Відповідно до Брюссельських домовленостей останніми днями, на жаль, офіційний Київ перерахував РФ 1.45 мільярдів доларів США як частину боргу за раніше імпортований російський природний газ. Загалом ще до кінця цього року Україна має заплатити 3,1 млрд. доларів. Таким чином і Україна, і компанія черговий раз показують всьому світу, що Україна завжди дотримується міжнародного права, є надійним партнером. Отже агресору платимо великі гроші та не претендуємо на загальноприйняту, зокрема в дипломатії, норму симетрії у відносинах, чим, зокрема, створюємо прецедент у всьому світі. Адже до цих пір було відомо, що тільки сталінський СРСР і гітлерівська Німеччина у червні 1941-го року протягом кількох днів співпрацювали під час перших днів Другої світової війни. Газові переговори фактично звелися до закупки у РФ газу для нашої держави. Мовляв, не вистачає газу для безпроблемного «проходження» опалювального сезону. При цьому ніхто не пояснив українському народу власне чому і кому в Україні не вистачає газу? І чому обовязково треба купувати російський газ, як це закладено у вуха практично всім найвищим посадовцям України!?
Отже, чи варто зараз купувати в агресора газ ціною жертв українських громадян? Найпростіше, в такому разі, оперувати арифметичними підрахунками. Протягом року: добуваємо понад 20 мільярдів кубометрів, до середини червня з РФ імпортували щонайменше 12, за реверсною схемою маємо отримати ще 3-4. Загалом виходить, що в 2014-му році Україна матиме щонайменше 37 мільярдів кубометрів газу. Порівнюючи з минулим роком (Україна спожила у 2013-му 50,2 мільярди кубометрів газу; раніше - більше), нам не вистачає 12-13 мільярдів газу до обсягів споживання минулого року.
Однак, в цьому році ми маємо спожити суттєво менше, оскільки: через війну не працюють ряд підприємств, в дії режим економії, нема чіткості у газозабезпеченні людей на Донбасі, є стійка тенденція щорічного скорочення споживання і т. д. Чіткості в підрахунках нема, оскільки з плануванням і прогнозуванням у нас проблеми. Хоча ще в 1991 році стараннями В. Ланового і В. Черняка все про Україну було досить добре сплановано у програмі НРУ. Про неприйнятність планування, тактики і стратегії підтверджує рішення РНБО від 12 вересня 2014 року, згідно з яким щойно тепер має бути розроблено стратегію і тактику розвитку держави. Тому й не дивно, що брак газу оцінювався, зокрема, різними цифрами від 4 до 7 млрд кубометрів. А недавно – 2-3 і навіть 1! Звичайно, "точність" підрахунків (від 1 до 7 мільярдів кубометрів!) вбиває навіть найбільших симпатиків України, зокрема в ЄС і США. Тому й не дивно, що ще з червня вони задаються питаннями: "Скільки ж газу вам потрібно? Скільки це коштує не в агресора?, Невже у такій великій державі нема кому підрахувати точніше?, Чого ви дотягнули дотепер, а не вирішували питання неросійського (наприклад, норвезького) газу раніше, коли планувалися обсяги видобування – хоча б з червня? І т.д.". За такої поведінки і «точних» оцінок, не дивно й те, що 30 жовтня у Брюсселі представник ЄС фактично спостерігав за капітуляцією держави Україна у газовій сфері.
Але повернемося назад до газової арифметики. Із загального обсягу максимум 27 млрд кубометрів газу прямо і опосередковано споживав народ. Очевидно, що цього року – суттєво менше. Решту, 23 – 25 млрд кубометрів споживала промисловість. В цьому році, знову ж таки через агресію РФ, - вона споживає суттєво менше.
Було кілька варіантів вирішення згаданого (заплутаного) газового питання. Однак, зосередимося на трьох:
1-й варіант: Україна не купує більше газу в агресора; категорично відмовляється розглядати газ безвідносно до всіх інших відносин з РФ, зокрема, без крадіжки Москвою в України у 1992-му році майже 140 мільярдів американських доларів; не визнає і не сплачує ніяких боргів; обходиться 37 млрд кубометрів газу, посилюючи режим його економії. А 3,1 млрд доларів США (що є сьогодні майже 40 млрд гривень!) витрачає на перекваліфікацію українських громадян, зайнятих (або членів їх сімей) на застарілих підприємствах здебільшого на Донбасі та організацію діяльності солідних інвесторів. Лише в такому разі можна розраховувати на прихід до України серйозних багатомільярдних інвестицій.
Очевидно, що цей варіант спрямований на розвиток, системне реформування і зміцнення Української держави. В цілому це збігається з українськими національними інтересами.
2-й варіант: Україна розраховується з РФ за газові борги за так званою акредитивною схемою. Це коли покупець (в нашому випадку НАК Нафтогаз України) відразу після отримання порції газу перераховує гроші третій стороні (нейтральному банку, якому довіряє Газпром) з умовою. А та переховує продавцеві (в даному випадку Газпрому) після виконання ним умови. Очевидно, що нашою основною умовою могла б бути: "повністю вивести російські війська і припинити агресію проти України". Тоді ні РФ, ані світ не може до нас мати претензій (наприклад, на кшталт німецького кепкування: за отримане у мясника м'ясо треба платити), оскільки ми ретельно розраховуємось за спожитий газ. А те, що Москва не отримує надходжень – сама винна - припиніть агресію. Звичайно тут потрібні: напевно, відповідний закон, висококласні переговори і сприяння світу, наприклад ЄС і США.
Цей варіант мав би багато прихильників в світі, в Україні і в РФ.
3-й варіант: Україна погоджується вирвати питання газу з контексту всіх стосунків з РФ, мовчки визнає борг за газ (мабуть, борги РФ нам не згадані), сплачує Росії 3,1 мільярди американських доларів так званого боргу, за що та може оплатити свої військові операції в Україні і таким чином забезпечити агресію і вбивства українських громадян. При цьому відкриваються Києву можливості купувати у РФ стільки газу, на скільки вистачає грошей, не переймаючись його економією.
Цей варіант, безумовно, є негативним для національних інтересів, удушливим для України та її керівництва.
На жаль, було вибрано саме третій варіант. Росіяни вже порахували, що, крім 3,1 мільярдів американських доларів, ще майже на 2 млрд Україна закупить газу. Все це буде сплачено за рахунок зовнішніх запозичень (наприклад в МВФ і ЄБРР) А потім наш народ (не чиновники!) буде розраховуватися з ними через бюджет.