Такі розробки ведуть у рамках проєкту «Сайгак», який започаткувало Міноборони. Певною мірою і для учасників конкурсу, і для самого військового відомства це дійсно «справа честі». В Україні протягом двох останніх десятиліть опановано низку оборонно-промислових напрямків, про які раніше можна було лише мріяти.
Започаткувало цю традицію ДержККБ «Луч», яке у 2000-х почало виробляти протитанкові ракетні комплекси. Потім ХКБМ імені Морозова вдалося створити легкоброньовані автомобілі «Дозор».
Ще пізніше за рахунок експортних контрактів українські компанії випустили ракетний комплекс для вертольота і систему наведення ракет. Опанували модернізацію літаків МіГ-29 і Су-27, зокрема, можливості для літаків «працювати по землі». Під прицілом уже створення оперативно-тактичних ракет, виробництво вертольотів і навіть розробки зенітно-ракетних комплексів. Наприклад, макет української уніфікованої модульної ракети ДержККБ «Луч» продемонструвало на виставці «Зброя та Безпека-2021» у червні 2021 року.
Звісно, багато в чому рушійною силою стала російська війна проти України. Так, із початком збройної агресії Москви буквально за кілька років в Україні створено цілу школу розробок безпілотних авіаційних і наземних роботизованих комплексів. Нині вже щонайменше шість українських компаній упевнено виробляють бойові дрони, а три компанії – наземних роботів. Приміром, новинкою вже згаданої виставки «Зброя та Безпека-2021» стала демонстрація багатофункціонального бойового літального апарата з функціями літака бойової авіації.
Нарешті, з’явилося кілька приватних підприємств, які впевнено опановують розробки і випуск різних бронеавтомобілів. На початку червня ц.р. навіть з’явилися повідомлення про експортні успіхи. Зокрема, згідно зі звітом ООН, Індонезія придбала два бронеавтомобілі «Козак-2» виробництва українського підприємства «Практика».
Автомобільне загартування
Наприкінці травня 2021 року агентство Defense Express процитувало заступника міністра оборони України Олександра Миронюка, який повідомив, що тактико-технічне завдання на розробку позашляховика «Сайгак» остаточно сформовано, затверджено та надіслано всім без винятку компаніям, які заявили про участь у конкурсі. Розробники мають можливість доопрацювати свої автівки, наприклад, підсилити конструкцію, встановити кріплення під радіостанції й інше обладнання. А 1 вересня – показати розробки. Після цього повинні розпочатися порівняльні державні випробування.
Показово, що коли наприкінці листопада 2020 року Міноборони запропонувало такий конкурс, неочікувано відгукнулися відразу аж шість компаній – і всі приватні. Зрозуміло, що не йдеться про створення новітнього, суто українського автомобіля. Однак навіть розв’язання завдання адаптації вже наявного позашляховика під потреби вітчизняної армії є потужним викликом. Особливо якщо пригадати, м’яко кажучи, невисокий традиційний рівень української автомобільної промисловості.
Нині «в короткому списку» розробників військового позашляховика залишилося п’ять підприємств: «Відіюнікомерс», «Протектінжиюринг», «Українська бронетехніка», «Синергія» та «Укравтобуспром».
У відкритих публікаціях можна знайти дані, що ТОВ «Протектінжиюринг» пропонує неброньовані позашляховики. Зокрема, вони дуже нагадують автівки китайської приватної компанії Great Wall Wingle 5, які свого часу постачалися до ЗСУ під назвою «Богдан». Водночас наприкінці 2020 року підприємство «Богдан-Моторс» повідомило про можливе банкрутство та припинення роботи для ЗСУ.
Також відомо, що львівське ВАТ «Укравтобуспром» у 2018 році презентувало проєкт бронеавтомобіля Cavalier. Проте варто зауважити, що Міноборони, за вимогами конкурсу, обирає не бронеавтомобіль. Хоча, напевно, Cavalier можна було б адаптувати до звичайного позашляховика – знявши бронювання.
Щодо КВП «Синергія», то читаємо про пропозиції цього підприємства постачати «транспорт переднього краю «Inguar». Автомобіль має «конструкцію, аналогічну конструкції автомобілів багі».
