ГлавнаяПолитика

Колосс на глиняних ногах. Історія з судимостями

Юність Януковича припала на ранню брежнєвську епоху. Кажуть, колись Леоніду Брежнєву подали на затвердження проект закону про підвищення заробітних плат і пенсій в СРСР. Брежнєв щиро здивувався: “Навіщо? Люди в нас і так можуть вкрасти те, чого їм не вистачає”.

Таким чином, держава фактично закривала очі на те, що народ розкрадав соціалістичне майно. Закон корупції передбачав, що для того, аби спокійно красти мільярди, “нагорі” мали закривати очі на більшість випадків дрібних крадіжок на підприємствах. А для того, щоби продемонструвати видимість існування закону в державі, час від часу влаштовувалися поодинокі процеси над тими, кому не пощастило і хто спіймався “на гарячому”.

Особливо це характерно для промислових, індустріальних районів. Соціологи стверджують, що у промислових регіонах традиційно – у всьому світі – підвищений криміногенний рівень. Це викликано цілим рядом обставин – брак просвіти і культурного життя, важка праця часто викликає бажання зняти стрес, і найпростішим антидепресантом є алкоголь… Окрім того, в робітничих середовищах часто виникає своєрідний культ сили та ідеалізація кримінального світу. Особливо це стосувалося Донбасу, де кримінальні справи були звичним явищем. У 2003 році було оприлюднено дані соціологічних досліджень, які показали, що на Донбасі 24% респондентів або самі мали судимості, або є родичами судимих за кримінальні злочини.

17-річний Віктор Янукович після закінчення Єнакіївського гірничого технікуму пішов працювати на металургійний завод у рідному місті – автослюсарем. І буквально того ж року впіймався “на гарячому”. Відбувся показовий суд, і молодого робітника засудили до року виправних робіт – “за розкрадання соціалістичного майна” – стаття 141, частина 2, грабунок групою осіб. За зразкову поведінку та в зв´язку з амністією з приводу 60-річчя Жовтневої Революції перший термін (3 роки і 5 місяців) було скорочено до фактично відбутого – одного року.

Вийшовши з ув´язнення, Віктор Янукович знову повертається на завод. У грудні 1969 року стається важлива подія у житті Віктора. До нового 1970-го року запланували запустити доменну піч №1 на Єнакіївському металургійному комбінаті. Авральна ситуація вимагала людей. Тому на завершення будівництва зігнали не лише робітників ЄМК, а й працівників “Єнакієвметалургбуду”. Серед тих, хто “по ланцюжку” передавав цеглу, Віктор помітив дівчину-працівницю тресту “Єнакієвметалургбуд”. Вони стояли метрах в двадцяти одне від одного, потім Віктор підійшов, познайомилися. Дівчину звали Людою. Згодом вона згадувала: “Через пару тижнів, 31 грудня, Вітя прийшов до нас додому, я жила з бабусею і дідусем. Прийшов і каже їм: “Відпустіть, будь ласка, Людмилу на новорічний вечір”. Але у мене родичі були суворих правил і, звісно, мене нікуди не пустили”. Згодом Віктор все-таки знайшов співчуття і розуміння з боку родичів Людмили. Молоді люди почали думати про весілля.

На заваді став прикрий випадок – одного разу під час парубоцької бійки – звичного явища у молодіжному (особливо робітничому) середовищі - Віктор перебрав міру і завдав надто серйозних тілесних ушкоджень людині. Зараз важко розібратися, хто був правий, а хто - ні у тій ситуації. Скоріш за все – не було ні правих, ні винних. Звичайна бійка. Проте важкі тілесні ушкодження потерпілого зробили свою справу. Віктора арештували. Під час суду врахували ще одну судмість. Як результат – Януковича було засуджено на два з половиною роки тюремного ув´язнення за статтею 102 – нанесення побоїв середньої тяжкості.

