Замість історичної довідки
- Україна займає друге місце у світі за покладами бурштину — після Калінінградської області Росії. Утім, на відміну від них, ми практично не маємо родовищ, які можна було б розробляти у промисловий спосіб. Тобто, бурштину чимало, але він залягає вкрапленнями і розкиданий по чималих площах — починаючи від кордону з Польщею і закінчуючи аж Київською областю. В останній ще не приступали до розробки бурштину, але, я гадаю, це питання часу.
Щоб ви розуміли: поклади бурштину було відкрито ще за радянських часів, але сталося це побіжно — бо насправді шукали титан, топази, берилій та інші “стратегічні” речі. І до сьогодні ходять легенди про певні “секретні карти”, на яких позначено великі родовища. І ці “карти” інколи навіть продаються одне одному.
За Союзу бурштин видобувався малими обсягами, а справжня бурштинова лихоманка почалася навіть не в буремні 90-ті, а в “нульові”. В той же час з'являється держпідприємство “Бурштин України”, яке 2005 року отримало ліцензію на розробку Клесівського родовища. Станом на сьогодні - це єдине легальне родовище на території України.
Про свободу від “Свободи” і не тільки
Є інше родовище, де можна вести видобуток у промисловий спосіб — Бережанське у Рівненській області. Там намагалися проводити геологічну розвідку, але одразу підключилася корупційна складова — під виглядом розвідки почався незаконний видобуток покладів. СБУ навіть порушило кримінальну справу.
А оскільки міністром екології та охорони навколишього середовища був “свободівець”, він змінив і керівника ДП “Бурштин України”, і керівника “Держгеонадра”, яка і роздає усі дозволи на видобуток корисних копалин. Саме Дмитро Кащук, який очолив структуру, якщо вірити публікаціям у ЗМІ, став “куратором” цього бізнесу. Більш того, зараз іде мова, що “Бурштин України” штучно намагалися обанкротити, аби іхню ліцензію переписати на якісь приватні компанії.
Український бурштин: цифри вражають
“Бурштин України” в минулому році офіційно продав на Гданьській біржі — найбільшій у світі — дві тони продукту. А загальний обсяг українського бурштину, який пройшов саме через цю біржу — 20 тонн. Тобто 18 тонн туди зайшло через “чорний вхід”. Він завозиться в Польщу контрабандою, а виставляється на продаж уже від імені польських контрагентів. Визначити, що це саме український бурштин, просто: він відрізняється за властивостями від того ж таки “калініградського”.
І вже з Гданьської біржі наш бурштин, переважно, йде в Китай. Але не як ювелірний елемент — з нього в Піднебесній виготовляють бурштинову кислоту, яка, як вважається, омолоджує людину. До речі, наші спритники уже проклали маршрути і торгують з Китаєм напрямую. Звісно, незаконно.
Основна бурштинова маса — це маленькі камінчики. Найменша фракція — 2-5 грамів, потім — 5-10 грамів, 10-20 грамів і т.д.. Унікальні за розміром камені, які, до того ж, мають всередині застиглих комах, можуть коштувати надзвичайно дорого. У колишнього міністра екології Злочевського на столі у якості прес-пап'є стояв величезний бурштин, всередині якого була дзига. Фахівці казали, що його приблизна вартість — під мільйон доларів.
А щодо маленьких фракцій на чорному ринку України існує ціна в $1500 за кілограм. В Китаї, де знаходиться кінцевий споживач — це вже $3000. А в Польщі за найпоширенішу фракцію 5-10 грамів дають $2500 за кілограм. І навіть якщо ми візьмемо як середню ціну $2500-3000 за кілограм і помножимо навіть на 20 тонн, то отримаємо — $50-60 млн. І треба розуміти: далеко не весь наш бурштин іде через Гданьськ — і напряму в Китай постачають, і на чорний ринок самої Польщі повз біржу.
