“Є законопроекти, де тебе просять підписатись, і ти не розумієш про що там йде мова”
Невдовзі після Майдану ви зробили заяву. Цитую: «Не повинно бути так: “Ти класний пацан, ти був на Майдані, на тобі - йди, керуй”. Потрібні професіонали». Практично одразу після цього ви стали депутатом. Самі собі суперечите.
У чому суперечу? У нас є три гілки влади: законодавча, виконавча і судова. Фраза моя стосувалася виконавчої. Я сказав її, коли Андрій Парубій запропонував мені стати його заступником у Раді національної безпеки і оборони. Я вважаю, що у законодавчій владі мають бути вольові люди, патріоти, які дійсно хочуть змінювати систему на краще. Щодо виконавчої - це дещо інше.
Поняття державотворення в Україні викривлене. У Конституції неправильно написано, хто та чим має займатися. Це все треба комплексно міняти. Депутати мають бути людьми, які приймають рішення, і в жодному разі не можуть бути суб’єктами законодавчої ініціативи. От уявіть, що Кабінет Міністрів, а саме пан Гройсман, керує державою планово, а ми йому все підкидаємо: те, що придумали, і те, що ухвалили.
С.К.: Кабінет Міністрів також є суб’єктом виконавчої влади.
Так, але вони (Верховна Рада та Кабінет Міністрів - прим.) не мають перетинатися. Наприклад, Гройсман подав законопроект про збільшення соціальних виплат, де прописана одна цифра, а депутати придумали зовсім іншу. Як він може будувати економічну стратегію в державі? Не може людина без вищої освіти йти працювати у виконавчу владу. Я проти того, щоб, наприклад, Юрій Луценко був Генеральним прокурором, адже він не має вищої юридичної освіти. Але я не бачу нічого поганого, якщо у законодавчій владі будуть люди і без вищої освіти. Головне – щоб було бажання реально служити державі.
Поговоримо про вашу депутатську діяльність. За останній час ви стали співавтором понад 80-ти законопроектів, 9 із них пройшли до сесійної зали. Але всі вони різного тематичного спрямування. Чому ви не концентруєтеся на якійсь одній темі? Та на якій могли б сконцентруватися?
Головним моїм пріоритетом є боротьба з корупцією. Я є співавтором законопроекту про Національне антикорупційне бюро. Окрім того, я подаю військові законопроекти та ті, що пов’язані з моїм округом на Львівщині. Одну з моїх законодавчих ініціатив заветував Порошенко. У проекті закону йшлося про збільшення впливу громадськості на боротьбу з корупцією. За чинним Кримінально-процесуальним кодексом, відеозапис, де зафіксований факт отримання хабара, не є доказом у справі, і по ньому не можуть відкривати кримінальне провадження. Якщо ти хочеш когось впіймати на злочині, варто звернутися до Служби Безпеки України, і сказати, наприклад: “Це корупціонер”. Тоді будуть проводитись слідчі дії. Ми написали (у законопроекті – прим.), що будь-яке фото чи відео, відзняті громадянином України, є безпосередньо доказом у справі. Але Порошенко просто все знищив, тому що йому нецікаво, щоб якісь процеси очищення відбувалися не через нього. Тут чистої води політика.
Ви входите до чотирьох груп із міжпарламентських зв’язків з іншими країнами. Можете їх назвати і сказати коли ви в останнє з ними працювали?
Естонія, Арабські Емірати… Здається, ще є дві.
С.К.: Їх всього чотири.
Мені записали, я не пам’ятаю. Є комітет, який займається закордонними відносинами. І дуже часто депутат не знає, що за нього прийняли рішення. Я не їздив до жодної з цих країн. Хотів записатися до групи із міжпарламентських зв’язків із Росією, але мене не пустили (сміється). Ні, не згадаю ще дві країни. Треба подивитися на сайті. (Парасюк ще входить до груп міжпарламентських зв’язків з Республікою Вірменія та Республікою Індонезія - ред.)
Ви фактично пов’язані з міжнародною та юридичною сферами. Невже справді депутат не повинен мати відповідного рівня підготовки, якщо він працює у цих галузях?
Звичайно, повинен. Я ж казав, що в Україні неправильно побудована система державотворення. У мене немає відповідної освіти, але у мене є помічники, які мають юридичний фах. Якщо я не зміг здобути освіту, то я побудував свою команду так, що “хуліган” Парасюк показує у найкращий рівень законотворчої діяльність серед усіх депутатів Львівщини. Окрім того, держава запропонувала мені навчання в Дніпровському університеті внутрішніх справ. Я тільки минулого року вступив, скоро сесія починається. Мушу їхати, складати.
