"Я не вважаю себе людиною, яка йде на вибори з позиції шоумена з телевізора"
Cоня Кошкіна: Ще навесні ви сказали, що питання боротьби за пост мера Києва для вас не є першоплановим. Це було в квітні. Що змінилося?
Це було в квітні. Тоді дійсно це не було пріоритетною історією, хоча звичайно, розмови (про участь у виборах мера Києва, – LB.ua) точилися, не буду цього приховувати. Звичайно, що партія про це багато зі мною говорила. Звичайно, ми дивилися на соціологію. А на той момент для мене дійсно пріоритетною була задача оперативної допомоги нашим лікарям. Тому що у березні і квітні по лікарнях відбувалося тотальне пекло. До мене зверталися волонтери, щоб я звернув на це увагу, трохи відволікся від армійської допомоги, потім на мене почали масово виходити самі лікарі. Звичайно, було дуже важко опрацювати весь цей масив і допомогти усім, але я відкрив терміново на платформі Patreon власну сторіночку, яка якраз і була покликана забезпечити лікарні, особливо на периферії, необхідним захистом для лікарів. Тому станом на весну я від цієї всієї історії не хотів відволікатися і зайвий раз себе підставляти під удар політичним рухам. Основним на той момент було це захист життя лікарів і допомога лікарням.
Коли ситуація трошки стабілізувалася, вся ця історія з походом на мерство почала дуже сильно пушитися в інформаційних середовищах. Люди почали масово писати: чи правда, що ви збираєтесь? І навіть тоді я не пушив цю історію, щоб вже там казати: «Так, я буду йти, давайте всі до мене в команду». Тому що стояла основна задача: не повторити помилок інших людей, які не були системними політиками в Україні, і прийти на вибори вже з готовою командою. Бажано, щоб на кожне місце ще й була якась конкуренція. А не виграти, наприклад, вибори, і тільки після того почати крутити головою в різні боки і шукати людей, яких можна ставити на ті чи інші посади.
Олег Базар: Якщо не помиляюся, розмови про те, що ти можеш балотувалися у мери Києва, почалися восени минулого року?
Так.
О.Б.: І до весни ніяких дій не було.
Були предметні дії на рівні дуже довгих перемовин в партійному активі з запитанням «так чи ні?». Мені, відверто кажучи, станом на той момент було вкрай важко прийняти якесь зважене рішення, оскільки подібний крок – дуже сильна, може й на всі 180 градусів, зміна векторів життя. Я розумів, що мені доведеться відмовитися від великої кількості речей, які зараз є в моєму житті. Плюс, я мав чітко усвідомити, що у мене є колектив, який мені доведеться залишити, якщо я наважуся на такий крок.
О.Б.: Чому?
Тому що не можна займатися мерською кампанією на «півшишечки», перепрошую.
О.Б.: Хочу нагадати твою цитату в інтерв’ю нашим колегам з «Української правди» рік тому. Коли тебе питали, як ти будеш поєднувати депутатство і творчість, ти сказав: «Мені ніхто не забороняє у вільний від основної роботи в парламенті час виступити зі своїми "Вар'ятами". Мені не заборонено провести якусь програму на "Новому каналі"».
Я дуже чітко розрізняю роботу в парламенті від роботи керівника міста. Тому що робота в парламенті – це не тільки пленарні засідання в залі Верховної ради, це не тільки робота в комітетах. Ще є якісь вихідні. А в міського очільника, навіть якщо є якийсь вихідний день, і я раптом поїхав би з «Вар’ятами» виступати в умовний Херсон, а тут прорвало трубу, то я буду останнім ідіотом – якщо в місті якийсь колапс, а я бігаю по сцені. Тобто, посада міського голови несумісна з подібним.
О.Б.: Тобі не здається, що депутатство і виступи з «Вар’яти-шоу» – це трошки теж не дуже сумісно?
Ні, мені так не здається. Позаяк депутатство – це депутатство, а у вільний від роботи час я, не порушуючи закон…
О.Б.: Мова не про порушення закону. Важко сприймати політика, який тут політик, а тут – гуморист, блискучий стендапер.
Станом на минулий рік мої позиції у тому, про що ми зараз говоримо, були, як кажуть росіяни, незыблемы. Після одного прецеденту, який трапився з лідером однієї партії, я зрозумів, що, мабуть, це не надто хороша ідея – поєднувати одне з другим.
Дивіться, для того, щоб закрити це питання раз і назавжди, завтра (розмова відбулася 18 серпня, – LB.ua) я оголошу про свій вихід з «Вар’яти-шоу» і закінчення своєї акторської кар’єри. Це той крок, який мені трошки важко робити, зважаючи на те, що я десять років віддав цьому колективу і розвитку україномовного гумору, але…
С.К.: Взагалі, повністю?
Моєю «лебединою піснею» стануть зйомки в останньому для мене сезоні «Вар’ятів» на «Новому каналі», після чого хлопці підуть у самостійне плавання. Я виходжу з колективу і як очільник, і як редактор, і як актор.
С.К.: Сергію, ви ж розумієте, що не виграєте мерські вибори. Питання в тому, куди вам потім повертатися?
Я розумію, що зараз ваша риторика трошки б’є по моєму самолюбству…
Про те, чи виграв я мерські вибори, чи ні, ми поговоримо в кінці листопада. До цього, я вважаю, трошки некоректно говорити про поразку, як про доконаний факт. Я, так само, як і ви, бачу соціологію, але я так само, як і ви, бачив соціологію перед великою кількістю різних виборів, коли все змінювалось з ніг на голову. І згадую слова покійної пані Бекешкіної, яка казала: «Поки ми живі, все можливо».
