ГлавнаяОбществоОсвіта

Автономія вузів – лише на папері

До Верховної Ради України внесено проект закону «Про вищу освіту», підготований Міністерством освіти. Попередні спроби відомства Табачника дати вищій школі новий закон не увінчалися успіхом – вони викликали протести студентів і громадських організацій. Чи вдалося Міністерству на цей раз підготувати законопроект, який справді вирішить проблеми в галузі і надасть вузам автономію? Свою оцінку документу дає екс-міністр освіти Станіслав Ніколаєнко.

Автономія вузів – лише на папері
Фото: Макс Левин

Нова редакція Закону «Про вищу освіту» не дає відповідей на поставлені життям проблеми. Зокрема, не вирішені питання фінансово-господарської самостійності, автономії вузів. Велика дискусія щодо автономії навчальних закладів, на жаль, не матеріалізована в проекті Закону. Крім того, його не можна вважати законом прямої дії, бо в ньому більше двох десятків посилань на норми, що будуть унормовані Кабміном.

Право вузів відкривати рахунки, зокрема депозитні, отримувати кредити в банках потрібно підтвердити змінами до Бюджетного Кодексу. До статті 66 Закону внесено, на перший погляд, прогресивні положення – про те, що надходження до спеціального фонду університетів не оподатковуються. Однак вони, по суті, формальні і не будуть діяти, бо потребують відповідних змін до Бюджетного і Податкового Кодексів. Такі моменти можуть вихолостити весь Закон.

До того ж, Закон потребує норми про упорядкування численних перевірок, заборону втручання в діяльність університетів контролюючих органів. Здійснювати планові перевірки треба не частіше, ніж раз на 5 років. В статті 65 слід уточнити, що згоду на вилучення земельних ділянок у вузах мусить давати вчена рада чи конференція трудового колективу, а не керівник університету.

Незрозумілим є механізм формування держзамовлення для вузів на конкурсних засадах. Що буде з непопулярними професіями? Чи не будуть отримувати держзамовлення тільки ті, хто здатен «відкотити»? Тобто це будуть приватні вузи, де буде дешевший студент, де зможуть зекономити на його підготовці.

Фото: Макс Левин

Третій розділ проекту «Зміст вищої освіти. Стандарти вищої освіти» не дає відповіді на питання: а яка ж по об’єму варіативна складова освітньо-професійних і наукових програм? Практика говорить, що це приблизно 30% навчального часу.

Життя потребує радикального оновлення положення про національні вищі навчальні заклади. Напевно, в статті 24 проекту Закону слід записати, що національний вуз - це найкращий вуз у своїй галузі. Це звання, на нашу думку, мусить присвоюватись раз на 5 років з наступним його підтвердженням. Дивує те, що проект містить положення, що національні університети можуть вести підготовку кадрів лише з високотехнологічних спеціальностей, обмежуючи права гуманітарних вишів.

Більш конструктивно мусять бути виписані права дослідницьких університетів. Їх мусить бути кілька на країну. Це ті точки науково-технологічного зростання, з яких підніметься економіка України. Держава мусить їх фінансувати на нових принципах. Вони повинні розвивати ГРІН (генно-, робото-, інфо-, нано-) технології. Їхнє завдання - не тільки самостійно присуджувати вчені звання та наукові ступені, а перш за все вести наукову діяльність. Тому слід в Законі записати, що в бюджеті такого вузу кошти на науку повинні складати хоча б третину, а нормативи співвідношення студент-викладач слід установити наполовину меншими, ніж в звичайних університетах. Треба чітко закріпити право дослідницьких університетів вести дослідження, встановлювати нову оплату праці, створювати дослідно-конструкторські підприємства на пільгових умовах - без сплати мита на наукове обладнання, та інше.