“В майбутньому у ВР не буде Володимира Парасюка та йому подібних”
“Я не хочу жити із цими людьми в одній країні” – це ваш коментар до фото з похорону Мотороли. Чи є у вас як у народного депутата бачення того, як потрібно вирішувати проблему з окупованими територіями?
Звичайно. Є дві ідеї вирішення проблеми. Перша – це просто закінчити АТО. А друга – це введення військового стану. Назвати Росію ворогом, і тоді сідаємо говорити. Нам створили дві фейкових республіки, а Путін при цьому – третя особа. Тут треба приймати рішення. Ви повірте, Ліпецька фабрика дуже багато значить у вирішенні конфлікту на сході України. Якби я вирішував, я б, напевно, завершив АТО. Усім, хто не хоче єдину Україну - квиток в одну сторону. Вибачте, скільки ми будемо терпіти? Ми вже Донбас не маємо чим слухати.
Чи обговорювалося питання реінтеграції людей, які зараз там знаходяться?
Звичайно. Зрозуміло, що не будуть робити етнічні чистки. Тут стоїть питання: хто сприймає Україну, хто готовий боротись, хто готовий брати участь у всіх процесах з реформування і розбудови держави – будь ласка, ми готові всі разом братись за руки і йти далі. Хто продовжує бути в опозиції до об’єднання країни - їм в Україні, вибачте, нема чого робити.
Тобто ті, хто не згодні, мають поїхати в Росію?
Я вважаю, що ті, хто не згодні, порушують Конституцію України, мають сидіти в тюрмі.
Але держава повинна мати хоча б приблизний план реінтеграції!?
Звичайно. Я ж вам пояснюю, що ключовим моментом на Донбасі є те, що, якщо держава забезпечить певний соціальний пакет, тамтешні жителі будуть любити Україну до втрати свідомості. Але є люди, які ніколи в житті цього робити не будуть.
Чи розумієте ви, що за два роки депутатства ви так і не стали політиком?
Не знаю, що відповісти. Окей, не став.
А ви бачите різницю між тим, хто такий політик і хто такий народний депутат?
У світі є парламент, у нас є Верховна Рада. У світі є парламентарі-політики, а у нас є народні депутати Верховної Ради. Однак, в майбутньому все зміниться. Але для цього зараз потрібно багато працювати і хотіти щось змінювати. У нас достатньо професіоналізму, а от бажання нам не вистачає.
Чи розумієте ви, що в політику потрапили випадково?
Звичайно. Нас підняв соціальний ліфт, який утворився на Майдані. Хтось скурвився, хтось продався, когось система з’їла, хтось ледащо, а хтось залишився вірним своїм ідеям.
Ви плануєте залишатися у політиці? Якщо так, то в ролі кого? Наприклад, у випадку дострокових виборів?
Не факт, що залишусь, бо я не бачу себе у Верховній Раді без команди. Зараз намагаюся визначитись: буду я говорити з якимись політичними силами, які мене і мою невеличку команду візьмуть у їхні списки, чи просто повернусь у громадський сектор. А може робитиму якийсь політичний проект.
С.К.: Хто члени цієї команди? Назвіть прізвища, будь ласка.
Вони вам нічого не скажуть. Це, в основному, мої помічники.
Із якими політичними партіями ви спілкувалися з приводу подальшої роботи у якості народного депутата?
Радикальна партія, "Самопоміч". Андрій Білецький нещодавно заявив, що не має нічого проти, якщо я до нього приєднаюсь.
С.К.: Добре. Ви також казали про “Самопоміч” і радикалів.
На сьогодні все виглядає дуже мляво, тому що немає предмету розмови, наразі немає бачення виборів, Ближче до того визначатимусь. Однак, я готую підґрунтя і вже прописав собі певну «дорожню карту». Я точно не буду бігати і просити.
Ви згадували про можливість початку власного проекту. Серйозно розглядаєте цей варіант?
Звичайно! Не можу сказати, що вона (власна політична партія – ред.) одразу братиме участь у парламентських виборах, і не факт, що вона буде зав’язана на Володимирові Парасюку. Цей проект точно не буде розвиватися на вождистських принципах. Скоро я їду в Канаду — мене запросила українська діаспора. Якщо вони готові фінансувати будь-яке об’єднання, яке буде, наприклад, виховувати певні політичні еліти в Україні, я згоден взятися за це. В Україні поки не бачу тих, хто міг би фінансувати такий проект.