С.К.: Рік тому у політику прийшло чимало шоуменів. З шоу-бізнесу в політику зайшов Володимир Зеленський, зайшов і вже встиг вийти Святослав Вакарчук. І ще багато людей, які до цього абсолютно не мали стосунку до політики. За рік у суспільства уже з’явилася певна втома від таких «нових облич», тим більше, якщо вони якимось чином пов’язані з естрадою.
О.Б: І якщо рік тому це сприймалося як «Вау! Треба дати новим людям попробувати!», то тепер є щонайменше неприязнь до фігур такого штибу.
Я вас чую і, більше того, з вами погоджуюся. Але мені видається, що руйнувати цей стереотип можна лише своїми діями і поведінкою.
О.Б: Тебе не можна назвати типовим представником цієї страти, бо ти давно є суспільно активною людиною, ти волонтер і вже понад рік – партійний діяч. Але людям різницю складно пояснити.
Я розумію, що хочу я цього чи не хочу, але місцями недолуге управління країною у виконанні Володимира Олександровича, звичайно, відбивається на таких людях, як я.
С.К: Питання не в одному Володимирі Олександровичі. Дивіться, от Вакарчук зайшов у парламент десять років тому, покрутився, побачив, що все не так, як йому подобається, і пішов. І вдруге те саме.
Соня, Олеже, дивіться: моє прізвище Притула, я не готовий відповідати за косяки людей, які зайшли у політику з шоу бізнесу чи з естради. Якщо у когось претензії…
О.Б.: Мова про лідера твоєї партії.
Мені, до речі, не соромно з лідера моєї партії і за його вчинок. Тому що, в принципі, те, що він пообіцяв, він зробив. Він йшов на вибори…
С.К: Він завів нових людей.
Так, він сказав: моя місія – завести нових людей, які не зашкварені…
…Я відповідаю за свої слова, за свої вчинки, за те, що я обіцяю, і те, що я роблю. Я не вважаю себе людиною, яка йде на вибори з позиції шоумена з телевізора. Я йду, як людина, яка вміє організовувати процеси і втілювати їх в життя – насамперед, як військовий волонтер. І коли мені кажуть, що в мене немає якогось досвіду в управлінні, то я хочу запитати в людей: чи знають вони, як, наприклад, організувати штаб оперативного ведення бою для цілого полку? І от коли хтось мені скаже, що він може це зробити, нехай тоді ставить під сумнів мої організаторські здібності. Як завезти те, що заборонено для завезення в Україну, військового призначення товари. Як забезпечити логістику, де знайти гроші. Як розподілити обов’язки між цілою купою людей, які в це залучені. Як це поставити на баланс. Друзі, це те, до чого я звик і чим я вмію займатися! І тому, я в роботі, на яку я зараз претендую, бачу продовження тих своїх вмінь та амбіцій, які в мені є.
І мене дуже турбує оця суспільна агресія і інфантильність, яка зводиться до простого. Коли допомагати армії, то ти молодець. Коли допомагати лікарям, то ти молодець. Коли допомагати сиротинцям, діткам і так далі, то ти молодець. Коли ти кажеш: люди, а давайте-но я зайду ось на оцю посаду і спробую робити так, щоб волонтерам було менш роботи, одразу починаються якісь подвійні стандарти і фрази «А шо ти вмієш?» , «А ти що, цим колись займався?». Ну камон!
О.Б.: Сергію, ніхто не ставить під сумнів твої менеджерські та організаційні здібності. Все ж, чим робота мера відрізняється від діяльності волонтера – великою кількістю рутини. Те про що ти кажеш – штаб організувати, привезти щось – це свого роду подвиги. Які здійснюються на ентузіазмі, але не на системі. А мер – це рутина, це комунальне господарство, це труби, це…
Ви самі краще мене знаєте, що мер – це не просто посада якогось господарника. Мер – це людина, яка приймає рішення і спускає їх далі, і контролює, щоб вони виконувалися. Мер не крутить гайки, мер не підмітає вулицю. Мер віддає частину повноважень людям, які відповідають за той чи інший напрямок. Якщо люди не справляються, мер їх міняє.
С.К.: Будь-який артист прагне любові публіки, аплодисментів. Але шлях політика – дорога, яка встелена не аплодисментами, а прокльонами і плювками. І весь ваш шлях в найближчий час – якщо вас оберуть – буде встелений саме прокльонами – за трубу десь на Борщагівці, за якусь яму у дворі…
Очевидно, що неможливо подобатися ста людям зі ста. Навіть зараз, коли я просто працюю на телебаченні в розважальному секторі і займаюсь волонтерською роботою, що, здавалося б, не повинно нікого провокувати на якийсь негатив, все одно є люди, яким я не подобаюсь, які мене ненавидять.
Я готовий. Інакше б я, ну відверто, не робив б таких різких кроків, які зараз роблю. Залишити улюблену справу, якою я займався останні десять років – це не просте рішення. Якщо я вже на це зважився, значить я знаю, що роблю. І відверто, до якогось хейту – чи безпідставного, чи підставного – мені не звикати. В цьому сенсі я готовий до того, що життя не буде теплою ванною. Вже десь проходив частково на етапах національного відбору Євробачення, на попередніх парламентських виборах. Це такі були невеличкі ін’єкції, які виробляють в організмі антитіла. Тому, зараз мені трошечки легше абстрагуватися від того, що почалося навколо, коли я оголосив про свій намір балотуватися. Шкіра має здатність твердіти.
