Скандальне привертання уваги зі сторони політика, котрий не хоче, щоб його забули? Чи, можливо, Царьов є речником неформальної групи російських-лобістів ?
Або ж він виголошує негласну позицію Партії регіонів загалом, котра, підтримуючи на словах європейський вектор, де-факто штовхає країну убік Москви? Тобто, коли Віктор Янукович офіційно заявляє про незмінність європейського вибору, паралельно вже запущений механізм зриву підписання Угоди про Асоціацію ?
Відповідей може бути чимало. Одна з них – цікавий сценарій, описаний автором LB.ua Наталією Приходько у статті «Агентура.Пу».
Так чи інакше, очевидно: заява Царьова передбачає впевненість у власних силах. Депутат згадував про чималу групу колег, котрі гіпотетично можуть підписатися під поданням у Конституційний суд.
LB.ua спробував порахувати, скільки депутатів ВР можуть підтримати згадану ініціативу.
* * *
У законі «Про Конституційний суд» вказано, що неконституційність міжнародного договору можна підтвердити через конституційне подання – «письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним». Суб'єктами права на таке подання є не менше як 45 народних депутатів.
За словами Царьова: «комуністи таке звернення радо підпишуть». Але фракція Комуністичної партії складається з 32-х чоловік.
Окрім комуністів, жодна партія офіційно не протестує проти Угоди про Асоціацію. Партія регіонів, яка часто хизується монолітністю і дисципліною депутатів, одноголосно підтримує Президента, а той постійно наголошує на тому, що Україна прагне підписати Угоду про Асоціацію на саміті у Вільнюсі.
В апараті Партії регіонів, як і в будь-якій іншій потужній політичній силі, працює «ідеологічний відділ», що, зокрема, розробляє стратегію публічного позиціонування регіоналів і розсилає депутатам відповідні рекомендації. «Самодіяльність» нардепів щодо того кому й які коментарі роздавати, м’яко кажучи, не вітається.
Невдовзі після згаданих голосних заяв Олега Царьова, з'явилася інформація, що йому заборонено давати коментарі та з'являтися на телебаченні. Про це, зокрема, написало видання «Коментарі». Однак Царьов продовжує свою медіа-активність. Вже після цього – у власному блозі на LB.ua він вступив у публічну дискусію з міністром юстиції, Оленою Лукаш, щодо конституційності Угоди про Асоціацію.
За день до появи листа Царьова до Лукаш, депутат-регіонал Вадим Колесніченко зареєстрував у ВР законопроект у якому передбачається скасування законів де владою задекларовано мету – європейську інтеграцію.
Сам Колесніченко – один з головних спікерів ПР, однак самостійністю у прийнятті рішень, як відомо, не вирізняється. Окрім того, від початку скликання він належить до неформальної групи депутатів, що вважаються близькими до Віктора Пінчука та Дмитра Фірташа.
Чи це все – співпадіння?
Чи певні лобістські групи (приміром, та ж «група Пінчука-Фірташа» у ВР, – авт..) вирішили нагадати Банковій про свої приватні бізнес-інтереси, котрі передбачають хороші відносини з Росією? До слова, одним із першоджерел інформації щодо проблем українських експортерів з російською митницею була саме Федерація роботодавців, яку очолює Дмитро Фірташ.
Відтак, спробуймо персоніфікувати лобі Митного союзу в Верховній Раді України. Після розмови з провідними політиками і експертами, LB.ua підготував приблизний перелік кандидатів у проросійську групу парламенту.
Група Пінчука-Фірташа
Ще в грудні 2012 року, після початку роботи нової ради VII скликання, в тілі Партії регіонів утворилася умовна група депутатів, котрих називають близькими до олігархів Віктора Пінчука та Дмитра Фірташа. Наразі вона налічує близько 40 парламентарів, неофіційний очільник – Сергій Тігіпко.
Склад групи вельми строкатий. Більше п’яти осіб – ті, що вважаються наближеними до Віктора Пінчука. В тому числі Яків Безбах – колоритний самовисуванець 24-го мажоритарного округу Дніпропетровщини , куди «агітувати» за нього приїздив навіть британський екс-прем'єр Тоні Блер.
Інша велика група – так зване, «газове лобі», або депутати наближені до Дмитра Фірташа: Іван Мирний (колишній міліціонер і начальник охорони Фірташа), Олександр Волков (коло їх спільних інтересів не обмежується баскетболом),Юрій Мірошниченко (представник Президента у парламенті, часто прислухається до думки керівництва АП).
Йдемо далі.
Артем Семенюк, пасинок Михайла Папієва, переміг по 204 округу в Чернівецькій області (тобто там, де Папієв губернатор).
