Fitch, Moody’s і Standard & Poor’s зараз будують розрахунки, коли і як збанкрутує Україна, але у чиновників навіть у таких умовах економічного песимізму є підстави для оптимізму бюджетного. Адже якщо, приміром, зараз нашу заявку задовольнять, то роботи з освоєння коштів для майбутньої олімпіади можна розпочинати хоч завтра. Благо, рейки вже накатані Євро-2012. Зрозуміти до кінця, наскільки величним святом є для розпорядників державних коштів карнавали на кшталт Євро, дуже непросто. Недостатньо знати, що інфраструктурні будівельні проекти є найбільш зручним способом красти з бюджету. Дійсно, відсоток вкраденого на будівництві величезних споруд, у котрих фактично немає замовника є рекордним. Замовником є народ, платники податків. Народ же у наших умовах не має ні можливості проконтролювати якість доріг, стадіонів і аеропортів, котрі він уявно «замовляє» і реально сплачує зі свої податків. Тим більше, народ, через спеціально сконструйоване законодавство, не може застосувати санкції до несумлінних виконавців його «замовлення» - чиновників і їх кумів-підрядників, коли ті збудують щось неналежної якості. Монополію на захист інтересів платників податків на сьогодні має прокуратура, і прокурорам можна лише позаздрити.
Так от, це півбіди. Реальна бюджетна біда на кшталт Євро-2012 наступає тоді, коли оці ультракорупційні інфраструктурні проекти починають гнати до певної дати. Тоді, як це було під час підготовки до Євро, цілком офіційно запроваджують надзвичайний стан у бюджетних відносинах, і не тільки у бюджетних. Фактично, через нормативну базу скасовують будь-які механізми контролю за дотриманням антикорупційного законодавства, будівельних норм, екологічних заборон, охорони праці тощо. Фактично закон і мораль рішенням держорганів тимчасово відключаються в рамках певних проектів, і там безроздільно панує дикість і грабунок.
Потім виявляється, що задля будівництва стадіонів і т.п. покладено десятки людських життів нелегальних робітників, знищено гектари зелених насаджень, пошкоджено історико-культурний спадок. Величні колізеї та просторі термінали потім закривають через нерентабельність. Нерентабельний термінал F у Борисполі, збитковий львівський стадіон – у них по світу насправді безліч «братів», такі випадки є не винятком, а економічним законом, котрий описує долю майже усіх олімпіад та інших комерціалізованих спортивних подій.
Але є ще одна річ, котра відрізняє український випадок від багатьох інших. Справа в тому, що нації, котрі зараз відмовляються від Олімпіади – швейцарці, італійці, німці, японці – відрізняються від українців не лише рівнем доходу на душу чи меншим рівнем корупції, чи особливою нелюбов’ю до спортивних видовищ. Насправді і там чиновники не проти нагріти руки на спортивних «фестивалях», і готові для цього тяжко працювати. Але у більшості випадків вони змушені консультуватися у своїх виборців, чи можна, чи доцільно тратити гроші на подібні розваги. Відмови, як правило – ініціатива самих громадян, котру вони оформлюють шляхом місцевого референдуму. Тобто наявність місцевого самоврядування власне і дозволяє приймати такі важливі геополітичні рішення, як проведення олімпіад чи чемпіонатів з футболу, це такий собі імунітет проти корупційних апетитів чиновників.
Якби українці справді уяснили для себе, що подібні рішення не можна віддавати на відкуп випадковим призначенцям в уряді, якби змусили цих призначенців слухатися рішень референдумів – тоді б гра була чесною.
Ні, не обов’язково вважати, що українці відмовляться від олімпіади – але тоді це буде осмислене рішення. На одній шальці терезів буде шум трибун та мерехтіння торгівельних марок, на іншій – недобудований Охмадит, онколікарня «майбутнього», десятки районних та спеціалізованих медзакладів, сотні сіл, котрі не мають нормального дорожнього сполучення, тисячі населених пунктів, куди ніколи не заїдуть спортивні туристи, але у яких живуть українці, котрим треба нормальні вулиці, нормальні невеличкі спортмайданчики поруч з будинком, а не стотисячні стадіони десь там, у містах-мільйонниках. Врешті-решт, дотаційний бюджет Нафтогазу ще ніхто не скасовував.
Але влаштовувати змагальність і таке свято народовладдя, як референдум – політично невигідно правлячому класу. Тому що буде привід ще раз провести аудит суспільних проблем та привчити людей до раціонального способу мислення. Виявиться, що усі цілі, ради яких влаштовують події на кшталт Євро-2012, можна досягнути за значно менший кошт.
Хочете туристичного потоку? Створіть умови для інвестицій у реставрацію пам’яток в українських містах. Спортивні події тривають пару тижнів раз на багато років, а у інший час туристи їздять, щоб відчути українську давнину і побачити унікальне обличчя української культури – обличчя, якому нема де показатися, бо через брак музейних площ 90% фонду лежить у сховищах.
Хочете просування здорового способу життя? Тоді для цього не підходять футбольні чемпіонати, котрі, здається, існують виключно для реклами пивних брендів. Потрібні спортивні споруди поруч з домом, фінансування спортивних секцій, недоторканість того, що є – районних стадіонів, парків, скверів.
Хочете слави для держави? Держава, де у більшості лікарень по десять років не міняють матраци, де ЗМІ та зовнішня реклама переповнені фотографіями дітей, котрі жебрають собі на хірургічні операції, – не може бути славною.