Спільними громадськими зусиллями на території Гостинної республіки щодня проводяться виставки мистецтва, театральні постановки, лекції, тренінги, презентації та облаштування простору. Їхнє завдання – мирний спротив рейдерським атакам і незаконній спробі перетворити унікальну неокласициситичну споруду в черговий офісно-торгівельний центр. Паралельно з культурно-освітньою діяльністю громадян(ки) Гостинної республіки працюють над розробкою альтернативного проекту реставрації та функціонального наповнення Гостиного двору, а також відстоюють свої права через зовнішні акції протесту та судовий позов проти незаконної постанови Кабінету Міністрів. До влади виснуті дві прості вимоги:
- Повернути споруді статус пам’ятки (архітектури/містобудування/історії культури) і не псувати її зовнішній вигляд.
- Виконуючи волю громади, створити в Гостиному дворі культурно-мистецький центр і забезпечити його відкритість для широкої громадськості.
У більш далекій перспективі найважливішим досягненням першого місяця можна вважати побудову живої моделі громадянського суспільства. Сам приклад того, що для створення реальної альтернативи забудовницько-чиновницькому загарбанню міста достатньо об’єднати поодинокі зусилля городян(ок), переконливо засвідчив: інший Київ можливий. У той же час він поставив перед нами ряд нових непростих запитань: який інший, для кого, хто і як буде вирішувати його долю? Усвідомлення спільної мети загострило розуміння того, що її не достатньо – потрібні ще дієві методи спільної дії. Сьогодні ми змушені працювати на два фронти: правою рукою проводити культурно-освітні заходи, відбивати атаки рейдерів і писати судові позови, а лівою майже з нуля розробляти механізми та інструменти внутрішньої взаємодії.
Зараз Гостинна ресбуліка, як і все громадянське суспільство у нашій країні, на власній шкурі розплачується за свій юний вік і недавнє тоталітарне минуле. Ціна питання – конфлікти, втома, брак натхнення, «вигарання» – типова хвороба всіх активісток і активістів. Ми непогано навчились генерувати нові ідеї, але ніяк не візьмемо за звичку брати на себе особисту відповідальність за їх виконання. Всім прекрасно відомо, що кожна людина має свою точку зору, проте далеко не всі готові брати участь в аргументованій дискусії. Зовнішня система, проти якої ми виступаємо, хитро і непомітно самовідтворюється в тому, як ми підвищуємо голос, перебиваємо, ігноруємо чи обстьобуємо одне одного. Тим часом цинічні провокатори на пару з маргіналами від великої політики чатують під нашими дверима, чекаючи першої нагоди розгорнути популістський прапор і паралізувати конструктивну критику вигуками «сам дурак».
Поглянувши на нашу ситуацію, дитячий психоаналітик міг би сказати, що це всього-лише «стадія зеркала». Мова про те, що на перших місяцях життя немовляті бракує моторної координації і володіння фрагментованим тілом. Усвідомлення власної цілісності виникає пізніше, зі здатністю впізнавати себе у дзеркалі. Проте першою реакцією на своє відображення є нерозуміння, здивування і навіть агресія. Гостинна респубілка щойно глянула на себе у дзеркало і, трохи придивившись до розмитого групового портрету «просто активістів», раптом впізнала в ньому кілька безробітних студентів, холерика, мати-одиначку, авторитарного мачо, єврея, лезбійку, йога і борчиню за права тварин. Це несподівано, а декому навіть дуже неприємно, але нічого неможливо вдіяти – це ми. Чим швидше ми освоїмося у власному тілі, тим більші шанси відбити зовнішній удар і вийти з цієї битви переможцями. Наша ставка – не окремий будинок, а інше суспільство.