Фото: Макс Левин

Автори Закону спробували дещо врегулювати демократичні норми життя університетів. Доброю нормою проекту Закону є теза про обмеження двома термінами підряд перебування на посаді ректора вузу. Проте дискримінаційним є положення, що міністерство укладає контракт з обраним ректором на строк до 5 років (чи до 7 років для національних університетів). Отже, виходить, що з незговірливим ректором можна укласти контракт на рік, потім його знову переобируть, і знову укладуть контракт на один рік. І все, бо більше громадянин не може бути ректором, пропрацювавши при цьому лише 2 роки підряд. Прийшов час довіряти науково-педагогічним колективам, а керівники вузів мусять знати, що їх обирають відповідно на 5 і 7 років.

Доопрацювання також потребують положення щодо обрання професорів, доцентів, викладачів, завідуючих кафедрами. Не можна ігнорувати при цьому думку колективів кафедр. Всі вибори на посади в коледжах, університетах слід проводити таємно.

Радикальних змін потребують зв’язки з бізнесом, виробничниками. Проте розглядаючи статтю 46 Закону бачимо, що зобов’язання підприємств брати на практику студентів є просто фразою. Реалізація цієї норми потребує змін до Закону «Про підприємство» та Податкового Кодексу. З одного боку, ці норми повинні зобов’язати бізнес створити умови для проходження практики. З іншого боку – бізнес треба стимулювати до цього, дозволивши йому витрати на організацію практики включати у валові витрати.

Хибою проекту Закону є положення статті 40 - щодо права вузу при прийомі абітурієнтів проводити вступні випробування, виставляти бал навчального закладу. Цим нівелюється зовнішнє незалежне оцінювання. Таке право, на нашу думку, можна надати лише дослідницьким установам. Взагалі законопроект доцільно було б доповнити положенням про національну систему моніторингу якості вищої освіти, зробивши акцент на зовнішнє оцінювання та участь в ньому роботодавців.

Фото: Макс Левин

Вважаємо, що потребують уточнення функції Кабміну, частину з них слід передати центральному органу влади в галузі освіти та спілці ректорів. Такі положення, як затвердження умов Національного рейтингу вузів, здатне здійснити і Міносвіти спільно із спілкою ректорів та роботодавцями.

Не можна погодитись із прямим порушенням статті 22 Конституції України, зокрема щодо зменшення в статті 66 проекту Закону обсягів держзамовлення, виходячи із діючих нормативів на 10 тисяч населення. Так із 180 до 170 осіб передбачається зменшити число людей з вищою освітою на 10 тис. населення для університетів і академій та із 100 до 80 осіб для навчання у коледжах.

При такому підході за п’ять років за рахунок бюджету буде недобрано до вузів 45 тисяч осіб, а до технікумів – 90 тисяч студентів! В законопроекті є гарна норма про те, щоб розмір стипендії для студентів був не менше мінімального прожиткового рівня. Вводиться поняття про соціальну типендію. Проте не дається визначення: чим академічна стипендія відрізняється від соціальної, який її розмір і порядок призначення.

Фото: Макс Левин

Прикро, що із Закону непомітно випало положення про те, що дипломи про вищу освіту фінансує держава. У частині про права науково-педагогічних працівників нічого не говориться про оздоровлення викладачів і студентів. Забули автори Закону про діяльність студентських спортивних клубів вузів.

Не можна погодитись із авторами нової редакції Закону у питанні про позбавлення права вести підготовку молодших спеціалістів вищими профтехучилищами. Ці заклади не зможуть стати професійними коледжами, але нині вони вдало готують організаторів виробництва, майстрів, виконробів, бригадирів та ін. До речі, Закон «Про освіту» таке право вищим профтехучилищам дає, і на це слід зважити.

Неупереджений аналіз показує, що найкраще було б підготувати Закон про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів з питань вищої освіти. Тоді можна було б одночасно внести зміни до Бюджетного, Податкового і Земельного Кодексів, самого Закону «Про вищу освіту» та інших законів. Це був би швидкий і ефективний законодавчий шлях, який би дозволив українським університетам отримати необхідну підтримку. Запропонований Урядом проект Закону «Про вищу освіту» без сумніву вирішить окремі проблеми, проте радикального оновлення в діяльність вищої школи, підвищення її якості не внесе.

Станислав НиколаенкоСтанислав Николаенко, екс-міністр освіти та науки України
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram