“Я в першу чергу подумала: “Господи, спасибі, що вона жива іде. А потім вже почула від неї запах алкоголю – вони ж “бірмікс” пили. Я кажу: “Я тебе уб’ю, де ти була?! Я ніч не спала, бігом в хату!”, – згадує Надія, мати Діани. На кухні у пані Надії чисто і затишно, пахне кавою. З Києва до Млачівки дорога довга: село знаходиться недалеко від кордону з Білоруссю, покриття деяких мобільних операторів тут відсутнє. Час від часу на кухню заходять діти, яких у Надії семеро: з цікавістю заглядають у фотоапарат, просять дозволу з’їсти ще один шматок шоколаду чи печиво, – скоро обід. Коли Надія починає пригадувати події початку липня 2015 року, то дістає першу цигарку і з усмішкою на обличчі переконує дітей піти з кухні.
“Вже коли ми в прихожу зайшли (ще так сірувато було), я на неї глянула – в мене все оніміло: вона вся розтрьопана, волосся довге, вся в колючках, заплакана, вся трясеться. Піднімаю те плаття – вона без трусів. Я кажу: “Доця, що сталося.?!” Вона: ”Мам, мамочка, ну не так він мене, не так мене”. Я кажу: “Біжи в хату, тільки не мийся, хай воно так буде все!”
Діана – невисока білява дівчина. Свій перший сексуальний досвід вона отримала у 16 років, коли 22-річний військовослужбовець Микола Васянович зґвалтував її у неприродний спосіб. Його причетність підтвердила судмедекспертиза. Суд визнав, що Васянович винний у скоєнні злочину, але сьогодні чоловік на волі: попри те, що за правопорушення передбачено покарання від трьох до семи років позбавлення волі, судді присудили чоловіку два роки умовного терміну та штраф за моральну шкоду у розмірі 100 тис. гривень. Одна з причин такого м’якого покарання – участь в АТО на Донбасі.
Історія Діани – не унікальна. Після початку выйськових дій на Сході в українські суди прийшла нова практика: судді здатні виправдовувати злочинців, якщо вони служили в АТО. Зґвалтування, пограбування, домашнє насильство залишаються безкарними або покараними менше передбаченого законом мінімуму.
Ціною прожиткового мінімуму
Надія була в паніці. Вона прибігла на прикордонну заставу “Млачівка”, де, за словами, доньки міг перебувати кривдник, почала перераховувати імена, які Діана встигла похапцем назвати.
- Ваня, Коля…
- Ага, Коля… це напевно Васянович… той може, у нього в Овручі такий випадок був, – відповів чоловік на пропускному пункті.
Коли Надія зайшла в казарму, чоловік спав у тому самому одязі:
“Я кидалася на нього, підіймала його. Все пам’ятаю: як він стояв у шортах, як я футболку підняла, труси брудні побачила” – з жахом згадує Надія, закурюючи другу сигарку. Їй незручно, вона просить вибачення, що курить, і запевняє, що навчає дітей: курити – погано.
Тієї ночі батько Діани був на роботі. Але коли брат Надії зателефонував йому і розповів, що трапилось, той покинув все і приїхав на заставу.
“Він вхопив сокиру дома, прибіг туди, його не пускали, він перестрибнув паркан, і каже: “Де він, я його зараз зарубаю!” Потім його почали трохи заспокоювати, він каже: “Покажіть мені його. Покажіть, нехай мені ця твар подивиться в очі!”, – згадує Надія.
У шостій ранку того ж дня Надія з Діаною приїхали на судмедекспертизу на авто, Миколу Васяновича привезла поліція. Спочатку, під час розгляду справи, Микола перебував у СІЗО. Після одного з судових засідань цей запобіжний захід замінили на домашній арешт. Першим суддею, який визнав, що Микола винний у злочині, був Анатолій Корчков. За це він присудив йому чотири роки ув’язнення з іспитовим строком три роки. Тобто звільнив від покарання, наклавши обов’язок протягом трьох років з’являтись в кримінально-виконавчу інспекцію, повідомляти її про зміну місця проживання, роботи чи навчання, не виїжджати без попереднього дозволу за межі України. Наступний суддя у цій справі, Олексій Гончарук, теж визнав, що Микола винний, але покарання зменшив. Він присудив Васяновичу чотири роки ув’язнення з іспитовим строком два роки. Також вперше була призначена компенсація за моральну шкоду – 3000 гривень.
Микола Васянович визнаний винним у скоєнні злочину за другою частиною 153 статті Кримінального кодексу – “Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом”. Мінімальне покарання за такий злочин – три роки в’язниці. Під час правопорушення Васянович був п’яний, що стало для суду обтяжуючою обставиною. Однак судді побачили пом’якшення: Микола – учасник АТО. “Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, суд визнає участь в Антитерористичній операції на сході країни”, – йдеться в рішенні суду.