"У нас дуже дивний партійний організм"
С.К.: Кілька тижнів тому в інтерв’ю нашим колегам з «Української правди» Кіра Рудик сказала, що чутки, як вона висловилася, «про висунення Притули – це лише чутки». І що у партії є ряд претендентів, які хочуть позмагатись за цю посаду. Що відбувалось всередині у партії? Які аргументи були на вашу користь? Які - проти? І чому ще три тижні тому очільник партії говорила зовсім не те, що вона сказала на з’їзді, коли вас номінували?
Відверто кажучи, не готовий обговорювати кожний вислів Кіри Рудик. Якихось мінусів по моїй кандидатурі з боку партії я не чув. Це була така погоджена консолідована позиція, ну, мабуть, більшості. Плюси, які схилили шальку терезів, – вони на поверхні і є очевидними. По-перше, це соціологія. По-друге, наявність команди, на яку я можу опиратися. По-третє, я відчуваю дуже великий саппорт від людей, яких я зустрічаю – чи на Лук’янівському ринку, чи в «Новусі» в себе під хатою, на вулиці, коли гуляю з дитиною. Всі речі якось так плюсувалися, накладалися, плюс за мною немає якихось зашкварів і негативного шлейфу, по якому опоненти можуть лупити з важкої артилерії.
С.К.: Як у вас складаються стосунки з головою партії?
У нас дуже дивний партійний організм. І, відверто, навіть якщо є якась дискусія, то вона не лежить на платформі конфлікту, вона лежить на платформі пошуку взаєморозуміння і спільного знаменника. З Кірою в мене конфліктів немає і, в принципі, не було. Сподіваюся, що і не буде. Я відчуваю з її боку дуже велику підтримку і намагаюся віддавати сторицею те, що вона робить для мене і, насамперед, для партії. Я страшенно захоплений нею – як управлінцем. От ви все правильно сказали, що робота міського голови – це така рутина. Робота керівника партії – не менш рутинна. Вона вміло займається партійною розбудовою, в нас як гриби кожного дня з’являються нові осередки, у нас кожен день обговорення по розширенню команди, ми затверджуємо якихось людей в список. Це дуже цікава справа, і Кіра є, направду, її локомотивом. Вона як бджілка, мігрує по країні, через день чи кожен день вона то в Франківську, то в Одесі, то у Вінниці. Вона дійсно справжній лідер.
О.Б.: Та команда для Києва, про яку ти сказав, вже більш-менш сформована? Це партійна команда чи це команда, яка набиралася поза партією?
Мікс різних людей. Частина з них це люди, які працювали з партією ще з минулого року, частина – люди, яких ми взяли ззовні, але з досвідом з різних сфер. Частина – це люди, котрі допомагають нам консультаціями, не входячи ні у штаб, ні в партійну структуру. Я не готовий зараз називати масив чи пласти прізвищ – що хтось ще не заппрувлений до кінця, когось ми не хочемо підставляти під удар раніше строку, тому що люди мають випрацювати шляхи відходу від якихось неприємностей, які можуть у них з’явитися.
С.К.: Коли партія погоджувала вашу кандидатуру, вам дозволили сформувати власну команду?
«Голос» – не вождистська партія, а партія команди. Звичайно, йдучи на ці вибори, я запропонував партії послуги людей, яким я довіряю максимально, яких я знаю довший час і які представляють різні пласти громади. Це волонтери, люди з УБД, активісти. Грубо кажучи, ті – хто представляє вулицю.
Але формувати список виключно з власного оточення – піти по граблях деяких людей, які зараз через це страждають. Мені здається, що правильно робити збалансовану команду. В якій будуть люди, з якими я навіть не дуже близько знайомий, але максимально фахові. Хто знає, як крутити гайки, що таке ЖКГ, що таке енергетика, що таке екологія. І, зрештою, щоб ілюструвати виборцеві, що ми не просто так заявляємо про те, що ми готові міняти місто в багатьох напрямках – від транспортної реформи до урбаністики – місце в списку матимуть і такі люди.
Шляхом діалогу, номінаційний комітет вже розставляє цих людей, по якихось місцях, по щаблях. Так, звичайно, я, може, і хотів, би щоб частина моїх людей – в лапках «моїх», вони самі собі належать, – щоб частина людей, яких я знаю довший час, опинилася в першій десятці. Але якщо я розумію, що ось ця людина буде більш корисною для командної роботи в Київраді, то, можливо, варто комусь з мого оточення трошки посунутися.
О.Б: Мова про список в Київраду? Не про адміністрацію майбутню теоретичну?
На «карандаші» є певний список людей, яких би ми хотіли бачити в роботі в тих чи інших департаментах. Але зараз основна розмова, звичайно, ведеться про формування списку в Київраду. Цей список найближчим часом буде виставлений і буде жваво обговорюватися. І нам важливо, щоб у ньому були всі люди, які відповідають критеріям партії «Голос».
С.К.: В яку суму ви оцінюєте бюджет кампанії?
Ви реально вважаєте, що я маю цим займатися і перейматися? Кампанію фінансуватиме партія “Голос” виключно з свого коштів, які зараз знаходяться на рахунках. Все прозоро – як в Європі.
С.К: Звичайно. А хто ж іще?
В “Голосі” є люди, які за це відповідають.
О.Б.: Припустимо, ти стаєш мером міста, до тебе приходять люди і кажуть: «Пане мер, треба відпрацювати ті інвестиції, які ми в вас здійснили». Тому так, це справа кандидата - знати усе про гроші на його кампанію. До речі, у США фандрайзинг – це чи не головна частина кампанії.
Коли стояло питання, чи йти мені від «Голосу», чи самовисуванцем, заміри показували, що самовисуванцем йти краще (чинна виборча система не передбачає можливості висування кандидатом у міські голови не від партії, – LB.ua), тому що це дає вищу електоральну стелю. Знаєте, чому я не йшов самовисуванцем? З огляду на дві причини. Причина номер один – я не хочу обманювати виборця. Я є член політради партії «Голос» і це от «понарошку» якось трошечки негарно. А друге – це те, що у мене не болить голова, де мені брати гроші на виборчу кампанію. Тому що в партії «Голос» є партійні гроші. Це парламентська партія, вона на державному фінансуванні. Кіра мені особисто пообіцяла, що в нас не буде грошей ні від яких зашкварних дядєк, що ми можемо справитися самі. Тому, якщо говорити так, як це прийнято в цьому навколополітичному середовищі, у мене ні перед ким немає ніяких обязів. А те, що звідки беруться гроші? Є НАЗК, будь ласка, дочекайтеся. Якщо ви побачите там якийсь зашквар, готовий продовжувати спілкування.
С.К.: Чи правильно я зрозуміла, що основне фінансування київської кампанії буде надходити від центрального офісу партії?
Від київського офісу партії “Голос”, якщо бути точним.
О.Б.: Ти взагалі не займаєшся цими питаннями, не ведеш перемовин про підтримку?
Ми йдемо в руслі європейських практик. Політик може обговорювати підтримку. Фінансування – це про партію. Донори підтримують політичні сили та напрямки, а не намагаються купувати окремих політиків. Тож всі фінансові питання я делегую партії.
О.Б.: А не фандрайзингом? Наприклад, чи ведеш перемовини про те, щоб медіа підтримували? Наприклад, щоб медіахолдинг, в якому ти працюєш, лояльно ставився до тебе, як до кандидата в мери.
Я особисто – ні.
Дивіться, ми з вами говоримо про такі речі, які, насправді, суперечать моїй філософії. Так, я працюю в медіа холдингу пана Пінчука, якщо ви на це натякаєте.
О.Б: Ми не натякаємо, ми знаємо, що ти там працюєш. Тут натякати без сенсу.
Ну так, дванадцять років я працюю на «Новому каналі», розважальний канал. Пінчука я не бачив в житті навіть на відстані двадцяти метрів. Навіть от так от як з вами.
О.Б.: Серйозно?
Серйозно.
О.Б.: Ти одне з найбільш впізнаваних облич його холдингу. Можливо, найбільша зірка його холдингу.
Саме тому в мене завжди був дуже чудовий контакт з СЕО холдингу. Так, є певна субординація, є СЕО, є люди під СЕО – коли треба було там приймати якісь глобальні рішення, наприклад, хто буде вести національний відбір на Євробачення. Вирішувати якісь питання з власником чи з акціонерами - це взагалі не моя парафія. Для того є інші топи на каналі, які в разі чого можуть спустити мені на мій рівень побажання якісь – лізти в політику, не лізти в політику чи ще щось. Але рішення суто я приймаю.
О.Б.: Щодо «Голосу» такі побажання чи рекомендації були?
Минулого року був невеличкий натяк на те, що в разі успішного проходження парламентської кампанії мені доведеться забути про роботу телеведучого у цьому холдингу. І це абсолютно, ну, правильне рішення, мабуть, з боку акціонерів. Щоб не виглядати людьми, які запускають в ефір розважальних програм заполітизованого ведучого. Тому, я би не образився.
"Я буду не проти, якщо «Європейська Солідарність» зніме свого кандидата і буде агітувати за те, щоби їх прихильники голосували за мене"
С.К.: На що ви більше розраховуєте – на себе чи на ресурс партії? Чи усвідомлюєте ви цю різницю? І яку різницю ви бачите між своїм ресурсом і ресурсом партії?
Я розраховую і на те, і на те, відверто кажучи. Тому що партія мені може щось забезпечити зі свого боку, я можу організувати щось самостійно. Але давайте не будемо забувати ще про такий ресурс, як кияни. Як би пафосно це не лунало, але з моменту висування я в «лічку» на фейсбук отримав пачку запитів про те, як можна долучитися до кампанії, як допомогти і так далі. Був дуже приємно вражений. Насамперед, тому що це дуже сильно контрастувало з тим хейтом, який відбувається в коментарях.
Це буде мозаїка з різних ресурсів. Само собою, в мене є потужний інформаційний ресурс – мої власні фейсбук, ютуб, інстаграм. І є звичайно ресурси, які я не можу самостійно забезпечити, тому цим буде займатися партія. Це зовнішня реклама, це домовленості, можливо, якісь про телеефіри. Це, зрештою, логістика. І так далі, і так далі. Так само я не можу, наприклад, за свій кошт повністю зібрати всю команду, штаби, людей для польової роботи. Є для цього партія, є прозоре фінансування, є якісь інформаційні ресурси, є люди, які готові на альтруїстичних волонтерських засадах працювати. Тому, в мене не виникає запитань щодо того, чи буде ця кампанія успішною, чи вона буде неуспішною.
С.К.: Ви для себе вже вирішили питання – чи незалежно від результатів мерської кампанії ви залишаєтеся в активній політиці, чи ні?