Свій досить успішний досвід адаптації шасі іноземного виробництва має ще один конкурсант – «Українська бронетехніка». Компанія вже постачає українському війську бронеавтомобілі «Новатор» на базі Ford F-550. Згідно з даними цієї компанії, близько 100 бронеавтомобілів «Новатор» уже відправлено замовникам – ними виступили Збройні сили України та Національна гвардія України.
Поки що невідомо, що пропонує ТОВ «Відіюнікомерс».
При цьому фахівці запевняють, що вимоги Міноборони до нового позашляховика є поміркованими. І практично «підпадають під низку наявних позашляховиків, які активно експлуатуються у світі, та й у арміях. Так, запас ходу має бути не меншим за 1000 км, вантажопідйомність – від 1 тонни, а повна маса причепа – до 1,5 тонни. Кліренс – від 30 см. Крім того, позашляховик має долати кут підйому до 31 градуса, форсувати брід завглибшки 70 см. Плюс має бути сучасний повнопривідний дизель.
Автозавдання на завтра
Варто відзначити, що такі адаптації автомобілів уже пройшли інші країни. Зокрема, Чехія та Польща. У Чехії автівку Toyota Hilux трансформували під потреби армії у Glomex MS. У Польщі обрали Ford Ranger XLT. У ФРН зупинилися на Mercedes-Benz Gelandewagen, а у Франції адаптували Ford Everest. Італійці та румуни також посадили армію на свої авто.
Але водночас є примітний нюанс: навіть за умов вибору розробника з іноземним корінням йдеться про максимально ємну локалізацію виробництва. І ще один вагомий елемент заміни старого УАЗа. Йдеться про те, що військове відомство почало робити кроки в напрямку уніфікації озброєнь і військової техніки для армії. Можливо, саме УАЗ стане першим прикладом, коли від масових різноманітних поставок техніки відбуватиметься поступовий перехід на уніфіковану номенклатуру озброєння і військової техніки для сил оборони.
Не таємниця, що протягом років війни армійці отримали певну кількість автомобілів Humvee, але їхнє обслуговування та ремонт системно не налагоджені. Те саме з позашляховиками Toyota Land Cruiser, британськими Land Rover, які передавала Латвія.
У кулуарах підприємств, які взялися поборотися за можливість стати постачальником позашляховиків на заміну УАЗу, стверджують: цей проєкт має, крім усього іншого, стати тестом на прозорість стосунків між Міноборони та ОПК. Зокрема, в ОПК гуляють чутки, що спочатку проєкт розроблявся під одного постачальника, з яким навіть велися кулуарні переговори. Правда це чи ні, стверджувати важко, але на початку шляху підприємствам пропонувалося з листопада 2020 року та до кінця того ж року завершити дослідно-конструкторську роботу (ДКР). Розробники автотехніки наполягають, що Міноборони надало підприємствам запит без вимог виконати ДКР за місяць із зразком. Але оскільки пізніше тендер таки з'явився, можна впевнено говорити про суттєве покращення екології відносин у системі «замовник-виконавець».
Звісно, одним з найважливіших питань стає рівень локалізації. Розробники автомобілів кажуть, що, відповідно до умов, рівень локалізації має становити близько 50%. Це, в принципі, виважена вимога і результат, якого можна досягти. За умов доопрацювання автомобіля безпосередньо в Україні – з урахуванням додаткових вимог військового відомства до того, що заплановано на таке авто встановлювати.
Є й «вузькі питання», зокрема вартість. Наприклад, серед усіх наявних в Україні позашляховиків найкраще підходить Mitsubishi L200. Водночас якщо кліренс має бути 300 мм, то треба обирати Land Rover Defender, Toyota Land Cruiser. А це будуть машини, які значно дорожчі.
Що ж, так чи інакше, а висновки із цього проєкту позитивні: український ОПК просувається далі. Щоправда, можна звернути увагу на те, що приватний ОПК усе більше відривається від державного. Бойові автомобілі, ударні безпілотники, наземні роботи, навіть сучасні головки самонаведення для ракет – усе це приватники… Можливо, держава крокує занадто повільно. Або збивається з курсу.
А поки що потреби ЗСУ в нових позашляховиках – навіть не сотні – тисячі. Розробники вв’язуватися у складний проєкт не бояться – переконані, що навіть у разі відмови від автомобіля державних замовників для нього знайдуть інші ринки.