Можете сказати, що ви є опозицією до влади?
Це як подивитись, адже я теж влада. Треба правильно формулювати. Бо можна вирвати із тексту “ви опозиційний до влади”.
Як Ви ставитесь до заяв Надії Савченко? Чи вважаєте ви, що вона могла бути завербованою російськими службами?
Я боюся щось стверджувати, бо не хочу запустити процеси у свідомості людей. От її остання витівка з поїздкою в Росію – це, як мінімум, неповага. А якщо б її там затримали і знову посадили до в’язниці, що б це означало? Надя – це персона, яка в політиці не на один день, її участь буде довгостроковою. Тому я мушу добре розібратися, що там за ситуація.
“Якби Корбан зараз перетнув кордон України — одразу був би у клітці"
Чому ви пішли з “Укропу”? Що трапилось?
Мене приписували до партії “Укроп”, була ситуація — я знайшов свою фотографію в політичній газеті. Хоча я вже пояснював, що не член партії, не беру участі у виборах. Я написав заяву про входження у міжфракційне об’єднання “Укроп”, яке стало “стартапом” для політичної партії. Ця заява є суто політичною і не несе за собою ніякої юридичної відповідальності. Тоді “Укроп” був партією об’єднання патріотів, рішучих людей. Однак вона лібералізувалась до неможливості, стала стандартною партією. Тому я пішов.
Тобто справа в ідейних питаннях? Не у конфлікті, можливо, з керівництвом?
А які в мене з ними можуть бути конфлікти? У нас із Тарасом Батенком (голова політради партії “Укроп” - ред.) бувають певні протиріччя в плані організації, але вони мінімальні. Наприклад, коли були місцеві вибори, я пропонував (партії “Укроп” — ред.) висувати кандидатів тільки у Львівській, Дніпропетровській і Київській областях. Таким чином, ми змогли б подивитись, де нормально “зіграємо”. Контролювати людей у всіх областях ми не можемо - не знаємо, чесні вони чи ні. Наприклад, у Житомирі, там “Укроп” займається безчинством. Я не хочу нести за них відповідальність.
Колись уранці подзвонив мені Борис Філатов (член партії “Укроп” - ред.) і каже: “Їдь до Луцька, представ мера”. Я відповідаю: “Я що тобі, рекламний щит, Боря? Що значить “їдь, представ”?”
Чому він дозволяє собі таке?
Бо ми друзі. Ми друзі ближчі, ніж ви собі уявляєте. Борис казав це не у такій примусовій формі. Він сказав: “Вова, ти можеш поїхати представити мера?” Я кажу: “Що означає поїхати представити? Ну, добре, він виграє ці вибори. Раптом почне якусь дурню робити? Мені що, потім нести за це відповідальність? Я буду підтримувати тих людей, у яких я впевнений”. І на цьому питання було закрите.
Протягом двох років ви заперечували отримання будь-яких фінансів від Геннадія Корбана. Однак нещодавно в інтерв'ю “Цензор.нет” змінили свою позицію і зізнались, що отримували гроші. Звучали конкретні суми – 15-20 тисяч за раз. Що змусило вас суперечити самому собі та визнати цей факт?
Там ішлося, як ви знаєте, про 100 тисяч доларів (ГПУ вилучила “чорнову бухгалтерію” під час обшуків у лідера партії “Укроп” Геннадія Корбана, де серед осіб, яким передавалась готівка, фігурують Денисенко, Філатов, Парасюк та Купрій - ред.). Не знаю, чим цю заяву мотивували в ГПУ - я не брав ті 100 тисяч. Я до крайнощів критикую Шокіна, Луценка і всіх прокурорів. Якби це було правдою, вони б цього так не залишили. Я брав гроші лише на потреби батальйону “Дніпро-1”. Під час війни у Корбана всі брали гроші, тому що всю техніку купляли за готівку. Навіть відкрию секрет: перед Іловайськом ми переганяли 5 мікроавтобусів, які були куплені за готівку в Польші і ввезені на територію України як контрабанда.
С.К.: Тоді всі машини так перевозили?
Ні, не всі, бували й офіційні. Зараз весь цей “офіціоз” вилазить назовні. Під час війни ніхто не вносив порушення в Єдиний реєстр досудових розслідувань. Мій знайомий волонтер одного разу перегнав автомобіль, записав на себе. В АТО машина пропала, але ще перебуває на обліку, і йому нарахували штраф. Тепер ці порушення вилізли. Бронежилети також завозили, попри закон, і держава про це знала. Різне бувало, я дзвонив до Гєни і казав: “Так і так. Є хлопці. Треба купити зброю офіційно. У них є дозвіл, але грошей на автомати немає”.
