Публікація про мирову з’явилася на урядовому порталі лише нині, а розпорядження уряду датоване від 11 квітня 2011 року. Хіба не підозріло? Та й взагалі дивно, що так затягнулося схвалення мирової угоди. Адже 2007-го угоду з «Венко» підписував уряд Януковича, логічно - після перемоги Януковича на президентських, питань до документу у команди Азарова не мало виникати.
Але ж ні. Як випливає з повідомлення: уряд хоче внести зміни до угоди про розподіл вуглеводнів між Україною та інвестором.
Найсмішніше, що саме цей пункт угоди найбільше критикувала прем’єр-міністр Юлія Тимошенко 2008-го, коли забирала у «Венко» ліцензію на видобуток нафти. Чому ж так вийшло, що команда при владі та сама, але власна угода від 2007-го її не влаштовує?
Відповідь доволі проста. Чотири роки тому співпраця з «Венко Прикерченською» була особливо бажана Рінату Ахметову, адже співвласником офшорної компанії «Венко Прикерченська» виступала, як пліткували кулуари, не чужа йому бізнес-структура. Нині позиції Ріната Леонідовича у владі дещо інші… Відтак, інші політично-фінансові групи теж захотіли взяти участь в розробці Чорноморського шельфу під дахом «Венко». Там таки – в кулуарах – автору розповіли: буцім особливе зацікавлення темою має міністр палива та енергетики Юрій Бойко.
***
Українська влада завжди воліла добувати чорноморську нафту в темній воді. Нагадаємо, подробиці.
В 2007-му уряд видав ліцензію на розробку величезної нафто-газової площі в Чорному морі. Видав, по-суті, самозванцям. Адже ще 2006-го національний конкурс на розробку шельфу виграла Vanco group. Натомість ліцензію отримала "Венко прикерченська". Як кажуть в Одесі, «две разниє вєщі».
зу.
Адже «Венко Груп» - була група компаній , де 50% належало американській «Венко», ще 50% - британській компанії JNR EIL (власність мультибагатіїв родини Ротшильдів). Цитую їх заявку на конкурс: «Vanco та JNR підписали угоду про спільну участь у Vanco group з відсотком участі 50 % . Однак через заборону Міжвідомчої комісії на подання спільних заявок на участь у тендері, Vanco послала одноосібну заявку. Втім, в разі якщо вдасться виграти тендер, Vanco виступить оператором та інвестором, JNR - інвестором».
Завдяки тій «половині», що представляла Ротшильдів, «Венко» легко виграла конкурс. Адже JNR надала всі необхідні гарантії платоспроможності.
Ротшильди, разом з Deutsche Bank, гарантували: якщо Vanco group переможе - проінвестує 500 млн доларів на розвідувальні роботи, ще 3 млрд. доларів - на подальші розробки. Одній лише «Венко» такі інвестиції були не по силам.
Однак, коли в останні дні урядування Януковича український уряд підписував угоду з «Венко», половинка, що її представляла Ротшильдів, з угоди зникла. В документі залишилась лише Vanco International Limited (Бермуди).
Президент «Венко» Джин Ван Дайк в одному інтерв’ю розповів: підписання затягувалося, Ротшильди розчарувалися й вийшли з угоди.
Однак, в такому разі потрібно було проводити новий конкурс. Адже це нонсенс, коли виграє один суб’єкт, а угода підписується практично з іншими інвесторами. Кардинально іншими. Адже від «початкових» переможців залишилося 25% , назва «Венко» та представник - Ван Дайк.
Джерела в Мінприроді повідомили автору свою версію. Нібито молодший з родини - Натаніель Ротшильд - надзвичайно хотів працювати на українських шельфах і нікому не збирався продавати свою частку. Він часто приїжджав в Україну, намагаючись пришвидшити процес. Однак, невдовзі після тендеру, в Києві змінився уряд. Оформлення документів відклали…
Останній приїзд заможного нащадка датований жовтнем 2007-го року. Тоді він навідався в кабінет міністра охорони природи та навколишнього середовища, де його буцімто чекав Василь Джарти.
До речі, працівники міністерства розповідають: пан Джарти рідко з’являвся у відомстві. Але завжди – із помпою! Під’їжджав на власному броньованому «мерсі», дорогу скрізь перекривала озброєна охорона. Клерки ,бігли в кабінет - перевірити робоче місце боса. Лише після цього Василь Георгійович перебирався з броньовика у кабінет. Траплялося це раз, максимум – два на тиждень.