Не так важко уявити, скільки в Україні загалом видобується бурштину. Дивіться: тільки у Житомирській області в середньому в сезон (з березня по жовтень, коли немає сильних опадів) працює близько 50 мотопомп — це мобільний пристрій з мотором, який водою вимиває бурштин. Одна така помпа видає за день 3-5 кг вже митого бурштину. Тобто, це 150-250 кг на усю область тільки за один день. Але є ще Рівненська та Волинська області. Обсяг обороту бурштину за рік по Житомирський області приблизно $60-70 млн. В Рівненський області він ще більший - близько $100 млн. В Волинській трохи менше - десь $50 млн. І загалом маємо близько $220 млн на рік. І цифри ці дуже грубі, обсяги постійно збільшуються.
Про витоки бурштинового руху, “схеми” і Революцію Гідності
Взагалі, увесь цей рух почався з Рівненщини. І якщо зайти в Рівненську ОДА через боковий вхід, то можна побачити таку собі “янтарну кімнату” - бурштинові панелі на стінах, бурштинову люстру. А в кабінеті попереднього голови Облради висів портрет Януковича з бурштину. Новий очільник сказав, що викинув його через вікно.
Десь у 2003-04 роках почався нелегальний видобуток бурштину. Чому не у “голодні” 90-ті? Знадобився певний час, аби налагодити схеми, вийти на Гданьську біржу.
Найбільш “ефективно” схема запрацювала за часів Януковича, коли було створено вертикально інтегровану систему тіньового бізнесу, на чолі якої стояв особисто керівник МВС Захарченко. І це ж питання в ЗМІ, по суті, не озвучувалося. Усі ділянки були поділені, ролі — виписані. На ділянки заходили кримінальні структури, які організовували охорону, винаймали людей і видавали їм помпи. В бригаді могло бути по 20-30 чоловік, і далеко не всі вони були місцевими. Наприклад, в селі Гулянка Житомирської області родовище тримали “луганські”. І вони привозили звідти “рабів”, які жили просто в лісі і працювали вахтовим методом.
А після Революції Гідності, коли міліція була “деморалізована”, а місцеві зрозуміли, що вони є Сила, люди вийшли і сказали: “Досить!”. І відомий конфлікт, де був замішаний на той час нардеп Продивус, це був перший дзвіночок. Зараз такі конфлікти відбуваються постійно. Хоча про них не надто і говорять: ми знаємо, що гроші люблять тишу, а великі гроші — гробову тишу.
Утім, дуже цікаві трансформації сталися у свідомості місцевих мешканців. Вони сказали: якщо ми тут живемо, то ми тут і бурштин добувати будемо. А його можна видобувати, просто взявши лопату у руки. І за день пересічна людина може накопати на $100-200. При тому рівні безробіття, який там є, це більш ніж відчутні гроші. В одному тільки Олевському районі за один день таких “старателів” - від 3 до 5 тисяч! Причому лопати у руки беруть усі верстви — починаючи безробітними і закінчуючи місцевими суддею і батюшкою. У масштабах країни цим займаються не менше 15 тисяч людей в день. І додайте членів їх сімей, які годуються з цього.
Український клондайк
Старі схеми зламані в усіх областях. Можна сказати, відбулася така собі децентралізація бізнесу. І я впевнений, що зараз немає жодного бурштинового короля, яким був Захарченко. Утім, залишились бурштинові барони. Це і криміналітет, і місцева влада, і правоохоронні органи. Тобто — усі пов'язані між собою, і усі — отримують. Але взяти когось “за горло” і зупинити Систему — вже неможливо. А кримінал та місцеві чиновники змінили тактику: вони вже не займаються видобутком — вони перейшли на скупку бурштину.
Не зупиниться ще й з тієї причини, що прості люди за останній рік зрозуміли, який це вигідний бізнес. Рівень життя підскочив. Місто Олевськ — розквітло! З'явилися ресторани, бари, магазини, почали купуватися дорогі автомобілі. Раніше місцеві збирали чорницю і відправляли на Польщу, ні у кого не беручи якихось дозволів чи ліцензій. Підходом — ми тут живемо, це наш ліс, ми тут збирали з діда-прадіда — вони оззброїлися і у випадку з бурштином. Вибити це з їхньої голови, я вважаю, уже нереально.