Абсолютно і безперечно так.
С.К.: Будете продовжувати?
Однозначно і обов’язково. Мені це дуже цікаво.
С.К.: Будь-яка розумна доросла людина розглядає варіант А і варіант Б. Тобто, якщо не виходить цього разу, можливо, вийде наступного. Будуть ще парламентські вибори, президентські… Яка подальша стратегія?
Стратегія подальших дій в будь-якому випадку – це максимальна робота над укріпленням позицій «Голосу». Я дуже хотів би, щоб «Голос» став тою платформою, навколо якої будуть об’єднуватися політичні сили, які називають себе патріотичними і проукраїнськими. Ми не ведемо такої агресивної політики, як деякі колеги по політичному цеху.
О.Б.: Про домовленості з політичними силами, які ідеологічно близькими. Зараз так виглядає, що умовному патріотичному флангу було б логічно заключити якийсь пакт про ненапад. Бо те, як агресивно сприйняли факт твого висування шанувальники «Європейської солідарності», – це не є добре. Так званий патріотичний фланг займається самопожиранням, а рейтинг ОПЗЖ росте навіть у Києві.
Я не веду ні з ким війни, особисто в мене дуже багато є друзів в різних політичних силах патріотичного спрямування. І якщо ми говоримо про якусь консолідацію і об’єднання, то я буду не проти, якщо «Європейська Солідарність» зніме свого кандидата і буде агітувати за те, щоби їх прихильники голосували за мене. Тому що станом на цей момент виглядає так, наче це спроба розділити голоси патріотів для того, щоб Віталій Володимирович вчергове безпроблемно посидів на своїй посаді.
О.Б.: У такому випадку і «ЄС» може сказати: у нас вищий партійний рейтинг, не виставляйте свій список, а приходьте до нас.
Знаєте, якщо ми говоримо про об’єднання, то, мабуть, варто говорити про об’єднання, а не про поглинання. І, зрештою, ще раз скажу: ми та платформа, яка не має комплексу вождизму. Ми говоримо про команду. І тому, власне, ведемо перемовини з рядом інших партій.
С.К.: З ким ви ведете перемовини?
Я не впевнений, чи я маю право про це заявляти, оскільки перемовини ведуться на рівні керівників партій. І тому я би попросив вас адресувати це запитання до Кіри. Звичайно, я так само перетинаюся з лідерами цих партій, ми про щось говоримо, але я дуже шаную поняття субординації і хотів би, щоб ви з повагою поставились до мого ухиляння від прямої відповіді.
С.К.: Чи ви згодні зі словами Кіри Рудик про те, що ваш головний ворог – «Європейська солідарність»?
Кіра має свою думку, готова її висловлювати і, мабуть, у неї були підстави говорити те, що вона сказала. Але, зрештою, ми нікуди не відступаємо від того, що нашим основним ворогом є Путін, Медведчук і всі інші, хто проти України. А в політичному середовищі є опоненти і є якісь ситуативні союзи.
"Чітко ідеологічних партій в Україні залишилася одна, друга заборонена"
С.К.: Запитання про Вакарчука. З п’яти моїх знайомих, які є очільникам регіональних відділень «Голосу», четверо дізналися про те, що Святослав прийняв рішення про складання мандату, з новин. Це ж не нормально, правда? І вони говорили всі в унісон, що він міг би це зробити вже після місцевих виборів – щоб не послаблювати позиції партії. Чи є у вас особисто розуміння/нерозуміння, чому він так вчинив?
Вакарчук зробив те, що зробив. Крапка.
С.К.: І тим не менш?
Так а про шо ми зараз будемо говорити?
С.К.: Про те, що у вас змінились немало керівників партійних організацій – через розчарування. Вони також, як і Вакарчук, розвернулися і пішли.
Господи Боже! Ну окей. Значить, нам не по дорозі з цими людьми. Якщо люди приходять тільки тому, що там наверху є Слава, а якщо Слава пішов, вони кажуть: все, ми також йдемо. Окей, це їх вибір. Я не готовий їх засуджувати за це. Навпаки, значить будемо шукати людей, які будуть іти за цінностями партії і за партією, а не за Славою.
Це, знаєте, мені нагадує ситуації, коли в мене були конфлікти з деякими добровольцями. Вони просили мене: купи нам снайперську гвинтівку Barrett за п’ятнадцять тисяч доларів. І я кажу: ну, окей, запишись в ЗСУ, у якийсь підрозділ, я її куплю і ми там її поставимо на баланс. Мені людина каже: «Нє, я так не хочу, в ЗСУ всі кончєні, а в мене офігенний комбат і я за нього». Так ти, друже, за комбата чи за Україну? Так само і тут.
Слава вирішив зробити так, як він вирішив. Якщо частина людей після цього не бачить своїх перспектив в партії – ніхто не тримає. Нам, звичайно, шкода, що деякі люди там відвалюються, але це їх вибір. Можливо, краще, що вони підуть зараз, а не зроблять це в якийсь більш важливий для партії момент.
О.Б.: Ти сказав про цінності партії «Голос». А в чому цінності партії «Голос»?
В принципі, їх сформулювала достатньо лаконічно Кіра. Вона на нашому останньому з’їзді говорила про те, що у нас люди чітко відповідають на запитання «чий Крим»? В нас люди, у яких нульова толерантність до корупції. У нас люди, які розуміють, хто є головним ворогом для країни.
