Крихка монобільшість
Щоб уявити, що зараз відбувається в польському політичному житті, варто розуміти сучасну розстановку сил у парламенті та уряді.
Консервативна партія Prawo i Sprawiedliwość («Право і справедливість» – ПіС) на чолі з колишнім прем’єр-міністром Ярославом Качинським на парламентських виборах у жовтні 2019 року отримала більш ніж половину мандатів у нижній палаті польського парламенту – Сеймі. Це дало можливість «ПіС» не створювати коаліцію з іншими політичними партіями. Втім попри те, що «ПіС» можна називати монобільшістю, фактично більшість у парламенті належить коаліції Zjednoczona Prawica («Об’єднана правиця»), що складається із трьох партій. Окрім, власне, «ПіС», молодшими партнерами по коаліції є Solidarna Polska («Солідарна Польща») Збігнева Зьобро та Porozumienie («Згода») Ярослава Говіна.
З кожним з них «ПіС» має складну історію взаємовідносин. І, за іронією долі, саме партія під назвою «Згода» стала першим випробуванням влади на міцність, коли через неможливість віднайти згоду та порозуміння коаліція опинилася на межі розпаду.
Так, на початку квітня минулого року, напередодні президентських виборів, виникли суперечки щодо можливості та методу їхнього проведення в умовах пандемії, що спричинило серйозну кризу у владній коаліції.
Віцепрем’єр Ярослав Говін висловив думку, що президентські вибори, призначені на 10 травня, не могли бути проведені в цю дату. Говін з однопартійцями підготував проєкт поправки до конституції, який мав продовжити термін повноважень президента Польщі Анджея Дуди ще на два роки, що, за твердженням лідера «Згоди», мало запобігти необхідності проводити вибори під час пандемії.
Інший депутат від «Згоди», Адам Белан, довірена особа Ярослава Качинського, працюючи на той час прессекретарем виборчого штабу Дуди, на відміну від Ярослава Говіна і його прихильників, вважав, що президентські вибори мусили відбутися в передбачену конституцією дату — щонайпізніше 23 травня. Таку думку, відповідно, поділяв і сам лідер «ПіС».
Через відсутність консенсусу стосовно проведення будь-якої форми виборів Говін пішов з посади віцепрем’єра і глави Міністерства науки та вищої освіти. Втім коаліцію вдалося врятувати. Адже монобільшості «ПіС» конче необхідно було провести президентські вибори у відведені терміни – допоки підтримка Дуди була на досить високому рівні. Зрозуміло, що подальше зволікання могло коштувати надто дорого для польської влади, адже навіть перенесення виборів на літо ледь не коштувало кандидату від влади перемоги.
Президентські вибори відбулися, й Анджей Дуда вдруге став президентом Польщі. Здавалося, політична ситуація мала стабілізуватися, адже влада мала під своїм контролем і законодавчу (нижню палату), і виконавчу гілки влади. До того ж, до нових парламентських і президентських виборів, запланованих на 2023-й і на 2025 рік відповідно, залишилося ще досить багато часу. Однак усе пішло шкереберть.
Криза у «правиці» і шлях до виборів
Щоб покласти край конфліктам усередині уряду, майже відразу після президентських виборів польська правляча коаліція пішла на проведення наймасштабнішого за останні роки переформатування Ради міністрів. І, що головне, до складу уряду повернувся Ярослав Качинський, щоправда, вже як віцепрем’єр.
Як наслідок, лідер «ПіС», маючи більше можливостей для маневру, почав утілювати свої давні законодавчі ініціативи. Таких налічується п’ять. Одна з них – законопроєкт із поправками до закону про захист тварин і введення положення про заборону розведення хутрових звірів, що отримав назву «П’ятірка для тварин». Ця ініціатива зустріла опір усередині коаліції та навіть у самій «ПіС», через що в останній вирішили піти на масштабне перезавантаження.
Цікаво, що цього разу «Згода» Ярослава Говіна відразу погодилася на нові умови співпраці. Вочевидь, пропозиція повернення до уряду зіграла вагому роль. Чого не скажеш про «Солідарну Польщу», іншого учасника «Об’єднаної правиці», лідер якої міністр юстиції Збігнев Зьобро – з яким пов’язують ініціативу про повну заборону абортів у Польщі та її вихід зі Стамбульської конвенції – лише в останній момент підтвердив готовність піти на компроміс. Після чого відбулося урочисте підписання оновленої коаліційної угоди.
Одначе і це не зацементувало коаліцію. Протягом кількох наступних місяців саме «Солідарна Польща» та її лідер Зьобро ставали ключовим генератором скандалів. Чого лише варта ситуація, коли «зьобристи» наприкінці минулого року виступали з вимогою ветувати бюджет Європейського Союзу на 2021-2027 роки через запровадження механізму, що дозволяв ЄС призупиняти фінансування країнам, що мають проблеми з верховенством права. Лише шляхом болісних компромісів кризу тимчасово вдалося загасити.