Це натуральна американська “золота лихоманка”. В лісі існують цілі містечка зі своїми барами, ідальнями, вибачайте, з публічними домами. І старателі після важкого робочого дня туди стікаються, аби продати бурштин. Такі містечка існують і біля Олевська, і біля Коростеня, вони повсюди. При цьому усі ці люди з точки зору держави працюють нелегально.
Але боротися із цим силовими методами не вийде. Це треба згортати АТО на Сході і перекидувати армію сюди. Утім, ви ж розумієте, що це все одно не вихід. До речі, 2006-го року була закрита постанова Кабміну, якою, аби навести лад в цій системі, пропонувалося задіяти внутрішні війська. Але тоді ми мали справу з сотнями людей, а зараз там — тисячі. Місяць тому трапилась ситуація у Рівненській області: п'ятеро міліціонерів забрали помпу у старателів. Слідом виходить 100 чоловік, забирають назад помпу і беруть мліціонерів в заручники. Голова УВС збирає додаткові сили, але і з “того боку” збирають додаткові сили: міліціонерів — 100, а тих — тисяча. На тому все й закінчилось.
Люди впевнені, що все це — їхнє. Це те ж саме, що ви завтра забороните збір грибів. Революція ж почнеться. Всіх пересаджати? Не вийде. Тому вихід один — узаконити те, що вже склалося. Це буде нова форма бізнесу для України — старательська артіль, яка отримує на певний час ділянку в розробку. Далі ми створюємо українську бурштинову біржу, на яку ця артіль має здавати видобуте. І після цього держава Україна може цей бурштин офіційно продавати за кордон.
Цим ми приберемо зі сфери кримінал і, частково, корупцію. А держава і, що головне, місцеві бюджети, будуть отримувати з цього відрахування. Бо на сьогодні вони не отримують нічого. І мало хто говорить, що постає велика екологічна проблема: вирубується ліс, вимиваються ці величезні ями — ми отримуємо місячний пейзаж. Тобто, якщо хочете видобувати — беріть на себе зобов'язання з рекультивації земель. І буде умова, що артіль зможе отримати наступну ділянку, тільки якщо закриє усі питання щодо попередньої.
Інша проблема: про це ніхто не говорить, але зараз люди там масово гинуть. Вони, натрапивши на жилу, починають копати ці ходи під землею. В підсумку їх завалює, вони тонуть в тих болотах. І плюс постійні розборки: ви зайшли на нашу територію, так і ви ж — на нашу. Останній випадок — село Сущани Житомирської області: триста чоловік з одного боку і стільки ж — з протилежного. А коли ще приїжджають нетутешні копачі...
Ця структура живе своїм окремішнім життям. У них свої закони, своя служба охорони, своя інфраструктура — класичний клондайк. Але коли на клондайку бізнес структурувався, коли туди зайшли серйозні люди, вони самі запросили державу у якості регулятора, аби та навела лад. Я певен, так само станеться і у нас: юридична особа “старательська артіль” зможе офіційно найняти охоронну фірму, вони зможуть звертатися з приводу захисту своїх прав до МВС, прокуратури. Тому наше головне завдання — легалізувати цей бізнес. І, повірте, люди чекають на це і нічого іншого не приймуть.
Комунальні підприємства на місцях, а не державна акціонерна компанія, як дехто пропонує, будуть роздавати ділянки, займатися призначеннями. Бо якщо приїде “дядя” з Києва з готовим наказом — то він може так само і поїхати назад. Питання відрахувань у державний та місцевий бюджети і відсоток, який має залишитись копачам, наразі — дискусійні. Навіть не хочу називати конкретних цифр — ми проробляємо ці питання. Скажу тільки, що на 50% від добутого люди не погодяться. В такому випадку діла не буде і все так само лишиться в тіні. Потрібно шукати соціальний компроміс. І українська біржа теж має закуповувати у людей бурштин за справедливими цінами.
