Pax Americana – Новий світовий порядок
Після краху Радянського Союзу в світі настав новий, цього разу американський порядок, який Збігнєв Бжезінський називав за аналогією з «Pax Romana» «Pax Americana» – дослівно «Американський світ».
«Червоний» режим був повалений, холодна війна виграна, а владу над глобальними процесами отримала команда президента Рональда Рейгана. Втім, вона не встигла насолодитися плодами свого виграшу: колишній віце-президент при Рейгані Джордж Буш-старший після тріумфальної перемоги над Іраком в 1991 році програв вибори 1992-го, після чого Білий дім на довгі вісім років зайняв демократ Білл Клінтон.
Це був період економічного та технологічного підйому Америки. На зовнішніх же фронтах усі вороги вільного світу були повалені та перебували або в повній блокаді, як Саддам Хусейн в Іраку, або безпосередньо під контролем американських військ і миротворчих контингентів ООН і НАТО, як колишня Югославія. Однак невирішеною проблемою залишалися терористичні напади на американські об'єкти у Африці та на Близькому Сході. Погіршувалася ситуація в Афганістані та в цілому в Середній Азії. Тут варто відзначити, що ще в 1993 році терористи здійснили першу спробу з підриву веж-близнюків в Нью-Йорку.
Республіканці вирвали перемогу в президентських виборах тільки в 2000 році. У січні 2001-го президентом став Джордж Буш-молодший, основу адміністрації якого склали здебільшого ветерани команди Рейгана і Буша-старшого – в першу чергу віце-президент Річард Чейні та міністр оборони Дональд Рамсфелд. Саме ці люди не тільки визначатимуть усю американську політичну і військову стратегію США після 11 вересня, а й зададуть формат афганської війни, який не зможуть зруйнувати ані демократ Барак Обама, ані республіканець Дональд Трамп. Ба більше, їх рішення призведуть до тих катастрофічних процесів, які ми нині спостерігаємо по всій земній кулі – від Азії і Близького Сходу до України та Венесуели. Вони ж вдарять по позиціях самих Сполучених Штатів.
Глобальний карт-бланш
Правління Буша-молодшого починалося зовсім невиразно: тоді в США спостерігався певний економічний спад, викликаний в основному крахом «бульбашок» технологічних компаній.
Все змінилося 11 вересня 2001 року. Першою реакцією у більшості людей на планеті на телевізійну картинку падаючих веж ВТЦ була думка про початок Третьої світової війни. І майже відразу Білий дім оголосив всесвітню війну тероризму.
США вдалося зробити неймовірне – зібрати глобальну коаліцію. У загальному підсумку 160 країн приєдналися до запропонованих США негайних заходів з пошуку терористів і джерел їх фінансування. Далі розпочалася військова операція в Афганістані, яка стартувала через небажання талібів віддавати бойовиків терористичного угрупування «Аль-Каїда», – організації, що взяла на себе відповідальність за теракти 11 вересня. Мабуть, це стало найбільш прикметною відмінністю цієї війни – адже по інший бік барикад узагалі не було єдиного противника. Воювали з явищем.
27 країн направили свої контингенти на операцію в Афганістан. Вперше в історії НАТО була застосована 5 стаття Статуту організації, що змушує всіх долучитися до колективної відповіді. Втім, міжнародна коаліція включала в себе не лише військові контингенти країн-союзників США по НАТО, але навіть і нейтральних держав – Австрії, Швеції, Фінляндії, Швейцарії. Туди ж входила Росія. Свою допомогу надали Міноборони таких держав, як Монголія і Грузія, Вірменія та Азербайджан. Україна відправила взвод саперів, який працював у шведському секторі.
Паралельно з цим в рамках глобальної антитерористичної коаліції велася робота з ліквідації джерел фінансування терористів, окремо був налагоджений обмін інформацією між спецслужбами різних країн.
Після 11 вересня Сполучені Штати отримали повний карт-бланш у Раді Безпеки ООН на будь-які заходи і дії проти тероризму. Їх цілком підтримала НАТО. Це був період абсолютного світового домінування американців. Втім, він тривав недовго.
Безпечна авіація
Самі теракти 9/11 кардинально змінили правила безпеки у цивільній авіації. Нагадаю, що атаки 2001 року в США трапилися через захоплення чотирьох пасажирських лайнерів.
Після 11 вересня авіаперевезення були практично паралізовані, в першу чергу на території Сполучених Штатів. Однак посилення заходів безпеки після тодішніх терактів не було ані першим, ані останнім. Посилення відбувалися і раніше. Саме після 11 вересня було заборонено проносити в ручній поклажі будь-які гострі та ріжучі предмети, також був заборонений доступ пасажирів в кабіну пілотів. З цього моменту двері кабіни завжди були замкнуті і відчинялися тільки зсередини. Після появи інформації про можливість використання терористами рідкої вибухівки та про можливість розміщувати бомби в батарейних відсіках електронних пристроїв, була запроваджена заборона на пронесення на борт будь-яких рідин і запроваджений огляд ноутбуків.