Були й інші критичні ситуації, пов’язані із «Солідарною Польщею». Однак на початку лютого цього року естафету знову було передано партії «Згода». Причиною стала ще одна ініціатива польського уряду – законопроєкт, який передбачає додаткове оподаткування доходів медіа від традиційної та інтернет-реклами. Проти цієї ініціативи і виступила «Згода», а саме ті її члени, які підтримують Ярослава Говіна («говіністи»). У відповідь Адам Белан і група союзників («беланісти») кинули виклик керівництву Говіна. Офіційна підстава – ставлення під сумнів чинності його мандата через начебто закінчення строку дії.
Качинський дав зелене світло на зняття Говіна з поста голови партії. На що «говіністи» ухвалили рішення не здаватися так просто і, заздалегідь змінивши замки на дверях офісу «Згоди», перейшли до превентивної атаки.
На одному із засідань керівництва партії «говіністи» несподівано висунули клопотання про призупинення повноважень Белана за «неодноразові порушення статуту». Незважаючи на протест «беланістів», запит було підтримано. Таким чином у «Згоді» відбувся розкол: там не могли визначитися з тим, хто повинен її очолити. Одне крило підтримує засновника і нинішнього лідера, віцепрем’єра Ярослава Говіна. Інше – голову Національних зборів, депутата Європейського парламенту Адама Белана.
Що це все означає? Усе просто. Весь клуб «ПіС», до якого входять «Солідарність Польща» і «Згода», складається із 234 членів. Якщо відняти лояльних до віцепрем’єра депутатів, залишиться 221 людина. Тобто більшості як такої просто немає.
Фактично Ярослав Говін узалежнив нормалізацію відносин у коаліції від того, чи звільнить прем’єр-міністр Матеуш Моравецький виключених із партії заступників міністра і міністра. Ще одна умова – визнання лідером «ПіС» Качинським того факту, що саме Говін, а не Белан, є лідером «Згоди».
До речі, причиною нинішньої політичної кризи може слугувати не лише черговий демарш Говіна. Припускається, що її підставою може бути своєрідна «помста» Качинського за минулорічні президентські вибори з метою васалізації партії-партнера.
Хай там як, схоже на те, що Говін добре розуміє, що саме Качинський стоїть за кризою в його партії. Він, вочевидь, також усвідомлює, що час проєкту «Об’єднана правиця» спливає, що він не може розраховувати на те, що політики «Згоди» отримають місце в майбутніх виборчих списках «ПіС».
Усе зазначене іще більше поглиблює кризу в «Об’єднаній правиці». Через що шанси на дострокові парламентські вибори лише зростають.
Шанс для опозиції?
Майже одночасно з початком суперечки щодо того, хто насправді є головою партії «Згода», опозиційна до неї Platforma Obywatelska («Громадянська платформа» – ГП) виступила з ініціативою так званої Koalicja 276 (Коаліції-276). Мета – зібрати голоси всієї демократичної опозиції, щоб у майбутньому Сеймі вона мала кваліфіковану більшість, що дозволила б відхилити президентське вето.
Але на цей момент «Платформа» не лише не змогла об’єднати опозицію, але й розділити її – навколо питання про аборти. Ба більше, опозиційні політики, якою б партією вони не були, в приватних бесідах зізнаються, що не розраховують на дострокові вибори і розробляють свою стратегію, виходячи з припущення, що вони увійдуть у передвиборні баталії за календарем, тобто у 2023 році.
Разом з тим Шимон Головня, «бронзовий призер» минулих перегонів, терпляче збирає своє парламентське представництво, намагаючись ступити на поріг парламентської політики. Уже після президентських виборів він швидко перетворив свої 2,5 млн голосів на популярність і визнання, що й стало основою для започаткування діяльності громадського руху Polska 2050 («Польща-2050»). А останнім часом Головня не лише оголошує про перетягування того чи іншого депутата до свого руху, а й починає наздоганяти «Платформу» (свого найбільшого конкурента) у все більшій кількості опитувань.
Безумовно, суперечка з приводу абортів у «ГП» і подальші переходи її членів до «Польщі-2050», вірогідніше за все, призведуть до не однієї перестановки і перегрупування в опозиції. Через що обриси партій перед наступними виборами можуть бути зовсім іншими, аніж вони є сьогодні.
До чого політично можуть привести всі ці рухи? Чи сформують вони в найближчому майбутньому справжній політичний прорив? Питання залишаються відкритими.
Опозиція повинна розробити функціональну формулу поділу й співпраці. І це непросто. Адже з одного боку, виборці очікують, що сьогоднішні опозиційні сили спільно візьмуть на себе тягар правління постпісівською Польщею і зможуть ефективно це здійснювати, з іншого – вони прив’язані до знамен своїх партій. А тому ми можемо стати свідками тієї самої історії, що відбувається нині в правлячій коаліції.
Сьогодні не існує функціонального, практичного вирішення, яке відповідало б вимогам єдності. Вочевидь, потрібен час, щоб його виробити. А тому що б не говорили партійні лідери щодо відсторонення від влади «ПіС», опозиція, видається, вважає, що в неї ще є час для себе.