Дострокові вибори у Мінську
У Мінську сповіщає про вибори все, що здатне сповіщати. Інформація з нагадуванням про вибори є на сотнях білбордів, на плакатах у держустановах, магазинах, станціях метро, у вагонах поїздів, салонах трамваїв та тролейбусів. Крім того, у транспорті та навіть супермаркетах час від часу лунають оголошення: «Дорогі мінчани, нагадуємо вам, що 11 жовтня вибори Президента Білорусі. Якщо ви не можете проголосувати в цей день, то можете зробити це з 6 по 10 жовтня на дострокових виборах. Для цього потрібно мати паспорт…»
На цьому заклики йти на вибори не закінчуються. Людям на мобільні приходять СМС: «Избиратель! Прими участие в выборах! Твой голос важен! Центризбирком».
Мені, до речі, теж прийшло таке повідомлення. Хоча у мене стартовий пакет, який можуть купити лише не-громадяни Білорусі.
У Білоруському державному університеті культури і мистецтв розташована виборча дільниця №56. Впускають в приміщення університету лише за наявності документів та при обґрунтуванні причини, чому тобі потрібно увійти. Мене на вході зустрічає охоронець і проводить на третій поверх до дільниці. Тут голосують студенти цього закладу, приходять між парами. Керівництво вузів зацікавлене, щоб студенти голосували достроково:
«Якщо не проголосуєш достроково − будеш мати проблеми з адміністрацією закладу, гуртожитку, який надає вуз», − розповідає політолог Андрій Єлісєєв.
− А можно я сразу здесь поставлю?.. – говорить одна студентка, щойно отримавши бюлетень.
На виборчій дільниці є стенди з книжками «Государство для народа», «Белорусский путь», «Система идеологической работы в Республике Беларусь».
Десь після сорока хвилин мого перебування на дільниці голова комісії зробила зауваження щодо моєї роботи:
− Что вы там делаете одинаковые фотографии? Вы что, фотоальбом голосующих ходите сделать?
Я пояснив, що це моя робота – і вона не обмежується фотографією. Це її дещо заспокоїло, але моя присутність, вочевидь, дратувала її. Через декілька хвилин виходжу з дільниці на прогулянку, голова підривається з місця і наздоганяє мене біля дверей:
− Вы уже идете?
− Нет, − відповідаю.
− Вы не можете здесь гулять – это учебное заведение, у вас нет разрешения! Куда вы идете?! − продовжує вона.
− В туалет.
− Давайте мы вас проведем, – каже охоронець і разом з міліціонером проводить мене до дверей вбиральні.
Через три хвилини виходжу. Переді мною − охоронець іронічним тоном:
− Что вы так долго? Мы уже волноваться начали…
Приходжу до цієї ж дільниці наступного дня. Вітаюсь на вході:
− Добрый день.
− Да, начало уже доброе… − відповідає охоронець
І знову проводить мене до дільниці. Знову пробую пройти до вбиральні. Цього разу міліціонер проводить мене сам.
− Вы всех журналистов так провожаете или только меня? − питаю.
− Я не буду отвечать на ваши вопросы, − каже правоохоронець, зупиняючись біля дверей, щоб продовжити охороняти дільницю.
Підходжу до одного зі спостерігачів. Запитую:
− Как проходит голосование? Были нарушения?
− Да, было тут несколько…
Його обриває заступник голови комісії:
− Вы не имеете права спрашивать наблюдателей!
− Почему? Имею. Позвоните в ЦИК – спросите.
Це зменшує його запал, але він не зупиняється:
− Ну и что вы можете спросить этого человека, − вказує на спостерігача, − он же законодательства не знает!
− Раз видит нарушения, то, наверное, знает.
На годиннику друга, на дільниці – обідня перерва. Ми разом зі спостерігачем виходимо на вулицю. Валерій Буянков (так його звати) − колишній військовий радянської армії. На вибори прийшов, щоб перевірити, чи правду кажуть опозиціонери, що вибори фальсифікують. Розповів ще про кілька незначних порушень на своїй дільниці і ми попрощались.
Для чого вибори?
Громадський активіст Уладзь Сташкєвіч підтримує ігнорування виборів. Просить не називати організації, в яких брав участь, щоб не підставляти їх. Але переконує, що рівень фальсифікації виборів настільки значний, що навіть окремі кандидати від опозиції не потрапляють ані в парламент, ані в місцеві ради.
Уладзь згадує, що президент Олександр Лукашенко навіть заявляв про фальсифікації, де влада зменшувала відсоток голосів на його користь, щоб були «західні результати».
Для нього піти на вибори означає легітимізувати фальсифікації:
«Погодитися брати участь у виборах, означає допомогти владі в інсценуванні цього процесу. Я вважаю, що вибори є просто незначною рутинною подією в житті нашої країни. Вкладати свої зусилля і відволікатися на їх проведення немає сенсу. Замість цього варто продовжувати щоденну копітку роботу у своїх організаціях і спільнотах, сприяючи розвитку громадянського суспільства та активної громадянської позиції».