Тим не менш, як вже раніше було сказано, світ найбільше змінили не самі теракти 9/11, а їх наслідки – афганська й іракська війни. Вони змінили філософію ведення бойових дій.
Нова філософія війни
Американці готували свою армію для максимально швидкого і повного знищення противника одночасно на всій його території, тобто, для бліцкригу. Саме це і було реалізовано восени 2001 року: тоді американська авіація діяла крутіше, ніж під час операції «Буря в пустелі» 1991 року. Підготовка бойових дій проти армії Саддама Хусейна в Кувейті зайняла чотири місяці, а проти талібів – чотири тижні. І це при тому, що Афганістан був розташований дуже далеко від найближчих американських баз в регіоні.
В ході афганської війни вперше були застосовані винищувачі F-14 Tomcat у якості бомбардувальників, бомбардувальник В-1В Lancer, який розроблявся як стратегічне повітряне судно проти СРСР, бомби з супутниковим наведенням JDAM.
Проблеми почалися пізніше, – коли військова операція США в Афганістані затяглася, а Білий дім захотів демократизувати азіатську країну. Тоді ж поступово розгорталась партизанська війна, яка велася в основному автоматами Калашникова і саморобними бомбами. Такий формат війни створив всесвітню моду на протимінні колісні машини MRAP, які використовувалися для ведення війни на замінованих дорогах ще армією ПАР з 1970-х років. З'явилися тихохідні безпілотники (БПЛА) – як розвідувальні, так і ударні.
Однак важливі не види нових озброєнь, яких було, звичайно ж, набагато більше, а самі зміни в філософії ведення війни. Афганська війна розпочалася настільки легко і добре для американців, що стала стартовим плацдармом для удару по Іраку. Обидва цих протистояння створили моду на масове застосування приватних військових компаній та фактичну реставрацію забороненого декількома міжнародними конвенціями «найманства». Після старту двох воєн кількість цивільного персоналу, який брав участь в них, завжди перевищувала чисельність військовослужбовців на регулярній службі (за винятком перших років каденції Барака Обами).
ПВК стали застосовуватися всюди. Їх набирали з відставних і чинних військових, силовиків, а також з числа кримінальників, яким досі був закритий шлях не тільки в регулярну армію, а й навіть в охоронні структури з допуском до зброї і навіть без нього. Через 20 років ми бачимо, як російські «найманці» воюють в Україні, Сирії, в Лівії, як вони заходять до Венесуели і в країни Африки. Ми спостерігаємо за тим, як Туреччина використовує свої «ресурси» для військових операцій в Сирії. Іранські найманці діють в багатьох країнах по ізраїльському периметру.
Глобально вся ця історія з ПВК стала передвісницею нових, гібридного типу воєн, які вилилися в окупацію Криму «зеленими чоловічками» і в захоплення Донбасу псевдо-ополченцями.
Проте між американськими і, припустимо, російськими приватниками існує колосальна різниця. Москва створює ПВК для ведення бойових дій, а американці наймають цивільний персонал для їх обслуговування, максимум – для ведення охоронної діяльності.
Так з'явилася нова мода на підрядників – на великі компанії, які фінансували відновлення, припустимо, Іраку або Афганістану, а насправді просто споживали бюджетні гроші, корумпуючи військові і силові органи США.
Згідно з останніми даними, опублікованими в газеті The Washington Post, вісім генералів, які командували американськими силами в Афганістані з 2008 по 2018 рік, увійшли до правління 20 американських корпорацій. Їм призначили річні зарплати в понад мільйон доларів.
Втім, не варто тут дорікати лише американським високопоставленим офіцерам. Війна в Афганістані і в Іраку створила моду на спеціальні пенсійні посади в багатьох країнах: коли військові або силовики переходили працювати в держкорпорації з мільйонними окладами.
Трансформація тероризму
Після терактів 9/11 міжнародний тероризм став загрозою номер один як для США, так і для всього світу. Якщо ж ви зараз поглянете на стратегічні документи Сполучених Штатів, ряду європейських держав, то побачите, що тепер це явище займає важливі, але не завжди перші ролі. Тепер в списку загроз США можна знайти не тільки тероризм (зараз ось придумали новий фетиш – боротьбу з внутрішніми терористами), але і пандемію, зміни клімату, розповсюдження ядерної зброї, кібернетичні злочини і окремо Росію та Китай. Загалом, кількість викликів збільшується.