Згодом народний депутат Олександр Волков на запитання про те, як він ставиться до судимостей Януковича, з усмішкою говорив: “Та що ви? Хіба можна це сприймати всерйоз? Хто в молодості не товк пики іншим? Ну Янукович застосував дещо більшу силу – от і потрапив до в´язниці”. Волков знає, про що говорить – у той самий час він притягався до відповідальності приблизно по тій же статті... Проте навіть політичні опоненти Януковича стверджують – це все було у ранній юності, тому не варто нинішнього політика Януковича міряти мірками тридцятирічної давності.

На думку спадає грузинський політичний діяч Джаба Іоселіані. Свого часу він притягався до кримінальної відповідальності – за вбивства, грабунки тощо. Під час відбуття чергового терміну ув´язнення він почав писати літературні твори і передавати їх на волю. Твори були настільки художньо довершеними, що творчі спілки Грузії почали клопотати перед правоохоронними органами, аби Іоселіані достроково випустили з ув´язнення. І от колишній бандит на волі. У 38 років він вступає до університету, закінчує його з відзнакою, пише кандиджатську та докторську роботи по теорії театру, а згодом, зробивши кар´єру у науці, йде у політику. Він створює загони “Мхідреоні” – “Вершників”, які спершу добиваються проголошення Грузії незалежною державою, а потім беруть активну участь у революції 1992 року і поверненні до Грузії Едуарда Шеварднадзе. Іоселіані попри складну долю і характер став одним з символів сучасної Грузії. У своєму останньому в житті інтерв´ю, незадовго перед загибеллю, він згадував питання своїх судимостей: “Це дуже складна історія. Але якщо в двох словах, то в мене у юності було дві дороги – або тюрма, або комсомол. Куди було йти? А там – вулиця, романтика. Мені 15 років було. Треба було вуха надерти, а мені 5 років дали. А звідти я вже вийшов досвідченим. Востаннє я звільнився у 65-му у пішов вчитися. Закінчив десятирічку, закінчив інститут, захистив кандидатську, захистив докторську і став професором. А вони замість того, аби казати “Це - приклад!”, кажуть: “Злодій, він був злодієм!”. Так, був. А чому ви не дивитеся на тих, хто зараз є злодіями в законі?”

З сучасних світових політиків свого часу до відповідальності притягався, скажімо, прем´єр Туреччини Реджеп Ердоган – він відсидів 4 місяці з десяти, передбачених вироком. В українському парламенті – у різних фракціях – присутні політики, які також мали кримінальне минуле.

Згодом обидві судимості Януковича були скасовані. Тобто, за нинішнім законодавством рецидивістом він не вважається і перед законом є чистим. Більше того – виступаючи у Верховній Раді України у листопаді 2002 року Віктор Янукович сам дав чітку і однозначну відповідь щодо своїх судимостей, чим зняв ажіотаж довкола проблеми.

Вважається, що вирішальну роль у скасуванні судимостей Януковича зіграв його земляк, льотчик-космонавт Георгій Береговий. Зберігся текст листа, який 14 жовтня 1978 року було направлено Береговим на ім´я голови Донецького обласного суду Віталія Бойка.

«Шановний Віталію Федоровичу!

До мене на особистий прийом, як до депутата Верховної Ради СРСР по Єнакіївському виборчому округу, звернувся мій земляк, мешканець міста Єнакієве – Янукович Віктор Федорович. Суть прохання, з яким він звернувся до мене, полягає в тому, що він, будучи неповнолітнім у одному випадку, а в другому – доволі молодою людиною, двічі був засуджений народним судом міста Єнакієве у 1967 і 1970 роках. Як видно з копій судових рішень і його пояснень, він у обох випадках був засуджений – у зв´язку з обмовою його більш дорослими злочинцями. Янукович В.Ф. – молода людина з дуже важкою долею, рано залишився без батьків, виховувався у дитячому будинку, закінчив навчання у технікумі, навчається в інституті, виключно позитивно характеризується, за нього клопотав колектив підприємства і сам він намагається вступити до лав Комуністичної партії Радянського Союзу. Наявність необґрунтованих, на мою думку, судимостей не дає змоги йому жити по совісті і планувати своє майбутнє. Настійливо прошу Вас, шановний Віталію Федоровичу, повернутися до вивчення законності засудження Януковича В.Ф. і за наявності до цього підстав вирішити питання про його реабілітацію.

