Які, на вашу думку, головні зовнішньополітичні пріоритети нашої країни на сьогодні?
Враховуючи, що триває російська агресія, це, перш за все, відновлення територіальної цілісності, деокупація Криму й Донбасу. Це один з великих блоків, до якого додалася проблема мілітаризації Азовського моря.
Ще один з наших зовнішньополітичних пріоритетів - це економізація зовнішньої політики, пошук нових ринків збуту. Нашим стратегічним успіхом є підписання Угоди про асоціацію з ЄС і стабільне зростання експорту впродовж останніх років. Нам вдалося переорієнтувати експорт з російського на інші ринки – перш за все ринки ЄС та Азії. Потрібно закріпити цю тенденцію, а також зробити акцент на інноваціях.
Останні 2 роки ми продовжуємо просування так званого «плану Маршалла для України».
Плюс важливим є залучення великих європейських компаній для крупних інфраструктурних проектів, які стосуються транспорту, просування до того, щоб країна стала логістичним хабом.
Крім того, важливими є питання енергетичної ефективності й енергетичної безпеки. За останні кілька років нам вдалося зменшити споживання природного газу в Україні, реформовати «Нафтогаз», який раніше створював величезний дефіцит бюджету через корупцію. Питання енергетики – завжди було питанням корупції на найвищому рівні, президентів, прем’єрів, що з української, що з російської сторони.
Інший пріоритет – це питання інформаційної протидії дезінформації та фейковим новинам. Тут хотілося б побачити кращу роботу міністерства інформації і взагалі кращу координацію між міністерством культури, міністерством інформації, Нацрадою з телебаченні радіомовлення та МЗС для того, щоб в «soft power» ми були більш прогресивними.
Ми повинні зміцнити свою суб’єктність на міжнародній арені, зокрема, стаючи більш прагматичними, і розуміти, що з жертви ми стали контриб’ютором європейської безпеки на східному фланзі НАТО, захищаючи їхні території.
Щодо перспективи членства і в ЄС і в НАТО - наша дипломатія і взагалі держава буде проходити тест на здатність відстояти державну незалежність, бути суб’єктом на міжнародній арені - адже у 2019 році багато кому захочеться через можливість приходу проросійських сил здійснити реванш і почати хитати зовнішньополітичний курс.
Хоча більшість українців сьогодні підтримує вступ до ЄС та НАТО, деяке зростання підтримки позаблоковості - це вже наслідок діяльності прокремлівських медіа, які діють в Україні. В нас суспільство страждає політичною амнезією і забуває, що позаблоковість не врятувала Україну від російських танків, від зелених чоловічків і не врятує в майбутньому. І те, що робили деякі наші попередні президенти з прем’єрами - намагалися йти в Європу паралельно з Росією, така шизофренія ні до чого доброго не приводить.
Як ви сприйняли новину про те, що ваше ім’я було занесено до санкційних списків Росії?
Якщо проаналізувати цей список, там можна побачити прізвища людей, які є «п’ятою колонною» в Україні. Частина з них – «консерви», які, можливо, ще себе проявлять в перспективі, і Росія внесла їх туди з чіткою ціллю: аби потім деякі з тих осіб могли казати: «Я в санкційному списку - я ворог Росії».
На випадок загрози реваншу в цьому списку Росія вже позначила «чорною міткою» тих людей, яких вона будуть тримати під особливим контролем. Для мене це серйозний знак. Кремль в своїй КДБістській манері зумів цим списком виконати декілька завдань: і відбілити певних агентів, і відволікти увагу на обговорення цього списку від інших важливих питань, і закласти підвалини на майбутнє з просування своїх людей.
Деякі імена є сумнівними, а деяких чомусь узагалі нема. В цьому списку є певні послання до деяких частин бізнесу, на які тепер є інструменти подальшого тиску. В ньому можна прочитати між рядків, кому посилаються які сигнали, і побачити приналежність до клану.
Яка конфігурація Європи можлива найближчим часом, особливо в контексті виборів в Європарламент? І чи не станеться така ситуація що через кілька років курсу вступу України в Євросоюз, нам вже не буде куди вступати?
Євросоюз за ці 60 років пережив дуже багато різних криз. Дійсно, всередині ЄС помітна надмірна бюрократизація, і це була одна з причин, через які Кемерон (колишній прем’єр-міністр Великої Британії) та інші політики критикували ЄС: що бюрократія є навіть при вирішенні питань, якого розміру повинні бути помідори для продажу, які мають бути туалети і т. д. При тих викликах, при тих бюрократичних механізмах, які є в ЄС, потрібно інституційно шукати моделі, які зможуть балансувати інтереси різних гравців. Адже держави-члени ЄС прекрасно розуміють свій прагматичний інтерес.