Розкажіть, які у вас стосунки із Корбаном зараз? Ви товаришуєте з “дніпропетровською командою”?
Це дуже голосно сказано - “дніпропетровська команда”. Там є свої нюанси.
Пан Корбан зараз не дуже активний. Ви, певно, спілкуєтесь із ним. Як у нього справи? Що він збирається робити?
Чекає. Є Facebook Корбана — пишіть, питайте (посміхається). Мені каже, що в нього все нормально. Запрошує в гості, в Ізраїль, але я не маю часу приїхати. От і вся наша розмова. Є певні політичні моменти, які ми обговорюємо. Наприклад, останній скандал навколо партії “Укроп”, коли його відсторонили.
А чекає він чого?
Я ж не Корбан, я не знаю. Він зі мною такими нюансами не ділиться. Але я думаю, якби Корбан зараз перетнув кордон України,то одразу був би у клітці. Були певні політичні домовленості нагорі. Краще там на волі, ніж тут. В один прекрасний момент він просто вийшов за рамки і, як ви розумієте, це декому не сподобалось.
С.К.: За рамки чого? Просто довгий язик чи як?
Ну, можна й так сказати.
“Мені соромно за машину Вілкула”
Ви маєте славу головного задираки в парламенті. Скажіть, вам не соромно?
За дещо соромно, за дещо – ні. Соромно, наприклад, за машину (Олександра Вілкула, яку Парасюк пошкодив після їхнього спільного ефіру на каналі “112 Україна” - ред.). Але це емоції. На ефірі я був вкрай підігрітий. Правда, хотів його вдарити, а він утік. Вілкул - ворог нашої держави. Я йому пообіцяв відвезти і показати, що таке “русский мир”.
С.К.:Куди відвезти?
Є багато місць, де йому можна показати, що він наробив. Моя гідність вища за чиїсь політичні далекоглядні плани, навіть за якусь ефемерну кар’єру, яка в принципі не є кар’єрою. Тому я сказав: якщо хтось буде таким займатись – завжди отримуватиме від мене на горіхи. Але квота на бійки в цьому році закінчилась (сміється).
Але чи не здається вам, що коли ви починаєте такі перепалки з представниками “Опозиційного блоку”, то навпаки - додаєте їм рейтингу?
У них який був рейтинг, такий і залишиться. Він може тільки зменшуватись. Бо в них вірять бабусі, які складали квіточки під пам’ятник Леніну. Електорат “Опозиційного блоку” такий, як у комуністів, – 9 відсотків.
С.К.: А це що, мало? Це - мільйони людей.
А що змінилося з минулих виборів? Скільки вони набирали тоді?
С.К.: У них є свій ядерний електорат.
І все. Але він може тільки зменшуватись.
Є частина електорату, яка не визначилась.
Це точно буде не “Опозиційний блок”. Я вивчаю ці питання і бачу це. Нещодавно ми з Сергієм Міщенком замовили соціологічне опитування. В “Опозиційного блоку” стоїть нуль в плані приросту.
Ви вдарили ногою Василя Пісного, незважаючи на те, що він майже вдвічі за вас старший. Є ж інші способи вирішення конфлікту.
Василь Пісний – це один із найбільших контрабандистів та рейдерів Західної України. Він був головою БЕЗУ за часів Луценка. Вони займалися корупцією по всій Україні в таких масштабах, що ви просто не уявляєте. Один період часу це був гаманець Луценка. Вони разом їздили на полювання у Львівську область, їх там часто бачили. Я зібрав значну доказову базу на Пісного.
С.К.: Ви писали заяву до прокуратури на Пісного?
Не одну, а близько десяти! І нічого, все затягується. Учора дав заяву, що я готовий не розголошувати державну таємницю. Хочу подивитись, що він задекларував, а доступу простим громадянам до декларації працівників СБУ немає. Я рік витратив на це розслідування: збирав людей, яких він тримав у підвалі та в яких вимагав хабарі, зустрічався з митниками, які розказували, скільки вони йому носили в кабінет. Тобто я все його життя розклав. Приходжу, а мені кажуть: «Розслабся. Він знає Луценка, а Луценко знає президента. Це поки що не на часі».
С.К.: Але це все одно не привід бити людину, яка майже одного віку з вашим батьком.