Льотчик-космонавт СРСР, депутат Верховної Ради СРСР Береговий Г.Т.»

Влітку 1972 року Янукович звільнився з ув´язнення. Його наречена, Людмила, весь цей час чекала на нього, і коли він повернувся – одразу ж зіграли весілля. У серпні 1972 року з´явилася нова подружня пара – Віктор Федорович та Людмила Олександрівна Януковичі. Людмила Олександрівна згодом згадувала: “Весілля відгуляли скромно, по-домашньому. Після урочистої церемонії в БК металургів прийшли додому, просто пообідали з родичами.. Мій дядько подрував килимка. Тоді це було дуже круто і здорово – килимок 1,5 на 2 метри. Як зараз пам´ятаю – він коштував 59 рублів 60 копійок”. У 1973 році у Януковичів народився син Олександр. У 1980 році – син, якого назвали на честь батька – Віктором.

Довгий час подружжя мешкало у Єнакієво, в тому будинку, де жила сім´я Людмили.

Ще в ранній юності Віктор Янукович захопився автомобілями. Вони стали його головним хобі, головним захопленням. Він досконало знав будову автомобілів, добре водив авто. Повернувшись із ув´язнення, захопився гонками – швидкість вабила його, була стимулом і метою. Більше того – він продемонстрував неабиякі здібності у спорті. Невідомо, якими шляхами, але було прийнято рішення відправити Віктора Януковича у складі радянської команди на ралі у Монте-Карло. У 1974 році Януковичу – з двома судимостями – вдалося пройти крізь «сито» КДБ і отримати дозвіл на поїздку за кордон, та ще й у капіталістичну країну. Ця сторінка у його біографії досі є однією з найзагадковіших. Існують дані про те, що поїздка у Монте-Карло була також вигаданою – мовляв, саме у 1974 році з технічних причин ралі у Монте-Карло не відбувалося (єдиний рік за всю історію проведення престижних змагань!).

Згодом Янукович говорив: «Необхідно, щоби при добрій швидкості людина могла «тримати» гальма. На гоночній трасі треба дуже добре відчувати автомобіль і, з одного боку, поважати інших учасників гонки, а з іншої – проявляти характер. В екстремальній ситуації слід навіть у чомусь поступитися, якщо це веде до аварії, зіткнення. Гонщик завжди повинен демонструвати високу майстерність і коректність. Тільки тоді він зможе досягти високих результатів і заслужити повагу».

У 1974 році Віктор Янукович поступив у Донецький політехнічний інститут, отримав спеціальність інженера-механіка. Після цього його кар´єра почала розвиватися у новому руслі. Він очолює автобазу ВО “Орджонікідзевугілля” і з цього часу аж до 1996 року працює у транспортній сфері.

Автобаза «Орджонікідзевугілля» була створена під керівництвом Януковича на базі старого шахтного кінного заводу. Через це молодий Янукович був помічений керівником підприємства – Миколою Семченком. Семченко був близьким приятелем космонавта Берегового. Так починався процес реабілітації Януковича, повернення його до нормального життя. Береговий, який клопотав за долю Януковича, дізнався про молодого спеціаліста саме від Семченка.

Клопотання Берегового зіграло свою роль. Янукович не лише добився закриття справ, а й отримав можливість першу стати кандидатом, а потім – членом Комуністичної партії. Більше того: за офіційною версією, його персональну справу розглядав Комітет партійного контролю, який у ті часи очолював Арвід Янович Пельше – людина без емоцій і без жалю, жорсткий і пунктуальний, «Цербер», як його прозвали у Політбюро. Справа Януковича майже півроку лежала на столі у Пельше. В результаті Арвід Янович дав добро – у 1980 році 30-річний Янукович міг спокійно зітхнути: з минулим було покінчено. Він міг розвивати кар´єру по господарській лінії… Брежнєвська епоха невпинно котилася до завершення.

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram