Дані про негативний вплив пандемії коронавірусу на психічний стан людей оголосили вчені ФРН, Норвегії та Канади. Проведене приватною вищою школою Геттінгена, університетом Регенсбурга, норвезьким університетом прикладних наук та Карлтонським університетом в Оттаві спільне опитування зафіксувало зростання числа випадків важкої депресії. Особливо сильно постраждала вікова група від 18 до 25 років. Як повідомив журналістам DW професор клінічної психології Юсеф Шиба, очікувалося, що частка випадків важкої депресії серед опитаних не перевищує 1%. Але цей показник сягнув 5%. Ба більше! Є ознаки того, що психічні наслідки пандемії будут ь відчуватися тривалий час.
Депресія – це захворювання, яке супроводжується пригніченим настроєм, роздратованістю та помітним зниженням інтересу до життя. У хворих спостерігаються розлади сну, втома або втрата енергійності. Перебуваючи в депресії, людина здається собі нікчемою. Її мучить надлишкове відчуття власної провини. В тяжких запущених формах депресія призводить до помітного зниження розумових здібностей. Хворий буквально не може робити свої повсякденні справи. Приймати рішення в такому стані неможливо, а робити вибір - нестерпно. Проблема депресії полягає в тому, що без лікування вона може тривати роками, або навіть десятиліттями.
Існує безліч різних депресій. Всі вони за причинами поділяються на два види: ендогенні, тобто генетично обумовлені та екзогенні - пов’язані із зовнішніми факторами. Реактивна депресія серед них є чи не найпоширенішою. Вона виникає, як реакція на втрату: близьких, роботи, перспектив, на соціальні, природні та воєнні катаклізми.
Сучасна філософська думка пропонує термін «політична депресія», розглядаючи хворобу насамперед як політичний феномен, при якому емоції кожного мають системний, а не індивідуальний характер. Ідея полягає в тому, що, розглядаючи депресію, не варто звужувати це явище до суто особистісного виміру. Відповідальність за чинники, що призводять до депресії, мають покладатися не тільки на особу, а й на систему та умови, які вона створює. Багато психологів називають депресію «заразною», маючи на увазі, що депресивна обстановка сприяє виникненню хвороби. Тож, що ми маємо?
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, депресією страждає близько 350 млн людей по всьому світу. На їх лікування щороку витрачається більше 210 млрд доларів. Найдепресивнішою країною є Франція. Кожен п’ятий француз має підтверджений діагноз. А от країною, в якій до недавнього часу не було діагностовано жодного випадку депресії, є Китай. Це пояснюється просто. Емоційна виснаженість, втрата сенсу та небажання жити в Китаї традиційно вважалися особливостями характеру, а не симптомами хвороби. Це так би мовити «норма» - початкові дані, з якими світ входив у епідемію.
The Guardian наводить результати дослідження, які частково пояснюють, чому саме молоді люди опинилися у зоні психологічного ризику. Проведене компанією YouGov та благодійною організацією "Фонд здоров'я" опитування виявило, що за останні кілька місяців молоді британці віком до 25 років стали скаржитися на різноманітні проблеми психічного здоров’я більше, ніж будь-яка інша вікова група. Люди цієї вікової категорії втричі частіше, порівняно з 2018 роком, повідомляють про втрату насолоди своїми повсякденними справами. Майже половина опитаних заявляє про проблеми із зосередженням. В 2018 році таких було трохи більше 20%. В дослідженні YouGov вказується, що третина представників молодої вікової групи втратила роботу в період пандемії. А ті, хто мають робоче місце, все одно бояться безробіття.
В окремому звіті YouGov для фінансової компанії TransferWise також говориться, що 65% британців віком від 16 до 25 років, змінили свої кар’єрні плани в останні кілька місяців і погодилися перекваліфікуватися на ті професії, які здаються їм більш потрібними після пандемії.
Тривога змушує молодих людей відмовлятися від мрій. Показники заражень лякають так само, як перспектива залишитися без роботи, або не мати можливість сплатити за навчання. Не маючи життєвого досвіду та накопичень, молоді люди не взмозі справлятися зі стресогенною ситуацією самотужки. Задля вирішення проблеми впливу пандемії на психіку в розвинених країнах впроваджуються програми підтримки, ведеться робота з молоддю.
Ще одним із факторів, що призводить до росту випадків депресії, є вимушена ізоляція. Справа в тому, що зазвичай при депресіях хворого намагаються утримати від самоізоляції. Лікувальний план включає зустрічі з близькими, подорожі, гуртки та фізичні вправи. Виконати все це в умовах карантину просто неможливо.
А що ж Україна?
В Україні, як повідомляє сайт Міністерства охорони здоров’я, депресія є найпоширенішою формою психічних розладів. Рік від року показники захворюваності у нашій країні зростають. Частково це пояснюється низькою психологічною обізнаністю населення. А частково - стресогенною ситуацією, в якій перебуває суспільство багато поколінь. Що ж до програм для молоді, то їх немає.
Щоб зрозуміти глибину проблеми, в якій опинилася наша країна, варто спробувати відповісти на питання: «А чи можливі в Україні дослідження психічного здоров‘я нації, які б включали в себе опитування сотен тисяч людей?».
Депресію в Україні констатують. Але не лікують, мається на увазі, системно. Країна досі не має державної програми підтримки психічного здоров’я людей. Психологічний супровід майданівців, жертв війни, ветеранів та поранених беруть на себе волонтери та благодійники. Але чи цього достатньо?
Є ще один аспект, який пов‘язує депресію і коронавірус. Згідно з результатами спільного дослідження Сичуаньського університету, Каролінського інституту та Університету Ісландії, депресія здатна посилювати коронавірусну інфекцію. Так, за даними вчених, у людей з діагностованими психічними хворобами коронавірус протікає важче, а відсоток смертельних випадків вищий. Причому найбільш небезпечним розладом при COVID-19 була визнана саме депресія. Утворюється замкнене коло. Пандемія викликає депресію. Ба більше - хворі на депресію люди хворіють на ковід в більш тяжких формах. Але, та ж пандемія, а точніше карантинні заходи, заважають створюють депресивну обстановку та заважають лікуванню депресії.
Передбачаючи, що з пандемію людство вийде прямісінько у Велику депресію, ми часто не усвідомлюємо, що це може статися буквально. Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш, коментуючи основні загрози постепідеміологічного світу, розповів, що в разі реалізації песимистичного сценарію по завершенню пандемії у світу посилиться і без того складна ситуація з нерівноправністю, що в свою чергу призведе до глобальної депресії. Поганий сценарій - це коли лікування та вакцинації отримують лише найзаможніші країни та верстви населення. Ріст сегрегації, популізму та ксенофобії - от тільки мала частка того, чим може обернутися поділення суспільства на тих, хто має доступ до спільних благ і тих, хто змушений справлятися з наслідками епідемії самостійно. Згадаємо Фонд боротьби з ковідом. Скільки програм підтримки населення з нього профінансовано? Слова Генсека ООН можна було б сприймати як щось теоретичне, якби не реальність, яка підтверджується в роботах науковців.