Інна Богословська, що йшла по списку партії та зуміла провести у Верховну Раду чоловіка – Володимира Мельниченка.Він переміг у 193 округу Хмельницької області.
Юлій Йоффе, колишній член Республіканської партії України, лідером якої був Юрій Бойко. У 2006-2007 роках Йоффе працював заступником міністра палива і енергетики України в час, коли Бойко очолював це відомство. У 2005 році балотувався до парламенту за списком проросійського блоку Медведчука-Бойка «Не так!».
Дунаєв Сергій– екс-мер Лисичанська. Має добрі зв'язки з Юрієм Бойко ще з часу скандальних виборів 2009 року в цьому місті (основного конкурента Дунаєва, Сергія Баранника було просто знято з виборів). Бойко, як відомо, ході був куратором лисичанської кампанії як нардеп від ПР.
Володимир і Сергій Кацуби – батько і син. Обидва є мажоритарниками, обидва у парламенті вперше. Син Сергій починав політичну кар'єру, як помічник нардепа Олександра Ярославського (в 2002-2006 рр). З 2006 року працював у кампанії «Нафтогаз». Переміг на окрузі в Київській області, де губернатором є близький до «газовиків» Анатолій Присяжнюк.
Представник одного з округів Одещини Іван Фурсін. Давній товариш Сергія Льовочкіна і бізнес-партнер Дмитра Фірташа. Володіє 5 % акцій «РосУкрЕнерго» і «Місто Банком».
У виборчому окрузі №9, що в Криму переміг Олександр Нечаєв. До моменту обрання у ВР був виконуючим обов'язки генерального директора ПАТ «Державна Холдингова Компанія «Титан України», де Дмитро Фірташ володів частиною акцій.
Перемогла в Криму також і Юлія Льовочкіна, сестра глави АП.
Варто зазначити, що депутати вплив на яких приписують Фірташу і його «колегам» по умовній групі РУЕ – Льовочкіну і Бойку – є й в інших фракціях. Наприклад, в «Ударі» Віталія Кличка – Наталія Агафонова, Сергій Куніцин чи Павло Рябікін. Звичайно, це не значить, що всі вони можуть зайняти прокремлівську позицію, однак нехтувати цим не варто.
Група «політичного православ'я»
Інша група ідейних симпатиків Митного Союзу – так звані адепти «Русского мира». Ця публіка «різношерста» і єдиним центром поки не координується. Проте її учасники орієнтується на Росію світоглядно. Їм російський напрямок близький ціннісно, а Російську Православну Церкву вони часто сприймають, як головний виразник відповідних цінностей.
Нещодавно у Верховній Раді все ж з'явилася людина, що гіпотетично може претендувати на роль лідера даної групи –Вадим Новінський. Молодший партнер Ахметова в металургії й аграрному секторі, він донедавна був громадянином Росії. У вузьких колах Новінський відомий як ревний православний, тісно пов'язаний із керівництвом Московського патріархату. Часто він навіть виконує роль «зв'язківця» та «посередника» між офіційними владними та церковними олімпами.
Добрі зв’язки з сановними ієрархами має також Андрій Деркач. Мало хто знає, Деркач, до всього, ще й входить у Вчену раду київської духовної академії і семінарії. Впливовість депутата посилює й «Радіо Ера» (97% покриття по Україні), до якої він має безпосередній стосунок.
Тут варто згадати про бізнесмена Віктора Нусенкіса. Російський «Форбс» називає його одним із найбагатших в Росії – 37 місце (в 2012 році), статками – 2.2 млрд. Нусенкіс – основний власник «Донецьксталь» (колишній концерн «Енерго»). Один із найбільших спонсорів РПЦ, Нусенкіс зберіг міцні зв’язки з Україною. Зокрема, через людей, що, свого часу, працювали тут разом з ним.
Тут доречно виділити Леоніда Байсарова. Він потрапив у парламент після перемоги на мажоритарному округу №50, Донецької області. На сайті ВР значиться, як генеральний директор ПАТ «Шахтоуправління «Покровське». Гасло цього товариства «Праця і віра – нероздільні», а на сайті підприємства вказано, що «з ініціативи трудового колективу на території підприємства побудовано домовий храм – Свято-Покрово-Миколаївський, утворена Православна громада, у складі якої понад 3 тисячі осіб». В Інтернеті можна знайти інформацію , що власник шахти – все той же Віктор Нусенкіс.
Ще один наближений менеджер олігарха – депутат від ПР Олександр Риженков. Колишній генеральний директор ПрАТ Донецьксталь – металургійний завод власником якого, як зазначалося вище, є пан Нусенкіс.
Інша історія з братами Васильєвими. Генадій Васильєв — екс-генеральний прокурор України й чинний народний депутат від Партії регіонів, часто згадується в ЗМІ поряд із прізвищем Нусенкіса. Людина заможна і впливова. Він теж є чималим жертводавцем РПЦ і власним коштом будував храми. Його старший брат Олександр Васильєв також був пов'язаний з концерном «Енерго». Загалом їхні політичні кар'єри нероздільні. Олександр вперше потрапив у Верховну раду в 2004 році, після переходу Генадія в Генпрокуратуру, обирався по братовому мажоритарному округу.
Кілька років тому брати розсварилися з Нусенкісом. Почався затяжний корпоративний конфлікт, а минулого року суд арештував активи Нусенкіса в Росії на які претендував екс-генпрокурор. Попри це давня ідеологічна близькість з «православним олігархом» і виразні бізнес-інтереси в Росії – достатній перелік чинників, що відносять Васильєвих до представників політичного православного лобі в парламенті.
Ідеологічна промосковська група
До неї входять виразні українофоби. Ігор Марков – народний депутат VII скликання. Він обирався в Одесі по мажоритарному округу № 133. Лідер партії «Родина» і член фракції ПР. Ультрапроросійські погляди й успішна бізнесова діяльність, а також значний регіональний медійний актив, забезпечила створення цілої «групи Маркова», яка не є дуже потужна, проте амбітна...
Лев Миримський – голова партії «Союз», позафракційний. Він чотири рази потрапляв у Верховну Раду після перемог у мажоритарному округу. Відомий українофобськими настроями, реєстрацією законопроекту про подвійне громадянство і пропозицією про заборону звертання «українці».
Ще два апологети російської політики – вищезгаданий Вадим Колесніченкоі Сергій Ківалов. Останній очолює групу з міжпарламентських зв’язків з Російською Федерацією.
Схожа ситуація з Миколою Левченком. Він донецький мажоритарник, часто спекулює антиукраїнською риторикою.
Відверто проросійським політиком є і регіонал В’ячеслав Богуслаєв. Що, зрештою, пояснюється просто: підприємство Богуслаєва «Моторсіч» продає свої авіадвигуни насамперед у СНД і втрата російського ринку для нього неприпустима.
До цього ідеологічного блоку входять також і комуністи, про яких йшлося вище.
Віктор Медведчук впродовж останніх декількох місяців перетворився на “флагман” проросійських сил і «таран» Митного Союзу в Україні поки не зумів сформувати власну групу підтримки у парламенті. До афілійованих «медведчукістів», що зараз є депутатами, гіпотетично можна віднести хіба що Сергія Брайка. Він обраний по мажоритарному округу в Криму, а до цього з 1996 по 2002 рік працював на керівних посадах у фешенебельному готелі «Ореанда». З 2002 по 2010 рр. був міським головою Ялти. Цікаво, що в час, коли Брайко працював в «Ореанді» її співвласником був одіозний і нині покійний бізнесмен з кримінальним минулим Максим Курочкін. Як згадує пан Брайко, саме Курочкін познайомив його з Віктором Медведчуком і в 2002 році Сергій Брайко обирався міським головою вже як член СДПУ(о).
Що далі?
До Вільнюського саміту залишається все менше часу, а ясності в питанні чи буде підписано Угоду про Асоціацію – немає. Відтак, влада заготувала декілька сценаріїв розвитку подій. Серед них ті, що стосуються парламенту не на останньому місці.
Перший – дозволяє Президенту «зберегти обличчя». Тобто, якщо буде зрозуміло, що угоду підписати не вдасться, то можна «зіграти на випередження» і першим відмовитися від неї через «бунт» парламентарів. Адже офіційно Президент на депутатів не впливає.
Або інший – коли лобі Митного союзу можна використати як елемент «шантажу» Брюсселя. Мовляв, зараз у Верховній Раді є велика група депутатів, які працюють для зближення з Росією. І якщо ми не підпишемо Угоду про Асоціацію, тоді доведеться вступати в Митний союз. На думку ряду співрозмовників LB.ua, це ймовірно може змусити європейців поквапитися і «заплющити очі» на деякі невиконані Україною умови підписання договору.
Так чи інакше все буде залежати від дій або бездіяльності Віктора Януковича. Від нього залежатиме чи проведуть серед депутатів «роз’яснювальні роботи» щодо необхідності підписання угоди з ЄС. Якщо так – проросійських лобістів у парламенті відчутно поменшає. Проте, якщо Президент взагалі не втручатиметься й дасть депутатам умовну свободу дії, тоді список «зацікавлених» у Митному союзі може різко зрости. Благо, аргументів для цього у Кремля більш ніж достатньо.