- Як від долі не ходи, якими манівцями – а все одно прийдеш до свого, - пояснює своє теперішнє заняття жінка.
Позаду у неї зовсім інше життя: художнє училище, модельний бізнес і подорожі світом. «Гроші, робота, шмотки», - байдуже перелічує Оля.
- Було все, а чогось важливого не вистачало. Просто я з дитинства хотіла бути ветеринаром! - Ветеринаром з дипломом не стала, бо боялась, що на навчанні доведеться різати мишей і жаб.
В школі допомагала собакам бутербродами. Щоденник був червоний від зауважень: «Запізнилась і прийшла зі зграєю собак». Батько читав, сміявся: «Слава Богу, не двійка».
- Пригадую, всі в класі дивляться на вчительку, а я у вікно: «Де там мої собаки?». Бо на перерві треба було купити їм щось і нагодувати.
Підіймаються різнобарвні хвилі хвостів. Навколо нас кружляють коти. З першого погляду непомітно, що кожен з них на своїх лапах переніс якусь важку історію, а наслідки її досі потребують лікування.
Жінка розкриває рота одному з котів і показує на зіпсований зуб.
- Йому потрібно зробити рентген щелепи і подивитись, чи не зігнила кістка. А у цього багато піску в мочовому, - дивиться на іншого чотирилапого.
У сірої кішки на животі де-не-де досі малими острівцями не росте шерсть, залишились плями. Це означає проблеми з нирками. У Олі здорових мешканців немає. Вона допомагає тим, які без неї точно не виживуть.
- Коли я бачу покинуту тварину, мене такий шалений жаль проймає, – Оля дивиться попереду себе і здається, гортає у пам’яті альбом зі спогадів. - Враження, що ось тут – притискає до серця руку, - у мене замість душі криваве місиво з цвяхами і битим склом. Такі відчуття, - додає після короткої паузи.
- Буває у Вас відчай? – на мене вистрибує кіт Помагайчик, який думає, що всі люди – дерева.
- Весь час відчай. Але я втомлююсь не від тварин, а від боргів, які тримають в напрузі, від нестачі ліків: коли розумієш, що треба одне, а купуєш те, на що вистачає грошей, і ділиш дозу. Втома від того, що день і ніч сидиш над твариною, підкладаєш грілочки, робиш уколи, а вона помирає. Від цієї напруги втома. А коли вони бігають, труться, стрибають на голову, – у Олі різко жвавішає голос, – це ж класно! Просто коли настає весна або осінь - у всіх починаються рецедиви. І я бігаю, намагаюсь всіх врятувати.
Кожного дня Оля боїться, що комусь стане зовсім погано, і у неї не знайдеться ліків.
- Оці тварини – мій якір на землі. Вони мене люблять, довіряють. Після кожного померлого кажу, що ніколи нікого більше не підберу. А потім йду і бачу – або кошенят викинули, або хворе сидить. І все починається знову.
Оля веде стрімкими сходами на другий котячий поверх. По периметру - спальні дерев’яні полиці, а кімната схожа на просторий плацкартний вагон. Зараз тут стільки котів, що здається, ніби підлога і стіни рухаються. Ми сідаємо біля вікна і до колін тягнуться черги пухнастих. Хто не поміщається – всіляко протестує кігтями.
Побудували це приміщення небайдужі люди. Взагалі відколи вона переїхала зі столиці сюди, у будиночок під Києвом, їй дуже допомагають. Каже, все почалось з публікації її історії на сайті LB.ua. Серед читачів нашого сайту знайшлися доброчинці, які змайстрували вольєр для котів, відремонтували дах, купили обігрівачі і оплатили чималі борги за комунальні послуги. Усі дерев'яні полиці, східці і кутки для котів - теж справа рук благодійників, які крім того оплачують рахунки за корм. Оля всі дуже дякує і називає “людьми з її виміру”, які розуміють: окрім них є живі істоти, які так само мають серце, тільки стоять на чотирьох лапах..
- От уявіть, якби всі люди були такими… Не було б воєн, боротьби за владу. Планета ж велетенська! Все є.
Ми спускаємось вниз і зазираємо до кімнати, яку коти орендують у Олі під лікарняну палату. «Або я у них орендую ліжко», - з гумором додає вона. Зараз тут відходять «дівчата» після стерилізації та ще декілька післяопераційних «хлопців». На кухонному столі – купа ліків. Оля – як справжній ветеринар - обирає потрібне і готує ін’єкцію для пацієнтки.
- Коли Ви почуваєтесь щасливою?
- Коли вони не хворіють і не помирають. Знаєте, зараз, коли я ходжу в обносках і їм, що дадуть друзі, почуваюсь на своєму місці. Бо щастя не в одязі, червоній ікрі і устрицях. Найголовніше, коли вся твоя душа - у тому, що робиш.
Зачиняється хвіртка, за високим парканом не видно ні моря собак, ні океану котів. Видно тільки Олю, яка чекає людей зі свого виміру. Тих, хто допоможе їй допомагати. А тваринам – жити.
***
Сьогодні Олі доставили нового підопічного - собача, яке знайшли у пакеті в смітнику, побите і з поламаною лапою. Тепер йому потрібно відвідати хірурга і зробити рентген.
Охочі допомогти котам можуть переказати гроші на утримання притулку домашнього типу на картку ПриватБанку: 4149 4978 5667 5931 (Добренко Ольга), тел.: 050-2471026.