Але одним тільки законом №1351-1 ми не вирішуємо проблему. Нами вже зареєстровано законопроект про старательські артілі, а наступний крок — закон про бурштинову біржу. Утім, ми зараз спілкуємося з міністерством фінансів, можливо, вони це зроблять внутрішнім розпорядженням. Бо якщо люди будуть видобувати, а не буде де продавати бурштин — то понесуть тим самим контрабандистам.
Не бурштином єдиним
У Житомирській області є величезні питання щодо покладів. Це стосується титану в Іршанську, де працює відповідний ГОК. Нагадаю, нещодавно держава вивела його з-під контролю Фірташа. При цьому соціальної угоди з місцевим населенням так і немає. Видобуток титану — це ще страшніше, ніж видобуток бурштину. Він якраз видобувається виключно промисловим способом. І це десятки квадратних кілометрів розритої землі, це знищена система грунтових вод, внаслідок чого у людей повисихали колодязі; це і “мінеральна складова”, яка піднімається назовні разом з титаном і потім розвіюється вітром навколо. Життя там є, але вельми умовне. І коли державна компанія просить ще сотні квадратних кілометів в розробку, то люди ідуть штурмувати обласну Раду. І перший штурм обласної Ради трапився ще до Революції Гідності і саме на Житомирщині — це коли від Фірташа прийшли за новою ліцензією на видобуток. І, незважаючи на весь тиск з боку вищої влади, облрада це прохання не задовільнила. Ми розуміємо, що державі потрібен титан, але над цим питанням треба працювати.
Є у нас топази, берили, п'єзокварцити — це Володарськ-Волинський, Радомишльський та Малинський райони. І є державне підприємство, яке їх начебто видобуває, а начебто — і ні. Принаймні, останній рейд правоохоронних органів засвідчив, що у працівників вдома зберігаються цілі сховища. Видобуток там йде промисловим способом, і він дуже складний. Там лопатою вже не накопаєш і помпою на намиєш. Отут вже має бути державна монополія. Утім, держава має посилювати не тільки контроль, але і займатися інвестиціями в цю галузь. Бо, повторюся, наче і видобуваємо, а наче — і ні.
І, звісно, багаті ми на граніт та його різновиди - лабрадоріти, габро. Нагадаю, мавзолей у Москві зроблений з нашого граніту. І зараз у Коростишеві та околицях у кожному дворі стоїть “пилорама”, на якій оброблюють граніт. За Єльцина у Росії точно був закон, за яким держава мала забезпечити гранітним пам'ятником кожного ветерана війни. Уряд Москви укладав угоди з нашими великими підприємствами, і сотні цих брил товарними ешелонами їхали в Росію. Але тут ми теж маємо екологічну міну уповільненої дії: коли пиляють граніт, він змощується водою, внаслідок цього утворюється пульпа — гранітний пил з водою. Її вивозять в ліс і просто виливають, потім вона висихає і починає розноситись вітром. І це повітря дуже небезпечне для здоров'я. На сьогодні по області при тих величезних обсягах обробки граніту немає жодного офіційного пульпозвалища...
Дуже багато щебню у нас видобувалося ще донедавна. Практично за усіма потужними кар'єрами стоїть російський бізнес, вони є титульними акціонерами, і 80% щебню йшло саме в Росію. Левова частина — за державними контрактами. Наш щебінь доволі міцний, і можна зекономіти на його кількості за рахунок якості. Утім, усі держконтракти Росія розірвала, і зараз вони у збиток собі везуть щебінь з Абхазії. Кар'єри можна вивести на колишні оберти, якщо в Україні запрацює будівельна галузь. Це можуть бути і дороги, як це сталося з реконструкцією траси Київ-Чоп під Євро-2012.
***
Утім, перший крок — у галузі бурштину. Я гадаю, закон буде ухвалений в цілому. Так, є розмови щодо певної “корупційної складової”. Єгор Соболєв, зокрема, дав заключення свого комітету. Послухайте, де є людський фактор, там завжди буде корупційна складова. Питання в тому, аби мінімізувати її. І ми стоїмо на тому, аби цією проблематикою опікувались на місцях, а не з Києва. Тільки так ту систему, що склалася з видобутком бурштину, можна кардинально змінити.