Вертольоти під картатою ковдрою
Найвеличнішою дурнею тижня без перебільшення можна назвати широкомасштабну антикорупційну операцію, проведену українськими силовиками в день звіту Генпрокурора Юрія Луценка в парламенті. Понад дві тисячі задіяних правоохоронців, десятки підозрюваних, обшуки, затримання екс-голів обласних податкових адміністрацій та, звісно ж, гелікоптери, на яких затриманих доправляли до Києва, — такого шоу Україна ще ніколи не бачила.
Найбільший подив у громадськості викликали якраз ці самі гелікоптери — особливо після того, як із таким пафосом доставлених ними корупціонерів Печерський суд почав по черзі відпускати під заставу. В чому був сенс задіяння цих небезпечних гвинтокрилих машин, якщо до гуманних печерських суддів із портновським КПК під пахвою їх можна було й тишком-нишком на автозаках звозити? Напевно, лише в тому, що звіт Луценка в Верховній Раді трапляється аж ніяк не частіше, ніж “широкомасштабні антикорупційні операції”, і чекати, поки автозаки з підозрюваними доповзуть до столиці, в Генпрокурора в ВР не було ні часу, ні мотивації.
Та гелікоптери гелікоптерами, а от чим Україні тепер насправді варто перейматися — то це багатостраждальним здоров'ячком усуненого голови ДФС Романа Насірова. Адже саме Насіров, як неодноразово повторив куратор гри “Синій вертоліт” головний військовий прокурор Анатолій Матіос, здав правоохоронцям усю потрібну для затримання інформацію про податкові афери своїх колег. Панові Роману після таких одкровень Матіоса час проситися назад до камери — бо перебування по один бік ґрат зі зданими ним податківцями може безслідно не минутися. І для Насірова це вдвічі небезпечніше, ніж для інших громадян: як щось станеться, дідька лисого доведеш лікарям, що це не чергова симуляція...
Геть у Москву!
Якщо податківці відбулися лише повітряною прогулянкою, заставою та легким переляком, то телеканалу “Інтер” цього тижня пощастило значно менше: керівнику інформаційної служби каналу, одіозному російському політтехнологу Ігорю Шувалову на 5 років заборонили в'їзд в Україну.
Банять Шувалова в Україні не вперше — СБУ намагалася витурити спритного московита ще в березні 2014 року, але рішення було незабаром скасоване. І якщо тоді заборона спричинила справжній медіаскандал, то цього разу все сталося настільки буденно, ніби в нас цих політтехнологів щодня пачками викидають в межах давно назрілої гігієнічної процедури. Навіть сам канал “Інтер” обійшовся без надмірних істерик та заламування рук — чи то Ганні Безлюдній самій давно кортіло позбутися присутності московського наглядача, чи то емоційні сили канал просто приберіг для волань з приводу введення 75%-вих квот на українську мову в телеефірі.
Хоча хтозна, чи мовні квоти для “Інтера” справді страшніші за видворення Шувалова. Бо якщо баном для Ігорка діло не обмежиться, і Україна насправді взяла курс на запровадження негласних квот на ватність телевізійних топ-менеджерів, то зібрати про всяк випадок валізки не завадить і самій Безлюдній...
У чому сіль?
Тим, хто скучив за розп'ятими на клаптику землі снігурами в трусіках, російське телебачення нарешті подарувало новий феєричний мем. В ефірі московського “Пєрвого каналу” лідерка запорізького “Антимайдану” повідомила, що в Україні без Путіна все настільки погано, що “люди сіллю розраховуються в маршрутному таксі".
Авжеж, месиджі російської пропаганди без кварти настойкі бояришніка осягнути доволі непросто. Чому, трясця, саме сіллю?! В чому сенс розраховуватися сіллю, якщо та сіль коштує копійки, а важить кілограми? В Запоріжжі під маршрутки переобладнують КрАЗи?! В чому цінність звичайної солі як загального обмінного еквіваленту? І чому росіяни впевнені, що в Україні, навіть якщо нічого вже не залишиться, все одно буде сіль (ну ще й маршрутки, звісно — бо куди ж ту сіль іще дівати?).