За словами політолога Андрія Єлісєєва, вибори в Білорусі влада навіть не намагається зробити прозорими. Основні процедури, які не відповідають міжнародним стандартам проведення виборів, досі в силі: «Мізерний відсоток членів опозиції та громадянського суспільства у виборчих комісіях; процедура дострокового голосування, під час якого адміністративна вертикаль забезпечує масове добровільно-примусове голосування працівників держпідприємств, учнів навчальних закладів, строковиків в армії тощо; недопуск спостерігачів до процесу підрахунку голосів на дільницях – роблять вибори в Білорусі непрозорими».
Щоправда, ці вибори можуть стати приводом для замороження санкцій ЄС стосовно Білорусі та Олександра Лукашенка особисто. «Якщо в доповіді спостерігачів ОБСЄ та інших міжнародних спостерігачів після виборів буде зафіксований «деякий прогрес» у порівнянні з минулими, то ймовірно, що в кінці жовтня будуть заморожені санкції ЄС відносно Лукашенка і двох сотень інших чиновників (напевно, крім 4 осіб, відповідальних за зникнення політиків), а також продовжиться процес нормалізації відносин з Євросоюзом», − прогнозує Андрєй Єлісєєв.
Політолог Валерій Карбалєвіч впевнений, що через війну в Україні питання прав людини у відносинах «Білорусь-Захід» виносяться за дужки. Зараз для Заходу геополітика важливіша за цінності. А оскільки Захід зацікавлений у Білорусі як союзнику, то на цих виборах навряд чи міг бути міжнародний тиск через недотримання демократичних процедур голосування: «Нинішньому білоруському керівництву потрібно розморозити відносити із Заходом з багатьох причин: і для того, щоб отримати кредити МВФ; і для того, щоб отримати якісь інвестиції; і для того, щоб мати якусь свободу маневрів у зв’язку з непростими відносинами з Росією; і щоб просто їздити в Альпи кататися на лижах – для Олександра Григоровича це важливо».
Оновлена радянськість
У містечку Смолєвічі, що за 35 км на схід від Мінська, живе близько 14 тисяч людей. Серед них і Владімір Орлов. Його дільниця розташована у Смолевичському державному аграрно-технічному професійному ліцеї. Одразу жартома запитує:
- Ну что там у вас на Украине? Жить можно?
Владімір трохи метушиться. Він, мабуть, не очікував приходу журналістів. Розпочинає готувати скриньку для голосування:
− Запечатываю ящик, ставлю печать, опечатываю пломбу. Прошу заметить, присутствуют две трети комиссии.
Пізніше голова комісії обережно ставить печатку на синьому пластиліні, який перед тим наліпив на дерев’яну пломбу.
Біля входу до ліцею студентки згромаджують листя. Хлопці виходять на перерву: «А девочки работают. Йо-ма-йо!». Окрім дівчат, у містечку добре працюють комунальні служби. Тому тут чисто.
Виборці не квапляться йти голосувати. Спостерігачів фактично немає. Люди займаються своїми звичними справами. Комунальники прибирають, ремонтують тротуар. Хтось чекає на зупинці маршрутки до Мінська.
Назви вулиць ілюструють радянське минуле містечка: «Социалистическая», «Советская», «Комсомольская», «Трудовая», «Первомайская», «Пятидесятилетия Октября», «Шестидесятилетия Октября»… На центральній площі, як і у будь-якому місті Білорусі, стоїть пам’ятник Леніну. На будинках − соціальна реклама з написами на кшталт: «Соблюдай правила безопасности труда на производстве», «Мы любим свой город» та «Папа и мама, бросьте пить! Я не хочу вас терять!»
Реєструючи мене, голова комісії «Смолевичского участка для голосования №3» Ларіса Лапутько перепитує:
− Это у вас газета, журнал?
− Сайт, − відповідаю я
− А, все понятно…
Усі білоруські телеканали належать державі. Майже вся друкована преса теж державна. Незалежні ЗМІ в Білорусі фактично лише в інтернеті.
Лікарня. Голосувати мають всі
У лікарні в Смолєвічах також готуються до виборів. На «Больничном участке для голосования №9» списки виборів формувалися лише у п'ятницю. Таким чином, забезпечили можливість голосу людям, які на час виборів проходили тут стаціонарне лікування.
− Обидно за вас. Обидно, что так плохо в соседней стране, − каже одна з пацієнток.