Нам же треба думати, якою буде Україна, якими будуть результати виборів – бо далеко не всі західні партнери чекають на великий успіх України.
Разом з тим є ряд знакових загальноєвропейських подій, коли ми можемо зробити певні просування вперед (як це роблять зараз Західні Балкани): 2020 рік – головування в ЄС Німеччини; 2025 – головування Польщі; 2027 – головування Литви. Балканським країнам обіцяли поступову Євроінтеграцію в 2003 році, і вже в 2017-18 роках ми бачимо, що вони реально стають ближчими до членства. Тому Україна має переходити після Угоди про асоціацію, безвізового режиму, Угоди про вільну торгівлю та інших інтеграційних проектів до конкретики про інтеграцію. І говорити вже більше ніж просто про Східне партнерство.
2027 рік – це рік, до якого ми маємо прагнути стати членами ЄС, використавши головування в ЄС таких держав як Німеччина та Польща. І не слухати, коли нам радять «не вступати». Ми повинні вирішити, що це незмінна позиція.
Дуже важливо інституційно мати такий міцний фундамент незворотності, щоб хто б не приходив до влади, яким би високим не був рівень підтримки ЄС та НАТО, ми мали власне усвідомлення того, що ми – українці й ми будемо захищати Україну, незважаючи на те, якою буде підтримка Заходу. Як голова Комітету я завжди кажу і це моя принципова позиція: у зовнішній політиці ми всі граємо як національна збірна. У нас є одні інтереси – інтереси держави, які ми захищаємо, до якої б партії хто не належав.
Угорщина блокує просування України в НАТО, є така ймовірність, що потім вона почне робити це і в Раді Європейського Союзу, де потрібна одностайна підтримка для прийняття рішення. Які існують конкретні дипломатичні інструменти, заходи, програми, аби зняти напругу у стосунках з Угорщиною і Польщею, і аби такі ситуації не виникали з іншими країнами?
Тут треба розділити Угорщину і Польщу. У Польщі є питання політизації історії, яку вони ви використовують для внутрішнього електорату перед виборами.
Угорці ж намагаються капіталізувати себе в очах росіян, постійно провокуючи: від недружніх заяв до конкретно недружніх дій по відношенню до України. Наприклад, лунають заяви про створення якихось автономій на Закарпатті, які підігріваються й деякими представниками Московської православної церкви на Закарпатті, діячами «політичного русинства» тощо. Угорщина дуже часто діє, як сказав один колега, «як агент Кремля на західному фронті проти України». І заяви Угорщини проти України деколи надто корелюються з візитами угорських лідерів до Москви чи зустрічами з російськими візаві. У такий спосіб угорці намагаються підняти свій статус. І я думаю, що всі провокації (підпали, звинувачення) – є прикладом російського втручання. Потрібно, аби наші спецслужби ефективніше, на випередження відпрацьовували такі операції.
Я вважаю, що Україна виграла цю дипломатичну битву, тому що Угорщині не вдалося створити коаліцію держав Східної і Центральної Європи проти України. Угорці робили пропозиції румунам, полякам, словакам та іншим своїм сусідам, але це їм не вдалося.
Привід же, під яким Угорщина намагається тиснути на Україну, відверто надуманий. Посилення позицій української мови, у т.ч. в освіті, не лише не загрожує угорській меншині та її рідній мові, але й навпаки, допоможе всім українським громадянам володіти українською мовою на рівні, достатньому для здобуття вищої освіти та професійної кар’єри в Україні. Ніхто не уявляє, щоб, скажімо, в Німеччині чи Франції, 70% нацменшини взагалі не володіло державною мовою. Тож ми допомагаємо нацменшинам бути більш адаптованими. Проте, на жаль, Угорщина демонструє агресивну політику в цьому питанні, і не лише проти України. Впродовж багатьох років подібний тиск Будапешта відчували на собі, наприклад, Румунія і Словаччина.
До речі, в Європейському Союзі розглядається питання про те, аби позбавити голосу Угорщину через те, що вона порушує європейське законодавство
Як діяти Україні? Я їздила на Закарпаття, аби з’ясувати ситуацію для себе на місці. На мою думку, найкращою відповіддю на всі провокації має бути посилена увага Києва до розвитку цього регіону – від гуманітарної сфери до вкладень в інфраструктуру. Зараз, наприклад, не робиться елементарних речей - у Закарпатській області саботується децентралізація, створено лише 6 об’єднаних територіальних громад (ОТГ), які охоплюють лише 4% території – найнижчий показник по Україні. Це величезна ганьба.