Це моя реакція, я про неї не шкодую і зробив би так ще раз. Я зрозумів, що втратив прихильність деяких людей, але воно того вартувало. Треба всім показувати, що поки такі люди, як Пісний, працюють в системі, нічого не зміниться.
Більше, ніж півроку тому ви звинуватили Голову Адміністрації Президента і Генпрокурора України в замаху на ваше життя. Ви писали заяву на них, чи це були просто слова?
Це фактова справа, тобто те, що відбулось, є фактом злочину і там нічого писати не треба, бо в тебе і так беруть свідчення в Службі безпеки України. Я розказав можливі сценарії того, що відбувалось. Мені тільки було дуже важко сприйняти те, що в той момент у дворі було двоє людей, які могли просто-напросто загинути.
Ви відчували відповідальність за ваших сусідів. Коли ви виголошували ульмиматум на Майдані, то, фактично, говорили про великі жертви. Тоді ви відчували відповідальність за людей?
Я не збирався закликати усіх людей, в нас там був певний підрозділ людей, з якими ми хотіли йти. Я відповідав за свої вчинки і сказав, що я буду робити. А якщо ви прислухаєтесь і готові взяти на себе таку відповідальність, я радий, якщо ви будете зі мною. Вихід на сцену Майдану - це емоції, оголений нерв, просто «задовбало».
С.К.: Але ж ви розумієте, що це не через вас Янукович втік?
Звісно. Я ж не вийду зараз на вулицю і не скажу: «Порошенко, йди завтра до 10-ої ранку». Це ситуація, це історія, розвиток подій.
Питання було, чи відчуваєте ви відповідальність.
Ясна річ, що я відповідаю за всі свої вчинки.
“ Усім, хто не хоче єдину Україну - квиток в одну сторону”
Ви орендуєте квартиру в Києві, хоча можете як немісцевий народний депутат проживати в готелі «Україна».
За ті самі гроші.
С.К.: Хіба готель не дешевше?
Компенсація за житло нараховується за кількістю робочих днів у Києві. Вона градується по-різному, тобто різні суми приходять. Що проживання у готелі, що оренда квартири – одні й ті самі гроші.
С.К.: Це скільки виходить?
По-різному, від 13 до 14 тисяч, в залежності від кількості робочих днів. Там 425 гривень на день.
Це готель?
Так.
А квартира?
Ми з орендодавцем домовились, що плата за місяць не буде фіксованою. Але вона не буде виходити за певний мінімум і за певний максимум.
Як можна домовитись з орендатором, завжди ж фіксована сума.
Тому я дуже довго шукав квартиру. І мені помічниця знайшла власницю. Ми з нею домовились, я сказав: «Я можу ось так, вам підходить? Добре». Але комунальні, які зараз приходять, - це просто шок.
С.К.: Яка сума комунальних?
Десь три тисячі гривень. Я не жаліюсь, але як люди живуть? Я маю зарплату, сімейний бізнес, з якого беру гроші на свою діяльність.
Що за бізнес і хто ним займається зараз?
Мама займається роздрібною торгівлею, а чоловік сестри займається оптовою. Все чесно, можете перевіряти. Це магазини одягу. Всього їх було п’ять, зараз чотири. Це не власні магазини – все в оренді.
З приводу грошей та електронного декларування. Українське суспільство доволі серйозно сприймає ці декларації, а ви пожартували, що вам годинник подарував Святий Миколай.
Так, я був неправий. Я погоджуюся з вами.
Це вияв неповаги.
Ні, я точно не хотів виказувати неповагу до суспільства. Я хотів показати, що легко до цього ставлюся і не маю що приховувати. Я зробив дурницю - я за неї вибачився.
Ви збирались писати книгу про Іловайськ. Можете поділитись успіхами?
Одразу після Іловайська дуже швидко написав майже половину книги. Далі - ступор. За рік не написав жодного абзаца.
А концепція книжки яка?
Я просто пишу оповідання про те, що бачив.
Автори – студенти групи «Інтернет-журналістика», 4-й курс Інститут журналістики КНУ імені Т.Шевченко
Марина Мікєладзе, Олександр Надельнюк, Ірина Пупко, Крістіна Каручек,, Тамара Істоміна, Анастасія Сергеєнко, Анастасія Дем’янчук, Олександра Малкова, Тетяна Олійник,, Катерина Опанасенко, Юрій Білоус, Ярослав Друзюк, Ярослав Зубченко, Денис Дешевий.