По транзиту, наприклад, є три сторони процесу РФ (постачальник), ЄС (споживач) і Україна – транзитер. До цього часу, жодна із сторін не зафіксувала якихось порушень чи форс-мажорних обставин. Подібне можна сказати і про виконання контракту на постачання російського газу в Україну. Зокрема, – після вироку Стокгольмського арбітражу. На цю тему офіційних застережень або форс-мажорних обставин не було.
Отже судової перспективи згадані наміри практично не мають.
То ж, беручи до уваги те, що на сьогодні відомо про наміри російської сторони у сфері газу, їх заяви виглядають щонайменше дивно і напрошується думка, що адекватно їх може оцінити хіба що психіатр. Однак, повноцінний їх фаховий аналіз можливий лише тоді, коли буде достатньо інформації про конкретні дії Газпрому.
Очевидно, що російська сторона розрахувала на похолодання в Україні та в Європі, коли добове споживання газу велике. І не посоромилася черговий раз продемонструвати цинізм і жорстокість.
Але тепер, у березні похолодання скоро мине. Стокгольмський трибунал не зможе розглянути згадані питання щонайменше до тепла тощо. Тобто - ми і Європа витримаємо! Добре, що це не сталося у січні, наприклад. Разом з тим, запамятається негативний імідж російського Газпрому як ненадійного постачальника газу.
В якійсь мірі це нам на користь, оскільки послужить сильним аргументом проти реалізації проекту газопроводу «Північний потік 2». Тобто, Газпром зіграв за нас.
З іншого боку, згадана поведінка російської сторони показала, що ми не готові гарантувати незалежність від російського газу. І дуже складно тепер обєктивно встановити хто і наскільки у цьому винен, враховуючи, зокрема шарварок з перепідпорядкуванням НАК «Нафтогаз України» тощо.
Кілька років ми раділи з того, що не закуповуємо російський газ. Налагодили реверсне його постачання. Вихвалялися скороченням обсягів споживання, не вдаючись у подробиці чому це має місце тощо. І нічого не робили для того, аби справді унезалежнити Україну від постачання російського газу в час пікових його потреб: не був проведений елементарний фаховий аналіз реального стану, не вирішувалися питання потенційних загроз тощо.
Справа у тому, що українська ГТС була спроектована як частина колишньої радянської ГТС. У радянській ГТС пікове, добове споживання газу в час суттєвого зниження температури в УРСР технічно вирішувалося за рахунок поставок з РСФСР. По суті, так і залишилося тепер.
Явним позитивом є те, що тепер річний обсяг споживання Україною газу забезпечується за рахунок власного видобутку і імпорту із заходу: із Словаччини, Угорщини, Польщі – замість РФ. Тобто, тепер для забезпечення добового споживання, крім згаданих двох способів, використовується ПСГ. Таким чином, тепер добове споживання газу в Україні: за рахунок власно видобутку, «підйому» із ПСГ та імпорту з заходу (замість – з РФ).
Однак, граничний обсяг споживання (при суттєвому похолоданні) менший, ніж той, що передбачався при проектуванні радянської ГТС – у звязку з тим, що технічні можливості добових обсягів постачання газу із заходу є меншими, ніж такі з РФ. А обсяги «підйому» газу із ПСГ та обсяги власного видобутку обмежені – вони практично не відрізняються від тих, які були на час проектування ГТС.
Вирішити питання про технічне забезпечення добових обсягів споживання газу в умовах згаданої схеми припинення постачання газу з РФ цілком реально. Для оптимального вирішення цього питання слід насамперед користуватися думкою фахівців, зокрема, з державної, з газової та фінансової сфер.
Ми ж питання річних обсягів споживання газу вирішили за рахунок реверсу. А питання добових обсягів споживання при похолоданні не вирішували – у кращому випадку понадіялися на «авось пронесет». Найгірше те, що про такі загрози було відомо ще кілька років тому. Було відомо, але не сприймалося.
Іншими словами: виходячи з досвіду цих днів (заради справедливості, варто відзначити, що цьогорічне похолодання порівнюючи є найбільшим), в Україні вирішили питання річних обсягів споживання газу без Росії, але знехтували добовими обсягами споживання газу в умовах похолодання, яке не є несподіванкою для нашої держави. В результаті, ми продемонстрували всьому світу найбільш ганебний спосіб зменшувати добове споживання газу - за рахунок припинення діяльності навчальних закладів тощо.