Утім, це нам тут смішно — але не будемо забувати, що російські телемеми, навіть якщо вони вкладені у вуста “поневоленого хунтою українського народу”, розраховані насамперед на російського споживача. А в Росії, як свідчать останні новини, з сіллю реально проблеми. Настільки, що днями прем'єр-міністр Дмітрій Мєдвєдєв навіть підписав постанову про внесення змін до легендарних російських продуктових санкцій проти України, решти Європи та США. Згідно з постановою, із санкційних продуктів, заборонених до ввезення на територію РФ, виключається... саме сіль! Щоправда, лише морська та лише для виробництва ліків та біодобавок — але ж усі ми знаємо вміння московитів хитро обходити обмеження, які вони самі на себе наклали. Як же їм мусило припекти, щоби частково скасувати такі принципові санкції?
З огляду на це стає зрозумілим пафос московитського телебачення, коли воно говорить про цінну речовину хлорид натрію. “Ти сматрі, Манька, у хахлов только соль осталась. Всьо сожралі, а соль осталась! Прєдставляєш, у ніх даже Млєчний Путь називаєцца “Чумацький шлях”! Ето ж сколько ані етой солі с нашего Крима на волах вивєзті успєлі — старшему брату ні пачкі нє оставілі...” — бідкатиметься десь у Твєрі простий русскій Ваня і втиратиме з розпашілої червоної мордяки зрадливу сльозу. Солону, мов загребущі руки запорізького маршрутчика...
Москаль і правда
Українське підпілля в Криму діє! На півострові вибухнув небачений скандал — у пропагандистській книжці “Симферополь. Что ни говори, а правда нужна!”, виданій восени 2016 року симферопольскою міськадміністрацією за кошти дербюджету РФ, знайшли справжню ідеологічну диверсію. Зокрема, на вміщеному у книзі антифашистському плакаті Кукриніксів “Долг платежом красен” 1941 року слово “фашист” виявилося заміненим на “москаль”, а свастика на шевроні окупанта — на прапор Російської Федерації.
Отримана в результаті інструкція зі стинання голів москалям-окупантам якнайкраще відбиває назву книжки — “Що не кажи, а правда потрібна!” . Звісно, самі окупанти з цим не згодні й зараз вимагають покарання верстальників, видавців і редакторів видання за екстремізм та фальсифікацію історії. Але показовим є той факт, що диверсію таємних “українських провокаторів” московити чомусь викрили лише через півроку після виходу книжки в світ, і то лише завдяки старанням одного ватного блогера. Слід розуміти, що всі, хто відкривав цей альбом до цього блогера, нічого дивного й некоректного в москалі-окупанті не бачили? Читали собі кримчани книжку від мерії, підкручували вуса, гострили шашки й примовляли: “Правда завжди потрібна. От молодець москаль, що нагадав!”... Аж тут — алярм, хлопці, то ж диверсія!
Хоча причина мовчання може бути й в іншому — просто в Криму нікому, крім одного ватного блогера, й на думку не спало читати ту побєдобєсну макулатуру, яку окупантська влада видає за кошти окупантського бюджету. “Ну камні с нєба — то ще куди не йшло, а читати цю хрєнь — нє, ми на це не підписувалися!”. Ну й для кого тоді старалися таємничі диверсанти з українського підпілля?
Концерн “Стакан”
Переможні новини про небувалий розвиток промисловості долинули з окупованих районів Донбасу. Як повідомили українські ЗМІ з посиланням на місцеве телебачення Горлівки, на “націоналізованому” терористами “ДНР” хімічному гіганті “Стирол” зараз працює лише один цех — із виробництва пластикового посуду. Впродовж восьмигодинного робочого дня підприємство виробляє 150 тис. пластикових стаканчиків!
Тільки-но уявіть: недалекоглядний дурень Фірташ за часів України гнав собі зі “Стирола” на експорт аміак, карбамід та всяку іншу хімічну лабуду, а тут прийшли справжні господарі — й миттю навели лад! Кому потрібні ті добрива та концентрати, якщо дороге обладнання можна просто порізати та відвезти в Росію, а самим клепати те, на що завжди є попит навіть серед роздовбаних дбайливими хазяями руїн Донбасу?
150 тисяч пластикових стаканчиків за зміну, 3 з гаком мільйони за місяць! Це ж можна забезпечити все населення ОРДЛО включно з немовлятами, пенсіонерами, кобзонами та бурятськими туристами! Справжня золота жила! Єдине, чого не вистачає концерну “Стакан” для створення справжнього замкненого циклу з виробництва русского міра, — це лікеро-горілчаний цех. Але, судячи з оголошених керівництвом планів “до кінця літа запустити органічне виробництво”, саме над вирішенням цієї проблеми в Горлівці зараз і працюють!