Чому так сталося? Тому що сам по собі тероризм став дуже часто керованим. Направляти його стали силові органи країн, які часто задіяні в тих чи інших конфліктах на території Азії й Африки.
Від самого початку американська кампанія боротьби з тероризмом була сфокусована саме на «Аль-Каїді» та її керівництві на території Афганістану й арабських країн. За час правління Джорджа Буша-молодшого «Аль-Каїда» не тільки вчинила кілька терактів в Європі, зокрема в Іспанії та Великобританії, але і розгорнула справжній конвеєр смерті проти американських військ в Іраку. Глава організації Осама бен Ладен був виявлений тільки в 2010 році в Пакистані (союзник США), а знищений у травні 2011 року – вже під час правління Барака Обами. Однак другий номер «Аль-Каїди», Айман аз-Завахірі, не спійманий досі.
Найбільш дієвими виявилися заходи щодо припинення проникнення джихадистів на територію США. Після 11 вересня в Сполучених Штатах відбулися тільки два теракти, організовані мусульманами, втім, в обох випадках це були американські громадяни.
Якщо «Аль-Каїду» можна назвати дикою формою тероризму, то ІДІЛ, яка прийшла їй на заміну, явно має ознаки інкубаторного походження. Все це ми гарно побачили на прикладі створення й управління її розрізненими угрупуваннями. Частина бойовиків готувалася в сирійських в'язницях місцевими спецслужбами, частина – направлялася органами безпеки інших регіональних держав. Хтось приїхав з Європи, хтось – з Росії, дехто був направлений зі США. Серед бойовиків було чимало ідеологічних, хтось був звичайним вбивцею, для якого війна – привід розважитися. А декого цілеспрямовано проштовхували до вищої ієрархії терористів.
Найбільш показовий приклад – нинішня верхівка талібів, яка сформована, зокрема, з в'язнів американської закритої в'язниці Гуантанамо. Навряд чи цих людей випускали з «Гітмо» (так називають це місце самі американці – LB.ua) без конкретних цілей та завдань.
Силові відомства ряду країн використовували і продовжують використовувати фактор тероризму для підриву конкуруючих з ними держав або об'єднань. Багато хто розуміє, що в тих чи інших таборах для біженців готуються майбутні підривники та смертники. Сама по собі міграція перетворилася зі звичайного інструмента економічного та соціального тиску в механізм спецслужб.
Особливо ми це побачили на прикладі Сирії, коли після входження туди російських військ в 2015 році мільйони біженців кинулися в Європу. Це призвело до терористичних атак і до зростання популярності правих, радикальних партій. За останніми, як показала практика, також стояло фінансування тих чи інших силових відомств.
Не краща ситуація нині в Лівії, Ємені, в ряді центральноафриканських країн. Ось і в Афганістані зараз запускається масова міграція, яка призведе до нових терактів в країнах Середньої Азії і в Європі. Все це посилить тих чи інших регіональних або глобальних гравців, а значить – окремі спецслужби.
Якщо ви уважно проаналізуєте умовно нову «доктрину Байдена», як це зробили в журналі Foreign Affairs, то побачите, що США стануть в таких проблемних точках, як Афганістан, застосовувати не військових, а розвідників. Вони гнучкіші з точки зору підривів тих чи інших режимів і краще працюють як з урядовими організаціями, так і з різного роду угрупованнями.
Втім, все це не є новим. На ЦРУ і таємні операції як головний силовий інструмент покладалися президенти Ейзенхауер і особливо Рейган.
Відновлення Росії
Терористичні атаки 11 вересня стали початком медового місяця у відносинах США та Росії. Найцікавіше, що американці стали бомбити Афганістан 7 жовтня 2001 року – прямо в день народження Путіна.
За час правління Джорджа-Буша молодшого, який, як ви пам'ятаєте, «заглянув в очі Путіну і побачив там душу», Росія стала не просто важливим союзником в афганській кампанії, вона стала критичною ланкою з точки зору всієї військової логістики НАТО.
Тут слід вказати, що сили НАТО повністю залежали від російського коридору. Так, з баз Альянсу в Європі через територію РФ почали перекидати зброю, комплектуючі та продовольство для американських військових і військовослужбовців країн НАТО. Американці також заплатили росіянам за те озброєння, яке відправлялося на територію Афганістану. Весь цей процес управлявся безпосередньо військовою розвідкою РФ.
Потім трапилася війна в Іраку, проти якої різко виступила Москва, адже вважала Хусейна своїм безпосереднім союзником в регіоні. Американці, звичайно, увійшли в цю близькосхідну країну, але їх вже на цьому напрямку підтримали далеко не всі країни Старої Європи. Тому довелося просити про допомогу східноєвропейські держави. Кампанія в Іраку змусила змінити чимало підходів в політиці Альянсу, що призвело до масового розширення НАТО на Схід.