Зазвичай люди, дізнавшись, що я з України, починали розпитувати, наскільки у нас зле. Голова дільниці, Валєнтіна Артішевская, розповідає, що їй дуже сподобалося у Львові. Розказує, як її вразив собор св. Юра та Личаківське кладовище. Ділитись своїми враженнями починає зі слів:
− Я была на Украине. Еще до этих всех выступлений…
Виходячи з лікарні, я помічаю напис на дверях: «Выхода нет». По той бік дверей просвічується інший напис, якого я не зауважив, коли заходив: «Входа нет». Іду далі.
Мінськ. Основна частина: лікарня та університет
У міській лікарні №3 закрита дільниця. Для хворих спеціально заносять урни для голосування. У коридорі стоять ліжка з пацієнтами. Хтось з виборців не зміг прочитати бюлетень через поганий зір, йому допомогли лікарі. Один дідусь читає імена кандидатів через велику чорну лупу, зігнувшись над бюлетнем.
Голосувати почали ще до сніданку. Старенька, що прийшла голосувати, жартома зауважує:
− Завтраком не покормили, а уже работать заставляете.
− Ничего, здесь работа быстрая, − відповідає член комісії, яка видає бюлетені.
− Тут другой принцип: не отработали − завтрак не заработали, − додає дядечко, який носить урну для голосування.
Один з пацієнтів побачив, за кого проголосував, напевно, його хороший друг, голосно з усмішкою каже:
− Умница! Красавиц! Правильно, надо чтобы женщина была президентом!
На дільницю у Білоруському державному університеті культури і мистецтв приходжу втретє. Біля входу я зустрічаю знайомого мені спостерігача. Валерія позбавили акредитації після того, як він заявив про порушення на своїй дільниці:
− Я считал, сколько людей проголосовало. Записывал каждого с самого утра. 8 октября комиссия вывесила данные, где было записано на 119 голосов больше, чем пришло избирателей на самом деле. 9 октября комиссия приплюсовала еще почти сотню голосов, − розповідає він.
Крім цього, Валерій зауважив, що коли закривали дільницю, приміщення та сейф не опечатували:
− Все представители комиссии набросились на меня. Мол, вы не имели права подходить к сейфу. А я хотел обратить их внимание на то, что сейф плохо опечатан, то есть, по факту − не опечатан.
Він досі стоїть при вході та рахує людей, які заходять голосувати. З приміщення лунає гучна музика. На дільниці триває концертна програма. Заходжу.
Голова комісії неквапливо мене реєструє. Витягую фотоапарат і йду фотографувати оркестр. За кілька хвилин до мене підходить голова:
− А вы профессиональный фотограф или так?
− А что такое? – усміхаюсь.
− Да нет, ничего. Просто смотрю, как девочки фотографируют и как вы…
Виборців потроху голосують. Голова комісії наполегливо просить не фотографувати представників комісії. На сцену виходять дівчата в національних костюмах. Через виборчу дільницю двоє чоловіків несуть два ящики алкоголю.
Я продовжую фотографувати. До мене підходить охоронець і, взявши під руку, тягне зі словами:
− Пошли поговорим!
− Отпустите меня – я сам могу идти.
Відпускає:
− Пошли в буфет, я покажу, куда несли алкоголь.
Йдемо. На прилавках, ймовірно, та ж випивка. Охоронець продовжує:
− Вот видите, это все в официальном буфете.
− Хорошо. Так в чем проблема?
− Удалите фото.
Відмовляюсь.
− Удалите фото!
Відмовляюся знову.
Охоронець більше не наполягає, збирається йти і, розмахуючи руками, додає:
− Зачем вам все это?..
Виходжу з дільниці. Двоє дівчат проводять екзит-пол. Їхні бейджики свідчать, що вони з якоїсь молодіжної громадської організації. Показую їм своє посвідчення журналіста, вони деякий час перевіряють його на достовірність. Питаю:
− Можно узнать сколько людей уже проголосовало?
− Нет, мы не даем таких данных.
− А вечером после закрытия участка можно будет подойти и узнать?
− Нет.
− А когда будет можно?
− Наверное, никогда.
− А для кого же вы данные собираете?
− Для правительства.
Надвечір уже стають відомими попередні результати виборів. Дива не сталося − Олександр Лукашенко перемагає з великим відривом. На площі Свободи збираються люди, які не погоджуються з результатами голосування. Кажуть, що мітинг організовує Білоруський народний фронт – сьогодні БНФ є чимось на кшталт української ВО «Свободи». Зібралося не більше двохста чоловік. Половина з них журналісти. Двічі до натовпу під’їжджає машина, з якої по гучномовцю лунають попередження про те, що якщо люди не розійдуться, проти них можуть застосувати силу.
Хтось закликає йти до костелу святих Семена та Олени і закінчити зібрання молитвою. По дорозі колона людей зупиняється на світлофорах та заходить у підземні переходи. Хлопець дає коментар журналісту, що він просто вийшов погуляти. Показує, що його флагшток, то насправді вудочка і він йде ловити рибу.