О.Б.: Таких людей дуже багато не лише в партії «Голос». Тобто, коли ви говорите, що ви є в чомусь унікальними, то у вас має бути якась певна ідеологічна платформа, яка відрізняє вас, наприклад, від «Європейської солідарності», де також правильно відповідають на запитання про Крим, про те, хто є головним ворогом країни, і про все решта.
Але одна справа, коли деякі партії говорять про щось, але не роблять. Артикулювати цінності і відповідати їм – це дві різні речі. І коли кажуть: ми проти корупції, а потім ця політична сила чи окремі її персонажі потопають в корупції, коли стоїть питання проголосувати за зняття недоторканності з Дубневича, а «ЄС» цього не робить… Тоді виникають питання: хлопці, або хрестик треба зняти, або труси одягти. За нами таких, вибачте, факапів не спостерігалось. І за рік роботи "Голосу" в парламенті я не почую з вашого боку якихось історій про те, що партія дозволила засумніватися А – в своїй фаховості, Б – в своїй незашквареності.
О.Б.: Мова не про зашквареність, а про наявність чи відсутність якоїсь унікальної ідейної позиції.
С.К.: Грубо кажучи, ви за все хороше проти всього поганого. Але такі ж усі інші – і Гриценко, і Садовий.
Все хороше проти всього поганого – так, це притаманно багатьом. Але одна справа, ще раз кажу, про це заявляти, інша справа – цьому відповідати. Плюс, ще раз повторюся, те, що відрізняє нас від інших, можливо, не завжди це в плюс, тому що люди в Україні звикли до яскравого лідера попереду, а хто за ним – будемо розбиратися уже по факту. Що, власне, трапилося на останніх парламентських виборах. В нашому випадку ми намагаємося формувати партію не вождистського типу.
О.Б.: От дивись. Є у Польщі партія «Право і справедливість». Вона виразно консервативна, захищає християнські цінності, виступає проти ідеології ЛГБТ. Це відрізняє її від політичних опонентів – ідейно. У нас же відрізнити світоглядно більшість українських партій, скажемо так, не ватного спрямування, неймовірно складно – між вами немає різниці.
Чітко ідеологічних партій в Україні залишилася одна, друга заборонена. От.
"Висловлював своє нерозуміння того, хто підставляє президента з такими факапами, як, наприклад, привіт меру Черкас від МВС та СБУ"
О.Б: Колеги з «Української правди» писали, що нібито ти ходив на консультації чи на перемовини в Офіс президента з приводу своєї можливої участі в виборах міста Києва.
Зустріч була, але вона не стосувалась виборів в мери.
С.К.:З ким? З Єрмаком?
В мене за останні кілька місяців зустрічі були практично з усіма.
С.К.: З ким ви зустрічались в Офісі президента і як хто?
Я зустрічався в Офісі президента з керівником Офісу президента, а потім я зустрічався в офісі президента з президентом.
С.К.: З президентом про що спілкувалися?
Я можу сказати той порядок денний, з яким приходив я. Мабуть, не зовсім коректно говорити про ті посили, які лунали з боку президента.
В мене дуже довга розмова була ще минулого року із ним, потім я її продовжив з керівником Офісу, і знову ми намагалися якось порозумітися в цьому сенсі. Розмова стосувалася резонансних справ по представниках волонтерського руху, по активістах. Які на мою думку, несправедливо затримані, ув’язнені. І з цим треба щось робити. І якщо я маю можливість все-таки увійти в цей кабінет, то я вирішив її не марнувати.
С.К.: Просто хочу нагадати, що судова гілка влади є незалежною.
Так, звичайно, судова гілка влади є незалежною. Так само в нас незалежним від президента є слідство, але це не заважає президенту прийти разом з генпрокурором на брифінг керівника МВС, де президент своєю присутністю, фактично, легітимізує звинувачення на адресу людей, по яких справу шито білими нитками
С.К.: Ви зустрічалися у статусі кого? Як волонтер, як член політради партії «Голос»?
Це був, скажімо так, візит фізичної особи без якихось політичних чи волонтерських регалій.
С.К.: Як колишній колега?
Ні, не як колишній колега. У колишніх колег спілкування трошечки інакше би складалося. Це, мабуть, все-таки, була розмова керівника Офісу президента і президента з особою, котра може транслювати позиції тих людей, які не вхожі в їх кабінети.
С.К.: Окрім теми, про яку ви сказали, чи висловлювали ви якісь зауваження, побажання, спостереження про його роботу на посту керівника держави?
Щось таке я робив, коли ми спілкувалися попередньо з керівником Офісу. Вже коли ми дійшли до безпосередньо розмови з президентом, там для якоїсь критики, відверто, місця не було, тому що часу мало, треба було переходити одразу до конкретики.
С.К.: А що ви Єрмаку говорили?
Висловлював своє нерозуміння того, хто підставляє президента з такими факапами, як, наприклад, привіт меру Черкас від МВС та СБУ. Ну, на мою скромну думку, це просто…
С.К. І що вам відповіли?
Відповіли, що ну да, така-от фігня получилася некрасива…
О.Б.: Президент не казав: «Серьожа, не роби дурниць, не повторюй моїх помилок»?
Ні, президент не казав. Ба більше, я чомусь думаю, що він не вважає, що робить помилки. Він вважає, що він все робить правильно. Це в мене таке враження.
Тема київських виборів під час нашої розмови не піднімалася в принципі.
"Людям потрібно це пояснити і розказати, що краща якість може бути тільки за рахунок невеличкого підняття тарифу"
О.Б.: Давайте поговоримо про Київ. Про наш улюблений Київ і про те, що ти хочеш зробити.