Микола не визнав своєї вини, він брехав у суді. Коли Діана оборонялася, вона вкусила його за плече, але на суді він сказав, що це – слід від укусу комара. Однак судмедекспертиза підтвердила: шрами на його тілі – сліди від людських зубів, які були отримані, ймовірно, в процесі спротиву.
Під час засідання 22 лютого 2017 року, яке проводив суддя Юрій Ткаченко в Іванківському районному суді Київської області, Миколі присудили чотири роки позбавлення волі (з умовним випробуванням у два роки) і штраф за моральну шкоду у розмірі 100 000 гривень. Таке рішення в силі і до сьогодні: його копія є в розпорядженні LB.ua.
Після розголосу справи Діани, зокрема після численної критики застосування пом’якшуючої обставини у ЗМІ, у протоколі засідання від 22.02.2017 участь у бойових діях, разом з наявністю двох дітей, суд подав як позитивну характеристику, а не пом’якшуючу обставину.
За даними, які надав Верховний Суд України у відповідь на запит LB.ua, з 2012 по 2016 рік лише 17% осіб, які були визнанні винними у скоєнні злочину, що передбачений 153 статтею КК України – звільнили від покарання з випробуванням. У 2016 році таких було сім осіб, а тих, хто проходив по частині другій цієї статті (повторне вчинення злочину, вчинене групою осіб або стосується неповнолітнього) – двоє. Серед них – Микола Васянович.
Героям можна?
Історія, коли ґвалтівників виправдовують через участь в АТО – не унікальна. У 2014 році, в місті Старий Самбір Львівської області, двоє чоловіків ґвалтували жінку кілька разів. Один з них раніше перебував в АТО. Судді теж вирішили, що це – пом’якшуюча обставина, а тому присудили йому п’ять років позбавлення волі з умовним терміном звільнення від покарання на 3 роки і жодної грошової компенсації.
У 2016 році у Луцьку чоловік напідпитку підійшов до жінки і “розпочав розмову з пропозиціями непристойного характеру”. Потім він вирішив відібрати у жінки телефон, після того, як вона почала захищатись – силою відвів її у віддалене місце, де вона все ж здалась і віддала телефон. На момент злочину чоловік перебував на посаді поліцейського роти поліції, але скоїв злочин в позаробочий час. Прокуратура хотіла відсторонити чоловіка від посади, але суд вирішив, що для цього недостатньо підстав. Однією з позитивних характеристик, якими суд обґрунтовував свої дії, була попередня участь чоловіка в АТО.
Важко дізнатись, скільки існує таких справ, оскільки чимало кейсів по зґвалтуванню закриті для перегляду у Єдиному реєстрі судових рішень. Ніна Потарська, представниця Міжнародної жіночої ліги за мир і свободу, яка часто буває на Донеччині, вважає, що чимало постраждалих взагалі не розповідають про це: “Одиниці звертаються в поліцію, особливо якщо це зона бойових дій: сьогодні поліція є, завтра нема. А ще люди не вірять в систему, не вірять, що закон зможе їх захистити. Вони знають, що довести щось в суді буде дуже важко, тому вирішують сидіти тихо і не скаржитись. Я знаю про ситуацію, яка була в Красногорівці: жінку зґвалтував військовий. Вона звернулась в поліцію, яка порекомендувала їй забрати заяву. Жінка цього не зробила, і їй почали надходити погрози. Врешті вона змушена була змінити місце проживання”, – розповідає Ніна.
На її думку, в судах поширена практика вибачати не лише ґвалтівників: “Дають пом’якшуючу і за пограбування, розбій, крадіжки машин – тому що “герої”. Їхні “побратими” приходять на слухання, давлять на суддів, вимагають умовний термін. І судді поступаються їм, особливо, якщо це район воєнних дій, і на вулиці є люди зі зброєю”, – пояснює Ніна.
Слова Ніни ілюструє історія, яка відбулася в Івано-Франківськй області. Після непорозуміння, яке виникло на дорозі між водіями легкових авто, чоловік наздогнав своїх кривдників, наказав вийти з машини і розпочав бійку. Згодом розбив лобове скло каменем, а потім дістав мисливську гладкоствольну рушницю, і, прицілившись, двічі вистрілив. За це суд призначив чоловіку два роки умовного терміну ув'язнення, виплату у 20 000 матеріальної та 7 000 гривень моральної шкоди потерпілим. У цій справі суддя побачила низку пом’якшуючих обставин, серед яких – служба в АТО.