Угорці роблять інвестиції в Берегово, в інфраструктурні проекти, в школи - тобто вони роблять все для того, аби їх любили, низько кланялися угорській владі і т.д. Ми теж повинні щось вкладати, починаючи з того, щоб зв’язати Закарпаття зручним транспортом з рештою України, відновити роботу аеропорту в Ужгороді, який два роки не працює! Потрібно більше урядових візитів, різних фестивалів, культурних заходів тощо.
Ви брали участь у Конференції з розробки антикорупційних стратегій в цифрову епоху, яка проходила в рамках головування Італії в ОБСЄ. Як Європа планує боротися із міжнародною корупцією?
В Римі, чесно скажу, був один із найскладніших моїх виступів. Я розповідала, зокрема, про те, що Україні вдалося досягти у боротьбі з корупцією за всі ці роки. З однієї сторони, багато часу та зусиль було вкладено в законодавство: відкриття реєстрів нерухомості, запуск електронних декларацій, створення антикорупційних органів. Проте, крім створення інституцій, важливо захистити ці інституції від різних політичних втручань, забезпечити їх фінансову незалежність.
Але в нас на носі вибори – президентські та парламентські. Ми не розуміємо, хто може прийти до влади, і який може бути відкат у реформах чи взагалі їх ревізія.
Я називала ці позитивні приклади в Україні, але далі постало питання: як зробити антикорупційні реформи незворотними в Україні? І це стосується, крім законодавчих механізмів, також і способу мислення українців. Від підзвітності та прозорості ми маємо прийти до нової політичної культури. У суспільстві наразі панує велика недовіра до антикорупційних дій — однієї статті у серйозному західному виданні про конфлікт між НАБУ та ГПУ достатньо, щоб знищити всі зусилля по боротьбі з корупцією. При тому, що це позитивно, що є цей конфлікт, і якби його не було, то це означало б, що вони між собою змовилися. А так йде боротьба між різними антикорупційними інституціями.
Також я згадала у своєму виступі, що з початком російської агресії Україна втратила 20% ВВП, 8% території окуповані, і при цьому ми мусимо 5% ВВП віддавати на свій захист, і очевидно, що люди розчаровані й легко піддаються різним політичним обіцянкам. І це теж негативно впливає на ситуацію з корупцією.
Та після цих слів підіймається перший заступник міністра юстиції РФ Плохой Олег. «Госпожа Гопко, конечно, не удержалась и пошла дальше за тему выступления. Но, могу сказать, никакой агрессии Российская Федерация не осуществляла по отношению к Украине. Это мой комментарий, а не вопрос, и я не хочу слушать ее ответ».
І якою була реакція європейських колег?
Коли всі питання та коментарі закінчилися, запитали хто ще хоче виступити. Я взяла слово, але вирішила не коментувати слова Плохого, а пішла далі. Розповіла їм про ще один вид корупції, який є надзвичайно важливим - адже він ставить під загрозу безпеку всієї Європи. Це питання «Північного потоку-2», який є порушенням Третього Енергопакету ЄС, антимонопольного законодавства...
І тут в залі троє людей починають вставати і кричати: «Стоп-стоп-стоп! Зупиніть її!».
Я продовжую говорити, що «Північний потік-2» це насправді не експорт газу, це експорт корупції, це купівля чиновників. Тут уже ведучий заходу нахабно мене перериває і каже: «Я перепрошую, сесію закрито. Прошу всіх покинути залу».
Але я встигла сказати все, що треба. Після цього до мене одразу підійшов представник США, який працює у Гельсінській комісії, і подякував за порушення цього питання.
Ось така Італія.
Ви є співавтором і головним ініціатором низки ухвалених законопроектів та постанов. Які з них, на Вашу думку, принесли найбільшу користь державі?
Я б їх розділила на декілька напрямків.
По-перше, законопроекти, які безпосередньо стосуються прозорості і підзвітності представників органів влади суспільству. Це відкриття реєстрів нерухомості, це поіменні голосування в органах місцевої влади, - у кожній сільській, міській, районній чи обласній раді, результати яких тепер є загальнодоступними і зберігаються безстроково. Кожен може дізнатися, як голосував той чи інший місцевий депутат, так само як резульатати голосувань кожного народного депутата давно можна подивитися на сайті Верховної Ради.
По-друге, є такі законопроекти, які ініційовані, але нема політичної волі їх прийняти. Наприклад, щоб НАБУ мало можливість прослуховування за рішенням суду і не залежало від СБУ.
Інший блок законів, який я вважаю надзвичайно важливим, це закон про декомунізацію, про збільшення частки українських пісень в ефірах радіостанцій, про розвиток українського кіно. Все це важливо для зміцнення нашої ідентичності, особливо коли Росія веде гібридну війну проти України.