Багато країн регіону злякалося російського, на той момент поки ще економічного, тиску і кинулися записуватися в Альянс. Москва ж помітила, що іракська кампанія розколола НАТО, що зусилля, які до цього доклав Кремль, себе окупили.
Ці зусилля російське керівництво закріпить під час саміту Альянсу в Бухаресті, на якому загітує глав Німеччини та Франції заблокувати ініціативу США щодо надання Україні та Грузії Плану дій щодо членства в НАТО. При цьому ще в 2007 році Путін особисто всіх попередить в Мюнхені про те, що Росія розширюватиме свою зону впливу. В цьому ж році відбудеться референдум в Косово, після якого в Кремлі подумають, що вони теж можуть провести свій плебісцит (правда, вже в дещо збоченому вигляді) десь на пострадянському просторі – в Криму, до прикладу.
В 2008 році Москва відчує слабкість свого ключового противника, США, точніше, президента Буша, який під кінець своєї каденції почав дистанціюватися від найважливішого реципієнта НАТО і партнера по афганській кампанії – від Грузії. Далі почнеться російсько-грузинська війна, яка завершиться окупацією частини грузинських територій.
Багато хто, до речі, помиляється, кажучи, що ситуацію тоді врятував американський флот. Спочатку Грузію врятували президенти ряду країн Східної Європи, які разом з тодішнім главою України Віктором Ющенком кинулися в Тбілісі. Далі підключилася Франція та США. Якби не вояж східноєвропейських лідерів, неясно, що би з Грузією сталося.
США все це мовчки проковтнули і почали проводити «перегрузку» з РФ вже під час каденції Барака Обами. Через кілька років ситуація всередині блоку НАТО ще більше ускладнилася. Франція та Британія розпочали операцію в Лівії, але американці надали їй підтримку тільки на початковому етапі. Самі Сполучені Штати, вивівши свої війська з Іраку і збільшивши до рекордних показників контингент в Афганістані, увійшли в Сирію. Цю ініціативу позитивно сприйняли далеко не всі учасники Альянсу – наприклад, Німеччина була різко проти. Рада Безпеки ООН виявилася повністю паралізованою – Росія по сьогоднішній день застосовує право «вето» до всіх американських регіональних ініціатив.
Між лівійською і сирійською кампаніями відбулася російська окупація Криму та частини територій Донбасу. Стартувала російсько-українська війна. Тоді Обама і ключові союзники Америки по НАТО фактично змовчали, більше того, вони відмовляли тодішнє українське керівництво від опору РФ.
Далі Росія увійшла до Сирії, зрозумівши, що «червоні лінії» Обами мало чим відрізняються від заяв Буша-молодшого. Потім, уже під час президентства Трампа, Москва розширила свій вплив на Кавказі, в Білорусі, КНДР і Венесуелі, в десятці країн Африки.
І от тепер стався Афганістан, з якого США вивели свої війська. Насправді Білий дім створив для РФ вікно можливостей щодо посилення своєї військової присутності в центральноазіатському регіоні.
І знову тут Москва використовуватиме афганські інструменти – найманців, ПВК, терористів та інше. Те саме, що вона використовувала в Криму і на Донбасі, в Сирії, Лівії, Африці і в багатьох інших точках земної кулі.
Нині Росія бачить перед собою явний вакуум сили і ідеальне вікно для його заповнення, як мінімум, в межах СРСР 1922 року. Вона відкрито декларує претензії щодо України і Білорусі. Претензії стосовно Закавказзя і Середньої Азії публічно не озвучуються, але це мається на увазі.
Окремого розгляду заслуговують явні провокації проти Казахстану, де педалюється питання захисту російського населення від казахських націоналістів. У Казахстані ще з початку 1990-х спостерігається сильний вплив і присутність американських компаній, що перетворює цю країну в чутливий регіон для американської дипломатії.
Наразі незрозуміло, від чого у Москви більше паморочиться голова – від Афганістану чи від вікна можливостей, яке їй дозволить витіснити американців із інших регіонів. Проблема в тому, що паралельно з російським підняли голову схожі режими – в Китаї, Ірані, в ряді інших держав. Вони зміцніли, а західна єдність руйнується. І не треба говорити щось протилежне, бо тоді алогічними виглядатимуть заяви Джо Байдена про необхідність відновлення сили Заходу. Позиція країн – учасниць НАТО не одностайна, а міжнародні організації, такі як ООН, перебувають в інституційному паралічі.
І все це – наслідок терактів 9/11. А точніше – двох воєн США, афганської та іракської. А ще точніше – помилок останніх чотирьох президентських адміністрацій Сполучених Штатів.