“До обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому, суд відносить його бойові заслуги”, – сказано в протоколі судового засідання.
Кіборг Євгеній Турчак, відомий як Жора, з такою практикою не погоджується. Він вважає, що зґвалтування не можна виправдовувати участю в АТО: “За це, я вважаю, треба давати максимальний термін. Якщо попісяв під парканом – можна дати якусь поблажку, а за зґвалтування...це взагалі. Він позорить таких як ми, ветеранів”, – сказав Євгеній Турчак.
Інформації про те, скількох людей виправдали через попереднє перебування в АТО – немає. Генеральна прокуратура України не веде такої статистики, та й пом’якшуючої обставини “перебував в зоні проведення Антитерористичної операції” в законодавстві не існує. У відповіді, яку надав Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, сказано, що “суддя може враховувати різні пом’якшуючі обставини на власний розсуд у кожному окремому випадку”.
Такі “окремі випадки” часто зустрічаються в сфері домашнього насильства: “31 грудня 2016 року близько 14.00 год. в с.Чаплине Васильківського району Дніпропетровської області особа, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, на грунті побутових відносин, вчинила сварку із своєю співмешканкою, в ході якої ображав її нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, чим спричинив шкоду її психічному здоров’ю”. Схожа ситуація відбулась в червні 2016 у смт. Великий Березний Закарпатської області. Там чоловік погрожував своїй дружині фізичною розправою, будучи тверезим. У Вінницькій області, в квітні 2016, в смт. Чечельник, п’яний чоловік “вчинив сварку з колишньою дружиною, виражався в її адресу нецензурною лайкою, на зауваження не реагував”. У всіх трьох випадках чоловіки були звільнені від адміністративної відповідальності, в кожному з випадків суд, окрім “щирого каяття”, врахував пом’якшуючу обставину: “особа є учасником АТО”.
“Замість того, аби реабілітувати, держава виправдовує неправомірні дії. Судді виправдовують заслугами перед Батьківщиною злочини”, – коментує таку практику юристка центру “Ла Страда-Україна” Марина Легенька. Однак, на її думку, такі виправдання не мають системного характеру. “Таке рішення суддя приймає виключно за власним переконанням. Єдиної практики немає”, – сказано в дослідженні “Практика кримінального правосуддя і насильства щодо жінок” Центру “Ла Страда”. “Зрозуміло, що на хвилі патріотизму судді можуть ухвалювати такі вироки: пом’якшуюча обставина, якщо був в АТО. Але тут є людський фактор. Для когось те, що особа перебувала в АТО, може стати, навпаки, обтяжуючою обставиною”, – каже Марина Легенька.
Такої думки притримується і правозахисниця Євгенія Закревська. На її переконання, застосовувати пом’якшуючу обставину “перебував в АТО” в контексті зґвалтування – неприпустимо.
“Перелік обставин, які пом’якшують покарання, не є вичерпним, відповідно, в певних ситуаціях він може розширюватися. Участь в АТО як пом’якшуюча обставина не може бути якоюсь загальноприйнятою, це має розглядатися в кожному окремому випадку. Моя особиста думка: у випадку зі зґвалтуванням розглядати участь в АТО як пом’якшуючу обставину – неприпустимо. Але на судову систему прямо чи опосередковано впливає стан суспільства. Зрозуміло, що в країні, де більше трьох років іде війна (формально АТО), судова практика буде трохи відрізнятися від тої, яка була раніше, це така природна взаємодія суспільства і судової системи”, – пояснила Євгенія Закревська.
“Наше суспільство толерує насильство. Ми маємо багато стереотипів, які його провокують”, – говорить президентка центру “Ла Страда-Україна” Катерина Левченко. Один з таких – це звинувачення жертви. За словами Надії, матері Діани, не всі односельчани підтримують та розуміють її доньку. Дехто відкрито каже: “Сама винна. Для чого пішла з ним?”. Зараз Діана навчається в Києві на кухаря-кондитера, а у рідну Млачівку приїздить рідко.
“Перші пару місяців вона й повіситься хотіла, й ножі хапала, виходила. Я за нею ходила, коли вона на вулицю йшла посидіти, я тихенько наблюдала, щоб нічого вона не зробила собі… Я по п’ятам за нею ходила, я переживала, я по-всякому її підтримувала, як могла. Я і Колі своєму (чоловікові – авт.) казала і дівчатам: підтримуйте її. Це ж час лікує, по-трошку. Я їй казала: “Доця, воно не забудеться, воно ніколи не забудеться, просто старайся, живи, просто живи. Не вчорашнім днем живи, а теперішнім днем. Тому що тільки так”, – розповідає Надія зі сльозами на очах, допалюючи останню цигарку.