Хочу зробити його кращим і успішнішим. Таким, як я його бачу.
О.Б.: Це всі кандидати таке говорять. Що саме? Яким ти його бачиш?
Я його бачу комфортним для всіх без винятку прошарків людей, які живуть у Києві. Хочу, щоб в місті були рівні можливості для всіх, щоб в центрі уваги міської влади були кияни, а не забудовники, наприклад. Так вже склалося в моєму житті, що я дуже багато часу проводжу з людьми, які не можуть допомогти собі самі. Це незрячі. Це люди на інвалідних візках. Це батьки дітей з вадами розвитку і тому подібне. Київ абсолютно не інклюзивне місто. Я тут живу тут живуть мої діти, моя сім’я, і я дуже хочу, щоб мої діти жили в середовищі, яке не буде нагадувати мені про моє радянське дитинство, де дитина з вадами була гарантовано людиною, яка не має права на соціалізацію. Те, що відбувається в Києві в цьому контексті, мені страшенно не подобається. Це одна з тих візій серед всього там набору, яку би я хотів максимально провадити в життя – починаючи з садочку і шкільної парти. Тому що на моє глибоке переконання, ментальність людей може мінятись тільки з дитинства, над цим треба працювати дуже активно. І, на жаль, я з боку держави чи міста не бачу сильних кроків в цьому напрямку. Це все волочиться на плечах, знову ж таки, волонтерів та активістів.
О.Б.: Затори. Це один з пунктів, які ти озвучив. Що з ними робити? Це в принципі можливо у наших умовах?
Я переконаний, що можливо, якщо перестати про це тільки говорити. По-перше, в Києві є ряд спеціалістів, котрі жваво працюють у цьому напрямку, і зараз їх послугами ми так само користуємося, формуючи програму на Київ. Є, в кінці-кінців, програма Світового банку. Зрештою, у нас є купа міст-побратимів. І я не бачу проблеми, щоб долучати фахівців з муніципалітетів умовних Братислави, Варшави чи Будапешту для того, щоб вони могли поділитися своїм досвідом. Колись Київ був значно попереду цих міст, а зараз – навпаки. І це очевидно всім.
Київ не тільки в заторі, він ще в застої. Звичайно, не все можна імплементувати у нас з огляду на застарілість інфраструктури. Треба відштовхуватися від наших реалій і вирішувати, що є пріоритетним. Чи ми далі будемо вбухувати мільярди гривень в побудову неіснуючого метро на Троєщину, чи ми можемо все ж таки по Воскресенському мосту запустити трамвай. Тому що, станом на сьогоднішній день, це просто ще один транспортний міст, а закладався він у 2004-му як міст, по якому буде йти гілка метро.
С.К.: А в якому районі міста ви мешкаєте?
Я мешкаю в Шевченківському.
С.К.: Так от, я хочу спитати, що некорінний киянин Сергій Притула, який уже довго живе в столиці України, знає про проблеми Борщагівки, Теремків, ДВРЗ і так далі?
І тут я такий зараз беру і починаю робити вигляд, ніби я капєц як глибоко занурений в проблеми окремо взятого району чи вулиці.
С.К.: А це було би правильно.
Це було би дуже неправильно з мого боку робити вигляд, ніби я дуже в цьому тямлю. Для того і набирається команда людей, яка допомагає з цими питаннями. Більше того, ми зараз ведемо перемовини з купою різних громадських організацій, які представляють різні райони Києва. Балакаємо з ком’юніті по п’ять, сім, десять тисяч чоловік, які об’єднані навколо тих чи інших процесів і проблем. Балакаємо з ком’юніті активним з Подолу, балакаємо з активістами Протасового Яру, цікавимось різними проблемами. Всіх цих людей потрібно зводити до купки, вислуховувати їх і вирішувати їхні проблеми, допускати їх до того, щоб вони бачили, як розподіляється міський бюджет, збільшувати бюджет участі в міському бюджеті Києва для того, щоб людські ініціативи не провисали просто так в повітрі. Тобто, робота робиться, по кожному району працюють люди, в нас є місцеві штаби, координатори.
С.К.: В Києві дуже велика кількість об’єктів незаконної забудови. Чи є у вас план як боротися з незаконною забудовою? Вона вже є, що з нею робити за вашою версією?
Легалізувати виконавчою службою КМДА піротехнічну роботу.
С.К.: Дуже смішно.
Насправді, жартуючи, частково закладаю в це елемент несмішного. Тому що ну в нас дійсно величезна проблема з всіма тими незаконними будовами, недобудовами. Потрібно виконувати закон, а він не виконується. Ми говоримо про дуже багато об’єктів, давайте так, щоб далеко не ходити, про того самого «монстра» на Подолі.
С.К.: Якому вже понад десять років.
Є ухвали всіх можливих і неможливих судів в Україні, є всі приписи, які говорять, що потрібно демонтувати, якщо не помиляюсь, вісім поверхів. Це не робиться. Я читав інтерв’ю представника забудовників, який сказав: «Ми побудували ще в 2014-му, припис про демонтаж нам дали, здається, в 2017-му». А де вони раніше були? Ну, тобто, є всі рішення судів, а справа не робиться. Ну окей. Давайте будемо дивитися, якими шляхами це можна робити. Мені здається, що в цьому сенсі це навіть питання не так до міської влади, конкретно Києва, як до такого стану цієї справи на загальноукраїнському рівні. І це почалося ж не сьогодні.
