча палітра у Білокінь в більшості обмежується червоною, синьою, жовтою, а також рожевою, фіолетовою і зеленою фарбами».
Померла художниця 5 лютого 1981 року. Сьогодні роботи Надії Білокінь зберігаються в музеях.