В той день Ротшильду-молодшому «пощастило» заскочити Джарти на робочому місці. За словами очевидців, їх розмова була недовгою – « з кабінету Натаніель вискочив з червоний , наче рак та вельми засмучений».
Що він там такого почув?
Маємо деякі підстави допустити, що мєссідж був такий: в Україні працювати у нього все одно не вийде, в його інтересах - передати свою частку іншим партнерам.
Так воно чи не так, але після тієї бесіди, славнозвісне прізвище зникло з тексту угоди про розробку, заодно - фінансування і багато чого іншого.
Але основні зміни між заявкою, з якою «Венко» перемогли на конкурсі та угодою стосувалися пункту щодо розподілу добутої сировини. Тобто нафти і газу.
В заявці йшлося про два періоди, в яких розподіл був відмінним: «Етап компенсації» (4 роки) та «Етап видобутку». На першому етапі державі пропонувалося від 20 до 30% прибуткового залишку, у другому - від 40% до 50% від всього видобутку. Однак український уряд критикував цю схему і наполягав, щоб Україні була надана більша частка вуглеводнів. Питання відклали на доопрацювання, аби в кінцеву редакцію документу включити уже погодженим.
І справді,в результаті схема кардинально змінилася. Але не на користь держави Україна. Етап компенсації залишився майже без змін, натомість «етап видобутку» просто пропав.
В угоді не залишилося жодних часових рамок. Схема - наступна: якщо компенсаційні витрати складають 70% видобутої сировини, то прибутковий залишок - 30% - ділиться між Україною та «Венко» відповідно - 30% і 70%. Інакше кажучи, в цей період частка України від всієї видобутої сировини складатиме 10 відсотків.
Якщо ж компенсаційні витрати у «Венко» знизяться - менше 70%, то прибутковий залишок ( уточнюю: не весь видобуток, а лише залишок) ділиться 50 на 50%.
Повторюю: лише в тому разі, коли компанія визнає, що у неї зменшились компенсаційні витрати. Чекати від «Венко» чесності в країні, де великий бізнес традиційно ховає прибутки, а приватні газо-нафтові компанії знають як добувати вуглеводні без ліцензії, не доводиться.
До речі, перед підписанням пан Ван Дайк говорив про зовсім інші цифри: «На етапі розвідки буде одне співвідношення. На другому (в період добутку вуглеводнів) - інше. І якщо все скласти, то в кінці Україна отримає 65%, 35% -«Венко».
Що з цього вийшло - бачимо.
Але як так сталося? Інвестор погодився на зменшення своєї частки, публічно про це оголосив і раптом держава Україна робить йому царський подарунок – максимально зменшує свою частку! Чи не дивно?
Елементарно! На той момент вже йшлося не лише про прибутки американського інвестора, а про прибутки цілком конкретного українського бізнесмена, російського бізнесмена та кількох невідомих осіб. Одразу після передачі Vanco International Limited (Бермуди) ліцензії, вже за шість днів вона переуступила свої права на розробку шельфу «Венко прикерченська ЛТД» з Віргінських островів. Що таке було «Венко Прикерченська ЛТД»? Зовсім трохи - лише 25% - «Венко»; інші 75% рівними долями належать Донбаській паливно-енергетичній компанії Ріната Ахметова; Shadowlight Investments Limited російского бізнесмена Євгена Новицького, а також невідомій австрійській компанії Integrum Technologies Ltd.
У підсумку державу Україну пошили в дурні. На конкурсі обрали серйозного інвестора, що його владною корупцією було замінено на нікому невідому «офшорку» зі статутним капіталом у 12 тисяч грн. і адресою в поштовій скринці № 71.
Скринька, до речі, популярна. В цій самій скринці «мешкають» офшорки засновники телеканалу «ТЕТ», «Одеського заводу шампанських вин» тощо. На цю адресу Україна продає ячмінь і купує шини.
***
Ось така коротка історія появи «Венко Прикерченської». Далі, як відомо, пішла темна полоса - скасування угоди урядом Тимошенко, міжнародний арбітраж. Тепер знову біла - «Венко Прикерченська» повертається на шельф. Очевидно, це знову буде нова «Венко» - з подовженим складом співвласників.
Сюжет ніби в казці - в американській рукавичці «Венко» набилося ще більше українських звіряток!