Якби був створений один показовий прецедент. Наприклад, з тим будинком на Парковій алеї, ще в далекому 2009-му, ще при Віктору Андрійовичу, який сказав, що ми там демонтуємо ті поверхи, які вони надбудували. А після того з’явилося ще чотири чи п’ять поверхів зверху від того, що мало бути демонтовано. Після того всі втратили страх. І стало зрозуміло, що можна бєспрєдєльнічати як завгодно. Якщо хоча б одного такого забудовника змусити це все зруйнувати, я думаю, що це би стало дуже сильним натяком іншим забудовникам, що так робити не треба і не можна.
С.К.: У політконсультатів є такий термін – «стратегія відмінностей». Це той набір якостей, яким кандидат відрізняється від своїх конкурентів. Чим ви відрізняєтесь від Віталія Кличка, який є вашим головним опонентом?
Якось не зовсім правильно говорити про себе в такому доволі суб’єктивному порівнянні з міським головою, Віталієм Володимировичем Кличком.
С.К.: Чому?
Як мінімум, в шлейфі мого особистого оточення немає навіть натяку на якісь корупційні скандали. По-друге, говорячи про мене, ми чітко розуміємо, що я максимально рівновіддалений від будь-яких людей, яких прийнято називати забудовниками чи олігархами. По-третє, я точно розумію, що в команді немає людей, які йдуть у владу в Києві, щоб там щось комусь порішати чи собі збагатитися. Мені здається, що це достатньо серйозні відмінності для того, щоб претендувати на посаду київського міського голови.
С.К.: Що ви збираєтесь робити у разі обрання, щоб швидко продемонструвати результат?
Я просто хочу почати робити те, що і Кличко, і його попередники декларували на папері.
С.К.: Три перші кроки.
Транспортна реформа – це те, що треба робити невідкладно. По-друге, я маю глибоке власне переконання, що дуже велике зло на рівні київської влади лежить в площині тендерних комітетів. І мої інсайди, які є в Київраді і в КМДА, і люди, які займаються в Києві бізнесом, всі вони говорять про те, що основний масив грошей крадеться на тому рівні. Ба більше, люди, ну, тобто, навіть в бюджети закладаються не з огляду реальних потреб в тій чи іншій сфері, а з огляду на реальні дерибани і відкати на потребах. Це є зло, з яким треба боротися насамперед.
С.К.: Третє що?
Давайте ми зробим таким чином – ті чи інші там основні задачі буду видавати поступово по мірі їх готовності.
Проблем насправді багато. Я просто не хочу зараз бути некоректним в якихось формулюваннях
О.Б.: Давай поговоримо про те, про що ти вже озвучив. В своєму номінаційному виступі ти сказав про якість питної води. Є розуміння, як це зробити?
Розуміння є, але, на жаль, воно лежить у площині вирішення, яке не зовсім сподобаєтеся громаді.
О.Б.: Підвищення тарифів?
На жаль, так. Просто проблема поганої якості того чи іншого блага чи природнього якогось ресурсу лежить ось у чому: воно все потребує оновлення, заміни. Та сама станція в Бортничах, яка вічно на якійсь реконструкції, і так далі. Всі ці речі мають закладатися в тариф. Він, очевидно, має трохи вирости. І людям потрібно це пояснити і розказати, що краща якість може бути тільки за рахунок невеличкого підняття тарифу. Але, на жаль, жоден управлінець не хоче вголос про це говорити. Тому що це одразу буде лупити по рейтингах.
Я знаю одну ТЕЦ на території Київщини, яка смердить на пів області. Там уже тривалий час лежать дуже круті фільтри, які мають зберегти екологію від шкідливих викидів. Але монтаж цих фільтрів на підприємстві не проводять виключно з однієї причини – це збільшить тариф на послуги. Ніхто, ні одна влада не хоче ризикувати своїми рейтингами і бути тими засранцями, які змусять людей платити більше. Тому що всі хочуть голосувати за тих, хто пообіцяє, що буде менше. О.Б.: Ти хочеш стати першим українським кандидатом, який відверто скаже виборцям: ви будете платити більше?
Справа не стільки в тарифах, справа в тому, що я хочу стати першим мером, який не буде брехати людям і розказувати, що проблеми якості води лежать у будь якій площині крім тої, яка є безпосередньою відповідальністю місцевої влади.
О.Б.: Що окрім води ти бачиш серед своїх найбільших пріоритетів?
Я страшенно мрію про Київ як ІТ-столицю. І не тільки України, а й Східної Європи. Тому що на моє глибоке переконання, це курка, яка несе золоті яйця. В мене особисто дуже велика кількість знайомих айтішників. Саме айтішники, якщо брати середній зріст по професіях в Україні, найбільше допомагали мені по волонтерці саме валютою.
О.Б.: Місто з тримільйонним населенням не може жити інтересами, вибач, тридцяти чи п’ятдесяти тисяч людей.
Ей камон! Не потрібно так говорити. Коли одних моїх знайомих тут притисли і ІТ-компанія повним складом, з сім’ями зірвалася і виїхала у Польщу, то там мер містечка, куди вони приїхали, не міг натішитися.
О.Б.: Ключове слово «містечко», правда?
Так, ключове слово «містечко». Тим не менше, чомусь у Львові Садовий робить величезний ІТ-парк, попри те, що Львів також фактично мільйонник. Айтішники, коли кудись заходять, вони одразу розвивають інфраструктуру навколо себе. Тому я обома руками за те, щоб їх ставало кратно більше у Києві.