Ще до депутатства я стала однією з засновниць «Реанімаційного пакету реформ», якому в 2014 році вдалося домогтися ухвалення близько реформаторських 10 законів, таких як закон про вищу освіту, який закріпив академічне й студентське самоврядування.
Я також була співавтором тих законів, які стосуються якості довкілля, екології та антитютюнової діяльності, адже це питання якості та тривалості життя. Наприклад, закон про оцінку впливу на довкілля.
Звичайно, це й важливі закони, які стосуються міжнародної політики Це й постанови про відсіч збройній агресії Російської Федерації, це ціла низка звернень Верховної Ради до міжнародної спільноти щодо звільнення українських політичних в’язнів, міжнародні санкції проти країни-агресора тощо . Важливими є законопроекти, що стосуються санкцій, ОБСЄ і окупованого Криму, а також недопущення будівництва Північного потоку-2 й диверсифікацію газових поставок.
Одним із аспектів Вашої діяльності є боротьба з тютюнопалінням. Чому ви вважаєте цю тему пріоритетною на сьогодні і якими є поточні успіхи у протидії курінню?
В 47 років мій рідний дядько помер від раку легенів і я пам’ятаю, як рідна мені людина тяжко вмирала. І дядько ніяк не міг відмовитися від сигарети, все одно просив закурити. Отож, я бачила, яке тютюн приносить горе, і базуючись на всім нам відомих наукових даних, розумію, що тютюн є причиною десятків захворювань, передчасних смертей - серцево-судинних, онкологічних , туберкульозу і т.д.
З плином років я вирішила, що однією з цілей моєї діяльності є боротьба з тютюнопалінням: збільшення акцизу і підвищення цін на сигарети, обмеження реклами тютюну, а також звільнення кафе, барів, ресторанів від тютюнового диму для того, щоб забезпечити і захистити права офіціантів, барменів і відвідувачів від негативного впливу токсичного диму. В результаті за останні 10 років діяльності поширеність тютюнопаління знизилась на 20%, адже вдалося ухвалити закони, які здавалися неможливими. Наприклад, в 2008 році пачка сигарет коштувала 5 гривень і була дешевшою за молоко чи шоколад.
Але з тодішнім прем’єром-міністром України мені вдалось домогтися підвищення акцизу. І вже у 2009 році бюджет отримав більш ніж на 5 мільярдів гривень більше від тютюнових акцизів. Особисто для мене це було принципове питання громадського здоров`я, і зараз мені приємно, що моя донька живе в іншій ситуації саме через зміну нами законів. Варто зазначити, що тютюнові компанії притримуються однієї стратегії - тримати податки якомога нижче. Але на сьогодні вони є одним із найбільших платників податків, а раніше ці мільярди ішли повз бюджет.
Зауважу, що зараз уже надходять прохання, щоб ухвалили закон, який би регулював Vape (електронні сигарети). Наразі вже 18% підлітків підсіли на електронні сигарети. І ніхто не знає, що цих сумішах, які використовуються у «вейпах», бо ніхто не регулює. І звісно, не платить податки. Плюс, в Угоді про асоціацію є окрема частина, яка стосується громадського здоров`я, і рано чи пізно Європейський Союз почне ставити нам мінуси по цих пунктах.
Залишився рік до кінця вашої каденції. Чи бачите ви свою подальшу кар’єру у парламенті?
Мій принцип - краще програти, просуваючи ті цінності, в які ти віриш, аніж свідомо спалити себе, приєднавшись до тих людей, думки та цінності яких повністю суперечать твоїм. Тому я буду дотримуватися і надалі цього принципу. Зараз людям, які впродовж цих років після Революції Гідності втратили ілюзії щодо певних людей чи процесів в українській політиці, важливо проаналізувати помилки. І у мене також було багато «рожевих» очікувань, які, з одного боку, допомагали здійснювати речі, що здавалися неможливими, але з іншого – ускладнювали стосунки з тими, для кого цінності не є на першому місці.
Результат моєї принципової позиції - виключення з фракції «Самопомочі». Але це так само досвід, тому я навіть дякую за нього. Звісно, моя позиція додає складнощів: я не ходжу на міжнародні форуми YES Пінчука, я не їжджу на «Альфа джаз фестиваль» росіянина Фрідмана, мене не запрошують на канали Коломойського чи Ахметова. Тому, очевидно, що моє переобрання буде складнішим, але і йти на компроміси з совістю я не буду – бо це означає зрадити ті цінності, без яких зміна системи і правил неможлива.
Інтерв'ю провели:
Дарина Захарова, Марина Нечай, Катерина Геселева, Альона Малюкова, Ольга Материнська, Валентина Макаревич-Борисюк, Олена Русанова, Ростислав Павленко, Олена Станоєвич, Дар‘я Мезерджі